Справа №201/6993/24
Провадження № 2/201/3061/2024
12 листопада 2024 року м. Дніпро
Жовтневий районний суд міста Дніпропетровська у складі:
головуючого судді Демидової С.О.,
з секретарем судового засідання Галко С.Д.,
за участі:
представника позивача ОСОБА_1
представника відповідача ОСОБА_2
представника відповідача ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Дніпрі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Дніпропетровської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України, про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури,-
12 червня 2024 року ОСОБА_4 звернувся до Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська із позовом до Дніпропетровської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України, про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури в якому просив суд:
-Стягнути з держави України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_4 1 000 000 грн. на відшкодування моральної шкоди, заданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно - розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.
-Стягнути з держави України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_4 судові витрати по справі
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що 05 вересня 2019 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань слідчим Першого відділу Слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань у м. Полтаві було внесено відомості за ч.2 ст. 364 КК України, кримінальне провадження № 62019170000000811 щодо зловживання службовими особами становищем з боку службових осіб Держаудитслужби на території Дніпропетровської області, чим спричиняються тяжкі наслідки. Процесуальне керівництво досудовим розслідуванням здійснювалось групою прокурорів Дніпропетровської обласної прокуратури.
08 вересня 2020 року слідчим ТУ ДБР у м. Дніпрі Смуком I.I., за погодженням з Дніпропетровської обласної прокуратури Науменком О.Ю., повідомлено позивачу ОСОБА_4 про підозру у заволодінні чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчиненому в особливо великих розмірах, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.191 КК України, а також у складанні та видачі службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.366 КК України.
Також, 08 вересня 2020 року слідчими ТУ ДБР у м. Дніпрі, було проведено обшук за місцем проживання позивача ОСОБА_4 у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 11.09.2020 по справі №554/9152/19: клопотання слідчого другого слідчого відділу слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві Смук Іллі Ілліча про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №62019170000000811 від 04 вересня 2019 року, за ознаками складу кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.364, ч.1 ст.366, ч.5 ст. 191, ч.2 ст.367 КК України - задоволено частково; застосовано до ОСОБА_4 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою у вигляді тримання під вартою в Державній установі «Дніпровська установа виконання покарань №4», на строк 60 діб - з 22 год.00 хв. 11 вересня 2020 року; строк тримання під вартою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 рахувати з 22 год. 00 хв. 11 вересня 2020 року; дія ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою закінчується о 22 год. 00 хв. 09 листопада 2020 року; одночасно визначено запобіжний захід у вигляді застави для забезпечення виконання обов?язків, визначених КПК України; розмір застави визначено в сумі 315 300 грн
11 вересня 2020 року, після обрання йому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, позивача було затримано. Позивач прибув до Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань №4» 14 вересня 2020 року на підставі ухвали слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави та 15 вересня 2020 року він був звільнений з установи, у зв?язку із внесенням застави визначеної ухвалою. Отже, ОСОБА_4 перебував під вартою з 11 вересня 2020 по 15 вересня 2020 року, а саме - до моменту внесення застави у сумі 315 300 грн.
Вказані обставини підтверджуються листом Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань №4» від 09.08.2023 №4/5-13922, наданий на адвокатський запит адвоката Бевзи М.О. від 04 серпня 2023 року.
В подальшому у кримінальному провадженні №62019170000000811 від 05 вересня 2019, 10 грудня 2020 року слідчим ТУ ДБР у м. Дніпрі ОСОБА_5 складено обвинувальний акт, який затверджено прокурором Дніпропетровської обласної прокуратури Науменком Ю.О., за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.367 КК України, за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.191, ч.1 ст.366 КК України, за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.364, ч.1 ст.366 КК України.
Вироком Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 07 лютого 2022 року по справі №204/8453/20, описки у якому виправлено ухвалою того ж суду від 12 квітня 2023 року у справі №204/8453/20, у кримінальному провадженні № 62019170000000811 від 05 вересня 2019:
-ОСОБА_8 визнано невинуватим в пред?явленому обвинуваченні, передбаченому 4.2 ст.367 КК України, та виправдано у зв?язку з недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.367 КК України
- ОСОБА_4 визнано невинуватим в пред?явленому обвинуваченні, передбаченому ч.5 ст.191, ч.1 ст.366 КК України, та виправдано у зв?язку з недоведеністю вчинення ним; ним кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст. 191, ч. 1 ст.366 КК України
-- ОСОБА_7 визнано невинуватим в пред?явленому обвинуваченні, передбаченому ч.2 ст.364, ч.1 ст.366 КК України, та виправдано у зв?язку з недоведеністю вчинення ним кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.364, ч. 1 ст.366 КК України.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 28 квітня 2022 року по справі №204/8453/20 у кримінальному провадженні № 62019170000000811 від 05 вересня 2019 - апеляційну скаргу прокурора Дніпропетровської обласної прокуратури - залишено без задоволення; виправдувальний вирок Красногвардійського районного суду M. Дніпропетровська від 07 лютого 2022 року відносно ОСОБА_9 за ч.2 ст.367 КК України, ОСОБА_4 за ч.5 ст. 191, ч.1 ст.366 КК України, ОСОБА_7 за ч.2 ст.364, ч.1 ст.366 КК України - залишено без змін.
Ухвалою Верховного Суду від 14 лютого 2023 року по справі №204/8453/20: закрито касаційне провадження за касаційною скаргою прокурора на вирок Красногвардійсього районного суду м. Дніпропетровська від 07 лютого 2022 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 28 квітня 2022 року щодо ОСОБА_9 , ОСОБА_4 та ОСОБА_7 у зв?язку з відмовою від касаційної скарги.
Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 12 квітня 2023 року по справі №204/8453/20 виправлено описку, допущену у мотивувальній частині вироку Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 07.02.2022 у справі №204/8453/20.
Вироком Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 07 лютого 2022 року, який набрав законної сили, було встановлено, що слідчий орган, за яким визначено підслідність, так і прокурор, який здійснює процесуальне керівництво за цим органом, діяли поза межами свої повноважень. Зібрані після 24 червня 2020 року у ході досудового розслідування докази, в тому числі протоколи обшуків від 08 вересня 2020 є недопустимими, на підставі ст.86, п.2 ч.3 ст.87 КПК України як такі, що зібрані (отримані) не уповноваженими особами (органом) у конкретному кримінальному провадженні, з порушенням установленого порядку. Проведення досудового розслідування з порушенням правил підслідності за процесуальним керівництвом прокурора відділу Дніпропетровської обласної прокуратури не мало породжувати такі правові наслідки як повідомлення ОСОБА_4 08 вересня 2020 про підозру, надання слідчим за дорученням не уповноваженого належним чином прокурора ОСОБА_10 доступу до матеріалів досудового розслідування. Отже, ОСОБА_4 висунуто обвинувачення без фактичного повідомлення про підозру, тобто без дотримання встановленої кримінальним процесуальним законом процедури з порушенням органом досудового розслідування правил підслідності та за фактичного відсутності повноважень у прокурора Дніпропетровської обласної прокуратури на здійснення процесуального керівництва у даному провадженні, який в подальшому затвердив обвинувальний акт. Недотримання положень процесуального закону при повідомленні ОСОБА_4 про підозру, слід розглядати як відсутність такого повідомлення взагалі, що в свою чергу унеможливлювало й пред?явлення їм обвинувачення та саме по собі складання відносно ОСОБА_4 за вказаних обставин обвинувального акту є грубим порушенням їх права на захист.
Таким чином, виправдувальним вироком суду, який набрав законної сили, було встановлено, що пред'явлення позивачу ОСОБА_4 підозри , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.191, ч.1 ст.366 КК України, в рамках кримінального провадження №62019170000000811 від 04 вересня 2019, застосування до нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у період з 11 вересня 2020 року по 15 вересня 2020 року та у вигляді застави у період з 15 вересня 2020 року по 28 квітня 2022 року; та пред?явлення ОСОБА_4 обвинувачення у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.191, ч.1 ст.366 КК України, були незаконними, оскільки вказані дії проводились не уповноваженими органами та з недотриманням належної процедури.
Внаслідок безпідставного та незаконного кримінального переслідування позивача в межах кримінального провадження №62019170000000811 від 04 вересня 2019 року, обмеження прав позивача неправомірним проведенням обшуку у позивача та застосуванням до ОСОБА_4 запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою та застави, тривалого строку провадження по справі, позивач ОСОБА_4 зазнав моральних страждань, які підлягають компенсації за рахунок держави.
Так, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська у виправдувальному вироку від 07 лютого 2022 року по справі №204/8453/20 та Дніпровського апеляційного суду в ухвалі від 28 квітня 2022 року по справі №204/8453/20 було встановлено, що матеріали кримінального провадження №62019170000000811 від 04 вересня 2019 не містять доказів, що доводять вчинення ОСОБА_4 інкримінованого кримінального правопорушення, а повідомлення позивачу про підозру, проведення обшуків за місцем його роботи та у ймовірному місці проживання, застосування до ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та застави, та пред?явлення ОСОБА_4 обвинувачення у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.191, ч.1 ст.366 КК України, було незаконним, оскільки вказані дії проводились з порушенням правил підслідності, не уповноваженими особами та з порушенням визначеного кримінального процесуальним законом порядку.
Таким чином, ОСОБА_4 має право на відшкодування моральної шкоди, яку необхідно визначати, виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу повідомлення йому про підозру і до набрання законної сили виправдувальним вироком суду.
Період за який просить відшкодувати моральну шкоду, розраховує з 08 вересня 2020 року до 28 квітня 2022 року (19 місяців та 20 днів), тому розмір завданої позивачеві моральної шкоди відповідно до статті 13 Закону № 266/94-ВР не може становити менше ніж 139 633 грн. (19 місяців х 7 100 грн. = 134900 грн.; 20 днів*7100 грн./30= 4733 грн.; 134900 + 4733= 139633 грн.).
В той же час, у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. При цьому визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може визначити й більший розмір відшкодування.
Зважаючи на те, що 08вересня 2020 року повідомлено позивачу ОСОБА_4 про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.191, ч.1 ст.366 КК України, а ухвала Дніпровського апеляційного суду, яка залишила без змін виправдувальний вирок Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська постановлена 28 квітня 2022, можна дійти висновку, що позивач протягом 19 місяців та 20 днів без відповідної правової підстави перебував під незаконним кримінальним переслідуванням.
При цьому, у межах кримінального провадження №62019170000000811 від 05 вересня 2019 року позивач ОСОБА_4 перебував під вартою з 11 вересня 2020 по 15 вересня 2020, а саме до моменту внесення застави у сумі 315 300 грн. Позивач був вимушений просити рідних та знайомих знайти значні грошові кошти у сумі 315 300 грн. для внесення застави.
Крім того, позивач був обмежений у вільному виборі місця знаходження та поведінки, оскільки відносно нього було застосовано запобіжний захід у вигляді застави протягом 19 місяців та 17 днів та покладено на позивача наступні обов?язки: прибувати до слідчого, прокурора, а також суду за першою вимогою; не відлучатися з місця мешкання за адресою: АДРЕСА_1 ; повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та роботи; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в?їзд в Україну.
В той же час, виправдувальний вирок, який набрав законної сили відносно ОСОБА_4 свідчить про безпідставність не тільки проведених обшуків 08 вересня 2020 року та застосування запобіжного заходу, але і взагалі кримінального переслідування ОСОБА_4 .
Таким чином, у зв?язку з таким переслідуванням з боку правоохоронних органів, дії яких згодом визнані незаконними, ОСОБА_4 зазнав душевних переживань, втратив авторитет серед оточення, зазнав надзвичайного впливу, що призвів до глобальної зміни його життєвого укладу та завдав йому значних моральних страждань.
За таких обставин, враховуючи ступінь негативного впливу на життя та свідомість позивача як факту безпідставного кримінального переслідування в цілому, так і фактів проведення у позивача обшуків і застосування до нього запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою та застави, необхідності участі у численних судових засіданнях, зокрема, значні порушення життєвого укладу, характер та обсяг заподіяних позивачу моральних страждань, які поніс позивач через неможливість тривалого відновлення своїх прав та виходячи із засад розумності і справедливості, на користь з держави України на корись позивача ОСОБА_4 за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України має бути стягнуто компенсацію завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури моральної шкоди в розмірі 1 000 000 грн.(т. 1 а.с. 1-10).
02 липня 2024 року через систему «Електронний суд» представником Дніпропетровської обласної прокуратури надано відзив в якому представник заперечувала проти задоволення позовних вимог вважаючи їх необґрунтованими та безпідставними пославшись на наступне.
08 вересня 2020 року за результатами досудового розслідування у кримінальному провадженні 62019170000000811 прокуратурою Дніпропетровської області повідомлено про підозру наступним особам: ОСОБА_6 - директору КП «Еко Дніпро» (замовник) у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.367 КК України; ОСОБА_4 - директору ТОВ «Дніпроековтор» (Підрядник) у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.191, ч.1 ст.366 КК України; ОСОБА_7 - начальнику відділу Східного офісу Держаудитслужби у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.364, ч.1 ст.366 КК України.
Вироком Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 07 лютого 2022 року ОСОБА_6 визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.367 КК України та виправдано на підставі п.2 ч.1 ст.373 КПК України у зв'язку з недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення; ОСОБА_4 визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.191, ч.1 ст.366 КК України та виправдано на підставі п.2 ч.1 ст.373 КПК України, у зв'язку з недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення; ОСОБА_7 визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 364, ч.1 ст. 366 КК України та виправдано на підставі п.2 ч.1 ст.373 КПК України, у зв'язку з недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 28 квітня 2022 року вирок Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 07.02.2022, залишено без змін.
Під час судового розгляду обвинувачені свою вину у вчиненні інкримінованих їм кримінальних правопорушень не визнали, але повністю відшкодували завдані збитки.
На даний час в Україні відсутні нормативно сформульовані критерії та загальний метод оцінки розміру компенсації моральної шкоди.
Разом з тим, питання про визначення розміру відшкодування моральної шкоди Міністерство юстиції України виклало у власних Методичних рекомендаціях «Відшкодування моральної шкоди». В основному 6-й розділ таких рекомендацій повторює положення ст.23 Цивільного кодексу України і пункт 9 вищевказаної постанови Пленуму Верховного Суду України. В п. 6.4 Методичних рекомендацій визначено, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною справжнім стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз, тим більше, коли така компенсація стосується юридичної особи.
На думку Дніпропетровської обласної прокуратури, саме у зв'язку з відсутністю чітко сформульованих критеріїв визначення розміру завданої моральної шкоди, законодавцем у певних випадках встановлено нижню межу такого розміру.
Так, відповідно до ст.13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» та п.14 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.
Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Слід зазначити, що визначаючи розмір стягнення моральної шкоди, суд повинен враховувати вимоги ч.5, 6 ст.4 та ст.13 Закону та п.9 Постанови Пленуму №4 в частині визначення розміру моральної шкоди залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
Зокрема, враховується стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступень зниження престижу, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
Крім того, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами рівності, поміркованості, розумності, справедливості.
Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.
Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, §62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року). Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» на час розгляду справи, установлено з 01.04.2024 мінімальну заробітну плату встановлено на рівні 8 000 грн.
З матеріалів справи вбачається, що позивач перебував під слідством і судом у період з 08 вересня 2020 (дата повідомлення про підозру) до 14 лютого 2023 (дата постановлення виправдувального вироку, який набрав законної сили), тобто повних 29 місяців
Враховуючи вимоги ст. 13 Закону, розмір мінімальної моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню ОСОБА_4 , становить 232 000 грн (29 місяців * 8 000 грн.).
Відповідно до ч.1 ст.81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Таким чином, вимога ОСОБА_4 про стягнення моральної шкоди саме у розмірі 1 000 000 грн є безпідставною та такою, що не ґрунтується на вимогах законодавства. Самі по собі факти неправомірності певних дій чи бездіяльності за відсутності доведеного факту наявності вищезазначених втрат немайнового характеру, не є підставою для відшкодування моральної шкоди. Наявність такої шкоди відповідно до загальних засад змагальності цивільного процесу, підлягає доведенню особою, що порушує питання про її відшкодування. Наявність моральної шкоди доводиться позивачем, який в позовній заяві має зазначити, які моральні страждання та у зв'язку з чим він поніс і чим обґрунтовується розмір компенсації.
Відповідно до ч.3, 6 ст.13 ЦК України «Межі здійснення цивільних прав»: не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.
Оскільки для наявності зобов'язання по відшкодуванню шкоди відповідно до статей 1176, 1167, 1173, 1174 ЦК України потрібна наявність незаконного рішення, дій чи бездіяльності органу дізнання, досудового слідства, наявність шкоди, протиправність дій її завдавача та причинний зв'язок між його діями та шкодою підлягають доказуванню на загальних підставах та відповідно до ст. 81 ЦПК України є обов'язком позивача.
Вичерпний перелік рішень, дій чи бездіяльності слідчого та прокурора, що можуть бути оскаржені слідчому судді на етапі досудового провадження, визначений у частині першій ст.303 КПК України. Скарги на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора не розглядаються під час досудового розслідування і можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді згідно з правилами статей 314-316 цього Кодексу (частина друга статті 303 КПК України).
Положеннями пункту 1 частини першої статті 303 КПК України визначено право заявника, потерпілого, підозрюваного подавати скаргу на бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає в невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання відповідної заяви чи повідомлення, а також у нездійсненні інших процесуальних дій у визначений цим кодексом строк.
Таким чином, в ухвалі слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування реалізується така засада кримінального судочинства, як реалізація особою права на оскарження їх процесуальних рішень, дій чи бездіяльності до суду
Суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунути недоліки у такій діяльності.
Разом із тим, наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб саме по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої і, відповідно, не може бути підставою для безумовного відшкодування шкоди.
На думку Дніпропетровської обласної прокуратури зазначений розмір моральної шкоди є безпідставним, необґрунтованим, не відповідає принципам розумності та поміркованості, і призначений для збагачення особи.
Крім того, варто зазначити, що позовна вимога про стягнення з державного бюджету України на користь позивача відшкодування судових витрат також є безпідставною. На підтвердження понесених витрат позивачем не вказано точну суму та не наведено ніяких розрахунку. (т. 1 а.с. 166-170).
Державна казначейська служба України право на надання відзиву не скористалася.
19 липня 2024 року представником позивача через систему «Електронний суд» надано додаткові пояснення в яких останній зазначив, що
Відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» встановлено у 2024 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня - 7100 гривень, з 1 квітня - 8000 гривень. Таким чином, період перебування позивача під слідством і судом складає 29 місяців (з 08 вересня 2020 року до 14 лютого 2023 року), тому розмір відшкодування моральної шкоди не може бути меншим за 232 000 грн. (8000,00 грн. х 29 місяців), що не позбавляє суд права визначити цей розмір у більшому розмірі (т. а.с. 192-195).
01 серпня 2024 року представником позивача через систему «Електронний суд» було подано клопотання про розподіл судових витрат, в якому останні просив суд стягнути з Дніпропетровської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України витрати на правничу допомогу в розмірі 10 500 грн. (т. 1а.с. 200-202)
Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі
Згідно із протоколом автоматизованого розподілу справ між суддями Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 червня 2024 року указана позовна заява передана для розгляду судді Демидовій С.О. (т. 1 а.с.156-157).
Ухвалою судді від 13 червня 2024 року по даній справі відкрито загальне провадження та призначено підготовче засідання. (т. 1 а.с.158-159).
11 липня 2024 року ухвалою суду закрито підготовче провадження у справі та справу призначено до судового розгляду по суті (т. 1 а.с. 189-190).
В судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги та наполягав на їх задоволенні
Представник Дніпропетровської обласної прокуратури заперечувала проти задоволення позовних вимог, оскільки позивачем на підтвердження спричиненої моральної школи не надано належних доказів.
Представник Державної казначейської служби України в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог вважала їх необгрунтованими.
Фактичні обставини, встановлені судом
05 вересня 2019 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань слідчим Першого відділу Слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань у м. Полтаві було внесено відомості за ч.2 ст. 364 КК України, кримінальне провадження № 62019170000000811 щодо зловживання службовими особами становищем з боку службових осіб Держаудитслужби на території Дніпропетровської області, чим спричиняються тяжкі наслідки. Процесуальне керівництво досудовим розслідуванням здійснювалось групою прокурорів Дніпропетровської обласної прокуратури.
08 вересня 2020 року слідчим ТУ ДБР у м. Дніпрі Смуком I.I., за погодженням з Дніпропетровської обласної прокуратури Науменком О.Ю., повідомлено позивачу ОСОБА_4 про підозру у заволодінні чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчиненому в особливо великих розмірах, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.191 КК України, а також у складанні та видачі службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.366 КК України (а.с. 19-34).
Також, 08 вересня 2020 року слідчими ТУ ДБР у м. Дніпрі, було проведено обшук за місцем проживання позивача ОСОБА_4 у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 .( т. 1 а.с. 35-36)
Ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 11 вересня 2020 по справі №554/9152/19: клопотання слідчого другого слідчого відділу слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві Смук Іллі Ілліча про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №62019170000000811 від 04 вересня 2019 року, за ознаками складу кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.364, ч.1 ст.366, ч.5 ст. 191, ч.2 ст.367 КК України - задоволено частково; застосовано до ОСОБА_4 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою у вигляді тримання під вартою в Державній установі «Дніпровська установа виконання покарань №4», на строк 60 діб - з 22 год.00 хв. 11 вересня 2020 року; строк тримання під вартою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 рахувати з 22 год. 00 хв. 11 вересня 2020 року; дія ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою закінчується о 22 год. 00 хв. 09 листопада 2020 року; одночасно визначено запобіжний захід у вигляді застави для забезпечення виконання обов?язків, визначених КПК України; розмір застави визначено в сумі 315 300 грн ( т. 1 а.с.37-42)
11.09.2020, після обрання ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, останній прибув до Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань №4» 14 вересня 2020 на підставі ухвали слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави та 15 вересня 2020 року він був звільнений з установи, у зв?язку із внесенням застави визначеної ухвалою.
Отже, ОСОБА_4 перебував під вартою з 11 вересня 2020 по 15 вересня 2020 року, а саме - до моменту внесення застави у сумі 315 300 грн. Вказані обставини підтверджуються листом Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань №4» від 09.08.2023 №4/5-13922, наданий на адвокатський запит адвоката Бевзи М.О. від 04 серпня 2023 року. (т. 1 а.с. 113-114).
В подальшому у кримінальному провадженні №62019170000000811 від 05 вересня 2019 року , 10 грудня 2020 року слідчим ТУ ДБР у м. Дніпрі ОСОБА_5 складно обвинувальний акт, який затверджено прокурором Дніпропетровської обласної прокуратури Науменком Ю.О., за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.367 КК України, за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.191, ч.1 ст.366 КК України, за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.364, ч.1 ст.366 КК України (т. 1 а.с. 45-88).
Вироком Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 07 лютого 2022 року по справі №204/8453/20, описки у якому виправлено ухвалою того ж суду від 12 квітня 2023 року у справі №204/8453/20, у кримінальному провадженні № 62019170000000811 від 05 вересня 2019:
-ОСОБА_8 визнано невинуватим в пред?явленому обвинуваченні, передбаченому 4.2 ст.367 КК України, та виправдано у зв?язку з недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.367 КК України
- ОСОБА_4 визнано невинуватим в пред?явленому обвинуваченні, передбаченому ч.5 ст.191, ч.1 ст.366 КК України, та виправдано у зв?язку з недоведеністю вчинення ним; ним кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст. 191, ч. 1 ст.366 КК України
-- ОСОБА_7 визнано невинуватим в пред?явленому обвинуваченні, передбаченому ч.2 ст.364, ч.1 ст.366 КК України, та виправдано у зв?язку з недоведеністю вчинення ним кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.364, ч. 1 ст.366 КК України (т. 1 а.с. 89-137).
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 28 квітня 2022 року по справі №204/8453/20 у кримінальному провадженні № 62019170000000811 від 05 вересня 2019 - апеляційну скаргу прокурора Дніпропетровської обласної прокуратури - залишено без задоволення; виправдувальний вирок Красногвардійського районного суду M. Дніпропетровська від 07 лютого 2022 року відносно ОСОБА_9 за ч.2 ст.367 КК України, ОСОБА_4 за ч.5 ст. 191, ч.1 ст.366 КК України, ОСОБА_7 за ч.2 ст.364, ч.1 ст.366 КК України - залишено без змін (т. 1 а.с. 138-152).
Ухвалою Верховного Суду від 14 лютого 2023 року по справі №204/8453/20: закрито касаційне провадження за касаційною скаргою прокурора на вирок Красногвардійсього районного суду м. Дніпропетровська від 07 лютого 2022 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 28 квітня 2022 року щодо ОСОБА_9 , ОСОБА_4 та ОСОБА_7 у зв?язку з відмовою від касаційної скарги (т. 1 а.с. 153-154).
У хвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 12 квітня 2023 року по справі №204/8453/20 :виправлено описку, допущену у мотивувальній частині вироку Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 07 лютого 2022 у справі №204/8453/20 (т 1 а.с. 155).
Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного позивачем, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Відповідно до частини п'ятої статті 9, частини шостої статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, частини п'ятої статті 5 Конвенції кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди. Право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди за рахунок держави закріплено в статтях 56, 62 Конституції України, Законі України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та статтях 1167, 1176 ЦК України.
Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Статтею 2 Конституції України як Основного Закону України передбачено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22)).
Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв'язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21)).
Відповідно до частин першої, другої та сьомої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
У пункті 1 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» вказано, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, у тому числі, у випадках постановлення виправдувального вироку суду
Згідно зі статтею 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 Закону випадках громадянинові відшкодовуються: 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.
За змістом статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.
У частинах четвертій та п'ятій статті 4 указаного Закону визначено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі (див. постанову Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 346/5428/17 (провадження № 61-8102св21)).
Разом із цим, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Законодавством України встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.
Отже, визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати й більший розмір відшкодування, а обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено.
Тобто, вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди та визначаючи її розмір, суди, керуючись засадами справедливості, добросовісності та розумності, мають виходити із встановлених фактичних обставин кожної окремо взятої справи (див. постанову Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 202/1722/19-ц (провадження № 61-8370св21)).
Вказане узгоджується із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), а саме: «у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості».
Аналогічні правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19) та постановах Верховного Суду: від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 23 вересня 2021 року у справі № 295/13971/20 (провадження № 61-10849св21), від 29 вересня 2021 року у справі № 607/16567/20 (провадження № 61-9023св21), від 04 жовтня 2023 року у справі № 757/5351/21-ц (провадження № 61-5502св22), від 18 жовтня 2023 року у справі № 705/4489/20 (провадження № 61-2214св23) й багатьох інших.
Судова практика з указаного питання є сталою, відмінність залежить лише від доказування й фактичних обставин конкретної справи.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Судом встановлено, що внаслідок безпідставного притягнення позивача до кримінальної відповідальності він незаконно знаходився під судом та слідством протягом 19 місяців 20 днів, в період з 08 вересня 2020 року (повідомлено про підозру) до 28 квітня 2022 року (Ухвалою Дніпровського апеляційного суду, якою виправдувальний вирок Красногвардійського районного суду M. Дніпропетровська від 07 лютого 2022 року залишено без змін), фактично втративши півтора року спокійного повноцінного життя.
Окрім того встановлено перебування позивача з 08 вересня 2020 року по 14 вересня 2020 року під вартою.
У своїх рішення ЄСПЛ неодноразово наголошував, що розумність тривалості провадження повинна визначатись у контексті відповідних обставин справи та з огляду на критерії, зокрема, складність справи, поведінку заявника, а також органів влади, пов'язаних зі справою (див. рішення ЄСПЛ від 25 березня 1999 року у справі "Пелісьє і Сассі проти Франції" (Pelissier and Sassi v France); рішення ЄСПЛ від 27 червня 1997 року у справі "Філіс проти Греції" (Philis v. Greece), заява № 19773/92).
Стаття 13 Конвенції не вимагає надання спеціального засобу правового захисту від надмірної тривалості провадження; достатніми можуть бути загальні конституційні та судові позови, наприклад, про встановлення позадоговірної відповідальності з боку держави.
Надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин, необхідністю відвідування органів досудового розслідування, неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність тощо.
Аналогічний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 646/7015/19, від 01 грудня 2021 року у справі № 308/14232/18, від 01 грудня 2021 року у справі № 180/2044/19, від 01 вересня 2021 року у справі № 545/2344/20, від 10 березня 2021 року у справі № 646/8234/19, від 16 вересня 2020 року у справі № 638/6363/19.
Крім того суд звертає увагу, що Вироком Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 07 лютого 2022 року, який набрав законної сили, було встановлено, що слідчий орган, за яким визначено підслідність, так і прокурор, який здійснює процесуальне керівництво за цим органом, діяли поза межами свої повноважень. Зібрані після 24 червня 2020 року у ході досудового розслідування докази, в тому числі протоколи обшуків від 08 вересня 2020 є недопустимими, на підставі ст.86, п.2 ч.3 ст.87 КПК України як такі, що зібрані (отримані) не уповноваженими особами (органом) у конкретному кримінальному провадженні, з порушенням установленого порядку. Проведення досудового розслідування з порушенням правил підслідності за процесуальним керівництвом прокурора відділу Дніпропетровської обласної прокуратури не мало породжувати такі правові наслідки як повідомлення ОСОБА_4 08 вересня 2020 року про підозру, надання слідчим за дорученням не уповноваженого належним чином прокурора ОСОБА_10 доступу до матеріалів досудового розслідування. Отже, ОСОБА_4 висунуто обвинувачення без фактичного повідомлення про підозру, тобто без дотримання встановленої кримінальним процесуальним законом процедури з порушенням органом досудового розслідування правил підслідності та за фактичного відсутності повноважень у прокурора Дніпропетровської обласної прокуратури на здійснення процесуального керівництва у даному провадженні, який в подальшому затвердив обвинувальний акт. Недотримання положень процесуального закону при повідомленні ОСОБА_4 про підозру, слід розглядати як відсутність такого повідомлення взагалі, що в свою чергу унеможливлювало й пред?явлення їм обвинувачення та саме по собі складання відносно ОСОБА_4 за вказаних обставин обвинувального акту є грубим порушенням їх права на захист.
Таким чином, виправдувальним вироком суду, який набрав законної сили, було встановлено, що пред'явлення позивачу ОСОБА_4 підозри , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.191, ч.1 ст.366 КК України, в рамках кримінального провадження №62019170000000811 від 04 вересня 2019, застосування до нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у період з 11 вересня 2020 року по 15 вересня 2020 року та у вигляді застави у період з 15 вересня 2020 року по 28 квітня 2022 року; та пред?явлення ОСОБА_4 обвинувачення у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.191, ч.1 ст.366 КК України, були незаконними, оскільки вказані дії проводились не уповноваженими органами та з недотриманням належної процедури.
Суд вважає що незаконним притягненням до кримінальної відповідальності позивачу завдано моральної шкоди оскільки кримінальне переслідування негативно вплинуло як на його ділову репутацію, так і на соціальні зв'язки із родиною, позивачу завдано значних душевних страждань, які виразилися, у руйнуванні професійних планів, а також у негативному впливі на честь, гідність та ділову репутацію позивача. Внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності позивач повинен був змінювати звичайний спосіб життя та пристосовуватися до іншого способу як життя так і побуту. Так, наведенні обставини призвели до порушення нормальних життєвих та соціальних зв'язків, оскільки обвинувачення у вчиненні злочину негативно вплинуло на його зв'язок з суспільством та неможливістю в повній мірі надавати увагу малолітній доньці та дружині. Крім того, суд вважає, що затримання та тримання особи під вартою, є фактором завдання психологічного тиску на людину.
19 місяців позивач перебував під судом та слідством, був позбавлений права вільно пересуватись, вести звичайний образ життя, що руйнувало його душевний спокій, завдавало моральних переживань, змушувало нервувати, створювало дискомфорт, порушувало звичайний для нього уклад життя, призводило до порушення нормальних життєвих зв'язків.
Стосовно визначення розміру відшкодування моральної шкоди, яка підлягає стягненню в якості грошової компенсації позивачу, суд виходить з того, що в п. 6 Постанови Пленуму ВСУ №4 від 31.03.1995р. йдеться про те, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) розмір моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, необхідно визначати виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред'явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили або ухвалою про закриття кримінального провадження.
У своїх численних рішеннях Європейський Суд з прав людини зазначає, що компенсація моральної шкоди має бути адекватною. Судовим розглядом встановлено що позивач перебував під судом та слідством з 08 вересня 2020 року до 28 квітня 2022 року, тобто 19 місяці та 20 днів.
Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02.12.2015 у справі №6-2203цс15, відповідно до ч.3 ст.13 закону «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менш як одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
Відповідно до ст.13 Закону України “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду »розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом.
Відповідно до статті 8 Закону України “Про Державний бюджет України на 2024 рік» встановлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: 1 січня - 7 100 гривень, з 1 квітня - 8 000 гривень, тому, розмір відшкодування слід розраховувати, виходячи з установленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом.
Встановлено, що ОСОБА_4 перебував під судом та слідством протягом 19 місяців 20 днів, в період з 08 вересня 2020 року (дата пред'явлення обвинувачення) до 28 квітня 2022 (ухвала Дніпровського апеляційного суду) тобто повних 19 місяці та 20 днів.
При прийнятті рішення щодо відшкодування моральної шкоди, суд враховує тривалість, характер, глибину та обсяг страждань позивача.
Крім того, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами рівності, поміркованості, розумності, справедливості.
Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.
При визначенні розміру моральної шкоди завданої ОСОБА_4 незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, суд враховує глибину моральних і душевних страждань останнього, період його перебування під слідством та судом, а саме 19 місяців та 20 днів, бе ручи до уваги конкретні обставини справи, характер моральних страждань, їх наслідки й інші негативні впливи, внаслідок притягнення позивача до кримінальної відповідальності та доходить до висновку про визначення розміру відшкодування моральної шкоди з розрахунку 19 мінімальних заробітних плат за кожен повний місяць і за 20 днів 1-го неповного місяця.
Оскільки відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня - 7 100 гривень, з 1 квітня - 8 000 гривень, тому, розмір відшкодування слід розраховувати, виходячи з установленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом, тому розмір моральної шкоди, яку слід стягнути на користь ОСОБА_4 становить 157 161,30 (виходячи з розрахунку: (19 місяців х 8 000 грн.) + ( 8 000 грн. : 31днів х 20 днів =5 161,30) =157 161,30 грн).
При розрахунку розміру спричиненої моральної шкоди суд не враховує період з 28 квітня 2022 року (ухвала Дніпровського апеляційного сулу про залишення без змін виправдувального вироку Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська) по 14 лютого 2023 року (Ухвалою Верховного Суду, якою закрито касаційне провадження за касаційною скаргою прокурора), оскільки строк розгляду справи судом касаційної інстанції не входить у період перебування особи під слідством та судом. Такий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 95/692/17 (провадження № 61-7534св18) та від 23 вересня 2021 року у справі № 295/13971/20 (провадження № 61-10849св21), від 19 жовтня 2022 року у справі № 947/3673/20 (провадження № 61-14285св21).
Твердження представника прокуратури, що посилання позивача, як на підставу позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди, на факти незаконності дій працівників правоохоронних органів та на умови утримання у державній установі виконання покарань, не можуть свідчити про безумовне заподіяння йому моральної шкоди - є безпідставним, оскільки Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" передбачено безумовне право на відшкодування моральної шкоди у розмірах і порядку, встановленому в ньому, у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення.
Посилання Державної казначейської служби України на не обгрунтованість позовних вимог спростовується Постановою Верховного суду від 22 квітня 2020 року та правовими висновками сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27 листопада 2019 року у справі 242/4741/16-ц, відповідно до яких моральна шкода в разі встановлення порушення вищезазначених прав відшкодується саме за рахунок держави через рахунки Державної казначейської служби України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538 цс 19) вказано, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема, і представляти державу в суді. У справах про відшкодування шкоди державою вона бере участь як відповідач через той орган, діяннями якого завдано шкоду. Хоча наявність такого органу для того, щоб заявити відповідний позов до держави Україна, не є обов'язковою. Участь у вказаних справах Державної казначейської служби України чи її територіальних органів не є необхідною.
Отже, кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів.
Виходячи з вищевикладеного, суд, розглянувши справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів поданих учасниками справи, приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, але підлягають частковому задоволенню.
Враховуючи тривалість вимушених змін у житті позивача, глибину душевних страждань, яких він зазнав та з урахуванням вимог розумності і справедливості суд вважає, що на користь позивача із Державного бюджету України підлягає стягненню моральна шкода у розмірі 157 161,30 грн.
Визначений розмір моральної шкоди відповідає засадам розумності та справедливості та є достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи та не призведе до її збагачення.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
З урахуванням викладеного, інші доводи сторін, які надані у позовній заяві, відзиві на позовну заяву та у судовому засіданні, не впливають на висновки суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.
Щодо розподілу судових витрат
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (частина перша, третя статті 133 ЦПК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, розрахунок витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України вбачається, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 137 ЦПК України).
Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).
Аналогічна позиція висловлена Об'єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18).
Верховний Суд у своїй постанові від 03 травня 2018 року в справі №372/1010/16-ц дійшов висновку, що якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені витрати на правову допомогу, а саме, надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат, стороні на користь якої ухвалено судове рішення.
В обґрунтування розміру понесених позивачем витрат на правничу допомогу до матеріалів справи надано наступні документи: Договір № 14/20 - РЗ від 07 вересня2020 року , додаткова угода № 1 від 07 вересня 2020 року, додаткова угода № 2 від 30 грудня 2021 року, квитанція про сплату послуг адвоката в розмірі 10 500 грн., акт № 2 наданих послуг від 31 липня 2024 року.
Враховуючи складність справи та виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача понесенні витрати на правничу допомогу в розмірі 10 500 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 81, 141, 258-259, 263-265, 273, 352, 354-355 ЦПК України, суд, -
Позовну ОСОБА_4 до Дніпропетровської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України, про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури-задовольнити частково.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , суму у розмірі 157 161,30 грн. у рахунок відшкодування заподіяної моральної шкоди.
Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 понесені судові витрати на правову допомогу у розмірі 10 500 грн
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення виготовлено 13 листопада 2024 року
Суддя С.О. Демидова