вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"09" жовтня 2024 р. м. Київ Справа № 911/1000/24
Суддя: Грабець С.Ю.
Секретар судового засідання: Корж О.І.
Суд, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «УКР ГАЗ РЕСУРС»
до публічного акціонерного товариства «ЦЕНТРЕНЕРГО»
про стягнення заборгованості,
за участю представників:
позивача: Невструєва Л.Б. - адвоката (довіреність від 01.06.2022 року);
відповідача: Гавкалюка В.В. - адвоката (довіреність №100/22 від 01.07.2024 року),
18 квітня 2024 року через систему «Електронний суд» до Господарського суду Київської області надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю «УКР ГАЗ РЕСУРС» (далі - позивач) до публічного акціонерного товариства «ЦЕНТРЕНЕРГО» (далі - відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 2 306 805,22 грн.
В обґрунтування заявлених вимог позивач послався на порушення відповідачем умов двостороннього договору №20/21-315-РДД купівлі-продажу електричної енергії від 27.10.2021 року.
Ухвалою суду від 06.05.2024 року відкрите провадження у справі та призначене підготовче засідання на 19 червня 2024 року.
14 червня 2024 року через систему «Електронний суд» до Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, долучений до матеріалів справи.
19 червня 2024 року через систему «Електронний суд» до Господарського суду Київської області від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без його участі, яка підлягала задоволенню судом.
19 червня 2024 року через канцелярію до Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшло клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, яке в засіданні представник відповідача просив залишити без розгляду. Клопотання було задоволене судом.
Ухвалою суду від 19.06.2024 року строк проведення підготовчого провадження продовжений на тридцять днів, підготовче засідання відкладене на 14 серпня 2024 року.
Ухвалою суду від 14.08.2024 року закрите підготовче провадження та справа призначена до судового розгляду по суті на 09 жовтня 2024 року.
У судовому засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримав, просив суд позов задовільнити.
Представник відповідача у засіданні проти задоволення позову заперечував.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно з ч. 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Частиною 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року в справі "Смірнова проти України").
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини враховуються судом при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.
У зв'язку із введенням воєнного стану, а також з метою дотримання принципів змагальності та рівності сторін, розгляд справи по суті закінчився 09 жовтня 2024 року.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність, вірогідність кожного доказу окремо, а також взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.
27 жовтня 2021 року між товариством з обмеженою відповідальністю "УКР ГАЗ РЕСУРС" (далі - позивач) та публічним акціонерним товариством "ЦЕНТРЕНЕРГО" (далі - відповідач) був укладений двосторонній договір №20/21-315-РДД купівлі-продажу електричної енергії (далі - договір).
Відповідно до п. 1.1. договору, предметом договору є електрична енергія в обсягах та за ціною, що визначаються за результатами аукціону з продажу електричної енергії за двосторонніми договорами на підставі відповідного аукціонного свідоцтва та на умовах, що визначені у цьому договорі.
Згідно з п. 1.5. договору, під час виконання умов цього договору, а також вирішення всіх питань, що не обумовлені цим договором, однак стосуються договірних зобов'язань, сторони зобов'язуються керуватися законодавством України, зокрема, Законом України «Про ринок електричної енергії», Правилами ринку, Кодексом системи передачі, Кодексом систем розподілу, Кодексом комерційного обліку електричної енергії та іншими нормативно-правовими актами, що забезпечують функціонування ринку електричної енергії України.
Відповідно до п. 2.1. договору, відповідач зобов'язується відпустити електричну енергію в об'єднану енергосистему України, а позивач зобов'язується відібрати електричну енергію з об'єднаної енергосистеми України згідно графіку відпуску/відбору електричної енергії, визначеного у додатку №1, згідно п.п.23. п.3. Порядку проведення електронних аукціонів з продажу електричної енергії за двосторонніми договорами, затвердженим постановою КМУ від 05.06.2019 № 499.
Сторони в разі необхідності можуть погодити зменшення графіку відпуску/відбору електричної енергії, але не більше ніж на 5% від загального обсягу відпуску/відбору електроенергії (зниження однакового обсягу у всіх годинах графіку визначеного у додатку 1 у рамках по-добового типу графіку продажу електричної енергії - базове навантаження, пікове навантаження, позапікове навантаження) за умови, якщо період відпуску/відбору електричної енергії перевищує 7 календарних днів, але не раніше 2 етапу періоду відпуску/відбору електричної енергії. В цьому випадку відповідач та позивач письмово узгоджують зміни обсягів відпуску/відбору, визначених у додатку 1 не пізніше, ніж за 3 доби до дати зменшення графіку відпуску/відбору електричної енергії. Таке письмове погодження є додатком до цього договору.
У разі виникнення технічної необхідності та/або прийняття регулятором змін в Правила ринку в частині змін умов діяльності відповідача на ринках електричної енергії, відповідач має право в односторонньому порядку, письмово попередивши позивача не менше ніж за 3 доби до дати початку відпуску/відбору електричної енергії, зменшити обсяг відпуску/відбору електричної енергії до 50% від загального обсягу відпуску/відбору електроенергії визначеного у додатку 1.
У разі зменшення оплаченого обсягу відпуску/відбору електричної енергії та за відсутності обґрунтованих претензій до позивача по будь-яким договірним зобов'язанням між сторонами, відповідач зобов'язується повернути суму передплати позивачу протягом 7-ми (семи) банківських днів з отримання обгрунтованої письмової вимоги про таке від позивача.
Згідно з п. 3.1. договору, ціна на електричну енергію, яка підлягає продажу, та загальна вартість договору визначаються у додатку №1 за результатами аукціону з продажу електричної енергії за двосторонніми договорами на підставі відповідного аукціонного свідоцтва. Ціна на електричну енергію, яка підлягає продажу, згідно п.14.1.4. ст.14, п.213.1.1. ст.213 та п.215.1. ст.215 Податкового кодексу України включає в себе акцизний податок у розмірі, що визначений п.215.3.9. ст. 215 Податкового Кодексу України.
Пунктом 3.2. договору встановлено, що оплата за електричну енергію проводиться позивачем грошовими коштами в національній валюті України на розрахунковий рахунок відповідача, зазначений у розділі 10 цього договору шляхом перерахування грошових коштів не пізніше ніж за 2 (два) банківських дні до початку періоду відпуску/відбору електричної енергії у розмірі не меншому, ніж вартість електричної енергії, що підлягає відпуску/відбору в цілому за такий етап.
Відповідно до п. 3.3. договору, період відпуску/відбору електричної енергії складається з таких етапів:
- 1 етап: 1-5 число місяця (грудень 2021 року) відпуску/відбору;
- 2 етап: 6-10 число місяця (грудень 2021 року) відпуску/відбору;
- 3 етап: 11-15 число місяця (грудень 2021 року) відпуску відбору;
- 4 етап: 16-20 число місяця (грудень 2021 року) відпуску/відбору;
- 5 етап: 21-25 число місяця (грудень 2021 року) відпуску/відбору;
- 6 етап: 26-31 число місяця (грудень 2021 року) відпуску/відбору;
- 7 етап: 1-5 число місяця (січень 2022 року) відпуску/відбору;
- 8 етап: 6-10 число місяця (січень 2022 року) відпуску/відбору;
- 9 етап: 11-15 число місяця (січень 2022 року) відпуску відбору;
- 10 етап: 16-20 число місяця (січень 2022 року) відпуску/відбору;
- 11 етап: 21-25 число місяця (січень 2022 року) відпуску/відбору;
- 12 етап: 26-31 число місяця (січень 2022 року) відпуску/відбору;
- 13 етап: 1-5 число місяця (лютий 2022 року) відпуску/відбору;
- 14 етап: 6-10 число місяця (лютий 2022 року) відпуску/відбору;
- 15 етап: 11-15 число місяця (лютий 2022 року) відпуску/відбору;
- 16 етап: 16-20 число місяця (лютий 2022 року) відпуску/відбору;
- 17 етап: 21-25 число місяця (лютий 2022 року) відпуску/відбору;
- 18 етап: 26-28 число місяця (лютий 2022 року) відпуску/відбору.
Згідно з п. 3.4. договору, у разі надходження від організатора аукціону - ТОВ «Українська енергетична біржа» на розрахунковий рахунок відповідача суми гарантійного внеску, внесеної позивачем для участі в аукціоні, вказана сума гарантійного внеску після його фактичного надходження на розрахунковий рахунок відповідача зараховується відповідачем як оплата (частина оплати) електричної енергії за останній етап періоду відпуску/відбору згідно цього договору.
Позивач не пізніше 1 (одного) банківського дня після надходження на розрахунковий рахунок відповідача суми гарантійного внеску, додатково перераховує відповідачу суму у розмірі 20 % від сплаченого гарантійного внеску.
У разі невиконання відповідачем зобов'язань щодо відпуску обсягів електричної енергії, за умови відсутності у позивача заборгованості за цим договором, відповідач зобов'язується повернути, у термін до 7-ми банківських днів після отримання відповідачем обгрунтованої вимоги у письмовій формі, на поточний рахунок позивача, зазначений у розділі 10 даного договору, грошові кошти, сплачені відповідачем на користь позивача, за обсяг електричної енергії у відповідному періоді відпуску/відбору. У випадку невиконання відповідачем свого зобов'язання щодо повернення грошових коштів сплачених позивачем у встановлений строк, відповідач сплачує позивачу неустойку за кожний день прострочення, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується неустойка, від суми неповернутих/несвоєчасно повернутих позивачу грошових коштів (п. 4.2. договору).
Відповідно до п. 8.1. договору, цей договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення відбитками печаток сторін і діє до моменту повного та належного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором.
Додатком №1 до двостороннього договору №20/21-315-РДД купівлі-продажу електричної енергії від « 27» жовтня 2021 року є графік відпуску/відбору електричної енергії на період з « 01» грудня 2021 року до « 28» лютого 2022 року, відповідно до п. 1 якого, сторони погодили наступний графік відпуску/відбору електричної енергії на період з « 01» грудня 2021 року по « 28» лютого 2022 року, а саме: тип: базове навантаження; обсяг МВт.*год: 2 160; ціна за 1 МВт.*год (з акцизним податком та без ПДВ), грн.: 2 402,00; вартість електроенергії (з акцизним податком та без ПДВ), грн.: 5 188 320,00; 20% ПДВ, грн.: 1 037 644,00; вартість електроенергії (з акцизним податком та з ПДВ), грн.: 6 225 984,00 грн.
За твердженнями представника позивача, на виконання умов договору, позивач оплатив електричну енергію, яка підлягала продажу відповідачем, в сумі 5 088 787,20 грн., що підтверджується платіжними дорученнями: №5979 від 29.10.2021 року, на суму 108 000,00 грн.; №6318 від 26.11.2021 року, на суму 345 888,00 грн.; №6563 від 08.12.2021 року, на суму 345 888,00 грн.; №6362 від 30.11.2021 року, на суму 345 888,00 грн.; №6610 від 13.12.2021 року, на суму 345 888,00 грн.; №6661 від 16.12.2021 року, на суму 345 888,00 грн.; №6736 від 21.12.2021 року, на суму 415 065,60 грн.; №6824 від 28.12.2021 року, на суму 345 888,00 грн.; №6947 від 04.01.2022 року, на суму 345 888,00 грн.; №6973 від 05.01.2022 року, на суму 345 888,00 грн.; №7017 від 12.01.2022 року, на суму 345 888,00 грн.; №7106 від 18.01.2022 року, на суму 345 888,00 грн.; №21 від 21.01.2022 року, на суму 415 065,60 грн.; №30 від 27.01.2022 року, на суму 345 888,00 грн.; №57 від 02.02.2022 року, на суму 345 888,00 грн.
Крім цього, як вбачається з довідки відповідача №24/3477 від 29.10.2021 року про отримання гарантійного внеску, позивачем був перерахований відповідачу гарантійний внесок у сумі 540 000,00 грн.
Листами №19/32 від 08.02.2022 року та №20/05 від 31.03.2022 року підтверджується зарахування грошових коштів відповідачем у сумі 2 741 702,40 грн., згідно з двостороннім договором №20/21-315-РДД купівлі-продажу електричної енергії від 27.10.2021 року.
Відповідач передав позивачу електричну енергію частково, а саме на суму 6 225 984,00 грн., що підтверджується актами купівлі-продажу електричної енергії: за грудень 2021 року від 31.12.2021 року, на суму 2 144 505,60 грн.; за січень 2022 року від 31.01.2022 року, на суму 2 144 505,60 грн.; за лютий 2022 року від 28.02.2022 року, на суму 1 936 972,80 грн., у зв'язку з чим, позивач звернувся до відповідача з вимогою про повернення грошових коштів у сумі 2 144 505,60 грн.
Відповідно до заяви про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог №12-36 від 10.02.2023 року, зобов'язання відповідача в сумі 822 450,53 грн. були припинені.
27 червня 2023 року сторонами був укладений договір №19/10 про реструктуризацію заборгованості, відповідно до якого сторони погодили строк повернення боргу в сумі 1 322 055,07 грн., проте відповідач борг повернув частково, а саме в сумі 396 400,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №1815_00000/а8а11bdd-48f5-46d0-8c95-f1c5590d576d від 29.06.2023 року.
Вважаючи, що його права порушені, позивач звернувся до суду, просив стягнути з відповідача борг у сумі 925 655,07 грн.
Право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом (ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ч. 2 цієї ж статті, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно з ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України).
У справі "Мала проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що рівність сторін вимагає "справедливого балансу між сторонами", і кожній стороні має бути надано відповідну можливість для представлення своєї справи в умовах, що не ставлять її у суттєво невигідне становище порівняно з її опонентом.
Згідно з ч. 1 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову.
Пунктом 1 ч. 6 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що до відзиву додаються докази, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем.
14 червня 2024 року через систему "Електронний суд" до Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечував, просив у його задоволенні відмовити.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України).
Згідно з ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частиною 1 ст. 181 Господарського кодексу України встановлено, що господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями (ч. 1 ст. 179 Господарського кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Згідно з ч. 7 ст. 181 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 275 Господарського кодексу України встановлено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Окремим видом договору енергопостачання є договір постачання електричної енергії споживачу. Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору постачання електричної енергії споживачу встановлюються Законом України "Про ринок електричної енергії".
Згідно з ч. 1 ст. 66 Закону України «Про ринок електричної енергії», купівлю-продаж електричної енергії за двосторонніми договорами здійснюють виробники, електропостачальники, оператор системи передачі, оператори систем розподілу, трейдери, гарантований покупець та споживачі.
Відповідно до ч. 2 цієї статті, учасники ринку мають право вільно обирати контрагентів за двосторонніми договорами, укладати ці договори у довільній формі та на умовах, що визначаються за домовленістю сторін з урахуванням обмежень, визначених відповідною нормою.
Пунктом 96 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ринок електричної енергії» встановлено, що учасник ринку електричної енергії (далі - учасник ринку) - виробник, електропостачальник, трейдер, оператор системи передачі, оператор системи розподілу, оператор малої системи розподілу, оператор ринку, гарантований покупець, оператор установки зберігання енергії та споживач, які провадять свою діяльність на ринку електричної енергії в порядку, передбаченому цим Законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 714 Цивільного кодексу України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
Згідно з ч. 2 ст. 714 Цивільного кодексу України, до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.
Судом встановлено, що позивач оплатив електричну енергію в сумі 5 628 787,20 грн., що підтверджується платіжними дорученнями: №5979 від 29.10.2021 року, на суму 108 000,00 грн.; №6318 від 26.11.2021 року, на суму 345 888,00 грн.; №6563 від 08.12.2021 року, на суму 345 888,00 грн.; №6362 від 30.11.2021 року, на суму 345 888,00 грн.; №6610 від 13.12.2021 року, на суму 345 888,00 грн.; №6661 від 16.12.2021 року, на суму 345 888,00 грн.; №6736 від 21.12.2021 року, на суму 415 065,60 грн.; №6824 від 28.12.2021 року, на суму 345 888,00 грн.; №6947 від 04.01.2022 року, на суму 345 888,00 грн.; №6973 від 05.01.2022 року, на суму 345 888,00 грн.; №7017 від 12.01.2022 року, на суму 345 888,00 грн.; №7106 від 18.01.2022 року, на суму 345 888,00 грн.; №21 від 21.01.2022 року, на суму 415 065,60 грн.; №30 від 27.01.2022 року, на суму 345 888,00 грн.; №57 від 02.02.2022 року, на суму 345 888,00 грн., копії яких долучені до матеріалів справи, а також перерахував відповідачу гарантійний внесок у сумі 540 000,00 грн., що підтверджується довідкою відповідача №24/3477 від 29.10.2021 року, копія якої також долучена до матеріалів справи.
У листах позивача №19/32 від 08.02.2022 року та №20/05 від 31.03.2022 року позивач просив відповідача зарахувати надлишково сплачені позивачем грошові кошти в сумі 2 741 702,40 грн., згідно з договором №20/21-362-РДД від 13.12.2021 року, в рахунок виконання зобов'язань, згідно з договором №20/21-315-РДД від 27.10.2021 року.
Відповідач передав позивачу електричну енергію на загальну суму 6 225 984,00 грн., що підтверджується актами купівлі-продажу електричної енергії: за грудень 2021 року від 31.12.2021 року, на суму 2 144 505,60 грн.; за січень 2022 року від 31.01.2022 року, на суму 2 144 505,60 грн.; за лютий 2022 року від 28.02.2022 року, на суму 1 936 972,80 грн., копії яких також долучені до матеріалів справи.
Частиною 1 ст. 19 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов'язковими згідно із законом.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Господарського процесуального кодексу України, особи, які порушили права і законні інтереси інших осіб, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення претензії чи позову.
З метою досудового врегулювання спору, позивач направив на адресу відповідача претензію №114 від 13.07.2022 року, в якій вимагав не пізніше 7 (семи) банківських днів з дня отримання цієї претензії сплатити, зокрема, заборгованість у сумі 2 144 505,60 грн., на підтвердження чого, представник позивача подав суду список №Alex2 згрупованих відправлень, копія якого долучена до матеріалів справи.
Відповідно до п. п. 3. п. 2. Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №270 від 05 березня 2009 року (в редакції постанови Кабінету Міністрів України №1071 від 10 жовтня 2023 року) (далі - Правила), згруповані поштові відправлення, поштові перекази - реєстровані поштові відправлення, поштові перекази в кількості більше одного, що одночасно подаються для пересилання одним відправником.
Згідно з п. 52. Правил, поштові перекази юридичних осіб приймаються для пересилання після надходження коштів, призначених для переказу, та плати за їх пересилання на окремі поточні рахунки оператора поштового зв'язку, а також списку згрупованих поштових переказів в електронній формі за формою, визначеною оператором поштового зв'язку, якщо інше не передбачено договором.
Відповідно до п. 54. Правил, про прийняття для пересилання згрупованих поштових відправлень, поштових переказів відправнику може видаватися один розрахунковий документ на один список з одним примірником списку.
На внутрішніх згрупованих рекомендованих поштових відправленнях також можуть наноситися відмітки, які свідчать про те, що оплату проведено в повному обсязі (Плату стягнуто). Такі відмітки наносяться на зазначені поштові відправлення поряд із штриховим кодовим ідентифікатором за умови нанесення дати приймання (п. 63. Правил).
Пунктом 17. Правил встановлено, що внутрішні поштові відправлення з оголошеною цінністю можуть прийматися для пересилання з описом вкладення та/або з післяплатою, згідно з тарифами оператора поштового зв'язку. Послуга опису вкладення до поштового відправлення полягає в підтвердженні у визначеному оператором поштового зв'язку порядку відповідно до технологічного процесу здійснення такої операції вмісту вкладення до поштового відправлення із зазначенням індивідуальних ознак відповідного вкладення (конкретний вид, кількість тощо), що відрізняє його від інших речей.
Список №Alex2 згрупованих відправлень не містить відмітки відділення поштового зв'язку. Крім цього, які саме документи направлені позивачем відповідачу в цьому відправленні, встановити неможливо, оскільки представником позивача не надані суду опис вкладення цього поштового відправлення, чек про оплату послуг поштового зв'язку тощо.
Разом з цим, як вбачається із заяви позивача про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог №12-36 від 10.02.2023 року, копія якої долучена до матеріалів справи, позивач повідомив відповідача про припинення шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, зокрема, боргу в сумі 822 450,53 грн., згідно з договором №20/21-315-РДД від 27.10.2021 року.
Відповідно до ст. 601 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
27 червня 2023 року сторонами був укладений договір №19/10 про реструктуризацію заборгованості (далі - договір про реструктуризацію), згідно з п. 1.1. якого, в порядку та на умовах, визначених цим договором, відповідач та позивач домовились про реструктуризацію заборгованості (далі - основний борг), що виникла у відповідача перед позивачем станом на 15.06.2023 року згідно з двосторонніми договорами купівлі-продажу електричної енергії від 31.08.2021 №20/21-215-РДД, від 27.10.2021 №20/21-315-РДД, від 13.12.2021 №20/21- 362-РДД.
Відповідно до п. 2.1. договору про реструктуризацію, загальна сума основного боргу, що підлягає реструктуризації відповідно до п. 1.1. цього договору, станом на 15.06.2023 складає 11 559 567, 07 грн. (одинадцять мільйонів п'ятсот п'ятдесят дев'ять тисяч п'ятсот шістдесят сім гривень сім копійок), в т.ч. за договором від 31.08.2021 №20/21-215-РДД - 3 603 600, 00 грн., за договором від 27.10.2021 №20/21-315-РДД - 1 322 055, 07 грн., за договором від 13.12.2021 №20/21- 362-РДД - 6 633 912, 00 грн.
Відповідач зобов'язується сплатити у повному обсязі суму основного боргу, вказану в п. 2.1. цього договору, шляхом щомісячного перерахування позивачу грошових коштів рівними частинами згідно з додатком №1 до даного договору - графіком погашення заборгованості (далі - Графік), який є невід'ємною частиною цього договору (п. 2.2. договору про реструктуризацію).
Додатком №1 до договору про реструктуризацію є графік погашення заборгованості
№п/пСума (грн.)Термін погашення (рік)
1.3 900 000,00червень 2023 року
2.3 900 000,00 липень 2023 року
3.3 759 567,07 серпень 2023 року
Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України).
Відповідно до ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Згідно з ч. 1 ст. 670 Цивільного кодексу України, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.
Відповідач частково повернув грошові кошти позивачу, а саме в сумі 396 400,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №1815_00000/а8а11bdd-48f5-46d0-8c95-f1c5590d576d від 29.06.2023 року, копія якої долучена до матеріалів справи.
Згідно з п. 3.2.2. договору про реструктуризацію, відповідач зобов'язаний сплачувати суму реструктуризованої заборгованості, визначеної в п. 2.1. договору, в сумі, строки та в порядку, визначених графіком та цим договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ч. 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Оскільки позивач оплатив електричну енергію в сумі 8 370 489,60 грн., а відповідач передав позивачу електричну енергію на суму 6 225 984,00 грн., частково повернув позивачу грошові кошти в сумі 396 400,00 грн., а також враховуючи зарахування позивачем боргу відповідача в сумі 822 450,53 грн. шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, згідно з договором №20/21-315-РДД від 27.10.2021 року, борг відповідача становить 925 655,07 грн.
Документів, що підтверджували б сплату боргу відповідачем або спростовували б доводи представника позивача, представник відповідача суду не надав, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 925 655,07 грн. основного боргу є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Крім стягнення основного боргу, позивач просив суд стягнути з відповідача пеню в сумі 1 074 995,27 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частиною 2 ст. 218 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).
Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.
Частиною 3 ст. 549 Цивільного кодексу України встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Так, пеня - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачений законом або договором.
Як зазначалось вище, відповідно до п. 8.1. договору, цей договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення відбитками печаток сторін і діє до моменту повного та належного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором.
При цьому, згідно з п. 3.2.2. договору про реструктуризацію, відповідач зобов'язаний сплачувати суму реструктуризованої заборгованості, визначеної в п. 2.1. договору, в сумі, строки та в порядку, визначених графіком та цим договором.
У відзиві на позовну заяву представник відповідача проти стягнення з відповідача пені заперечував, послався на постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, №332 від 25.02.2022 року «Про забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії на період дії в Україні воєнного стану».
Частиною 1 ст. 1 Закону України «Про Національну комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» встановлено, зокрема, що Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - регулятор), є постійно діючим центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який утворюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про Національну комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг», регулятор здійснює державне регулювання, моніторинг та контроль за діяльністю суб'єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг, зокрема: у сфері енергетики: діяльності з виробництва, передачі, розподілу, розподілу малими системами розподілу, постачання електричної енергії, зберігання енергії, агрегації.
25 лютого 2022 року Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, прийнята постанова «Про забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії на період дії в Україні воєнного стану» №332 (далі - постанова).
Згідно з п. п. 15 п. 1 постанови, на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування надати такі настанови: зупинити нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії» між учасниками ринку електричної енергії на період воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування.
Так, регулятор визначив модель поведінки як зупинення нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" між учасниками ринку електричної енергії, та вказав чітко визначений період, а саме на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування, а не скасував нарахування та стягнення штрафних санкцій або увільнив від їх нарахування або стягнення.
Ця правова позиція міститься в постанові Верховного суду від 19.04.2024 року в справі №911/1359/22.
Частиною 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Оскільки позивач та відповідач є учасниками ринку електричної енергії та враховуючи, що пеня нарахована позивачем з 05.08.2022 року до 29.06.2023 року, тобто в період дії в Україні воєнного стану, вимога позивача про стягнення з відповідача пені є необґрунтованою та такою, що задоволенню судом не підлягає.
Крім цього, позивач просив суд стягнути з відповідача три проценти річних у сумі 70 711,71 грн. та суму, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, в розмірі 235 443,71 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Господарський суд під час вирішення спору з'ясовує обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку та здійснює оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі, якщо відповідний розрахунок позивачем здійснений неправильно, то господарський суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми пені та інших нарахувань, у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості.
Ця правова позиція викладена у постановах Верховного Суду в справі №922/2216/18 від 14.01.2021 року, в справі №910/1389/18 від 05.03.2018 року.
Згідно зі ст. 251 Цивільного кодексу України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Статтею 253 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Так, три проценти річних, враховуючи період заборгованості з 01 серпня 2023 року до 15 квітня 2024 року, що складає 259 днів, суму боргу в розмірі 925 625,07 грн., становлять 19 682,37 грн. (за розрахунком суду).
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожний період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж повинен бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому повинен бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо оплату заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без враховування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням цього місяця.
Так, сума, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, враховуючи період заборгованості з 01 серпня 2023 року до 15 квітня 2024 року, суму боргу в розмірі 925 625,07 грн., індекси інфляції: у серпні 2023 року - 98,6%; у вересні 2023 року - 100,5%; у жовтні 2023 року - 100,8%; у листопаді 2023 року - 100,5%; у грудні 2023 року - 100,7%; у січні 2024 року - 100,4%; у лютому 2024 року - 100,3%; у березні 2024 року - 100,5%, складає 21 341,96 грн. (за розрахунком суду).
У відзиві на позовну заяву представник відповідача просив зменшити розмір трьох процентів річних та суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, на 99%, послався на положення ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України, ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України та постанову Великої Палати Верховного Суду від 19.03.2020 року в справі №902/417/18. Крім цього, представник відповідача послався на форс-мажорні обставини, а саме, - знищення, у зв'язку з військовою агресією російської федерації, 100% генерації електричної енергії відповідача.
Згідно з ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Як уже зазначалось, відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Так, сума трьох процентів річних, а також сума, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, не є неустойкою, а отже відповідні суми не можуть підлягати зменшенню, відповідно до ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України.
Водночас, відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року в справі №902/417/18 (провадження №12-79гс19), з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд, за певних умов, може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір процентів річних, за час прострочення грошового зобов'язання.
Разом з цим, перелік підстав для зменшення суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, в законодавстві відсутній.
Так, відповідно до загальних правил, право суду на зменшення заявлених до стягнення сум пов'язане із наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданих учасниками справи доказів та обставин, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення суми, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд з'ясовує наявність значного перевищення розміру з розміром збитків, а також об'єктивно оцінює, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, значності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому, обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Ця правова позиція викладена у постановах Верховного Суду в справі №910/1175/19 від 10.02.2020 року, в справі №910/1303/19 від 19.02.2020 року, в справі №925/605/18 від 26.02.2020 року, в справі №904/3491/19 від 18.06.2020 року, в справі №922/1716/20 від 14.04.2021 року.
Особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили (абз. 1 ч. 1 ст. 617 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» встановлено, що торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо (ч. 2 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»).
Згідно з п. 1.1. Регламенту (нова редакція), засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затверджених рішенням президії Торгово-промислової палати України від 18.12.2014 № 44(5), регламент засвідчення Торгово-промисловою палатою України (ТПП України) форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) (далі Регламент) встановлює порядок засвідчення форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили) в системі ТПП України.
Відповідно до п. 3.3 Регламенту, сертифікат (у певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (далі Сертифікат) документ, за затвердженими Президією ТПП України відповідними формами, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП України або регіональною торгово-промисловою палатою згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом.
Підставою для засвідчення форс-мажорних обставин є наявність однієї або більше форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), перелічених у ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» в редакції від 02.09.2014 року, а також визначених сторонами за договором, контрактом, угодою, типовим договором, законодавчими, відомчими та/чи іншими нормативними актами, які вплинули на зобов'язання таким чином, що унеможливили його виконання у термін, передбачений відповідно договором, контрактом, угодою, типовим договором, законодавчими та/чи іншими нормативними актами (п. 6.1 Регламенту).
Пунктом 6.2. Регламенту встановлено, що форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин. До кожної окремої заяви додається окремий комплект документів.
Так, форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.
Ця правова позиція викладена у постанові Верховного Суду в справі №904/3886/21 від 25.01.2022 року.
Відтак, форс-мажорні обставини мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін. Сертифікат видається заінтересованому суб'єкту господарювання на підставі його звернення. Іншого порядку засвідчення форс-мажорних обставин не визначено. Саме по собі існування таких надзвичайних і невідворотних обставин не звільняє сторону від відповідальності за порушення взятих на себе зобов'язань.
Враховуючи вищевикладене, виходячи з обставин цієї справи, враховуючи принципи розумності, справедливості та пропорційності, розмір трьох процентів річних зменшенню не підлягає.
Також, позивач просив суд стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 30 000,00 грн.
Статтею 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно зі ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Частиною 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Згідно з ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Згідно зі ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Частиною 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу в цій справі представник позивача подав копії договору №13/5 про надання правничої допомоги від 20.05.2019 року з додатком, детального опису наданої професійної правничої допомоги з додатковою угодою та акту про прийняття-передачі наданих послуг №1/09/24 від 15.04.2024 року.
Судом встановлено, що 20 травня 2019 року між позивачем та адвокатом Невструєвим Леонідом Борисовичем (далі - адвокат) був укладений договір №13/5 про надання правничої допомоги (далі - договір №13/5), відповідно до умов якого адвокат взяв на себе зобов'язання надавати необхідну правничу допомогу позивачу, а позивач оплатити надану адвокатом допомогу. Адвокат надає правову допомогу у вигляді, зокрема, представництва інтересів позивача у судах під час здійснення судочинства (п. 1.2. договору №13/5).
Відповідно до п. 6.1. договору №13/5, договір набуває чинності з дати його підписання і діє до 31.12.2029 року.
01 квітня 2024 року між адвокатом та позивачем укладена додаткова угода №09/24 до договору №13/5 від 20.05.2019 року про надання правничої допомоги (далі - додаткова угода), згідно з умовами якої, адвокат бере на себе зобов'язання надавати необхідну правничу допомогу позивачу у господарському провадженні у справі про стягнення заборгованості з відповідача перед позивачем, яка утворилась на дату укладання цієї додаткової угоди та/або до дати закінчення розгляду справи в суді (п. 1.2. додаткової угоди).
Відповідно до п. 1.3. додаткової угоди, адвокат надає правову допомогу у вигляді, зокрема: ознайомлення адвокатом із документами щодо несплати відповідачем заборгованості перед позивачем на дату укладання цієї додаткової угоди, підготовка позовної заяви до Господарського суду Київської області та всіх інших необхідних документів і матеріалів, що будуть необхідними під час розгляду господарської справи.
Згідно з п. 2.1. додаткової угоди, сторони погоджують розмір погодинної гонорару адвоката за надання будь-яких видів професійної правничої у відповідності до цієї додаткової угоди у розмірі 30 000,00 гривень.
Факт наданої правової допомоги підтверджується актом наданих послуг (п. 2.4. додаткової угоди).
Пунктом 2.5. додаткової угоди встановлено, що позивач сплачує гонорар протягом 120 днів з моменту підписання акту наданих послуг.
При визначенні суми відшкодування суд виходить із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення в справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час та неспіврозмірність у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Як вбачається з акту №1/09/24 від 15.04.2024 року про прийняття-передачі наданих послуг, копія якого долучена до матеріалів справи, адвокат надав позивачу послуги, які позивач прийняв в повному обсязі. Відповідно до цього акту, адвокатом були надані наступні послуги: ознайомлення адвокатом Невструєвим Л.Б. із документами щодо несплати ПАТ "ЦЕНТРЕНЕРГО" заборгованості за поставлену електричну енергію; підготовка позовної заяви до Господарського суду міста Києва адвокатом Невструєвим Л.Б. (визначення правових норм, які регулюють відносини, судової практики, складання, підписання позову та оформлення усіх додатків до позову).
Судом встановлено, що представник позивача під час надання правової допомоги позивачу в цій справі підготував позовну заяву. Водночас, ціна за написання цієї позовної заяви є завищеною, у порівнянні з середніми ринковими цінами на такі послуги.
Крім цього, судом встановлено, що Господарським судом Київської області ухвалене рішення від 28.05.2024 року в справі №911/842/24 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "УКР ГАЗ РЕСУРС" до публічного акціонерного товариства "ЦЕНТРЕНЕРГО" про стягнення 7 875 719,62 грн. та за зустрічним позовом публічного акціонерного товариства "ЦЕНТРЕНЕРГО" до товариства з обмеженою відповідальністю "УКР ГАЗ РЕСУРС" про стягнення 13 151,12 грн, тому підготовка аналогічної позовної заяви не потребувала значних витрат часу адвоката.
Відтак, враховуючи обсяг виконаних адвокатом робіт, ціну позову та обставини цієї справи, суд дійшов висновку про те, що стягненню з відповідача підлягають витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7 500,00 грн.
У зв'язку з тим, що позов задоволений частково, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 59, 124 Конституції України, ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", п. 96 ч. 1 ст. 1, ч. ч. 1, 2 ст. 66 Закону України «Про ринок електричної енергії», ч. 1 ст. 1, п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про Національну комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг», ч. ч. 1, 2 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», п. 4 ч. 1 ст. 1, ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", ч. 1 ст. 173, ч. 1 ст. 174, ч. ч. 1, 7 ст. 181, ч. 1 ст. 193, ч. 1 ст. 202, ч. 1 ст. 216, ч. ч. 1, 2 ст. 218, ч. 1 ст. 230, ч. 6 ст. 231, ст. 233, ст. 275 Господарського кодексу України, ст. 251, 253, ч. 1 ст. 526, ч. 1 ст. 530, ч. ч. 1, 2 ст. 533, ч. ч. 1, 3 ст. 549, ч. ч. 1, 2 ст. 551, ст. 610, п. 3 ч. 1 ст. 611, ч. 1 ст. 612, абз. 1 ч. 1 ст. 617, ч. 2 ст. 625, ч. 1 ст. 626, ч. 1 ст. 628 , ст. 629, ч. 1 ст. 632, ч. 1 ст. 638, ст. 655, 1 ст. 670, ч. 1 ст. 692, ч. ч. 1, 2 ст. 693, ч. ч. 1, 2 ст. 714, ст. 901, ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України, ст. ст. 2, 3, ч. ч. 1, 2 ст. 4, ч. 1 ст. 5, ст. 7, ч. 1, 3 ст. 9, ч. ч. 1, 2, 4 ст. 11, ст. 12, ч. ч. 3, 4 ст. 13, ст. ст. 14-15, ст. 18, ч. 1 ст. 73, ч. ч. 1, 3 ст. 74, ч. 1 ст. 123, ч. 9 ст. 165, ст. 129, ч. 3 ст. 232, ч. 1 ст. 233, ч. 4 ст. 236, ст. 237, ст. 238, ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
Задовільнити частково позов товариства з обмеженою відповідальністю “УКР ГАЗ РЕСУРС» до публічного акціонерного товариства “ЦЕНТРЕНЕРГО» про стягнення заборгованості.
Стягнути з публічного акціонерного товариства “ЦЕНТРЕНЕРГО» (08711, Київська область, Обухівський район, селище міського типу Козин, вулиця Рудиківська, будинок 49, ідентифікаційний код 22927045) на користь товариства з обмеженою відповідальністю “УКР ГАЗ РЕСУРС» (04070, місто Київ, вулиця Сагайдачного Петра, будинок 25, літера Б, офіс 5, ідентифікаційний код 41427817) 925 655,07 грн. (дев'ятсот двадцять п'ять тисяч шістсот п'ятдесят п'ять грн. 07 коп.) основного боргу; 19 682,37 грн. (дев'ятнадцять тисяч шістсот вісімдесят дві грн. 37 коп.) трьох процентів річних; 21 341,96 грн. (двадцять одну тисячу триста сорок одну грн. 96 коп.) суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції; 3 143,25 (три тисячі сто сорок три грн. 25 коп.) витрат на професійну правничу допомогу; 11 600,16 грн. (одинадцять тисяч шістсот грн. 16 коп.) витрат на сплату судового збору.
Відмовити в іншій частині позову.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного тексту рішення.
Повний текст рішення складений 15.11.2024 року.
Суддя С. Грабець