Справа № 344/15146/24
Провадження № 2/344/3640/24
04 листопада 2024 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:
головуючої - судді Бабій О.М.
секретарів Волощук Є.Ю.,
за участі представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя, -
16 серпня 2024 року ОСОБА_3 звернувся до Івано-Франківського міського суду із позовом до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 23 січня 2016 року сторони уклали шлюб, актовий запис №88. Від шлюбу в сторін народився син ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 . За час спільного проживання в шлюбі на ім'я відповідачки було придбано майно, а саме, квартири АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 . 21 лютого 2022 року за відповідачкою зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 , а 19 травня 2022 року на квартиру АДРЕСА_3 .
З часу коли квартири було здано в експлуатацію та видано ключі від вхідних дверей дружина (відповідачка) не допускає позивача до квартир, усунула його від організації проведення ремонтних робіт та облаштування квартир. А після завершення облаштування квартир відповідачка з сином переїхали в квартири і взагалі не впускала його до квартир. Вважає такі дії відповідачки незаконними, адже немає значення за чиї кошти майно придбане, якщо воно придбане в період шлюбу. На пропозицію добровільно поділити вищезгадане майно відповідач відмовилась. За наведених підстав позов просив задовольнити.
13.09.2024 року відповідача подала відзив на позовну заяву,в якому зазначила, що позовні вимоги не визнає та у задоволенні позову просить відмовити. У відзиві зазначає, що в період перебування у шлюбі вона дійсно придбала дві квартири АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , однак дані квартири були куплені за кошти, які їй подарували її батьки. Батьки відповідача із початку 2000-х років працюють закордоном, та подарували її 50 000 доларів США, про що позивачу було відомо та він 15.10.2019 року написав відповідну розписку про отримання подружжям таких коштів. На підставі наведеного просила у задоволенні позову відмовити.
Ухвалою суду від 24.09.2024 року закрито підготовче провадження у справі та справу призначено до судового розгляду.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив позов задоволити, про достовірність обставин викладених у розписці від 15.10.2019 року не заперечив, але вказав, що позивач тоді не розумів всієї суті розписки.
Представник відповідача у судовому засідання щодо задоволення позовних вимог заперечив із підстав наведених у відзиві, зазначив, що спірні квартири були куплені саме за подаровані відповідачці кошти її батьками, а тому є її особистою власністю.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази у справі, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Так, судом встановлено, що сторони з 23.01.2016 року перебувають у зареєстрованому шлюбі (а.с.6)
Від шлюбу у сторін народився син ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.7).
Згідно копії договору купівлі продажу майнових прав від 16.10.2019 року відповідачка придбала майнові права на квартиру під проектним номером АДРЕСА_4 , мікрорайон на території колишнього військового містечка № НОМЕР_1 у межах АДРЕСА_5 (а.с.8-12).
Після здачі будинку в експлуатацію, 21 лютого 2022 року відповідачка оформила право власності на квартиру АДРЕСА_6 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності. Право власності оформлено на підставі договору купівлі-продажу майнових прав від 16.10.2019, акту приймання-передачі нерухомого майна, який виданий 11.02.2022 (а.с.13).
Згідно копії договору купівлі продажу майнових прав від 04.11.2019 року відповідачка придбала майнові права на квартиру під проектним номером АДРЕСА_7 , мікрорайон на території колишнього військового містечка № НОМЕР_1 у межах АДРЕСА_5 (а.с.16-20).
Після здачі будинку в експлуатацію, 19 травня 2022 року відповідачка оформила право власності на квартиру АДРЕСА_2 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності. Право власності оформлено на підставі договору купівлі-продажу майнових прав від 04.11.2019, акту приймання-передачі нерухомого майна, який виданий 11.02.2022 (а.с.21).
Згідно наданих позивачем звітів про оцінку майна від 08.08.2024 року загальна вартість двох квартир становить 303 721 грн.(24-29).
Позивач вважає, що вказані квартири є спільною сумісною власністю подружжя та підлягають поділу, оскільки придбані під час шлюбу, а відповідачка вказує, що квартири є її особистою власністю, оскільки були придбані нею за кошти, які їй подаровані батьками.
Суд погоджується із твердженнями відповідачки, виходячи з наступного.
Відповідно до частин першої та другої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.
Конструкція статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим, зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя у судовому порядку у разі оспорювання ним поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до ст. 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.
У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).
Відповідно до частини першої статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Вирішуючи спори між подружжям про поділ майна, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Випадки, коли набуте за час шлюбу майно є особистою приватною власністю дружини чи чоловіка, встановлені статтею 57 цього Кодексу.
Відповідно до пунктів 2, 3 частини 1 зазначеної норми особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування, майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Згідно копії розписки від 15.10.2019 року вбачається, що відповідач отримала від своїх батьків - ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , у подарунок 50 000 доларів США для придбання двох квартир, які будуть побудовані в майбутньому. Також у даній розписпі про передачу коштів дружині в подарунок розписався і позивач ОСОБА_3 , окрім того у останньому абзаці розписки зазначено «що після купівлі моєю дружиною квартир за подаровані її батьками кошти та після їх будівництва, здачі в експлуатацію дані квартири не будуть їхнім спільним майном (спільною сумісною власністю подружжя), а належатимуть дружині на праві приватної власності одноособово, оскільки вони придбані за її власні кошти» (а.с.44).
Викладені в розписці від 15.10.2019 року обставини стороною позивача не було спростовано.
Доказів того, що квартира була придбана за спільні кошти позивача та відповідачки суду не надано.
Крім того, як зазначає представник позивача, позивач кошти на придбання квартир не надав, оскільки планував внести свій вклад в майбутньому, в ремонтні роботи в даних квартирах, але зазначив, що ремонт в даних квартирах позивач також робив та грошових коштів на ремонт не надавав.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За змістом ч.2 ст.77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником певних дій або відсутність певної події суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою (ст.81 ЦПК України).
Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами у цивільній справі є будь-які дані на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів та показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Відповідно до ст. 263 ЦПК України: рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із ст. 129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.
Таким чином, перевіривши та з'ясувавши всі необхідні обставини справи та оцінюючи всі наявні докази по справі, досліджені в ході судового засідання в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги позову є не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст.ст. 57, 60, 63, 69, 70, 71 СК України, ст. 368 ЦК України, керуючись ст. ст. 4, 10, 12, 13, 76-82, 89, 258, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржено до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Бабій О.М.
Повний текст рішення складено та підписано 14.11.2024.