ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
06.11.2024Справа № 910/8669/24
Господарський суд міста Києва у складі: головуючого - судді Лиськова М.О.,
при секретарі судового засідання Осьмаку Ю.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом Комунального житлово-експлуатаційного підприємства Глевахівської
селищної ради
(08631, смт. Глеваха, вул. Вокзальна, буд. 18-А;
ідентифікаційний код: 33018727)
до Акціонерного товариства "Укртрансгаз"
(01021, м. Київ, узвіз Кловський, буд. 9/1;
ідентифікаційний код: 30019801)
про визнання договору укладеним
За участі представників учасників справи згідно протоколу судового засідання
Комунальне житлово-експлуатаційне підприємство Глевахівської селищної ради (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства "Укртрансгаз" (далі - відповідач) про визнання укладеним Договору про організацію взаєморозрахунків між Комунальним житлово-експлуатаційним підприємством Глевахівської селищної ради та Акціонерним товариством "Укртрансгаз".
Звертаючись з позовом Житлово-експлуатаційне підприємство Глевахівської селищної ради просить суд:
- визнати укладеним з моменту пред'явлення позовної заяви Договір про організацію взаєморозрахунків між Комунальним житлово-експлуатаційним підприємством Глевахівської селищної ради (08631, смт. Глеваха, вул. Вокзальна, буд. 18-А; ідентифікаційний код: 33018727) та Акціонерним товариством "Укртрансгаз" (01021, м. Київ, узвіз Кловський, буд. 9/1; ідентифікаційний код: 30019801).
Ухвалою Господарського суду м. Києва №910/8669/24 від 15.07.2024 позовну заяву залишено без руху.
19.07.2024 від позивача надійшли до суду документи на виконання вимог ухвали суду від 15.07.2024.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.07.2024 відкрито провадження у справі №910/8692/24 в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).
29.07.2024 позивачем подано клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомлення (викликом) сторін.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.08.2024 судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 04.09.2024.
12.08.2024 відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в котрому проти задоволення позовних вимог заперечує повністю з підстав, що укладення договору про організацію взаєморозрахунків не є передбаченим законом обов'язком сторін у справі. Відсутня також пряма вказівка у законі щодо обов'язковості укладення такого договору між сторонами. Договір, який позивач просить визнати укладеним, не укладається на виконання державного замовлення.
Протокольною ухвалою суду від 04.09.2024 розгляд справи відкладено на 09.10.2024.
Протокольною ухвалою суду від 09.10.2024 судом закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 06.11.2024.
У судове засідання 06.11.2024 представник позивача не з'явився, причин неявки суд не повідомив. Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував, просив у задоволенні позовних вимог відмовити.
У судовому засіданні 06.11.2024 оголошено вступну та резолютивну частину рішення відповідно до ст. 240 ГПК України.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника відповідача, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку, вважає що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Комунальне житлово-експлуатаційне підприємство Глевахівської селищної ради (надалі- Позивач) та АТ «НАК «Нафтогаз Україна» було укладено договори на постачання природного газу: №1631/1617-ТЕ-17 (для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню) від 28.09.2016, №1793/1617-50- 17 (для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями) від 27.10.2016, №1907/1617-КП-17 (для виробництва теплової енергії, яка споживається підприємствами, організаціями та іншими споживачами (крім бюджетних установ/організацій) від 24.11.2016.
Пунктами 2.1, 2.2 договорів будо погоджено обсяги природного газу, які планується поставити згідно із договорами, які повністю забезпечують споживача природним газом для відповідних потреб, у тому числі на січень-березень 2017 року.
Пунктом 3.1 договорів було встановлено, що право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі, а пунктом 3.2 - що обсяги постачання підтверджуються постачальником шляхом подання оператору газотранспортної системи номінації на відповідний місяць постачання (розрахунковий період) в установленому законом порядку.
Між Позивачем та АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ "УКРТРАНСГАЗ» (надалі- Відповідач) підписано Акт наданих послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами від 31.01.2017 на обсяг 329,345 тис.куб.м, Акт наданих послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами від 28.02.2017 на обсяг 277,943 тис.куб.м., Акт наданих послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами від 31.03.2017 на обсяг 239,239 тис.куб.м.
Звертаючись до суду Позивач вказує, що фактично, між Позивачем та Відповідачем виникла заборгованість в розмірі 5 656 950,53 грн., яка підлягає врегулюванню відповідно до частини 2 статті 8 ЗУ «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств водовідведення» №1730 від 03.11.2016 року.
Всі вище наведені обставини були досліджені Господарським судом Київської області в рішенні по справі №911/2757/19 від 15.06.2020 року, яке набрало законної сили 12.11.2020 року.
Відповідно до даного рішення Відповідачу відмовлено в стягненні з Позивача 5 656 950,53 грн. заборгованості, проте Позивач для врегулювання даної заборгованості направив Відповідачу Договір про організацію взаєморозрахунків, в якому Позивач визнає, що ним спожито у період січень-березень 2017 року природний газ обсягом 846,527 куб. м., без наявності постачальника та зобов'язується оплатити (компенсувати) Відповідачу вартість спожитого у період січень-березень 2017 року природного газу.
18.12.2023 року Позивачем на адресу Відповідача направленні два примірники підписаного Договору про організацію взаєморозрахунків, проте Позивачем не було отримано від Відповідача підписаний Договір про організацію взаєморозрахунків або відмови від підписання даного договору.
16.02.2024 року Представником Позивача направлено Адвокатський запит, щодо отримання обґрунтованої відповіді стосовно розгляду Договору про організацію взаєморозрахунків Відповідачем. Фактично, на момент надсилання Адвокатського запиту станом на 16.02.2024 року Позивачем не отримано підписаний екземпляр Договору про організацію взаєморозрахунків чи вмотивовану відповідь відмови від підписання такого з боку Відповідача.
На почтову адресу Представника Позивача надійшла відповідь від Відповідача на Адвокатський запит від 16.02.2024 року, проте обґрунтованих пояснень, щодо не підписаного Договору організації взаєморозрахунків Відповідачем не надано чи відмови обґрунтованої від підписання.
Причиною виникнення спору у справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для укладення договору про організацію взаєморозрахунків.
Відповідно до частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Згідно з частиною першої статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Наведеними вище нормами господарського законодавства врегульовано правові підстави виникнення господарських зобов'язань, до яких, зокрема, належить господарський договір.
Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до частини першої статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно зі статтею 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із статтею 638 Цивільного кодексу України Договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до частини 1 статті 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Пропозицією укласти договір є, зокрема, документи (інформація), розміщені у відкритому доступі в мережі Інтернет, які містять істотні умови договору і пропозицію укласти договір на зазначених умовах з кожним, хто звернеться, незалежно від наявності в таких документах (інформації) електронного підпису.
Відповідно до статті 181 Господарського кодексу України господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно із частинами 1, 2, 3 та 5 статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Відповідно до частини 4 статті 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим державним органом або органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.
Укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених статтею 179 цього Кодексу, не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами статті 181 цього Кодексу та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору (частина 3 статті 184 Господарського кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 187 Господарського кодексу України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору. День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.
У спорі, що виник при укладанні або зміні договору, в резолютивній частині вказується рішення з кожної спірної умови договору, а у спорі про спонукання укласти договір - умови, на яких сторони зобов'язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проект договору (частина 9 статті 238 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до частини 7 статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативними актами щодо окремих видів договорів.
Згідно з частиною 3 статті 179 ГК України, укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.
Правовідносини між учасниками справи є приватноправовими, врегульовані нормами цивільного права.
Приватноправові (цивільні відносини) засновані на юридичній рівності учасників, їх майновій самостійності та вільному волевиявленні.
Однією із засад (принципів) цивільного права є свобода договору. Невід'ємним елементом свободи договору є право сторін укласти договір чи відмовитися від його укладення.
Обов'язок сторін укласти договір виникає лише у тому випадку, якщо договір заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування (частини 3 статті 179 Господарського кодексу України).
Суд, розглядає спори, що виникають при укладанні господарських договорів лише у тому випадку, коли договір укладається за державним замовленням, або щодо договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом (частина 1 статті 187 Господарського кодексу України).
Укладення договору про організацію взаєморозрахунків з погашення заборгованості не є передбаченим законом обов'язком сторін у справі. Відсутня також пряма вказівка у законі щодо обов'язковості укладення такого договору між сторонами. Договір, який позивач просить визнати укладеним, не укладається на виконання державного замовлення.
Визнання судом у спірних приватноправових відносинах укладеним договір між сторонами порушуватиме принцип свободи договору та спонукатиме відповідачів до вчинення дій, які не є обов'язковими для них відповідно до закону.
Однією із загальних засад цивільного законодавства є судовий захист цивільного права та інтересу. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Передумовою для захисту прав та охоронюваних законом інтересів особи є наявність такого права або інтересу та порушення або оспорювання їх іншою особою (іншими особами).
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Отже, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Відповідно, у даному випадку у відповідача відсутнє юридичне зобов'язання з укладення договору про організацію взаєморозрахунків.
За позитивно-правовими приписами статті 187 Господарського кодексу України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом.
Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.
Позивачем не доведено суду поза розумним сумнівом, що у даному випадку сторони у справі зобов'язані укласти запропонований у позовній заяві господарський договір на встановленій Законом або домовленістю сторін відповідній правовій підставі.
Відповідно, суд має відмовити у задоволенні заявленої позовної вимоги про визнання укладеним договору про організацію взаєморозрахунків, що у даному випадку зумовлює відмову у задоволенні позову повністю.
Відповідно до ч. 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Окрім того, позивач у прохальній частині позовної заяви не наводить відповідної редакції договору, який просить відповідача зобов'язати укласти. Надання такої редакції договору у складі додатків позовної заяви не замінює необхідності викладення позивачем заявлених позовних вимог у прохальній частині позову.
Відповідно до частини 9 статті 238 ГПК України у спорі, що виник при укладанні або зміні договору, в резолютивній частині вказується рішення з кожної спірної умови договору, а у спорі про спонукання укласти договір - умови, на яких сторони зобов'язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проект договору.
Таким чином, у суду відсутні процесуальні можливості викласти резолютивну частину рішення у відповідності до вимог статті 238 ГПК України та зазначити в рішенні умови всього договору, від укладення якого інша сторона відмовляється.
Що ж до решти доводів і тверджень позивача та відповідача, які викладені у позові, відзиві на позов і письмових поясненнях, то слід вказати таке.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників процесу та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки до яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно із статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За таких обставин, враховуючи подані учасниками справи докази, які оцінені судом у порядку статті 86 Господарського процесуального кодексу України, у задоволенні позову слід відмовити повністю.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на позивача у зв'язку з відмовою у позові.
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,
У задоволенні позовних вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано 15.11.2024.
Суддя М.О. Лиськов