Справа № 134/1117/24
1-кп/134/75/2024
Іменем України
11 листопада 2024 року селище Крижопіль
Крижопільський районний суд Вінницької області
в складі: головуючої - судді ОСОБА_1 ,
при секретарі судового засідання ОСОБА_2 ,
з участю: прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_5 ,
розглянувши у судовому засіданні в залі суду селища Крижопіль в режимі відеоконференції, кримінальне провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 15 травня 2024 року за № 12024020190000174, про обвинувачення ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 390 КК України,
На розгляді Крижопільського районного суду Вінницької області перебуває кримінальна справа за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 390 КК України.
Прокурор у судовому засіданні подав клопотання про продовження обвинуваченому строку тримання під вартою, яке в судовому засіданні уточнив, що клопотання про обрання обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Своє клопотання прокурор в судовому засіданні обґрунтував тим, що ОСОБА_4 , відбуваючи покарання в ДУ «Крижопільський виправний центр (№113)», будучи ознайомлений з вимогами Кримінально-виконавчого кодексу України та з нормативними актами, що регламентують порядок та умови відбування покарань засудженими до обмеження волі, у тому числі із ст. 390 КК України, попереджений про дотримання режиму утримання, про правила поведінки в громадських місцях, а також про кримінальну відповідальність за порушення та невиконання вищезазначених вимог, 15.04.2024 року самовільно залишив місце обмеження волі, а саме територію контрагентського об'єкту ТОВ «Керамсвіт», що знаходиться в с. Левків Тульчинського району Вінницької області. В подальшому ОСОБА_4 затримано в м. Вінниця. В ході судового розгляду відносно обвинуваченого ОСОБА_4 встановлено наявність ризиків, передбачених п. п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: переховуватися від суду; незаконно впливати на свідків у вказаному кримінальному провадженні, які під час судового розгляду ще не допитані; вчинити інші кримінальні правопорушення; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином. ОСОБА_4 раніше неодноразово судимий, у тому числі за тяжкі злочини. Злочин, в якому обвинувачується ОСОБА_4 , вчинено останнім під час відбування покарання. Запобігти ризикам можливо лише шляхом застосування стосовно обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Більш м'які запобіжні заходи не будуть дієвими та не можуть бути застосовані, оскільки обвинувачений ОСОБА_4 не виконуватиме у повній мірі обов'язки, що передбачені с. 5 ст. 194 КПК України, що не сприятиме запобіганню вказаним ризикам. Разом з тим прокурор зазначив, що захисник обвинуваченого посилається на те, що було відмовлено в укладанні угоди. Питання про підписання угоди про визнання винуватості дійсно піднімалося, однак, умови не влаштовували обвинуваченого та захисника. Згідно чинного кримінального процесуального законодавства ініціювати укладення угоди про визнання винуватості може і обвинувачений, однак із сторони обвинуваченого та захисту не було надано проекту угоди із своїми умовами, тому зацікавленості не було із сторони обвинуваченого та захисту на укладення угоди, офіційно вони не зверталися із таким питанням, тому письмової відмови із сторони прокуратури не має; разом з тим стороною захисту не надано доказів, що обвинувачений після звільнення з установи по закінченню терміну відбування покарання у вигляді обмеження волі, а саме 15.11.2024 року може бути працевлаштований. Тому просить суд застосувати до обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів із встановленням застави у межах двадцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Захисник обвинуваченого адвокат ОСОБА_5 вважає клопотання безпідставним та необґрунтованим, та просив у задоволенні його відмовити, посилаючись на те, що прокурором не надано жодного доказу щодо ризиків, які вказані в клопотанні. А саме, ОСОБА_4 кожного разу з'являвся до суду на судові засідання, не переховувався і під час досудового розгляду; вплив на свідків не може бути з боку обвинуваченого, оскільки всі свідки або працюють в установі, або відбувають там покарання, де і обвинувачений; щодо вчинення інших кримінальних правопорушень обвинуваченим, прокурором не надано жодного доказу; переховуватися ОСОБА_4 не буде, оскільки його дружина із сином проживає на території Городківської сільської ради, де і планує проживати ОСОБА_4 ; сторона захисту мала намір укласти угоду про визнання винуватості із застосуванням статті 69 КК України, однак прокуратура не передала на погодження угоду; ОСОБА_4 має намір продовжувати працювати; з боку обвинуваченого не має затягування судового процесу, на який вказує прокурор, оскільки останній бажав належного захисту, тому за відсутності захисника він подавав клопотання.
Обвинувачений ОСОБА_4 в судовому засіданні підтримав позицію свого захисника та додатково повідомив, що наміру переховуватися від суду не має та буде з'являтися на всі судові засідання, на свідків впливати не має наміру, оскільки бачиться з ними кожен день і до цього часу за бажання міг би уже вплинути на них. Дружина разом із сином зараз знімає квартиру в с. Городківка, яку вони мають намір викупити, та там проживати, оскільки до свого місця проживання він не має змоги повернутися через війну та окупацію. Обставини, які зазначені в обвинуваченні мали місце з причин, що він хотів побачити новонародженого сина.
Заслухавши думку учасників кримінального провадження, проаналізувавши матеріали кримінального провадження, суд дійшов таких висновків.
Частиною 1 статті 29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Згідно ч. 1 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Так, відповідно до положень ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Частиною 1 статті 194 КПК України встановлено, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, слідчий суддя, суд має право застосувати більш м'який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного, обвинуваченого обов'язки, передбачені частиною п'ятою цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання. (ч. 4 ст. 194 КПК України).
Судом встановлено, що ОСОБА_4 під час відбування покарання у вигляді обмеження волі в ДУ «Крижопільський виправний центр (№ 113)» вчинив нове кримінальне правопорушення, а саме обвинувачується у самовільному залишенню місця обмеження волі, яке вчинене особою, яка відбуває покарання у виді обмеження волі. Так, згідно обвинувального акту ОСОБА_4 ставиться у вину те, що він відбуваючи покарання у виді обмеження волі згідно вироку Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 01.06.2021 року, за яким останньому призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців та ухвали Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12.05.2023 року, якою невідбуту частину покарання замінено на більш м'яке покарання, а саме обмеження волі строком 1 рік 7 місяців 4 дні, та будучи працевлаштованим на контрагентському об'єкті ТОВ «Керамсвіт», 15.04.2024 року самовільно залишив даний об'єкт та направився до с. Багринівці Літинського району Вінницької області. В подальшому був затриманий в м. Вінниця.
ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні нетяжкого злочину, за яке передбачена кримінальна відповідальність у виді позбавлення волі на строк до трьох років.
Що стосується ризику переховування від суду, то як вбачається із практики Європейського суду з прав людини, тяжкість покарання, якому може бути підданий підозрюваний чи обвинувачений, можна законно розглядати, як таку, що може спонукати до втечі, однак можливість жорстокого засудження є недостатньою для виправдання тримання під вартою. При цьому загроза втечі не випливає з простої можливості для обвинуваченого перетнути кордон держави. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно доказувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, місце проживання, професію, прибуток, наявність сімейних зв'язків, будь-яких зв'язків з іншою країною, або наявність зв'язків в іншому місці. Ризик втечі не виникає лише за відсутності постійного місця проживання («Сулаоя проти Естонії», «Панченко проти Росії») та зменшується зі збігом часу, проведеного під вартою («Ноймайстер проти Австрії»). Небезпека переховування обвинуваченого не може бути оцінена виключно на основі тяжкості покарання за злочин. Наявність небезпеки переховування повинно бути оцінено з посиланням на ряд інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити існування небезпеки втечі, або зробити її настільки незначною, що вона не може виправдати тримання під вартою («Строган проти України»).
Так, ознака тяжкості злочину не може бути єдиною підставою для обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, однак враховується судом у сукупності з іншими встановленими обставинами.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_4 , раніше неодноразово судимий, в тому числі і за корисливі злочини, немає міцних соціальних зв'язків, не був працевлаштований, постійного доходу не має, вчинив кримінальне правопорушення, а саме самовільне залишення місця обмеження волі, відбуваючи покарання у державній установі, що в сукупності з іншими обставинами збільшує ризик переховування від суду настільки, що його неможливо відвернути, не тримаючи особу під вартою, так як ознаки злочину, склад злочину, в якому обвинувачується ОСОБА_4 , його дії (самовільне залишення місця обмеження волі) уже свідчать про те, що ризики переховування від суду великі.
Доводи обвинуваченого та його захисника про те, що він не має наміру переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілого, свідків, мають враховуватися в сукупності з іншими обставинами, встановленими під час розгляду клопотання.
В разі переховування обвинуваченого, ризик якого залишається високим на підставі обставин, які судом зазначені вище, стане неможливим подальше судове провадження та реалізація принципу змагальності сторін під час судового розгляду, що також зумовлює подальше застосування тримання під вартою обвинуваченого.
Відносно ризику незаконно впливати на свідків, суд не виключає ймовірності того, що не будучи обмеженим у спілкуванні із свідками, обвинувачений може здійснювати на них незаконний вплив. Посилання обвинуваченого та його захисника на те, що свідки працюють і відбувають покарання в тій самій установі, що і ОСОБА_4 , суд спростовує тим, що відбуваючи покарання в одній установі де перебувають свідки ОСОБА_4 не здійснював спроби впливу, так як був під постійним наглядом працівників установи та у разі скарги свідків про те, що на них здійснюється вплив з боку ОСОБА_4 , могли би потягнути негативні наслідки для самого обвинуваченого. А перебуваючи уже на волі, не в статусі засудженого, ОСОБА_4 має можливість впливу на свідків, так як останні знаходяться та працюють в місцях обмеження волі, де побачення можливі, тому ризик впливу на свідків з боку обвинуваченого є можливим.
Що стосується ризиків вчинення іншого кримінального правопорушення, перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, суд, враховуючи, що обвинувачений офіційно не працевлаштований, не має постійного джерела доходу, раніше судимий за корисливі злочини, вчинив кримінальний злочин відбуваючи покарання за інші злочини, вважає такі ризики доведеними.
Суд приймає до уваги і стадію даного судового провадження, в межах якого обвинувачений, свідки на даний час судом не допитані, відтак докази, на яких може ґрунтуватися або якими може спростовуватися обвинувачення, судом не досліджувалися. В разі переховування обвинуваченого, ризик якого залишається високим, стане неможливим подальше судове провадження та реалізація принципу змагальності сторін під час судового розгляду, що також зумовлює подальше застосування тримання під вартою щодо обвинуваченого.
При цьому суд, враховуючи вимоги ст. 5 Конвенції «Про захист прав людини та основоположних свобод», враховує також наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим злочинів, особу обвинуваченого у їх взаємозв'язку з можливими ризиками у справі, зокрема, що обвинувачений може переховуватись від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення, незаконно впливати на свідків.
Щодо твердження сторони захисту про те, дружина обвинуваченого з сином проживають на території Городківської сільської ради, винаймаючи житло та мають намір його викупити і те, що ОСОБА_4 по відбуванню покарання має намір проживати разом із сім'єю та працевлаштуватися, ніякими письмовими доказами не підтверджено, а надані суду копія свідоцтва про одруження та копія свідоцтва про народження дитини, підтверджують лише факт перебування на утриманні обвинуваченого ОСОБА_4 малолітньої дитини.
Твердження обвинуваченого (під час допиту свідка ОСОБА_6 ), що його відпустили для побачення із сином, ніякими письмовими доказами не підтверджено. Разом з тим ОСОБА_4 ознайомлений із вимогами, які регламентують порядок та умови відбування покарання засудженими до обмеження волі, та які передбачають про можливість надання короткочасних виїздів за межі виправного центру за обставин, передбачених законом з дозволу начальника установи. Однак, як вбачається із копії свідоцтва про народження дитини серії НОМЕР_1 від 07.05.2024 року 14 квітня 2024 року народився ОСОБА_7 , батьком якого записаний ОСОБА_4 , однак ОСОБА_4 15.05.2024 року вирішив провідати сина та за місяць часу з моменту народження сина, не скористався можливістю офіційного звернення до начальника ДУ «Крижопільський виправний центр (№ 113)» для надання йому дозволу на короткочасний виїзд для побачення із сином, а самовільно з цих причин залишив місце відбування покарання.
Щодо твердження обвинуваченим та його захисником про те, що ОСОБА_4 з'являвся на всі судові засідання, не переховувався і на досудовому слідстві, суд не бере до уваги, оскільки обвинувачений ОСОБА_4 перебуває в державній установі, відбуваючи покарання у виді обмеження волі і його доставляють працівники установи в судові засідання, тому твердження, що обвинувачений сам з'являється до суду на всі судові засідання і має намір і далі з'являтися є безпідставними.
Крім того, судом встановлено, що обвинувачений ОСОБА_4 не має на даний час постійного місця проживання, оскільки населений пункт в якому останній проживав до засудження тимчасово окупований російськими військами. Суду не надано письмових доказів того, що після звільнення відбування покарання ОСОБА_4 має постійне місце проживання на території Тульчинського району Вінницької області та зможе безперешкодно з'являтися в судові засідання.
Щодо ризиків вчинення інших кримінальних правопорушень, суд вважає доведеним, з огляду на те, що дане кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується ОСОБА_4 вчинене ним саме під час відбування покарання, яке призначене згідно вироку Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області, відповідно до якого ОСОБА_4 визнано винним за ч. 2 ст. 146, ч. 2 ст. 186 КК України та на підставі ч. 1 ст. 70 КК України призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців. Тому суд вважає, що є вірогідність того, що будучи звільненим від відбування покарання у зв'язку із закінченням строку обмеження волі, ОСОБА_4 знову може вчинити кримінальне правопорушення, оскільки матеріали справи вказують на те, що будучи засудженим та відбуваючи покарання, ОСОБА_4 на шлях виправлення не встав, та вчинив інший злочин, в якому обвинувачується в даному кримінальному провадженні.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки ризики, встановлені під час розгляду клопотання прокурора, є достатніми для переконання, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, передбачених ч. 1 ст. 176 КПК України, не може запобігти доведеним під час розгляду ризикам. Суду не доведено належними та допустимими доказами, що будь який ризик, який встановлений під час судового розгляду при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та зазначені процесуальним законодавством на момент розгляду даного клопотання не доведений та безпідставний.
На підставі викладеного, з метою забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам ухилятися від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення, суд дійшов висновку про доцільність задоволення клопотання прокурора про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 176-178, 183, 194, 331, 372 КПК України, суд -
постановив:
Клопотання прокурора про застування запобіжного заходу до ОСОБА_4 задовільнити.
Застосувати до ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб до 09 січня 2025 року включно, в залі суду.
Одночасно визначити ОСОБА_4 заставу в розмірі 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 60 560 (шістдесят тисяч п'ятсот шістдесят) гривень, яка може бути внесена як самим обвинуваченим, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на рахунок отримувача: (UA688201720355219002000000401, банк отримувача: Державна казначейська служба України, м. Київ, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 26286152, код банку отримувача (МФО) 820172, призначення платежу: застава, (Крижопільський районний суд Вінницької області), номер та дата ухвали суду, кримінальне провадження, прізвище, ім'я, по-батькові платника застави.
У разі внесення застави відповідно до ч. 5 ст. 194 КПК України покласти на нього ряд обов'язків, зокрема:
- не відлучатися за межі населеного пункту в якому він проживає без дозволу суду;
- повідомляти суд про зміну свого місця проживання;
- утримуватись від спілкування зі свідками по справі.
- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
У разі внесенні застави та з моменту звільнення обвинуваченого з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної у даній ухвалі, обвинувачений зобов'язаний виконувати покладені на нього обов'язки, пов'язані із застосуванням запобіжного заходу у виді застави.
У разі невиконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору.
Оголосити по справі перерву до 10 години 30 хвилин 22 листопада 2024 року для виклику свідків.
Роз'яснити учасникам судового провадження їх право ознайомитися з матеріалами кримінального провадження, робити з них необхідні виписки та копії.
В частині застосування строку тримання під вартою на ухвалу суду може бути подана апеляційна скарга до Вінницького апеляційного суду протягом 5 днів з дня її оголошення, або вручення копії ухвали.
Суддя