65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"07" листопада 2024 р.м. Одеса Справа № 916/5703/23
Господарський суд Одеської області у складі судді Сулімовської М.Б., за участю секретаря судового засідання Толкунової М.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 26302595, 65039, м. Одеса, вул.Артилерійська,1)
до відповідача: Одеської громадської організації "Постраждалі від політичних репресій" (код ЄДРПОУ 23210579, 65009, м. Одеса, вул. Академічна, буд. 24)
про виселення та стягнення неустойки
за участю представників учасників справи:
від позивача: не з'явився
від відповідача: Ігор Комаровський
Позивач Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом до відповідача Одеської громадської організації "Постраждалі від політичних репресій" про виселення та стягнення неустойки.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами Договору оренди нежилого приміщення №3/58 від 11.05.2004.
Ухвалою суду від 01.01.2024 позовну заяву Департаменту комунальної власності Одеської міської ради прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання; вирішено інші процесуальні питання.
Ухвалою від 24.01.2024 відкладено підготовче засідання на 29.02.2024.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 29.02.2024 продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів до 01.04.2024 та відкладено підготовче засідання на 28.03.2024.
У зв'язку з оголошенням системою цивільної оборони у м. Одеса та Одеській області повітряної тривоги судове засідання, призначене на 28.03.2024, не відбулося.
Ухвалою суду від 28.03.2024 постановлено провести підготовче провадження у справі №916/5703/23 впродовж розумного строку та призначено підготовче засідання на 17.04.2024.
У зв'язку з перебуванням судді Cулімовської М.Б. у відпустці (за сімейними обставинами) судове засідання, призначене на 17.04.2024, не відбулося.
Ухвалою суду від 25.04.2024 призначено підготовче засідання на 16.05.2024.
Ухвалою від 16.05.2024 закрито підготовче провадження у справі №916/5703/23 та призначено розгляд справи по суті в судовому засіданні на 05.06.2024.
Ухвалою від 05.06.2024 розгляд справи відкладено на 20.06.2024.
В судовому засіданні 20.06.2024 розпочато розгляд справи по суті та оголошено перерву до 03.07.2024.
Ухвалою від 03.07.2024, враховуючи необхідність забезпечення процесуальних прав учасників провадження, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, постановлено розглянути справу у розумні строки та відкладено судове засідання на 18.07.2024.
11.07.2024 до суду від відповідача надійшла заява про відкладення розгляду справи та надання можливості ознайомитись з матеріалами справи.
Ухвалою суду від 18.07.2024 постановлено повернутись на стадію підготовчого провадження у справі №916/5703/23 та замінено судове засідання щодо розгляду справи по суті підготовчим засіданням, призначено підготовче засідання на 12.09.2024.
У судовому засіданні 12.09.2024 господарський суд оголосив перерву до 25.09.2024.
17.09.2024 до суду від позивача надійшла заява, в якій останній просить суд закрити провадження у справі № 916/5703/23 в частині вимог щодо виселення Одеської громадської організації "Постраждалі від політичних репресій" з нежитлового підвального приміщення, загальною площею 94,65 кв.м, яке розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Академічна (Піонерська), 24.
Ухвалою суду від 25.09.2024 провадження у справі №916/5703/23 в частині вимоги про виселення Одеської громадської організації "Постраждалі від політичних репресій" з нежитлового підвального приміщення закрито; постановлено подальший розгляд справи здійснювати з урахуванням вимоги про стягнення з Одеської громадської організації "Постраждалі від політичних репресій" 226717,50 грн. неустойки.
Ухвалою Господарського суду області від 25.09.2024 продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів; закрито підготовче провадження у справі №916/5703/23; призначено розгляд справи по суті в судовому засіданні на 10.10.2024.
07.10.2024 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву та лист з додатками.
У зв'язку з оголошенням системою цивільної оборони у м. Одеса та Одеській області повітряної тривоги судове засідання, призначене на 10.10.2024, не відбулося.
Ухвалою суду від 10.10.2024 постановлено провести підготовче провадження у справі №916/5703/23 впродовж розумного строку; призначено судове засідання у справі на 30.10.2024.
17.10.2024 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив.
У судовому засіданні 30.10.2024 господарський суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про поновлення строку для подання відзиву на позовну заяву у зв'язку з його необгрунтованістю, ухвалив про залишення відзиву без розгляду та оголосив перерву до 07.11.2024.
07.11.2024 до суду від позивача надійшло клопотання ро розгляд справи без участі уповноваженого представника.
У судове засідання 07.11.2024 з'явився представник відповідача, який просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Представник відповідача зазначив, що не був обізнаний із змінами в законодавсті, які регулюють орендні правовідносини, у зв'язку з чим відповідачем не було порушено питання про продовження строку дії договору у встановлений строк та спосіб.
Також зауважив, що тривалий час Одеською громадською організацією "Постраждалі від політичних репресій" вирішувалось питання щодо зміни цільового призначення орендованого приміщення, що зумовило використання приміщення поза межами строку дії договору.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, про дату та час судового засідання повідомлений належним чином.
Відповідно до ст.233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
В судовому засіданні 07.11.2024 на підставі ст.240 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представника відповідача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
Відповідно до Положення про Департамент комунальної власності Одеської міської ради, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 17.03.2021 № 137-VIII, позивач є виконавчим органом Одеської міської ради, у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, іншими нормативно-правовими актами, рішеннями Одеської міської ради, її виконавчого комітету, розпорядженнями міського голови та цим Положенням. Департамент підзвітний та підконтрольний Одеській міській раді, підпорядкований міському голові та Виконавчому комітету Одеської міської ради. Департамент є уповноваженим органом, який виступає орендодавцем щодо єдиних майнових комплексів, нерухомого майна і споруд, майна, що не увійшло до статутного капіталу, перебуває у комунальній власності територіальної громади м.Одеси, за виключенням майна, орендодавцем якого уповноважено виступати інший виконавчий орган Одеської міської ради.
Як слідує з матеріалів справи та встановлено судом, територіальній громаді міста Одеси в особі Одеської міської ради на праві комунальної власності належить нежиле приміщення підвалу, загальною площею 95,4 кв.м, що підтверджується наявним у справі свідоцтвом про право власності, витягом про реєстрацію права власності та технічним паспортом.
11.05.2004 між Представництвом по управлінню комунальною власністю міськради (далі - орендодавець) та Одеською громадською організацією "Постраждалі від політичних репресій" (далі - орендар) було укладено договір оренди нежитлового приміщення №3/58.
Відповідно до п. 1.1 договору, орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нежитлове приміщення, розташоване за адресою: Піонерська, 24, поверх (цоколь, підвал) підвал, загальною площею 56,0 кв.м., під офіс та меморіальний музей.
Згідно п. 1.2 договору, термін дії договору до 01.04.2005.
Відповідно до п.п. 2.1., 2.2. договору, орендна плата визначається на підставі ст.19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та рішення сесії Одеської міської ради від 26.03.2003 №1054- XXIV "Про оренду комунального майна, що є власністю територіальної громади міста Одеси" №1381-ХХІV від 11.07.2003. За орендоване приміщення орендар зобов'язується сплачувати орендну плату відповідно до розрахунку, приведеного у додатку 1 до договору, що становить за перший після підписання договору оренди місяць 1,0 грн. без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції.
Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за минулий місяць на щомісячний індекс інфляції, що друкується Мінстатом України.
Згідно з п.п.2.3., 2.4., 2.5. договору, до орендної плати не входить плата за комунальні послуги, вартість експлуатаційних витрат та плата за користування земельною ділянкою. Орендар вносить орендну плату щомісячно до 15 числа поточного місяця, незалежно від результатів його господарської діяльності. За повідомленням орендодавця розмір орендної плати змінюється у випадках зміни методики її розрахунку, цін і тарифів, та в інших випадках, передбачених законодавчими актами України та рішеннями міської ради з дня їх вступу у законну силу.
За умовами п.3.3 договору, орендодавець має право виступати з ініціативою щодо внесення змін до договору оренди або його розірвання у разі невикористання орендованого приміщення протягом 3-х місяців, або невиконання чи порушення умов цього договору орендарем.
Відповідно до п.3.4. договору, орендодавець зобов'язується передати орендарю в оренду приміщення згідно з пунктом 1.1 цього договору за актом приймання-передачі, який підписується обома сторонами.
Згідно з п. 4.2. договору, протягом дії цього договору, крім своєчасного внесення орендної плати, орендар зобов'язаний: а) забезпечувати збереження орендованого приміщення, своєчасно проводити капітальний і поточний ремонт приміщення, запобігати його пошкодженню і псуванню; б) утримувати орендоване приміщення у чистоті і технічно виправному стані, забезпечувати санітарний, екологічно чистий стан, прибирання та упорядкування прилеглої території; в) сплачувати фактичні витрати за користування водою, каналізацією, газом, електроенергією, центральним опаленням, іншими комунальними послугами, а також за користування земельною ділянкою, для чого у місячний термін оформити договори з відповідними службами; г) за свій рахунок проводити протипожежні заходи, нести матеріальну відповідальність за збитки, спричинені пожежею, що виникла в орендованому приміщенні з вини орендаря: д) виконувати розпорядження і накази місцевих органів влади, що відносяться до здійснення протипожежних заходів, сплачувати витрати на прибирання і очистку прилеглої території, забрудненої його виробничою діяльністю (торгівля овочами, будівельне сміття, харчові відходи і т.п.); е) застрахувати орендоване приміщення у страховій компанії у порядку, визначеному чинним законодавством; з) своєчасно узгоджувати з орендодавцем будь-які зміни профілю використання орендованого приміщення; к) ризик випадкової загибелі чи пошкодження орендованого приміщення несе орендар з моменту укладення цього договору; л) укласти з балансоутримувачем орендованого приміщення договір на відшкодування витрат балансоутримувача на утримання приміщення.
За умовами п. 4.7, після закінчення строку дії договору чи у випадку його дострокового розірвання, орендар зобов'язаний у 15-денний термін передати орендодавцю приміщення за актом у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, та відшкодувати орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) об'єкта оренди.
Згідно з п.п.5.1., 5.2. договору, за невиконання або неналежне виконання обов'язків за цим договором винна сторона відшкодовує іншій стороні завдані збитки відповідно до чинного законодавства. Відшкодування збитків не звільняє винну сторону від виконання умов договору. За несвоєчасне внесення орендної плати орендар сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочки.
Відповідно до п.5.6. договору, за невиконання або неналежне виконання орендарем обов'язків за цим договором, орендодавець має право розірвати договір оренди у відповідності з чинним законодавством.
Згідно п.7.7, після закінчення строку дії договору орендар має переважне право на його продовження у разі належного виконання ним умов договору.
Відповідно до п.7.9, дія договору припиняється, серед іншого, у разі закінчення строку, на який його було укладено.
Договір підписано представниками сторін без будь-яких зауважень, підписи скріплені печатками.
Погодженням №1 від 05.07.2004 внесено зміни до договору в частині збільшення орендованої площі на 26,6 кв.м. на підставі акту приймання-передачі приміщення від 05.07.2004 та технічного паспорту ОМБТІ та РОН від 08.04.2004.
Також, вище вказаним погодженням внесено зміни до п. 1.1. договору шляхом викладення його в новій редакції наступного змісту: орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування приміщення підвалу, загальною площею 82,6 кв.м. за адресою: м. Одеса, вул. Піонерська, 24 з метою розміщення офісу та меморіального музею.
Додатковим погодженням №2 від 27.07.2005 продовжено строк дії договору до 01.03.2006 та внесено зміни до договору в частині розрахунку орендної плати.
Додатковим погодженням №3 від 29.12.2006 продовжено строк дії договору до 29.12.2007.
Додатковим погодженням №4 від 15.10.2008 продовжено строк дії договору до 15.10.2011 та внесено зміни до договору в частині розрахунку орендної плати; доповнено договір оренди, а саме пункт 4.2 підпунктом "м".
Додатковим погодженням від 14.08.2009 внесено зміни до п.1.1. договору оренди в частині зміни загальної площі нежитлового приміщення з "82,6 кв.м." на "94,65 кв.м." (в т.ч. 15,15 кв.м. місця загального користування).
Додатковим погодженням від 30.03.2011 внесено зміни до договору оренди в частині назви орендодавця з "Представництво по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради" на "Департамент комунальної власності Одеської міської ради"; продовжено строк дії договору до 31.12.2011 та внесено зміни до договору в частині розрахунку орендної плати.
Додатковим погодженням від 07.12.2011 продовжено строк дії договору до 31.12.2012 та внесено зміни до договору в частині розрахунку орендної плати.
Додатковим договором №8 від 01.02.2013 внесено зміни в п. 1.2 договору в частині строку дії договору до 31.12.2013; внесено зміни до договору в частині розрахунку орендної плати; викладено підп. "м" п. 42 договору у новій редакції.
Додатковим договором №9 від 17.09.2014 внесено зміни в п. 1.2 договору в частині строку дії договору до 31.12.2014 та внесено зміни до договору в частині розрахунку орендної плати; викладено підп. "е" п. 4.2. договору у новій редакції.
Додатковим договором №10 від 05.12.2014 внесено зміни в п. 1.2 договору в частині строку дії договору до 31.12.2015 та внесено зміни до договору в частині розрахунку орендної плати.
Додатковим договором №11 від 15.01.2016 внесено зміни в п. 1.2 договору в частині строку дії договору до 31.12.2016 та внесено зміни до договору в частині розрахунку орендної плати; викладено підп. "м" п. 4.2. договору у новій редакції.
Додатковим договором №12 від 20.03.2017 внесено зміни в п. 1.2 договору в частині строку дії договору до 31.12.2017 та внесено зміни до договору в частині розрахунку орендної плати.
Додатковим договором №13 від 11.12.2017 внесено зміни в п. 1.2 договору в частині строку дії договору до 31.12.2018 внесено зміни в частині розрахунку орендної плати; викладено абзац 1 п. 2 підпункту 2.2. договору в новій редакції: за орендоване приміщення орендар зобов'язується сплачувати орендодавцю орендну плату з 01.01.2018, що становить 1796,91 грн. та розрахована 01.12.2017 (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції) та є базовою ставкою орендної плати за місяць.
Додатковим договором №14 від 02.03.2018 викладено абзац 1 пункту 2 підпункту 2.2. договору в новій редакції: за орендоване приміщення орендар зобов'язується сплачувати орендодавцю орендну плату з 01.01.2018 до 31.12.2018 в розмірі 1,0 грн. в рік за все приміщення (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції); внесено зміни в частині розрахунку орендної плати.
Додатковим договором №15 від 26.12.2018 продовжено строк дії договору до 31.12.2019 та внесено зміни до договору в частині розрахунку орендної плати; викладено абзац 1 п. 2 підпункту 2.2. договору в новій редакції: за орендоване приміщення орендар зобов'язується сплачувати орендодавцю орендну плату з 01 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року в розмірі 1 (одна) грн. в рік за все приміщення (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції), з 01 січня 2020 року в розмірі 1976,78 грн., що розрахована на 01.12.2018 (без урахування податку на подану вартість та індексу інфляції) та є базовою ставкою орендної плати за місяць.
Додатковим договором №16 від 23.12.2019 внесено зміни в п. 1.2 договору в частині строку дії договору до 31.12.2020, викладено абзац 1 п. 2 підпункту 2.2. договору в новій редакції: за орендоване приміщення орендар зобов'язується сплачувати орендодавцю орендну плату з 01.01.2020 по 31.12.2020 в розмірі 1 грн. в рік за все приміщення (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції), з 01.01.2021 в розмірі 2078,30 грн. в місяць (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції), що розрахована на 01.12.2019 та є базовою ставкою орендної плати за місяць.
Всі додаткові погодження та додаткові угоди до договору оренди є його невід 'ємними частинами, мають відповідну юридичну силу та є обов'язковими до виконання.
В матеріалах справи також наявний лист від 03.12.2020 про надіслання заяви про включення майна до переліку другого типу.
16.02.2023 уповноваженими працівниками Департаменту здійснено обстеження орендованого приміщення, за результатами якого встановлено, що приміщення зачинено, доступу до нього немає, приміщення не застраховано.
У зв'язку із закінченням строку дії договору, позивач звернувся до відповідача з претензією, в якій вимагав сплатити у місячний строк неустойку у розмірі 173951,06 грн. та повернути нежитлове приміщення.
Означена претензія залишена відповідачем без відповіді та належного реагування, що і зумовило звернення позивача до суду із даним позовом.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом верховенства права та права на судовий захист, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, з огляду на наступне.
За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у ст.11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї ж статті, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За змістом ч.1 ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з ч.1 ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.
Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч.1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Укладений між сторонами договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків, та за своєю правовою природою є договором найму (оренди), який підпадає під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України.
За приписами ст.759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.
Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
Відповідно до ст. 761 ЦК України, право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.
За умовами ст.763 ЦК України, договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Відповідно до положень ст.785 ЦК України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.
01.02.2020 введено в дію новий Закон України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 № 157-ІХ.
Відповідно до пункту 2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про оренду державного та комунального майна", договори оренди державного або комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, продовжуються в порядку, передбаченому законодавством, яке діяло до дати набрання чинності цим Законом, до дати, яка наступить раніше: набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України чи рішенням представницького органу місцевого самоврядування (щодо договорів оренди комунального майна, розташованого в межах відповідної територіальної громади), передбаченим частиною другою статті 18 цього Закону, або 1 липня 2020 року.
Після настання однієї з дат, яка відповідно до цього пункту наступить раніше, але у будь-якому випадку не раніше дня введення в дію цього Закону, договори оренди продовжуються в порядку, визначеному цим Законом.
Договори оренди державного та комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, зберігають свою чинність та продовжують діяти до моменту закінчення строку, на який вони були укладені.
З 01.07.2020 продовження дії договору оренди відбувається в порядку, встановленому Законом України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ та з урахуванням положень статті 18 вказаного Закону.
Відповідно до частини третьої статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ, договори оренди можуть бути продовжені на той самий строк, на який вони були укладені, на підставі заяви орендаря про продовження договору, поданої орендодавцю не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди.
Відповідно до пункту 134 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 №483, продовження договорів оренди здійснюється за результатами проведення аукціону або без проведення аукціону в передбачених Законом випадках.
Згідно із пунктом 135 Порядку, орендар, що має право продовжити договір оренди без проведення аукціону, звертається до орендодавця із заявою про продовження договору оренди не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди.
Якщо орендар не подав заяву про продовження договору оренди у зазначений строк, то орендодавець не пізніше ніж за один місяць до закінчення строку дії договору оренди повідомляє орендаря про те, що договір оренди підлягає припиненню на підставі закінчення строку, на який його було укладено, у зв'язку з тим, що орендар не подав відповідну заяву у визначений Законом строк, та про необхідність звільнення орендованого приміщення і підписання акта приймання-передачі (повернення з оренди) орендованого майна.
Якщо чинний орендар має заборгованість із сплати орендної плати, він не може звертатися із заявою про продовження договору оренду до моменту погашення ним такої заборгованості.
Відповідно до пункту 136 Порядку, заява подається шляхом заповнення електронної форми через особистий кабінет в електронній торговій системі. Орендар додає до заяви документи, передбачені пунктом 113 цього Порядку, та звіт про оцінку майна. Рецензування звіту про оцінку майна здійснюється відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні".
Орендарем не було надано відповідної заяви у встановлені нормами чинного законодавства строки (не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди).
Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції станом на дату укладення договору), договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.
Згідно із пунктом 7.9 договору, дія договору оренди припиняється, зокрема, внаслідок закінчення строку, на який його було укладено.
Відповідно до частини 1 статті 24 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ, договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.
За приписами ч.2 ст.291 Господарського кодексу України, закінчення строку, на який було укладено договір оренди, є однією з підстав його припинення.
У свою чергу, припинення договору оренди свідчить про відсутність у орендаря правових підстав для подальшого користування об'єктом оренди.
Отже, оскільки, продовження договору оренди відбувається відповідно до норм Закону України "Про оренду державного та комунального майна", яким встановлений відповідний порядок щодо продовження договірних відносин, термін дії договору закінчився 31.12.2020, тобто договір припинився у зв'язку з закінченням строку, на який його було укладено.
Згідно статті 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ, у разі припинення договору оренди орендар зобов'язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди.
Частиною 2 статті 795 Цивільного кодексу України встановлено, що повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору.
Так, звертаюсь до суду з даним позовом позивачем, окрім стягнення неустойки у розмірі 226717,50 грн., було заявлено вимогу про виселення Одеської громадської організації "Постраждалі від політичних репресій" з нежитлового підвального приміщення загальною площею 94,65 кв.м., яке розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Академічна (Піонерська), 24.
Як слідує з матеріалів справи, Одеська громадська організація "Постраждалі від політичних репресій" у добровільному порядку повернула орендоване приміщення, що підтверджується актом приймання-передачі нежилих приміщень від 12.09.2024, у зв'язку з чим провадження у справі в цій частині було закрито на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України у зв'язку з відсутністю предмета спору.
Щодо вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 226717,50 грн. неустойки.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем заявлено до стягнення з відповідача неустойку за період з 01.01.2021 по 30.11.2023.
Позовна вимога у даній справі про сплату неустойки обґрунтована посиланням на приписи наведеної норми Цивільного кодексу України.
Застосування означеної неустойки обумовлюється тим, що зобов'язання наймача з повернення об'єкта оренди виникає після закінчення дії договору оренди і наймодавець у цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші засоби стимулювання до виконання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.
В порядку частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України, обов'язковим для суду є врахування обставин невиконання орендарем зобов'язання щодо неповернення майна в контексті його добросовісної поведінки як контрагента за договором оренди та її впливу на обставини неповернення майна орендодавцеві зі спливом строку дії орендних правовідносин.
Для застосування наслідків, передбачених частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, необхідна наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов'язання, відповідно до вимог статті 614 Цивільного кодексу України. Тобто судам необхідно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов'язку не виконав.
До предмета доказування при розгляді спорів щодо стягнення неустойки в порядку частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України, як подвійної плати за користування орендованим майном після спливу строку дії договору оренди, входять обставини невжиття орендарем належних заходів щодо повернення орендодавцю об'єкта оренди за наслідком припинення орендних правовідносин за відсутності умов, які б перешкоджали орендарю вчасно повернути майно орендодавцю у визначений договором оренди строк; умисне ухилення орендаря від обов'язку щодо повернення орендодавцю об'єкта оренди; утримання орендованого майна у володінні орендаря та перешкоджання орендарем в доступі орендодавця до належного йому об'єкта оренди; відсутності з боку орендодавця бездіяльності та невчинення ним дій, спрямованих на ухилення від обов'язку прийняти орендоване майно від орендаря та оформити повернення наймачем орендованого майна.
При розгляді спорів про стягнення неустойки судам необхідно враховувати, що право наймодавця вимагати оплати неустойки відповідно до частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України та обов'язок наймача сплачувати таку неустойку зберігається до моменту повернення наймачем наймодавцю орендованого майна.
Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 31.01.2020 у справі №916/2724/18.
За змістом статей 610, 611, 612 Цивільного кодексу України, невиконання зобов'язання у погоджений сторонами в договорі строк є порушенням зобов'язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, встановлених договором або законом, зокрема, неустойки згідно з частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України.
Законодавцем у частині 1 статті 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Відповідно до пункту 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Так, позивач за період з 01.01.2021 по 31.11.2023 заявив до стягнення з відповідача неустойку в подвійному розмірі орендної плати за договором оренди нерухомого майна в сумі 226717,50 грн.
Водночас, при визначенні періоду нарахування неустойки позивачем не було враховано умови п. 4.7 договору, відповідно до якого після закінчення строку дії договору чи у випадку його дострокового розірвання, орендар зобов'язаний у 15-денний термін передати орендодавцю приміщення за актом у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, та відшкодувати орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) об'єкта оренди.
Так, договір оренди нежитлового приміщення від 11.05.2004 №3/58 припинено 31.12.2020, у зв'язку із закінченням строку дії договору.
Отже, відповідач зобов'язаний був повернути майно з оренди до 15.01.2021 включно.
Таким чином, належним періодом нарахування неустойки за січень 2021 є з 16.01.2021 по 31.01.2024.
Судом здійснено перерахунок неустойки за січень 2021:
- січень 2021: 5226,44 : 31 х 16 =2697,52 грн.
За розрахунком суду, належною до стягнення сумою неустойки за період з 16.01.2021 по 31.01.2024 є 224188,58 грн.
Вимоги в частині стягнення 2528,92 грн. неустойки за період з 01.01.2021 по 15.01.2021 є необґрунтованими, а тому не підлягають задоволенню.
При цьому, суд зауважує наступне.
Постановою Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.08.2024 року у справі №910/14706/22 відступлено від правової позиції Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеної в раніше ухвалених постановах, зокрема, від 30.10.2019 у справі №924/80/19, щодо неможливості зменшення розміру неустойки, нарахованої за нормами ч.2 ст.785 Цивільного кодексу України, та виснувано, що санкція, передбачена частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, є неустойкою відповідно до визначення частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України в сукупності з частиною 2 статті 551 вказаного Кодексу (штрафною санкцією відповідно до визначення, наведеного у частини 1 статті 230 Господарського кодексу України в сукупності з частиною 3 статті 231 цього Кодексу). Тобто, санкція, передбачена частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України є різновидом неустойки (штрафної санкції), яка є законною неустойкою і застосовується у разі, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі. Отже, така неустойка, передбачена частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, може бути зменшена судом за правилами частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України.
З огляду на наявні матеріали справи, а також враховуючи припинення між сторонами договірних орендних відносин, суд зауважує, що відповідач своєчасно не повернув позивачеві орендоване майно за відсутності будь-яких правових підстав для продовження володіння та користуванням вказаним майном, при цьому у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження відсутності його вини в несвоєчасному поверненні орендодавцю спірного нерухомого майна комунальної форми власності, що, з огляду на встановлену законом презумпцію вини порушника зобов'язання, свідчить про можливість застосування до орендаря наслідків, передбачених положеннями частини другої статті 785 Цивільного кодексу України, а саме, покладення на нього обов'язку зі сплати неустойки.
Відповідного до статті 785 Цивільного кодексу України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Таким чином санкція, передбачена частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, є законною неустойкою відповідно до визначення, наведеного у частині 1 статті 549 Цивільного кодексу України в сукупності з частиною 2 статті 551 вказаного Кодексу (штрафною санкцією відповідно до визначення, наведеного у частині 1 статті 230 Господарського кодексу України у сукупності з частиною 4 статті 231 зазначеного Кодексу), і застосовується у разі, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі.
Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.
Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному, порівняно зі стягненням збитків, порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 Цивільного кодексу України. Для того, щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 Цивільного кодексу України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.
Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.
У пункті 8.32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 вказано, що господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
За змістом статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України, у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно з частиною третьої статті 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Згідно мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013, неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання, не повинна перетворюватись на несправедливо покладений непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
При цьому слід зазначити, що в чинному законодавстві України відсутній вичерпний перелік виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, відповідно, вказане питання віршується судом з урахуванням ст. 86 ГПК України, за приписами якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Суд не зобов'язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення штрафних санкцій.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності в законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 916/880/20.
У пунктах 7.25.-7.30. постанови Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 зазначено таке:
Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто, має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена в постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18).
У випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині 3 статті 509 та частинах 1, 2 статті 627 Цивільного кодексу України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшувати.
Крім цього, категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 Цивільного кодексу України та в статті 233 Господарського України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником (висновок сформульований в постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 916/878/20).
При вирішенні питання про зменшення штрафної санкції суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та її розміру. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 920/1013/18, від 26.03.2020 у справі № 904/2847/19).
Реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначити конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (відповідний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 31.03.2021 у справі №910/8698/19, від 08.10.2020 у справі №904/5645/19; від 14.04.2021 у справі №922/1716/20, від 05.03.2019 у справі №923/536/18; від 10.04.2019 у справі №905/1005/18; від 06.09.2019 у справі у справі №914/2252/18; від 30.09.2019 у справі №905/1742/18; від 14.07.2021 у справі № 916/878/20 та в інших постановах).
Дана позиція узгоджується з постановою Верховного Суду від 23.11.2023 у справі №917/991/22.
У пункті 7.31. постанови Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 зазначено, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов'язання з вини кредитора стаття 616 Цивільного кодексу України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.
У питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 Господарського кодексу України і частині третій статті 551 Господарського кодексу України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 Господарського процесуального кодексу України.
Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (постанови від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16, від 10.08.2023 у справі № 910/8725/22, від 26.09.2023 у справі № 910/22026/21, від 02.11.2023 у справі № 910/13000/22, від 07.11.2023 у справі № 924/215/23, від 09.11.2023 у справі № 902/919/22).
Суд враховує, що господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані, передусім, на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 19.11.2020 у справі № 910/13801/19.
З огляду на наведені позиції, суд зазначає, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.
Беручи до уваги предмет спору у даній справі, правовідносини, що склались між сторонами, а також виходячи із загальних засад цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності, розумності, з метою забезпечення балансу інтересів сторін, суд вважає, що заявлена до стягнення неустойка у розмірі подвійної плати за час прострочення виконання зобов'язання з повернення орендованого майна підлягає зменшенню на 90% до 22418,86 грн.
При цьому суд приймає до уваги, що відповідач є неприбутковою громадською організацією, а зменшення неустойки, на переконання суду, цілком відповідає принципам верховенства права.
Також суд зауважує, що відповідач не звертався до суду із клопотанням про зменшення розміру неустойки, проте, на підставі частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, частини першої статті 233 Господарського кодексу України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд має право зменшити розмір неустойки (штрафу, пені) до її розумного розміру, в тому числі, і з власної ініціативи (такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №925/577/21).
Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За приписами ст.16 цього Кодексу, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно ст.4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.
Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.
Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v.Finland), №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v.Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року) (рішення Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України").
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України", рішення від 10.02.2010). Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.
За приписами ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, господарський суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Однак, судовий збір, у разі зменшення судом розміру неустойки на підставі ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України, покладається на відповідача повністю без урахування зменшення неустойки, оскільки таке зменшення є наслідком не необґрунтованості позовних вимог в цій частині, а виключно застосування судами свого права на таке зменшення, передбаченого наведеними нормами.
Аналогічна правова позиція щодо розподілу судових витрат викладена у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі №917/1068/17, від 05.04.2018 у справі №917/1006/16, від 03.04.2018 у справі №902/339/16.
З огляду на викладене, судовий збір за вимогами, у задоволенні яких відмовлено у зв'язку з їх необгрунтованістю, покладається на позивача. Судовий збір за вимогами в частині пені, зменшеної судом, покладається на відповідача у повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236 - 241 ГПК України, суд, -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Одеської громадської організації "Постраждалі від політичних репресій" (код ЄДРПОУ 23210579, 65009, м. Одеса, вул. Академічна, буд. 24) на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 26302595, 65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1) - 22418 (двадцять дві тисячі чотириста вісімнадцять) грн. 86 коп. неустойки, 3362 (три тисячі триста шістдесят дві) грн. 83 коп. судового збору.
3. У задоволенні решти позову відмовити.
4. Судові витрати зі сплати 37,93 грн. судового збору покласти на позивача.
5. Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.
Суддя М.Б. Сулімовська
Згідно з ч. ч.1, 2 ст.241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення у порядку, передбаченому ст.257 ГПК України.
Повний текст рішення складено і підписано 15 листопада 2024 р.