Провадження № 6/754/732/24
Справа № 754/15198/20
Іменем України
11 листопада 2024 року м.Київ
Деснянський районний суд м.Києва в складі:
головуючого-судді Скрипки О.І.
при секретарі Моторенко К.О.
за участю
представника заявниці ОСОБА_1 ,
позивача ОСОБА_2 ,
представника третьої особи Лаєнка П.П. ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві заяву ОСОБА_4 про розстрочення виконання судового рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , третя особа: Акціонерне товариство «УкрСиббанк», про поділ спільного майна подружжя,-
Заявник ОСОБА_4 в особі свого представника ОСОБА_1 звернулась до суду з заявою про розстрочення виконання судового рішення.
Вимоги заяви ОСОБА_4 мотивує тим, що рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 06.03.2023 року № 754/15198/20 було задоволено частково позовні вимоги ОСОБА_2 до неї. Додатковим рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 06.04.2023 року, стягнуто з неї витрати на правову допомогу в розмірі 25 000,00 грн. Постановою Київського апеляційного суду від 27.09.2023 року вказані судові рішення залишено без змін і вони набрали законної сили 27.09.2023 року. Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду відмовив у відкритті касаційного провадження за її касаційною скаргою на вищевказані судові рішення. На виконання зазначених судових рішень ОСОБА_2 13.05.2024 року отримав виконавчі листи про стягнення з неї 257 573,8 грн. та 25 000,00 грн. 16.05.2024 року державним виконавцем Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Києві відкрито виконавче провадження № НОМЕР_3 про стягнення з неї на користь ОСОБА_2 коштів в сумі 257 573, 80 грн. в рахунок компенсації вартості транспортного засобу та виконавчого збору в розмірі 25 757,38 грн., а разом - 283 331,18 грн. Того ж дня накладено арешт на її грошові кошти в розмірі 283 600,18 грн. згідно Постанови про арешт коштів в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_3. Крім того, 16.05.2024 року державним виконавцем Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Києві відкрито виконавче провадження № НОМЕР_4 про стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 25 000,00 грн. та про стягнення виконавчого збору/основну винагороду виконавця у розмірі 2500,00 грн., а разом - 27 500,00 грн. Додатково, державним виконавцем Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Києві відкрито виконавче провадження № 75035176 від 16.05.2024 року про стягнення витрат по сплаті судового збору в розмірі 2575,74 грн. Таким чином, станом на 06.06.2024 року вона має сплатити на користь ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 285 148,54 грн., окрім того 10 % від суми боргу складає винагорода державного виконавця, а загалом - 313 075,00 грн. На даний час виконавчий лист про стягнення грошової компенсації за транспортний засіб перебуває на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу м.Києва Ляпіна Д.В., який в порядку здійснення виконавчих дій звернув стягнення на кошти на її рахунках, а також виніс постанови про арешт її майна та коштів. Її представник ОСОБА_1 зверталась до виконавця із заявою про зняття арешту з грошових коштів, які знаходяться на спеціальному рахунку, на який не може бути накладено арешт відповідно до ч.3 ст.52 ЗУ «Про виконавче провадження», оскільки він призначений для перерахування тягнутих відділом ДВС грошових коштів - аліментів на утримання неповнолітнього сина. Однак, приватним виконавцем було відмовлено. Внаслідок цього вона опинилась у ситуації, за якої в разі надходження грошових коштів в якості аліментів на утримання дитини, вони будуть автоматично списуватись в рахунок погашення заборгованості перед ОСОБА_2 , що буде мати наслідком порушення інтересів дитини.
Крім того, заявник зазначає про те, що внаслідок воєнних дій вона в інтересах свого неповнолітнього сина, ОСОБА_5 , виїхала за межі території України та наразі проживає на території Грузії. З метою забезпечення належних умов проживання на території іншої країни, вона винаймає для себе та свого неповнолітнього сина квартиру в м. Тбілісі, вартістю 400 доларів США на місяць, що в перерахунку на національну валюту станом на 17.10.2024 року складає 16 600 грн. Окрім того, вона самостійно утримує спільного з ОСОБА_2 неповнолітнього сина. ОСОБА_2 не несе жодних додаткових витрат на утримання дитини, як-от: навчання, придбання канцелярії, підручників, обладнання для школи, спорту, обстеження у лікарів, канікулярне дозвілля, тощо. Більше того, ОСОБА_2 є боржником по сплаті визначених судом аліментів на її користь, за період з жовтня 2020 року по 30.09.2024 року має заборгованість в розмірі 47 194,14 грн. Таким чином, неповнолітній ОСОБА_5 знаходиться на її повному утриманні. Її матеріальний стан є вкрай скрутним. Основним видом її діяльності до 24 лютого 2022 року було надання туристичних послуг. Після введення воєнного стану цей вид діяльності, як такий припинив своє існування. Крім того, транспортний засіб, який було поділено, продовжує бути в кредиті, який було взято саме на придбання транспортного засобу, грошова компенсація за який стягується з неї. Розмір її кредитних зобов'язань складає близько 37 000,00 грн.
Виходячи із наведеного, заявник мотивує свою заяву тим, що вона не може сплатити наразі суму, яка стягнута на користь ОСОБА_2 зазначеними вище судовими рішеннями, оскільки перебуває в скрутному матеріальному становищі. Заявник просить врахувати зазначені вище обставини, зокрема і те, що:
1) вона є єдиною із батьків, яка утримує неповнолітню дитину. Розмір її витрат на оренду житла, навчання дитини, придбання одягу, тощо не покривається аліментами, який має сплачувати в силу закону ОСОБА_2 ;
2) розмір аліментів, які сплачує ОСОБА_2 складає 1500,00 грн. не є достатнім для гармонійного розвитку його ж власного сина;
3) стягнення з ОСОБА_4 суми боргу в розмірі 257 573,8 грн. та 25 000,00 грн. є надмірним та непосильним для неї та позначиться на утриманні ОСОБА_5 в сторону погіршення його життєвих умов та, відповідно, розвитку;
4) в країні продовжує діяти воєнний стан, внаслідок чого і вона, і ОСОБА_5 , продовжують перебувати на території іншої країни;
5) наявність у ОСОБА_2 боргу зі сплати аліментів;
6) відсутність у ОСОБА_4 , іншого рухомого (нерухомого) майна, за рахунок якого можна було б погасити борг, оскільки т/з, за який ОСОБА_4 має сплатити грошову компенсацію перебуває в іпотеці банківської установи;
7) наявність у ОСОБА_4 кредитних зобов'язань за придбаний під час шлюбу транспортний засіб.
Посилаючись на викладені обставини заявник зазначає, що знаходиться у дуже скрутному матеріальному становищі, що ускладнює виконання зазначених вище судових рішень, однак вона має намір виконати та сплатити заборгованість.
Посилаючись на викладені обставини, заявник просить суд розстрочити виконання рішення Деснянського районного суду міста Києва від 06.03.2023 року та додаткового рішення від 06.04.2023 року № 754/15198/20 у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя строком на 1 (один) рік з моменту винесення ухвали.
28.10.2024 року до суду надійшли заперечення стягувача ОСОБА_2 на заяву. У даних запереченнях стягувач зазначає про порушення прав учасників процесу з боку відповідача та її представника, зловживання процесуальними правами.
11.11.2024 року до суду надійшли доповнення представника заявника ОСОБА_1 до заяви, відповідно до якої заявник просить суд розстрочити виконання рішення Деснянського районного суду міста Києва від 06.03.2023 року та додаткового рішення від 06.04.2023 року № 754/15198/20 у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя строком на 1 (один) рік з моменту винесення ухвали щомісячними платежами в розмірі 23 586,64 грн. протягом 12 місяців з дати набрання законної сили ухвали, оплату проводити до 25 числа кожного місяця.
В судовому засіданні представник заявника ОСОБА_1 вимоги заяви з урахуванням доповнень підтримала та просила про їх задоволення.
Стягувач ОСОБА_2 в судовому засіданні проти задоволення заяви заперечував.
Представник третьої особи АТ «УкрСиббанк» Лаєнко П.П. в судовому засіданні проти задоволення заяви не заперечував.
Суд, заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, доходить наступного.
Рішенням Деснянського районного суду м.Києва від 06.03.2023 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково; визнано за ОСОБА_2 частку в розмірі 37,16% у спільній сумісній власності на транспортний засіб «KIA SPORTAGE», 2016 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , номер шасі НОМЕР_2 , який зареєстровано на ОСОБА_4 ; стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 кошти в сумі 257 573,80 грн. у рахунок грошової компенсації вартості 37,16% частини транспортного засобу «KIA SPORTAGE», 2016 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , номер шасі НОМЕР_2 ; припинено право власності ОСОБА_2 на 37,16% частки транспортного засобу «KIA SPORTAGE», 2016 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , номер шасі НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_4 з дня отримання ОСОБА_2 грошової компенсації; стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору в розмірі 2575 грн. 74 коп.
Додатковим рішенням Деснянського районного суду м.Києва від 06.04.2023 року стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 судові витрати на правову допомогу в розмірі 25 000,00 грн.
Постановою Київського апеляційного суду від 27.09.2023 року вказані судові рішення залишено без змін.
13.05.2024 року на виконання вказаних судових рішень видано виконавчі листи, які перебувають на примусовому виконанні у Деснянському відділі державної виконавчої служби у м.Києві ЦМУ МЮ (м.Київ) (виконавчі провадження №№ НОМЕР_3, НОМЕР_4).
На даний час рішення суду боржником не виконано.
Заявник просить розстрочити виконання вищевказаного рішення суду строком на 1 рік, вказуючи на скрутне матеріальне становище, яке виникло внаслідок перебування на території іншої країни через воєнний стан в Україні, відсутність належного доходу, перебування на її повному утриманні неповнолітньої дитини та наявність у стягувача заборгованості зі сплати аліментів, наявність кредитних зобов'язань та відсутність майна, на яке можна було б звернути стягнення, відсутність достатніх джерел для погашення заборгованості на даний час.
Суд не приймає до уваги ці твердження заявника та вважає їх необґрунтованими.
Так, відповідно до вимог ст.435 ЦПК України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) щодо фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Розстрочка та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови. При відстроченні або розстроченні виконання судового рішення суд може вжити заходів щодо забезпечення позову.
Про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена. У необхідних випадках ухвала надсилається установі банку за місцезнаходженням боржника або державному виконавцю, приватному виконавцю.
За ст.124 ч.5 Конституції України, ст.14 ч.1 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.
Відповідно до ст.129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України і судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Згідно ч. 2 ст. 14 ЦПК України, невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом, зокрема, ст.382 КК України передбачена кримінальна відповідальність за невиконання рішення суду.
У випадку невиконання рішення суду добровільно, воно підлягає виконанню у примусовому порядку. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України «Про виконавче провадження».
Відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», примусове виконання рішень в Україні покладається на державну виконавчу службу та здійснюється останньою на підставі виконавчого документа.
Завершальною стадією судового провадження на підставі ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» є виконавче провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до ч.1, 2 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Виконання судового рішення у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Іммобільяре Саффі проти Італії» наголошує, що право на звернення до суду, гарантоване статтею 6, також передбачає практичне виконання остаточних, обов'язкових для виконання судових рішень, які в державах, що поважають принцип верховенства права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду стороні у провадженні. Отже, виконання судового рішення не може відстрочуватися на незаконних підставах.
Згідно ст. 33 Закону України «Про виконавче провадження», за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), сторони мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення. Рішення про розстрочку виконується в частині та у строки, встановлені цим рішенням. За заявою стягувача виконавець може відстрочити або розстрочити виконання рішення (крім судового рішення), за наявності обставин, передбачених частиною першою цієї статті, про що виносить відповідну постанову. За наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.
Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення суду, суд повинен виходити із засад доцільності та необхідності захисту інтересів, насамперед стягувача, права якого підтверджені судовим рішенням.
Таким чином, відстрочка чи розстрочка виконання рішення суду може бути застосована судом лише у виключних випадках, оскільки рішення суду підлягає обов'язковому виконанню у повній мірі в строки і порядок, передбачений чинним законодавством.
Відповідно до ч. 3 ст. 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Пунктом 10 постанови Пленуму Верхового Суду України «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» від 26.12.2003 року № 14 визначено, що при вирішенні заяв державного виконавця чи сторони про відстрочку або розстрочку виконання рішення, встановлення або зміну способу й порядку його виконання суду потрібно мати на увазі, що відповідно до ст. 351 ЦПК і ст. 121 ГПК їх задоволення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім'ї, відсутність у нього майна, яке за рішенням суду має бути передане стягувачу, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо).
В рішенні Конституційного Суду України №5-пр/2013 від 26.06.2013 року зазначено, що відстрочення або розстрочення виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом.
Рішенням Суду у справі Глоба проти України №15729/07 від 05.07.2012 року суд повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також Суд зазначає, що саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у п. 1 ст. 6 Конвенції.
Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом'якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання відстрочки чи розстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер.
За практикою Європейського суду з прав людини в окремих справах проти України було встановлено, що короткі затримки, менші ніж один рік, не вважаються настільки надмірними, щоб піднімати питання про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції (ухвала ЄСПЛ від 07.10.2003р. у справі Корнілов та інші проти України, заява №36575/02, тривалість виконання вісім місяців).
Відповідно до Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан із 05.30 год., 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який продовжено і він триває по даний час.
У своєму листі № 2024/02.0-7.1 від 28 лютого 2022 року Торгово-промислова палата (далі ТПП) України на підставі ст. ст. 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997 року № 671/97-ВР, Статуту ТПП України, засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05.30 год. 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні».
Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Проте, суд зауважує, що з кінця березня 2022 року і на даний час на території м.Києва не ведуться активні бойові дії, що свідчить про те, що поточна обстановка в області є стабільною. Крім того, з наданих копій паспортів заявника та дитини вбачається, що майже два роки з грудня 2022 року вони перебувають на території Грузії, де перебували і на момент ухвалення судового рішення у справі № 754/15198/20 та набрання ним законної сили. Відтак, зазначені обставини не можуть бути враховані.
Також, необхідно звернути увагу на те, що складне матеріальне становище не свідчить ні про винятковість, ні про поважність причин невиконання рішення суду, а тому не може бути підставою для розстрочки виконання рішення суду.
Суд зауважує на те, що відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Посилання заявника в обґрунтування неможливості виконання судового рішення через скрутне матеріальне становище на те, що ТОВ «Маршал Тревел», засновником (учасником) якого є заявник, призупинило свою діяльність, внаслідок чого відсутній прибуток, судом відхиляється, оскільки відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків, тощо, з часу набрання рішенням законної сили і по день розгляду даної заяви, заявник не надала, а тому нею не доведено, що вона не має жодних джерел доходів.
Також, посилання на необхідність утримання дитини, значні витрати на проживання у Грузії, наявність у стягувача заборгованості по аліментам, розгляд інших судових справ за участю сторін, а також наявність кредитних зобов'язань на суму 32 409,77 грн. підстав для задоволення заяви також не дають з огляду на вищенаведені норми законодавства, а дослідження питання щодо розміру заборгованості, яка оспорюється стягувачем, чи неправомірних, на думку заявника, дій приватного виконавця щодо накладення арешту на рахунки боржника виходить за межі розгляду даної заяви та підлягають вирішенню в окремому порядку, як і питання щодо кредитної заборгованості перед АТ «УкрСиббанк».
Відтак, надані докази як окремо, так і в сукупності жодним чином не підтверджують викладені у заяві обставини як станом на час відкриття виконавчого провадження, так і станом на день розгляду справи.
Інших доказів, що могли б свідчити про наявність виняткових чи поважних причин невиконання рішення суду заявником суду не надано.
Суд зауважує, що представником заявника у доповненнях до заяви зазначено про часткове виконання свого боргу перед ОСОБА_2 в розмірі 2109,90 грн. Враховуючи час, який триває виконавче провадження, та розмір суми, сплаченої боржником за цей період, суд критично ставиться до тверджень заявника, з урахуванням обґрунтувань її заяви, щодо реальної можливості сплати нею коштів в розмірі 23 586,64 грн. щомісячно відповідно до заявлених вимог.
Таким чином, аналізуючи доводи заяви в світлі наведених правових норм, суд приходить до висновку, що зазначені заявником доводи законодавчо не є підставами для задоволення заяви. Крім того, заявником не надано доказів випадку винятковості, який відповідно до вимог ст. 435 ЦПК України є обов'язковою умовою для розстрочення виконання рішення суду, а скрутне матеріальне становище не має характеру особливої або виняткової обставини. Крім того, надані докази не свідчать і про наявність скрутного матеріального становища.
Відтак, заявником не обґрунтовано винятковості випадку, у зв'язку з яким слід би було розстрочити виконання вказаного рішення суду, не зазначено достатніх обставин та не надано доказів, які б свідчили про істотне ускладнення виконання рішення, а відтак, і про необхідність розстрочення такого. Складне матеріальне становище не свідчить ні про винятковість, ні про поважність причин невиконання рішення суду, а тому не може бути підставою для розстрочки виконання рішення суду. Інші доводи заявника на висновки суду не пливають і підстав для задоволення заяви не дають.
З урахуванням наведеного суд приходить до висновку про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_4 .
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 81, 247, 353, 435 ЦПК України, суд,-
В задоволенні заяви ОСОБА_4 про розстрочення виконання судового рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , третя особа: Акціонерне товариство «УкрСиббанк», про поділ спільного майна подружжя - відмовити.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Повний текст ухвали складено та підписано 14 листопада 2024 року.
Суддя: