вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"12" червня 2024 р. Справа № 911/378/17 (911/3728/23)
Господарський суд Київської області у складі судді Лопатіна А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Комунального підприємства “Управління житлово-комунального
господарства», Київська область, м. Славутич
до Акціонерного товариства "Укртелеком", м. Київ
про стягнення 352 758,31 грн.
за участю секретаря судового засідання Єрьоміч О.А.
за участю представників згідно з протоколом судового засідання.
Обставини справи:
У провадженні господарського суду Київської області перебуває справа № 911/378/17 за заявою Дочірньої компанії “Газ України» Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України» до Комунального підприємства “Управління житлово-комунального господарства» про банкрутство, провадження в якій порушено ухвалою суду від 06.07.2017 р.
Наразі триває процедура санації Комунального підприємства “Управління житлово-комунального господарства».
11.12.2023 р. до суду надійшла позовна заява Комунального підприємства "Управління житлово-комунального господарства" про стягнення 352758,31 грн. з Акціонерного товариства "Укртелеком".
Ухвалою господарського суду від 18.12.2023 р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи по суті призначено на 17.01.2024 р.
15.01.2024 р. на поштову адресу суду від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі останнього.
Ухвалою господарського суду від 17.01.2024 р. розгляд справи по суті відкладено на 13.03.2024 р.
09.02.2024 р. до суду від відповідача надійшов відзив на позов.
19.02.2024 р. до суду від позивача надійшла відповідь на відзив.
28.02.2024 р. до суду від відповідача надійшли пояснення на відповідь на відзив.
04.03.2024 р. до суду від позивача надійшли заперечення на пояснення позивача.
13.03.2024 р. в судовому засіданні оголошено перерву до 12.06.2024 р., про що сторонами підписано відповідну розписку.
10.04.2024 р. до суду від позивача надійшло клопотання про закриття провадження у справі в частині стягнення основного боргу у сумі 151 883,77 грн., а в іншій частині - задоволення позовних вимог.
10.06.2024 р. до суду від позивача надійшла заява про розгляд справи без участі його представника.
У судове засідання з'явився уповноважений представник відповідача, представник позивача не з'явився, водночас подав заяву про розгляд справи за його відсутності.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
встановив:
01.06.2016 р. між Комунальним підприємством “Управління житлово-комунального господарства» (енергопостачальна організація) та Публічним акціонерним товариством "Укртелеком" (споживач) укладено договір про постачання теплової енергії в гарячій воді № 22-16-Т, відповідно до п. 1.1. якого за цим договором енергопостачальна організація бере на себе зобов'язання постачати споживачу теплову енергію в гарячій воді в потрібних обсягах на об'єкт, розташований за адресою: м. Славутич, проспект Дружби народів, б. 3, а споживач зобов'язується сплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором.
Теплова енергія постачається споживачу в обсягах згідно з додатком 1 до цього договору у вигляді гарячої води на такі потреби: опалення в період опалювального сезону (п. 2.1. договору).
Відповідно до п. 3.2. договору споживач теплової енергії зобов'язується, зокрема виконувати умови та порядок оплати спожитої теплової енергії в обсягах і в терміни, які передбачені договором; щомісячно, до 5-го числа, наступного за звітним місяцем, повернути енергопостачальній організації підписані акти по наданню послуг. В разі неповернення актів в зазначений термін, акти вважаються узгодженими та підписаними з боку споживача.
Згідно з пунктом 6.1. договору сторони визначили, що вартість теплової енергії в гарячій воді визначається відповідно до затверджених уповноваженим державним органом тарифів.
Тарифи на теплову енергію, згідно постанови Національної комісії регулювання ринку комунальних послуг України від 28.01.16 р. № 54 складає 1303,25 грн. за 1 Гкал (без ПДВ). Тарифи на теплову енергію визначені в пункті 6.2. цього договору можуть змінюватись у разі прийняття уповноваженими органами відповідних нормативних актів, рішень та постанов (п. 6.2., 6.3 договору).
У пункті 6.5 договору сторони погодили, що розрахунки за теплову енергію, що споживається проводяться виключно в грошовій формі відповідно до встановлених тарифів.
Розрахунковий період є календарний місяць (п. 6.6. договору).
Відповідно до п. 6.7. договору споживач щомісячно до 1-го числа поточного місяця перераховує на розрахунковий рахунок енергопостачальної організації попередню оплату у розмірі 70% від суми послуг з постачання теплової енергії за поточний місяць, відповідно до заявлених обсягів постачання та затверджених тарифів на теплову енергію. Остаточний розрахунок проводиться споживачем після пред'явлення енергопостачальною організацією відповідних розрахунків на оплату та актів виконаних робіт протягом трьох банківських днів з моменту отримання рахунків.
Пунктом 7.3. договору сторони передбачили, що споживач несе відповідальність за, в тому числі, у разі несвоєчасного виконання розрахунків за теплову енергію передбачених пунктом 6.7. цього договору споживач зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням інфляційних втрат, 3% річних та пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який оплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Строк позовної давності на стягнення неустойки за цим договором встановлюється тривалістю у 5 років (п. 7.4. договору).
Згідно з п. 10.1. договору цей договір набирає чинності з моменту підписання представниками сторін та діє до повного взаєморозрахунку.
Позивач належним чином виконав свої зобов'язання за даним договором, що підтверджується долученими до матеріалів справи копіями: рахунків-фактур, підписаних сторонами та скріплених відтисками їх печаток актів про постачання теплової енергії за період з грудня 2021 року по березень 2022 року на загальну суму 704 122,96 грн. з ПДВ, однак споживач (відповідач) виконав свої зобов'язання неналежним чином, не в повній мірі оплатив спожиту в зазначений період теплову енергію, у зв'язку з чим, у нього виникла заборгованість у сумі 151 883,77 грн.
Як вбачається з матеріалів позову, позивачем було направлено відповідачу вимогу від 22.06.2023 р. № 01-07.16/1019 про сплату заборгованості за спожиту теплову енергію в розмірі 151 883,77 грн. У відповідь на даний лист листом від 07.07.2023 р. відповідач просив позивача надати інформацію, що підтверджує наявність відповідного боргу.
Крім того, матеріали справи містять копію підписаного між сторонами та скріпленого відтисками їх печаток акту звірки взаєморозрахунків станом на 01.09.2023 р., відповідно до якого згідно даних бухгалтерського обліку позивача заборгованість відповідача за наведеним договором становить 151 883,77 грн., а згідно даних бухгалтерського обліку відповідача його борг за вказаним договором становить 151 927,24 грн.
Позивач, у зв'язку з не здійсненням відповідачем погашення заборгованості за договором про постачання теплової енергії в гарячій воді № 22-16-Т від 01.06.2016 р. в сумі 151 883,77 грн., звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу - 151 883,77 грн., 3% річних - 13 637,20 грн., інфляційних втрат - 101 219,66 грн., пені - 86 017,68 грн.
Відповідач у відзиві вказує на те, що після з'ясування розбіжностей ним 15.12.2023 р. було сплачено на користь позивача 151 927,24 грн. боргу за договором про постачання теплової енергії в гарячій воді № 22-16-Т від 01.06.2016 р., згідно бухгалтерського обліку відповідача. Одночасно, відповідач заперечує відносно позовних вимог в частині 3% річних, інфляційних втрат, пені посилаючись на те, що саме дії позивача щодо не реєстрації податкових накладних призвели до розбіжностей, після з'ясування яких борг був в повній мірі погашений.
У відповіді на відзив позивач вказує на те, що відповідач зобов'язаний сплачувати вартість спожитих послуг з урахуванням ПДВ 20% на підставі актів та рахунків в строки встановлені договором, і лише після сплати позивачем боргу позивач буде зобов'язаний скласти та надати відповідачу зареєстровану податкову накладну на суму в розмірі 20% від отриманих коштів, що підтверджено відповідачем у відзиві, хоч і дане питання не є предметом спору. Позивач наполягає, що реєстрація або не реєстрація податкових накладних не звільняє відповідача від обов'язку належного та своєчасного виконання грошових зобов'язань по договору щодо оплати спожитих послуг.
У поясненнях на відповідь на відзив відповідач зазначає, що наданими ним копіями листів від 02.11.2020 р. № 2617-ВИХ-KV-82М500-2020 та від 16.11.2020 р. № 01.08/1344 підтверджено, що між сторонами існували розбіжності відносно не реєстрації позивачем податкових накладних.
В запереченнях на наведені пояснення позивач вказує на те, що листи, направлені в 2020 році жодним чином не стосуються заборгованості, що виникла з грудня 2021 року по березень 2022 року.
10.04.2024 р. до суду від позивача надійшло клопотання про закриття провадження у цій справі в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 151 883,77 грн.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, з наступних підстав:
Згідно з положеннями частини першої ст. 11 Цивільного кодексу України (далі-ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.
Нормами ст. 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За приписами ст. 193 Господарського кодексу України (далі-ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Частиною першою статті 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін, як встановлено нормами частини другої ст. 712 ЦК України.
Відповідно до частини першої ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Приписами частини першої ст. 665 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.
Нормами ст. 691 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Відповідно до частини першої ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За приписами частини другої ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
За умовами ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Згідно із частиною першою ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Відповідно до частини першої ст. 222 ГК України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.
Судом встановлено, що позивач належним чином виконав свої зобов'язання за договором про постачання теплової енергії в гарячій воді № 22-16-Т від 01.06.2016 р., що підтверджується долученими до матеріалів справи копіями: рахунків-фактур, підписаних сторонами та скріплених відтисками їх печаток актів про постачання теплової енергії за період з грудня 2021 року по березень 2022 року на загальну суму 704 122,96 грн. з ПДВ, однак споживач (відповідач) виконав свої зобов'язання неналежним чином, не в повній мірі оплатив спожиту в зазначений період теплову енергію, у зв'язку з чим, у нього виникла заборгованість у сумі 151 883,77 грн., що станом на дату звернення позивача з позовом до суду сплачена не була.
Поряд із зазначеним, як свідчать надані відповідачем докази, наведені в клопотанні позивача про закриття провадження у справі в частині стягнення основного боргу аргументи, основний борг відповідача перед позивачем у сумі 151 883,77 грн., про стягнення якого останнім заявлено позовну вимогу було повністю погашено після відкриття провадження у цій справі.
Відповідно до положень п. 2 частини першої статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо: відсутній предмет спору.
З огляду на наведені встановлені судом обставини, керуючись зазначеними положеннями процесуального законодавства, суд задовольняє наведене клопотання позивача про закриття провадження у справі в частині вимог про стягнення основного боргу, закриває провадження у цій справі в частині позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 151 883,77 грн. основного боргу.
Поряд з наведеним, позивач у позовній заяві, крім стягнення з відповідача основного боргу, також просить суд стягнути 3% річних - 13 637,20 грн., інфляційних втрат - 101 219,66 грн. (період нарахування 3% та інфляційних втрат: на заборгованість, що підтверджена актом про постачання теплової енергії № 7 від 31.12.2021 р. - з 15.01.2022 р. по 20.01.2022 р. на суму 116 143,99 грн.; з 21.01.2022 р. по 17.03.2022 р. на суму 115 350,34 грн. (з урахуванням часткової оплати); з 18.03.2022 р. по 06.12.2022 р. на суму 53 887,28 грн. (з урахуванням часткової оплати); з 07.12.2022 р. по 24.11.2023 р. на суму 18 563,68 грн. (з урахуванням часткової оплати); на заборгованість, що підтверджена актом про постачання теплової енергії № 1 від 31.01.2022 р. - з 15.02.2022 р. по 17.03.2022 р. на суму 203 251,99 грн.; з 18.03.2022 р. по 24.11.2023 р. на суму 69 198,93 грн. (з урахуванням часткової оплати); на заборгованість, що підтверджена актом про постачання теплової енергії № 2 від 28.02.2022 р. - з 15.03.2022 р. по 30.08.2022 р. на суму 225 028,99 грн.; з 31.08.2022 р. по 24.11.2023 р. на суму 37 504,83 грн. (з урахуванням часткової оплати); на заборгованість, що підтверджена актом про постачання теплової енергії № 3 від 31.03.2022 р. - з 15.04.2022 р. по 30.08.2022 р. на суму 159 697,99 грн.; з 31.08.2022 р. по 24.11.2023 р. на суму 26 616,33 грн. (з урахуванням часткової оплати) та пені - 86 017,68 грн. (період нарахування пені: на заборгованість, що підтверджена актом про постачання теплової енергії № 7 від 31.12.2021 р. - з 15.01.2022 р. по 20.01.2022 р. на суму 116 143,99 грн.; з 21.01.2022 р. по 17.03.2022 р. на суму 115 350,34 грн. (з урахуванням часткової оплати); з 18.03.2022 р. по 14.07.2022 р. на суму 53 887,28 грн. (з урахуванням часткової оплати); на заборгованість, що підтверджена актом про постачання теплової енергії № 1 від 31.01.2022 р. - з 15.02.2022 р. по 17.03.2022 р. на суму 203 251,99 грн.; з 18.03.2022 р. по 14.08.2022 р. на суму 69 198,93 грн. (з урахуванням часткової оплати); на заборгованість, що підтверджена актом про постачання теплової енергії № 2 від 28.02.2022 р. - з 15.03.2022 р. по 30.08.2022 р. на суму 225 028,99 грн.; з 31.08.2022 р. по 14.09.2022 р. на суму 37 504,83 грн. (з урахуванням часткової оплати); на заборгованість, що підтверджена актом про постачання теплової енергії № 3 від 31.03.2022 р. - з 15.04.2022 р. по 30.08.2022 р. на суму 159 697,99 грн.; з 31.08.2022 р. по 14.10.2022 р. на суму 26 616,33 грн. (з урахуванням часткової оплати).
Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до п. 3 частини першої ст. 611 цього ж кодексу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з частиною першою ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до частини четвертої ст. 231 цього ж кодексу у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Згідно з частиною шостою ст. 232 цього ж кодексу нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Частиною другою ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до п. 6.7. договору споживач щомісячно до 1-го числа поточного місяця перераховує на розрахунковий рахунок енергопостачальної організації попередню оплату у розмірі 70% від суми послуг з постачання теплової енергії за поточний місяць, відповідно до заявлених обсягів постачання та затверджених тарифів на теплову енергію. Остаточний розрахунок проводиться споживачем після пред'явлення енергопостачальною організацією відповідних розрахунків на оплату та актів виконаних робіт протягом трьох банківських днів з моменту отримання рахунків.
Пунктом 7.3. договору сторони передбачили, що споживач несе відповідальність за, в тому числі, у разі несвоєчасного виконання розрахунків за теплову енергію передбачених пунктом 6.7. цього договору споживач зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням інфляційних втрат, 3% річних та пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який оплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Відповідно до частини другої ст. 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Відповідно до частин третьої та четвертої ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
За таких обставин обов'язок доведення факту належної оплати за надані послуги закон покладає на відповідача.
Частиною першою ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою (частина друга ст. 74 ГПК України).
Відповідачем доказів оплати спожитої у період з грудня 2021 року по березень 2022 року теплової енергії за договором про постачання теплової енергії в гарячій воді № 22-16-Т від 01.06.2016 р. у встановлений договором строк не подано, контррозрахунок інфляційних втрат, 3% річних, пені не надано, обґрунтованих заперечень відносно зазначених заявлених позивачем вимог у відзиві не наведено.
Що стосується посилання відповідача на те, що саме дії позивача щодо не здійснення реєстрації податкових накладних призвели до розбіжностей та не здійснення оплати спожитої теплової енергії у встановлений договором строк, суд не приймає такі твердження, подані в обґрунтування заперечень до уваги, оскільки не здійснення/ здійснення реєстрації податкових накладних не стосуються предмету доказування у цій справі та не є підставою невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором про постачання теплової енергії в гарячій воді № 22-16-Т від 01.06.2016 р.
Здійснивши перерахунок заявлених позивачем до стягнення вимог в частині пені, судом встановлено, що відповідний розрахунок позивачем здійснено не вірно, з огляду на таке:
Так, відповідно до положень статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).
Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Частиною першою статті 255 ЦК України визначено, якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. У разі, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції.
З огляду на наведені положення чинного законодавства, врахувавши умови договору визначені сторонами у п. 6.7. договору та те, що матеріали справи не містять доказів отримання відповідачем актів та рахунків пізніше дати складання таких документів, суд встановив, що прострочення виконання грошового зобов'язання підтвердженого актом про постачання теплової енергії № 7 від 31.12.2021 р. настало 05.01.2022 р., а відтак, нарахування пені в цьому випадку мало бути здійснено по 04.07.2022 р., а не 14.07.2022 р., як визначено позивачем; прострочення виконання грошового зобов'язання підтвердженого актом про постачання теплової енергії № 1 від 31.01.2022 р. настало 06.02.2022 р., а відтак, нарахування пені в цьому випадку мало бути здійснено по 05.08.2022 р., а не 14.08.2022 р., як визначено позивачем; прострочення виконання грошового зобов'язання підтвердженого актом про постачання теплової енергії № 2 від 28.02.2022 р. настало 06.03.2022 р., а відтак, нарахування пені в цьому випадку мало бути здійснено по 05.09.2022 р., а не 14.09.2022 р., як визначено позивачем; прострочення виконання грошового зобов'язання підтвердженого актом про постачання теплової енергії № 3 від 31.03.2022 р. настало 06.04.2022 р., а відтак, нарахування пені в цьому випадку мало бути здійснено по 05.10.2022 р., а не 14.10.2022 р., як визначено позивачем.
Таким чином, позивач здійснив нарахування пені з недотриманням положень статті 232 ГК України.
За результатами здійснення перерахунку заявлених позивачем позовних вимог в частині пені, суд встановив, що розмір пені за період прострочення виконання грошового зобов'язання за наведеним договором, в межах періоду нарахування визначеного позивачем, при цьому, з урахуванням того, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, має становити 83 709,74 грн.
Крім того, здійснивши перерахунок заявлених позивачем вимог в частині 3% річних, з урахуванням наведеного періоду нарахування, судом встановлено, що відповідний розрахунок здійснено вірно, а відтак, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 13 637,20 грн. 3% річних.
Здійснивши перерахунок заявлених позивачем вимог в частині інфляційних втрат, судом встановлено, що відповідний розрахунок позивачем здійснено не вірно. Однак, відповідно до розрахунку суду, інфляційні втрати за період прострочення виконання грошового зобов'язання в межах періоду нарахування позивачем, становлять більшу суму, ніж заявлено до стягнення позивачем, а відтак, з урахуванням приписів ст. 14 ГПК України, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню в межах заявленої позивачем суми, а саме: 101 219,66 грн.
Поряд з наведеним, присутній у судовому засіданні представник відповідача усно заявив клопотання про зменшення вимог позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат, 3% річних та пені, з огляду на його майновий стан, що погіршився, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, в тому числі на території: м. Києва та Київської області, та, відповідно, наявністю загрози життю, здоров'ю та безпеці працівників підприємства; введенням Указом Президента України від 24.02.2022 р. № 64/2022 воєнного стану в Україні, що триває і станом на сьогодні.
Згідно з частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до статті 233 ГК України, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому належить взяти до уваги ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; а також не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Закон не містить вичерпного переліку обставин, які можуть бути враховані судом при зменшенні розміру неустойки, тому боржник і кредитор мають право посилатися й на інші обставини, які мають довести, а суд - оцінити при ухваленні рішення.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткового співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статті 86 ГПК України на власний розсуд, за внутрішнім переконанням, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.
Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статті 86 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/ відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.
Подібний за змістом висновок щодо застосування норм права, а саме статей 551 ЦК України та 233 ГК України, неодноразово викладався Верховним Судом у постановах, зокрема від 23.10.2019 р. у справі N 917/101/19, від 06.11.2019 р. у справі N 917/1638/18, від 17.12.2019 р. у справі N 916/545/19, від 13.01.2020 р. у справі N 902/855/18, від 14.01.2020 р. у справі N 911/873/19, від 10.02.2020 р. у справі N 910/1175/19, від 19.02.2020 р. у справі N 910/1303/19, від 26.02.2020 р. у справі N 925/605/18, від 17.03.2020 р. N 925/597/19, від 18.06.2020 р. у справі N 904/3491/19 від 14.04.2021 р. у справі N 922/1716/20.
У постановах від 12.06.2019 р. у справі N 904/4085/18 та від 09.10.2019 р. у справі N 904/4083/18 Верховний Суд також зазначив, що зменшення розміру пені є правом суду, яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів.
Необхідно зауважити, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.
Господарський суд об'єктивно оцінює, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання).
Вказану правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 04.05.2018 р. у справі N 908/1453/17.
Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.
Загальними засадами цивільного законодавства згідно зі статтею 3 ЦК України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.
Господарський суд об'єктивно повинен комплексно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання) тощо.
При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
Така правова позиція викладена, зокрема у постанові Верховного Суду від 26.05.2020 р. у справі N 918/289/19.
Застосоване у статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України словосполучення "суд має право" та "може бути зменшений за рішенням суду" свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення. Натомість, вирішення цих питань не відноситься до повноважень Верховного Суду, завдання якого полягає лише у перевірці правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи (постанови Верховного Суду від 12.02.2020 р. у справі N 916/2259/18, від 24.02.2020 р. у справі N 917/686/19, від 26.02.2020 р. у справі N 922/1608/19, від 15.04.2020 р. у справі N 922/1607/19, від 08.11.2023 р. N 904/1521/23).
Окрім того, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суду належить брати також до уваги ступінь виконання основного зобов'язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов'язання. Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
Наведена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.08.2023 р. у справі № 910/8725/22.
Водночас слід зазначити, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Так, обґрунтовуючи клопотання про зменшення суми пені та 3 % річних, інфляційних втрат відповідач наполягає на тому, що він знаходиться під впливом обставин непереборної сили внаслідок військової агресії рф проти України. Відповідач зазначає, що дана ситуація призвела до погіршення фінансових показників діяльності підприємства, насамперед до зменшення надходження коштів від реалізації послуг і як наслідок, суттєво знизились залишки коштів на рахунках підприємства.
Одночасно, з матеріалів справи вбачається, що відповідач не заперечує свого зобов'язання щодо сплати грошових коштів, більше того, станом на дату ухвалення рішення основний борг сплачено відповідачем повністю.
Також, суд взяв до уваги, що інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого у національній валюті та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів у наслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
За таких обставин, врахувавши відсутність доказів понесення позивачем збитків у справі, спричинених порушенням відповідачем своїх зобов'язань, а також те, що зменшення розміру пені на 50 % не знівелює правову природу пені як засобу відповідальності за порушення зобов'язання, при цьому, забезпечить баланс інтересів сторін, суд, оцінивши наведені відповідачем доводи та обставини справи в їх сукупності, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України, дійшов до висновку про можливість зменшення розміру пені на 50 %, виходячи із загальних засад, встановлених у статтею 3 ЦК України, а саме, справедливості, добросовісності та розумності.
Таким чином, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 41 854,87 грн. пені.
Що стосується усного клопотання відповідача про зменшення 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначає таке:
Частиною другою ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.
У справі № 902/417/18 Велика Палата Верховного Суду допустила зменшення розміру відсотків річних з урахуванням конкретних обставин справи, а саме - встановлення процентної ставки річних на рівні 40 % та 96 % і її явної невідповідності принципу справедливості (постанова від 18.03.2020 р.).
В той же час, у цій справі позивачем до стягнення заявлено відсотки річних у розмірі, передбаченому законом (частиною другою статті 625 ЦК України) - 3 %.
Позиції щодо відсутності можливості зменшення відсотків річних нижче 3%, встановлених чинним законодавством, дотримується Верховний Суд у постанові від 15.06.2023 р. у справі № 921/94/21.
З огляду на наведене, оскільки нарахування інфляційних втрат та 3% річних виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання, враховуючи, що можливість зменшення 3% річних та інфляційних втрат, заявлених позивачем до стягнення на підставі положень статті 625 ЦК України не передбачено чинним законодавством, суд дійшов до висновку про безпідставність заявлення відповідачем наведеної вимоги.
Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 р. та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 р. зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судом, інші доводи сторін, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на правильне вирішення даного спору.
Приписами статей 73, 74 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статей 76-79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на вищенаведене та враховуючи, що борг відповідача перед позивачем на час прийняття рішення не погашений, його розмір підтверджується поданими позивачем доказами та не спростований відповідачем, суд задовольняє позов частково, провадження у справі в частині позовної вимоги про стягнення з Акціонерного товариства "Укртелеком" на користь Комунального підприємства “Управління житлово-комунального господарства» 151 883,77 грн. основного боргу закриває та стягує з відповідача на користь позивача 13 637,20 грн. 3% річних, 101 219,66 грн. інфляційних втрат та 41 854,87 грн. пені.
Витрати зі сплати судового збору, в тому числі сплаченого за обґрунтовано заявлені вимоги про стягнення основного боргу у сумі 151 883,77 грн. (тобто без урахування того, що провадження у справі у цій частині було закрито) та пені у сумі 83 709,74 грн. (тобто без урахування зменшення судом пені на 50%), з огляду на положення частини дев'ятої статті 129 ГПК України, покладаються судом на відповідача.
Керуючись ст. 129, 237-238, 240 ГПК України, суд
вирішив:
1. Позов задовольнити частково.
2. Провадження у справі в частині позовної вимоги про стягнення з Акціонерного товариства "Укртелеком" на користь Комунального підприємства “Управління житлово-комунального господарства» 151 883,77 грн. основного боргу закрити.
3. Стягнути з Акціонерного товариства "Укртелеком" (01601, м. Київ, бул. Тараса Шевченка, 18; код ЄДРПОУ 21560766) на користь Комунального підприємства “Управління житлово-комунального господарства» (07100, Київська область, м. Славутич, вул. Військових будівельників, 8; код ЄДРПОУ 31476318) 13 637 (тринадцять тисяч шістсот тридцять сім) гривень 20 копійок 3% річних, 101 219 (сто одну тисячу двісті дев'ятнадцять) гривень 66 копійок інфляційних втрат, 41 854 (сорок одну тисячу вісімсот п'ятдесят чотири) гривні 87 копійок пені та 5 256 (п'ять тисяч двісті п'ятдесят шість) гривень 76 копійок судового збору.
4. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.
5. Видати наказ.
Згідно ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Дата підписання повного тексту рішення 14.11.2024 р.
Суддя А.В. Лопатін