Справа № 607/22110/24Головуючий у 1-й інстанції Дзюбич В.Л.
Провадження № 33/817/806/24 Доповідач - Лекан І.Є.
Категорія - ч.2 ст. 172-15 КУпАП
15 листопада 2024 р. Суддя Тернопільського апеляційного суду Лекан І.Є.
за участю ОСОБА_1 , адвоката Дячук С.І., представника в/ч ОСОБА_2 , розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Тернополі справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою адвоката Дячук С.І. в інтересах ОСОБА_1 на постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 жовтня 2024 року,
Постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 жовтня 2024 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.172-15 КУпАП і накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (cімнадцять тисяч) грн. та стягнуто судовий збір.
Згідно з постановою суду, 13.10.2024 року був виявлений майор ОСОБА_1 , в діях якого встановлені ознаки військового адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-15 КУпАП. Так, встановлено, що в військовій частині НОМЕР_1 проходить військову службу майор ОСОБА_1 на посаді начальника служби забезпечення та експлуатації військової техніки (відмітка в військовому квитку та витяг з наказу). Будучи військовослужбовцем Збройних Сил України, відповідно до вимог ст. ст. 9, 11, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (далі-Статуту), майор ОСОБА_1 був зобов'язаний свято та непорушно додержуватися Конституції України та законів України, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, вивчати військову справу, зразково виконувати свої службові обов'язки, не допускати негідних вчинків і стримувати від них інших військовослужбовців. Проте, всупереч вимогам Статуту, Дисциплінарного статуту та Наказу, діючи умисно, всупереч інтересам служби, майор ОСОБА_1 , вчинив недбале ставлення до військової служби в умовах особливого періоду, за наступних обставин.
11.10.2024 року близько 10 год. 30 хв. під час перевірки особового складу заступником начальника штабу військової частини НОМЕР_1 капітаном ОСОБА_3 на території військової частини НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 було виявлено відсутність майора ОСОБА_1 . Розшукові заходи позитивних результатів не дали, на телефонні дзвінки військовослужбовець не відповідав.
13.10.2024 року о 09:00 год. майор ОСОБА_1 самостійно повернувся в розташування підрозділу та приступив до виконання своїх посадових обов'язків. В ході перевірки, об'єктивних причин, які б перешкоджали прибути військовослужбовцю до місця служби не встановлено. За час своєї відсутності майор ОСОБА_1 свої статутні обов'язки визначенні ст. ст. 9,11,16 Статутом, ст. ст. 1-4 Дисциплінарного статуту та наказу умисно не виконував. Зазначені факти підтверджуються матеріалами перевірки. Таким чином, за викладених вище обставин, майор ОСОБА_1 , будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації, займаючи посаду начальника служби забезпечення та експлуатації військової техніки військової частини НОМЕР_1 , діючи умисно, протиправно, всупереч інтересам служби, на порушення своїх статутних обов'язків, в умовах особливого періоду, вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 172-15 КУпАП.
В апеляційній скарзі адвокат Дячук С.І. в інтересах ОСОБА_1 просить постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17.10.2024 року скасувати, а провадження у справі щодо ОСОБА_1 закрити.
Вважає, що постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Апелянт посилається на те, що ОСОБА_1 прибув 17.10.2024 року до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області на судове засідання, проте через помилку суду, причини якої невідомі скаржнику, він не був викликаний на судове засідання, а повідомлений працівниками судової канцелярії про те, що судове слухання не відбуватиметься.
Вказує, що ОСОБА_1 був позбавлений можливості в суді першої інстанції надати пояснення та докази щодо того, що залишення ним 11.10.2024 року території військової частини відбулося ним через крайню необхідність.
Зазначає, що 11.10.2024 року стан здоров'я новонародженого внука ОСОБА_1 (а вірніше сина пасербиці ОСОБА_1 ) погіршився і життя дитини було під загрозою. ОСОБА_1 , як власник одного автомобіля в сім'ї був змушений негайно виїхати до Львова, де дитина перебувала на обліку у лікаря, у медичний заклад.
Наголошує на тому, що відповідно до довідки КНП Львівської обласної ради “Клінічний центр дитячої медицини», структурного підрозділу лікарні “ОХМАТДИТ» від 14.10.2024 хлопчик ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , знаходився на стаціонарному лікуванні в х/в КДЦМ “ОХМАТДИТ» із 11.10.2024 року по 14.10.2024 року з діагнозом напружена кіста лівого сім'яного канатика та 11.10.2024 року дитині була проведена операція.
Звертає увагу на те, що родинний зв'язок між ОСОБА_1 та дитиною підтверджується копіями документів: свідоцтвом про шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , свідоцтвом про народження ОСОБА_6 , свідоцтвом про шлюб ОСОБА_7 та ОСОБА_6 ..
Апелянт посилається на те, що ОСОБА_1 єдиний в сім'ї хто має автомобіль і міг невідкладно достатись до лікарні, життя новонародженої дитини було в зоні ризику, так як 11.10.2024 року дитині було одразу проведено оперативне втручання. 11.10.2024 року і 12.10.2024 року ОСОБА_1 був змушений знаходитися із своїми рідними, аби владнати усі питання щодо здоров'я дитини.
Апелянт вказує, що коли стан здоров'я хлопчика стабілізувався скаржник одразу повернувся до місця несення ним військової служби.
Наголошує на тому, що якби ОСОБА_1 не забезпечив доставку своїх рідних до лікарні, наслідки такої бездіяльності були б жахливими, а відвернена шкода у цьому випадку є непорівнянно меншою, ніж завдана.
Апелянт посилається на те, що ОСОБА_1 сумлінно ставиться до несення військової служби, він добровільно із початком повномасштабного вторгнення росії в Україну став на захист Батьківщини.
Зазначає, що скаржник є учасником бойових дій, що підтверджується відповідним посвідченням.
Вказує, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю 3 групи, інвалідність набута ним внаслідок проходження військової служби, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК.
Звертає увагу на те, що рідний брат скаржника, ОСОБА_8 , є безвісти зниклою особою в ході бойових дій, що підтверджується витягом з Єдиного реєстру безвісти зниклих осіб.
Вважає, що у скаржника є дві підстави для звільнення його з військової служби, проте такими він не скористався і продовжує нести військову службу, що додатково підтверджує, що він сумлінно ставитися до своїх обов'язків військовослужбовця.
Апелянт зазначає, що якщо суд дійде висновку про наявний склад адміністративного правопорушення в діях ОСОБА_1 , то таке є малозначним, оскільки шкоди ним не завдано. Тому суд може звільнити ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності з підстав, передбачених ст. 22 КУпАП і обмежитися усним зауваженням, а адміністративну справу закрити.
Наголошує на тому, що до ОСОБА_1 військовою частиною були застосовані фінансові санкції у виді зняття 17000 грн. із його грошового забезпечення, тому сплата ним додаткового штрафу в розмірі 17000 грн. поставить скаржника у важке фінансове становище.
Окрім цього, апелянт просить поновити строк на апеляційне оскарження, оскільки був відсутній під час судового засідання та постанову отримав 25.10.2024 року у Тернопільському міськрайонному суді Тернопільської області.
Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши ОСОБА_1 , його захисника адвоката Дячук С.І., представника в/ч ОСОБА_2 , які підтримали подану апеляційну скаргу, просять її задовольнити, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, з огляду на наступне.
Відповідно до ст.245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Вказаних вимог закону судом першої інстанції в повній мір не дотримано.
Так, в апеляційній скарзі та суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 не заперечував обставин, які зазначені у протоколі та інших матеріалах провадження, проте вказав, що стан здоров'я новонародженого внука (а вірніше сина пасербиці ОСОБА_1 ) різко погіршився та життя дитини було під загрозою. Він, як власник одного автомобіля в сім'ї, був змушений негайно виїхати до Львова, у медичний заклад, де дитина перебувала на обліку у лікаря.
Зазначені обставини підтверджуються даними довідки КНП Львівської обласної ради “Клінічний центр дитячої медицини», структурного підрозділу лікарні “ОХМАТДИТ» від 14.10.2024 року, відповідно до якої хлопчик ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , знаходився на стаціонарному лікуванні в х/в КДЦМ “ОХМАТДИТ» із 11.10.2024 року по 14.10.2024 року з діагнозом напружена кіста лівого сім'яного канатика та 11.10.2024 року дитині була проведена операція.
З долучених до апеляційної скарги копій документів, родинний зв'язок між ОСОБА_1 та дитиною підтверджується: свідоцтвом про шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , свідоцтвом про народження ОСОБА_6 , свідоцтвом про шлюб ОСОБА_7 та ОСОБА_6 ..
Таким чином, наведені обставини вказують на те, що дії ОСОБА_1 були викликані виключно необхідністю забезпечення надання негайної медичної допомоги новонародженій дитині, яка перебувала у небезпечному для життя стані, тобто ОСОБА_9 діяв у стані крайньої необхідності.
За змістом ст.17 КУпАП особа, яка діяла в стані крайньої необхідності не підлягає адміністративній відповідальності.
Статтею 18 КУпАП визначено поняття “крайньої необхідності». Відповідно до цієї норми закону не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.
На переконання апеляційного суду, відвернути можливі наслідки, які б могли настати, якби новонародженій дитині не було своєчасно надано медичної допомоги, за умов, які склалися на той час (важкий клінічний стан дитини; віддаленість місця проживання дитини від медичного закладу, в який її необхідно було доставити; відсутність можливостей у інших членів сім'ї самостійно транспортувати дитину до медичного закладу та відсутність на той час транспорту у останніх, яким дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 направлено в КНП Львівської обласної ради “Клінічний центр дитячої медицини», структурного підрозділу лікарні “ОХМАТДИТ» для надання їй невідкладної медичної допомоги, що й фактично було зроблено.
При цьому суд враховує положення ст.6 Конвенції ООН “Про права дитини» (1989 р.), всесвітню декларацію про забезпечення виживання, захисту і розвитку дітей» (1990 р.), до яких приєдналась Україна у 1991 році, які визнають життя дитини, як найвищу цінність.
Суд враховує особу ОСОБА_1 , який, як стверджують матеріали провадження, сумлінно ставиться до несення військової служби, добровільно із початком повномаштабного вторгнення росії в Україну став на захист Батьківщини, є учасником бойових дій, інвалідом третьої групи, яка набута ним внаслідок проходження військової служби, рідний брат скаржника, ОСОБА_8 , є безвісти зниклою особою в ході бойових дій.
Відповідно до доповіді тимчасово виконуючого обов'язки командира військової частини ОСОБА_10 та чергового військової частини ОСОБА_11 про факт самовільного залишення військової частини військовослужбовцем військової служби по мобілізації майора ОСОБА_1 під час дії воєнного стану, за час відсутності ОСОБА_1 матеріальних збитків, загибелі людей немає.
Оскільки ОСОБА_1 діяв у стані крайньої необхідності, апеляційний суд приходить до переконання, що постанову суду першої інстанції, якою його визнано винним за ч.2 ст. 172-15 КУпАП слід скасувати, а провадження у справі закрити на підставі ст.ст.17, 247 п.4 КУпАП.
Згідно з п. 4 ст.247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за обставин вчинення дії особою в стані крайньої необхідності.
Також, враховуючи, що ОСОБА_1 участі у судовому засіданні суду першої інстанції не брав, йому слід поновити строк на апеляційне оскарження, визнавши причини пропуску поважними.
Керуючись ст. 17, 18, 294 КУпАП,
Поновити строк на апеляційне оскарження.
Апеляційну скаргу адвоката Дячук С.І. в інтересах ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову Тернопільського міськрйонного суду Тернопільської області від 17 жовтня 2024 року, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.172-15 КУпАП і накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) грн. та стягнуто судовий збір - скасувати, а провадження у справі закрити на підставі п.4 ст.247 КУпАП.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя