Справа №524/8743/23
Провадження №2/524/729/24
24 жовтня 2024 року Автозаводський районний суд м. Кременчука в складі головуючого судді Андрієць Д.Д., секретаря судового засідання - Булаєнко С.М., представника позивача - ОСОБА_1 , представника відповідача - ОСОБА_2 , представника відповідача - ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м.Кременчуці в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області скасувати державну реєстрацію земельної ділянки 0.0623 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, з кадастровим номером 5310436100:08:002:1218, за адресою: АДРЕСА_1 , та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку 0.0623 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, з кадастровим номером 5310436100:08:002:1218, за адресою: АДРЕСА_1 , яке було зареєстровано 18.03.2021 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності: 41123171, ухвалив таке рішення.
Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що позивач є власником частини житлового будинку АДРЕСА_1 . В подальшому поштова адреса її частини була змінена з 27/37 на 27-А. Під час розгляду справи в суді в 2020 році їй стало відомо про те, що ОСОБА_6 , який був співвласником іншої частини, зареєстрував своє право власності на земельну ділянку 0,0623 га, кадастровий номер 5310436100:08:002:1218 за адресою: АДРЕСА_1 . Дії ОСОБА_6 із реєстрації права власності вважає такими, що порушують її право на отримання земельної ділянки. Відповідач ОСОБА_5 є спадкоємцем ОСОБА_6 .. Вказала, що при оформленні земельної ділянки було порушено порядок її повідомлення щодо узгодження меж земельної ділянки. Зазначила, що у фактичному користуванні іншого співвласника знаходиться земельна ділянка площею 724 кв.м, що на 94,5 кв.м. більше від ідеальної частки. Вважає, що оскільки технічна документація із землеустрою виготовлена з порушенням вимог законодавства і вона була підставою для формування земельної ділянки, державна реєстрація земельної ділянки підлягає скасуванню. Просила врахувати, що без скасування державної реєстрації земельної ділянки вона позбавлена можливості оформити своє право власності на земельну ділянку.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити. Зазначив, що приватизація земельної ділянки проведена з порушенням вимог законодавства з огляду на порушення порядку погодження меж земельної ділянки.
Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області у відзиві вказало, що не є належним відповідачем по справі. Відповідач зазначив, державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі: поділу чи об'єднання земельних ділянок; якщо протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєстровано з вини заявника; ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки. Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Просив врахувати, що згідно з приписами законодавства (які діють зараз і на момент виникнення правовідносин щодо державної реєстрації права власності на земельну ділянку), реєструючи земельні ділянки Державний кадастровий реєстратор позбавлений законних підстав та повноважень здійснювати перевірку документації щодо інших обставин окрім тих що передбачені нормативними актами та повинен керуватись лише ними. Звертав, що станом на момент здійснення державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 5310436100:08:002:1218 на підставі поданих документів у Державного кадастрового реєстратора були відсутні встановлені законом підстави для відмови у державній реєстрації. Саме тому у Державного кадастрового реєстратора були всі законні підстави і обов'язок за Законом для здійснення державної реєстрації вищевказаної земельної ділянки та відкриття Поземельної книги на неї. Відповідач звертав увагу на те, що згідно з нормами чинного законодавства до повноважень Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області не входить скасування реєстрації права власності на земельну ділянку.
В судовому засіданні представник відповідача проти задоволення позову заперечувала, вказала, що на момент реєстрації земельної ділянки законодавчі підстави для відмови у реєстрації були відсутні.
ОСОБА_5 у відзиві зазначила, що проти задоволення позову заперечує. Вказала, що є спадкоємцем ОСОБА_6 .. Просила врахувати, що відсутність погодження меж земельної ділянки не є самостійною підставою для скасування державної реєстрації права власності. Просила врахувати, що рішенням Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради від 05.12.1997 ОСОБА_6 запропоновано замовити та виготовити технічну документацію на земельну ділянку. В 2006 році ОСОБА_6 на виконання п. 3 вказаного рішення замовив виготовлення технічної документації щодо відведення земельної ділянки. Станом на 05.04.2006 ОСОБА_4 було погоджено межі земельної ділянки. У зв'язку із тим, що в 2006 році ОСОБА_6 не зареєстрував своє право власності на земельну ділянку, в 2021 році виникла необхідність у повторному виготовлені технічної документації. Вважає, що дії ОСОБА_6 щодо реєстрації свого права власності не порушують права позивача.
В судовому засіданні представник відповідача проти задоволення позову заперечував. Вказав, що земельна ділянка передана ОСОБА_6 відповідно до рішення Кременчуцької міської ради. Зазначив, що позивача було повідомлено про час та дату проведення встановлення межових знаків через оголошення, оскільки остання категорично відмовлялась спілкуватись із ОСОБА_6 ..
07.02.2024 задоволено клопотання позивача про виклик свідків та закрито підготовче провадження.
05.12.1997 Виконавчий комітет Кременчуцької міської ради Полтавської області прийняв рішення №1479 «Про передачу земельних ділянок у приватну вартість» відповідно до якого вирішено передати у приватну власність громадянам земельні ділянки для обслуговування жилих будинків і господарських будівель/присадибна ділянка/ згідно до розмірів, що підтверджуються даними БТІ/додаток І/.
В додатку І до вказаного рішення зазначено, що ОСОБА_6 виділяється земельна ділянка площею 623 кв.м. по АДРЕСА_1 (а.с. 133, т.1)
На підставі договору дарування від 16.10.2000 ОСОБА_4 є власником частини житлового будинку АДРЕСА_1 .
05.04.2006 між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 було підписано акт про добровільний розподіл земельної ділянки між громадянами, яким належить земельна ділянка на праві спільної часткового користування за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до якого останні погодили розподіл земельної ділянки таким чином: ОСОБА_6 - 0,0724 га, ОСОБА_4 - 0,0532 га. Також, 05.04.2006 ОСОБА_4 було підписано акт встановлення, погодження меж земельної ділянки в натурі та передачі на зберігання межових знаків землекористувачам.
03.09.2019 ОСОБА_4 звернулась до міського голови ОСОБА_7 із заявою щодо земельного спору, відповідно до якої просила зобов'язати ОСОБА_6 надати доступ до земельної ділянки для проведення робіт, передбачених договором №27 від 15.04.2019, укладеним між нею та ВПП «Землевпорядник».
16.02.2021 ОСОБА_6 повторно замовив виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення(відновлення) меж земельної ділянки в натурі(на місцевості).
15.03.2021 на підставі рішення Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області №1479 від 05.12.1997 ОСОБА_6 зареєстрував своє право власності на земельну ділянку 5310436100:08:002:1218, площею 0,0623 га.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 .
Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (частина перша статті 356 ЦК України).
Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації (стаття 358ЦК України).
Способи захисту прав на земельні ділянки визначені в статті 152 ЗК України.
Частиною другою вказаної статті встановлено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування визначено статтею 123 ЗК України.
Частиною першою статті 123 ЗК України передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Відповідно до положень статті 123 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.
Надання у користування земельної ділянки здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
Правові, економічні та організаційні основи діяльності у сфері Державного земельного кадастру регулюються Законом України «Про Державний земельний кадастр» (далі - Закон), постановою Кабінету Міністрів України № 1051 від 17.10.2012 «Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру» (далі - Порядок).
За визначенням в Законі, кадастровий номер земельної ділянки - індивідуальна, що не повторюється на всій території України, послідовність цифр та знаків, яка присвоюється земельній ділянці під час її державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу існування;
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.16 вказаного Закону земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер. Кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі.
Відповідно до ч.1 ст.24 Закону державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку.
Згідно з ч.3 ст.24 Закону державна реєстрація земельних ділянок здійснюється за заявою: особи, якій за рішенням органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для формування земельної ділянки при передачі її у власність чи користування із земель державної чи комунальної власності, або уповноваженої нею особи; власника земельної ділянки, користувача земельної ділянки державної чи комунальної власності (у разі поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок) або уповноваженої ними особи; органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування (у разі формування земельних ділянок відповідно державної чи комунальної власності).
Для державної реєстрації земельної ділянки, згідно положень частини 4 вказаної статті Закону, Державному кадастровому реєстратору, який здійснює таку реєстрацію, подаються:
- заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин;
- оригінал документації із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки;
- -документація із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки у формі електронного документа.
Відповідно до ч.10 ст.24 Закону державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі:
- поділу чи об'єднання земельних ділянок;
- якщо протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєстровано з вини заявника.
Згідно з п.114 Порядку державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі:
1) поділу чи об'єднання земельних ділянок - на підставі заяви про державну реєстрацію земельних ділянок, які утворилися в результаті такого поділу чи об'єднання;
2) коли протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєстроване з вини заявника, - на підставі інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, отриманої шляхом безпосереднього доступу до зазначеного Реєстру.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Згідно із ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року у справі № 1-10/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звернутися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, що порушення, про що стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Такі висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 липня 2020 року по справі № 711/3491/18(провадження № 61-4422св19).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).
Відтак, суд вважає, що право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем.
Звертаючись до суду із даним позовом, ОСОБА_4 зазначила, що вона позбавлена можливості реалізувати своє право на земельну ділянку, зокрема право на розробку проєкту землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі через державну реєстрацію ОСОБА_6 свого права власності на земельну ділянку.
Разом із тим, суд враховує те, що доказів, які б підтверджували факт звернення позивача до Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області із заявою про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі позивач не надав.
Крім того, суд відзначає, що за повідомленням Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області від 27.09.2019(а.с.26) площа земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 становила 1246 кв.м.. В свою чергу рішенням органу місцевого самоврядування ОСОБА_6 було виділено земельну ділянку площею 623 кв.м., що відповідає його частці у праві спільної часткової власності.
Оцінюючи доводи позивача з приводу порушення порядку погодження меж земельної ділянки, суд відзначає наступне.
Погодження меж є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути необов'язкових технічних помилок. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із власником та/або землекористувачем не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів чи землевласників. Ненадання особою своєї згоди на погодження меж земельної ділянки суміжного землекористувача та/або власника не може бути перешкодою для розгляду місцевою радою питання про передачу земельної ділянки у власність відповідачу за обставин виготовлення відповідної технічної документації. Непідписання суміжним власником та/або землекористувачем акту узгодження меж земельної ділянки саме по собі не є підставою для визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку(Постанова Касаційного цивільного суд Верховного Суду, 23.01.2019, № 580/168/16-ц; Постанова, 04.03.2021, 709/809/17, Касаційний цивільний суд Верховного Суду).
З матеріалів справи вбачається, що при розробленні технічної документації в 2021 році акт приймання-передачі межових знаків на зберігання ОСОБА_4 не підписувала.
Суд приймає до уваги пояснення представника позивача та обставини, які були підтверджені поясненнями свідків щодо порушення порядку повідомлення позивача про встановлення межових знаків, зокрема про те, що в 2021 році позивач проживала за зареєстрованим місцем проживання, не виїжджала.
Разом із тим, суд враховує те, що технічна документація на земельну ділянку виготовлена з урахуванням площі земельної ділянки виділеної ОСОБА_6 рішенням Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області №1479 «Про передачу земельних ділянок у приватну вартість», а саме на 623 кв.м.(0,0623 га).
Крім того, позивач не спростував належними та допустимими доказами факт погодження меж в 2006 році.
З цих підстав, суд вважає, що порушення порядку виклику позивача для підписання акту погодження меж земельної ділянки не вплинуло на виникнення у ОСОБА_6 права на земельну ділянку, оскільки підставою для набуття права власності на земельну ділянку слугувало саме рішення Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області №1479 «Про передачу земельних ділянок у приватну вартість» від 05.12.1997.
Щодо вимог позивача про зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області скасувати державну реєстрацію земельної ділянки 0.0623 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, з кадастровим номером 5310436100:08:002:1218, за адресою: АДРЕСА_1 .
Так, на переконання позивача, підставою для скасування державної реєстрації земельної ділянки було порушення порядку виготовлення технічної документації.
Суд, відзначає, що обов'язок скасування державної реєстрації земельної ділянки виникає у Державного кадастрового реєстратора, який здійснює таку реєстрацію, за наявності сукупності таких умов: з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки минуло не менше одного року; у цей період часу речове право на таку земельну ділянку не зареєстровано; відсутність реєстрації речових прав на земельну ділянку обумовлена наявністю вини з боку саме заявника, тобто особи, яка звернулась за здійсненням державної реєстрації земельної ділянки і якій за рішенням, зокрема, органу місцевого самоврядування надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для формування земельної ділянки при передачі її у власність чи користування із земель державної чи комунальної власності, або уповноваженої нею особи.
З огляду на те, що ОСОБА_6 провів державну реєстрацію свого права власності на земельну ділянку, суд вважає, що у Державного кадастрового реєстратора відсутній обов'язок щодо скасування державної реєстрації земельної ділянки.
Крім того, суд приймає до уваги, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (провадження № 12-84гс20) зазначено: «застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18. Відтак застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії). [...] Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19)».
Позивачем було заявлено вимогу про скасування державної реєстрації земельної ділянки та державної реєстрації права власності на земельну ділянку у зв'язку із допущенням порушення порядку виготовлення технічної документації.
Разом із тим, суд повторює, що державна реєстрація земельної ділянки була проведена на підставі рішення Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області №1479 від 05.12.1997 «Про передачу земельних ділянок у приватну вартість», яке позивачем не оскаржувалось.
З цих підстав, суд вважає, що вимога про скасування державної реєстрації земельної ділянки без оспорювання рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого була здійснена така реєстрація є неефективним способом захисту.
Схожі за змістом висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 серпня 2022 року по справі №309/2629/19.
Підсумовуючи викладене, суд відзначає, що державна реєстрація права власності ОСОБА_6 була проведена на підставі належних документів, в межах площі, яка була виділена за рішенням органу місцевого самоврядування. З цих підстав, за відсутності доказів реального порушення прав позивача реєстрацією права власності на суміжну земельну ділянку, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати суд покладає на позивача.
Керуючись ст. 10, 12, 81, 258, 259, 263 - 265 ЦПК України, суд
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про зобов'язання скасувати державну реєстрацію земельної ділянки та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку.
Судові витрати покласти на позивача.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішенння виготовлено 01.11.2024
Суддя Діна АНДРІЄЦЬ