11.11.2024 Справа №607/22264/24
11 листопада 2024 року м.Тернопіль
Суддя Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області Черніцька Ірина Миколаївна, розглянувши матеріали, які надійшли від Тернопільського РУП ГУНП в Тернопільській області про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого по АДРЕСА_1
за ч. 2 ст. 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
з участю: потерпілого ОСОБА_2
Як вбачається з протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД №279840 від 11 жовтня 2024 року, 11 жовтня 2024 року близько 23 год 00 хв. громадянин ОСОБА_1 , перебуваючи по АДРЕСА_1 , вчинив домашнє насильство психологічного характеру відносно свого батька ОСОБА_2 , в ході якого висловлював в його сторону словесні образи, погрожував фізичною розправою та чинив психологічний тиск.
В судове засідання ОСОБА_1 не з'явився, хоча про час та місце був повідомлений у встановленому законом порядку, зокрема шляхом направлення судової повістки за місцем його проживання. Про причини неявки суд не повідомив та клопотання про відкладення розгляду справи не подавав.
Враховуючи вищенаведене, вимоги ст. 268 КУпАП, вважаю, що розгляд справи можна провести у відсутності ОСОБА_1 .
Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду об'єктивно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч. 1 ст.6 даної Конвенції.
В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Присутній в судовому засіданні потерпілий ОСОБА_2 пояснив, що 11 жовтня 2024 року між ним та сином ОСОБА_1 дійсно виникла словесна суперечка на побутовому грунті. Однак, дій зазначених у протоколі ОСОБА_1 стосовно нього не вчиняв, зокрема, не висловлював в його сторону словесні образи, не погрожував фізичною розправою та не чинив психологічний тиск. Викликав працівників поліції помилково, перебуваючи в емоційному стані.
Суд, заслухавши пояснення потерпілого ОСОБА_2 , вивчивши матеріали справи, вважає, що провадження в справі підлягає закриттю.
Відповідно до вимог ч. 1 КУпАП, завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Згідно з вимогами ч. ч. 1, 2 ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
В силу вимог ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно з вимогами ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, а також іншими документами.
Положеннями ч. 2 ст. 173-2 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність, у тому числі за вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого, вчинене особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне з порушень, передбачених частиною першою цієї статті.
Об'єктивна сторона правопорушення виражається в умисному вчиненні будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
Виходячи зі змісту вказаної правової норми, визнаючи особу винною за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, суд повинен визначити яке насильство було вчинено по відношенню до потерпілого, конкретизувати в чому воно виражалося і яка шкода заподіяна чи могла бути заподіяна потерпілому.
Згідно з вимогами п. п. 3, 14 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" домашнє насильство це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Як вбачається із протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД №279840 від 11 жовтня 2024 року, ОСОБА_1 ставиться у вину те, що він 11 жовтня 2024 року близько 23 год 00 хв., перебуваючи по АДРЕСА_1 , вчинив домашнє насильство психологічного характеру відносно свого батька ОСОБА_2 , в ході якого висловлював в його сторону словесні образи, погрожував фізичною розправою та чинив психологічний тиск.
На підтвердження обставин, викладених у протоколі працівниками поліції долучено:
-протокол прийняття заяви ОСОБА_2 від 11 жовтня 2024 року;
-електронний рапорт інспектора чергового Тернопільського РУП ГУНП в Тернопільській області Ліхачевського І.Т. від 12 жовтня 2024 року;
-форму оцінки ризиків вчинення домашнього насильства від 11 жовтня 2024 року;
-копію термінового заборонного припису стосовно кривдника ОСОБА_1 серії АА №331993 від 11 жовтня 2024 року, де постраждалою особою зазначено ОСОБА_2 ;
-рапорт заступника начальника СПДА ВП ПП Тернопільського РУП ГУНП в Тернопільській області старшого лейтенанта поліції Гуменюка М. від 11 жовтня 2024 року;
-постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21 березня 2024 року, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП та притягнуто до відповідальності.
Згідно з вимогами ст. ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП суд повинен повно, всебічно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи, дати належну оцінку зібраним доказам. Зокрема, суд повинен з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи є винною дана особа в його вчиненні.
Висновок суду про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин та доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення.
Присутній в судовому засіданні потерпілий ОСОБА_2 заперечив обставини викладені у протоколі, вказав, що жодних протиправних дій стосовно нього ОСОБА_1 не вчиняв. Між ними дійсно виник конфлікту на побутовому рівні, однак протиправних дій стосовно нього ОСОБА_1 не вчиняв. Будь-якої шкоди йому завдано не було.
Суд не приймає до уваги долучені до матеріалів справи рапорти працівників поліції, як належні та допустимі докази, оскільки рапорт - це письмове офіційне повідомлення про що-небудь вищій інстанції, керівництву, в якому стисло, але докладно викладена суть якої-небудь справи, тобто є внутрішнім службовим документом в спілкуванні між працівниками поліції.
Суд відхиляє наявні в матеріалах справи письмові пояснення ОСОБА_2 від 11 жовтня 2024 року, оскільки останній в судовому засіданні спростував обставини викладені у них та просив не брати їх до уваги.
Таким чином, наявні у справі докази спростовуються поясненнями учасників справи, наданими в судовому засіданні.
Інших доказів, які б беззаперечно підтверджували вину ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, зазначеного в протоколі, в матеріалах справи немає.
На підставі викладеного, аналізуючи зазначені вище визначення домашнього насильства та його форми - психологічне насильство, яке ставиться у вину ОСОБА_1 , суд доходить висновку, що за встановлених обставин у справі, мав місце побутовий конфлікт між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Суд звертає увагу, що за своїм змістом домашнє насильство, як адміністративне правопорушення, полягає в тому, що особа, яка чинить домашнє насильство, маючи значну перевагу у своїх можливостях, діє умисно, з наміром заподіяти шкоду потерпілому, порушивши його права й свободи. Тоді як ситуація, в якій кожна із сторін намагається зайняти позицію, несумісну з інтересами іншої сторони, зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнє загострення суперечностей, що може призвести до активних дій - це конфлікт.
Самі по собі нецензурні висловлювання під час сварки, не формують собою домашнє насильство та утворюють склад адміністративного правопорушення, передбаченого вимогами ст. 173-2 КУпАП, лише у тому випадку, коли такі спрямовані на обмеження волевиявлення особи і якщо такі дії викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному та фізичному здоров'ю особи.
Тому, лише факт конфліктної ситуації між сином та батьком, які тривалий час проживають разом, не може свідчити про домашнє насильство психологічного характеру у розумінні вимог статті 173-2 КУпАП та Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Суд зауважує, що в матеріалах справи відсутні докази того, що поведінка ОСОБА_1 була спрямована на обмеження волевиявлення ОСОБА_2 , мала ознаки впливу та контролю над потерпілою особою, супроводжувалась психологічними проявами насильства, що є необхідними для кваліфікації дій психологічного насильства як форми домашнього насильства в розумінні складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Таким чином, наявність побутового конфлікту, який мав місце за конкретних обставин, не може кваліфікуватись як домашнє насильство в розумінні адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Протокол про адміністративне правопорушення, без його належного правового аналізу, не може бути визнаний належним доказом по даній справі в розумінні статті 251 КУпАП, оскільки за своєю правовою природою він не є самостійним беззаперечним доказом, а обставини викладені в ньому повинні бути перевірені за допомогою інших доказів, які б підтверджували вину особи, яка притягується до адміністративної відповідальності і не викликали сумніви у суду.
Таким чином, судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні належні та достатні докази, які в їх сукупності та взаємозв'язку доводили б вину ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 173-2 КУпАП, а будь-які сумніви щодо доведеності вини тлумачаться на користь ОСОБА_1 .
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 251 КУпАП обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
При цьому, державні органи не мають права перекладати обов'язок доказування невинуватості на особу, відносно якої складено протокол про адміністративне правопорушення.
Вимагання від особи представлення доказів на свій захист і спростування протоколу, є неприпустимим в розумінні принципу презумпції невинуватості, закріпленому в ст. 62 Конституції України, оскільки доказування є правом особи, а не її юридичним обов'язком.
У справах «Малофєєва проти Росії» («Malofeyeva v.Russia», рішення від 30.05.2013, заява № 36673/04) та «Карелін проти Росії» («Karelin v.Russia», заява № 926/08, рішення від 20.09.2016) ЄСПЛ, серед іншого, зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).
Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях, зокрема, у справах «Кобець проти України» від 14.02.2008, «Берктай проти Туреччини» від 08.02.2001, «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002, неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.
Відповідно до вимог ст. 62 Конституції України ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Таким чином, оцінюючи в сукупності наявні у справі докази, суд приходить до висновку про те, що наявні у справі докази вини ОСОБА_1 у вчинені ним дій, передбачених ч. 2 ст. 173-2 КУпАП, не є переконливими і достатніми, а тому приходить до висновку про недоведеність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 173-2 КУпАП.
Згідно з вимогами п. 1 ст. 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 173-2, 247, 252, 283, 284 КУпАП, суд-
Провадження в адміністративній справі відносно ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 173-2 КУпАП закрити, у зв'язку із відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Постанова судді у справах про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Постанова може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених ч. 5 статті 7 КУпАП протягом десяти днів з дня винесення постанови.
Апеляційна скарга подається до Тернопільського апеляційного суду через Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області.
Суддя І.М. Черніцька