ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
07.11.2024Справа № 910/18927/23
Суддя Господарського суду міста Києва Демидов В.О., за участю секретаря судового засідання Ятковської К.К., розглянувши заяву представника Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» про ухвалення додаткового рішення у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» до Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» про стягнення 156 800,00 грн.,
Представники сторін у судове засідання не прибули.
Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «УНІКА» подало на розгляд Господарського суду міста Києва позовну заяву до Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» про стягнення 156 800,00 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.12.2023 (суддя Мельник В.І.) відкрито провадження у справі № 910/18927/23 та призначено до розгляду на 16.02.2024.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.04.2024 провадження у справі № 910/18927/23 закрито.
15.10.2024 в системі «Електронний суд» представником Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» сформовано заяву про ухвалення додаткового рішення у справі у зв'язку з тим, що судом не вирішено питання про судові витрати: судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу.
З огляду на викладене позивач просить стягнути з відповідача судовий збір у розмірі 2 147,20 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн.
Розпорядженням керівника апарату господарського суду міста Києва від 21.10.2024 року № 01.3-16/1238/24 призначено повторний автоматизований розподіл матеріалів судової справи № 910/18927/23, у зв'язку зі звільненням судді Мельника В.І .
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями вказані матеріали заяви передано для розгляду судді Демидову В.О.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.10.2024 призначено судове засідання для вирішення питання про розподіл судових витрат на 07.11.2024 о 11:00 год.
17.10.2024 в системі «Електронний суд» представником відповідача сформовано заяву, відповідно до якої представник просив відмовити у задоволення заяви представника позивача про ухвалення додаткового рішення з огляду на те, що 26.04.2024 року Господарським судом м. Києва було винесено саме ухвалу, якою закрито провадження у справі №910/18927/23 на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку із відсутністю предмета спору.
Пунктом 36.2 статті 36 спеціалізованого Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - «Про ОСЦПВВНТЗ») встановлено, що страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його.
Отже, настання строку здійснення відповідачем виплати страхового відшкодування обумовлене закінченням дев'яносто денного строку з дня отримання ним заяви про страхове відшкодування або позову.
Представник відповідача зазначав у відзиві, що позовна заява була отримана відповідачем 12.12.2023 року, він здійснив страхову виплату в повному обсязі у межах строків, передбачених п.36.2 ст.36 Закону України «Про ОСЦПВВНТЗ», а саме до 16.02.2024 року, тобто впродовж 90 днів, майже за місяць до настання граничної дати, встановленої спеціалізованим Законом.
Таким чином, в даному випадку, відповідач здійснив виплату страхового відшкодування у строк, встановлений спеціальними нормами чинного законодавства, чим жодним чином не порушував прав позивача на отримання страхового відшкодування, в той час як звернення позивача із заявою безпосередньо до суду не пов'язано з труднощами подачі заяви про страхове відшкодування відповідачу, істотними обмеженнями чи повним нівелюванням прав позивача на судовий захист у господарському процесі, а пов'язаний з добровільним власним вибором позивача на реалізацію свого права через судовий позов за допомогою адвокатського бюро, яке отримує за свої послуги 7000,00 грн.
Вважає, що в даному випадку стягнення з відповідача витрат на правову допомогу та судового збору, які виникли не з вини відповідача, а є результатом вибору реалізації свого права позивачем, є зловживанням позивачем своїми процесуальними правами, а тому мають бути покладені на позивача.
За приписами частини 3 статті 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.
Враховуючи, що справа №910/18927/23 розглядалась у спрощеному позовному провадженні з викликом сторін, тому заява представника Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» про ухвалення додаткового рішення підлягає розгляду у судовому засіданні.
Представники сторін у судове засідання 07.11.2024 не прибули, повідомлялись належним чином.
У судовому засіданні 07.11.2024 оголошено вступну та резолютивну частини ухвали суду.
Розглянувши заяву представника Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» про ухвалення додаткового рішення, суд зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.04.2024 було закрито провадження у справі № 910/18927/23 у зв'язку із відсутністю предмета спору.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГПК України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.
Водночас, в даному випадку судом не вирішено питання про судові витрати: судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу.
Оскільки закриття провадження у справі є формою закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення по суті, у зв'язку з чим і результат вирішення спору відсутній, то при вирішенні питання щодо розподілу/повернення судового збору в даному випадку підлягає застосуванню положення п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір».
Аналогічна правова позиція наведене у постановах Верховного Суду від 22.05.2019 у справі №904/9628/17, від 19.02.2020 у справі №903/181/19.
Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Отже, з урахуванням наведених приписів Господарського процесуального кодексу України та Закону України «Про судовий збір», у разі закриття провадження у справі у зв'язку із відсутністю предмету спору, сплачений за подання даного позову судовий збір підлягає поверненню позивачу.
З огляду на вказане та враховуючи, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.04.2024 було закрито провадження у справі у зв'язку із відсутністю предмета спору, тому в даному випадку відсутні підстави для стягнення судового збору у розмірі 2147,20 грн з відповідача.
Проте враховуючи клопотання позивача, суд дійшов висновку, що сплачений ним судовий збір на підставі платіжної інструкції № 4280 від 23.08.2023 у сумі 2147,20 грн підлягає поверненню з Державного бюджету України Приватному акціонерному товариству «Страхова компанія «Уніка».
Також позивачем заявлено до стягнення з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000,00 грн.
Частина 1 ст. 123 ГПК України встановлює, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України).
Відповідно до ч.ч. 2-6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України. Проте, у частині п'ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Відповідно до частини п'ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев'ятої статті 129 цього Кодексу.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.
Як вбачається з матеріалів справи, в підтвердження понесених витрат на правову допомогу у розмірі 7 000,00 грн., позивачем надано: Договір №1/20ю про надання правової допомоги від 31.12.2020; Додаткову угоду №2 від 09.01.2023 до Договору №1/20ю про надання правової допомоги від 31.12.2020; Додаток №1 від 16.08.2023 до Договору №1/20ю про надання правової допомоги від 31.12.2020; розрахунок витрат на правову допомогу; рахунок №85 від 16.08.2023 на суму 7000,00 грн; акт наданих послуг №85 від 11.12.2023 на суму 7000,00 грн; - платіжну інструкцію №4263 від 21.08.2023 на суму 7000,00 грн., ордер на надання правничої (правової) допомоги та додаткову угоду №3 від 01.12.2023 до Договору №1/20ю про надання правової допомоги від 31.12.2020.
Разом з тим, суд враховує, що у даному випадку позивач із заявою про страхове відшкодування в порядку ст.35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» до відповідача не звертався, а звернувся безпосередньо до суду з позовом про стягнення з відповідача суми страхового відшкодування.
Відповідно до п. 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний:
- у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його;
- у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Отже, настання строку здійснення відповідачем виплати страхового відшкодування обумовлене закінченням дев'яностоденного строку з дня отримання ним заяви про страхове відшкодування та документів, визначених статтею 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Враховуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 11.12.2019 у справі №465/4287/15, щодо визначення порядку отримання потерпілим страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а також судового тлумачення норм Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», суд зазначає, що законом прямо не передбачено, що встановлено досудовий порядок урегулювання спору, не зазначено про обов'язок особи, яка заявляє вимогу про виплату страхового відшкодування, спочатку звернутися до страховика, та не пов'язано дотримання такого порядку з правом чи можливістю цієї особи звернутися до суду з вимогою про стягнення страхового відшкодування, що свідчить про відсутність обов'язку звернення потерпілого із відповідною заявою до страховика та наявності альтернативного способу захисту порушених прав шляхом звернення до суду з вимогою про стягнення страхового відшкодування, тому позивач не звертався до відповідача з вимогою про сплату страхового відшкодування, а звернувся з таким позовом безпосередньо до суду.
На переконання суду, визначені Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» строки на вчинення певних дій (звернення із заявою про виплату страхового відшкодування, строк розгляду даної заяви, строк для здійснення страхової виплати тощо) зумовлені суттю та специфікою страхової діяльності - страховик за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ не являється учасником делікту та фактично на оплатній основі відповідає в певній частині шкоди за вчинення винною особою правопорушення.
Відтак, законодавець, встановлюючи відповідні строки (строк в один рік з дати настання ДТП для звернення із заявою про виплату страхового відшкодування; 90 днів з моменту одержання заяви для здійснення виплати страхового відшкодування та відповідних документів), мав на меті забезпечити можливість страховику (який, на відміну від страховика за договором КАСКО, не є обізнаним про настання страхового випадку до звернення до нього із заявою про страхове відшкодування та не є суб'єктом правовідносин з виплати потерпілому відшкодування за договором добровільного майнового страхування (КАСКО) перевірити відомості щодо обставин настання страхового випадку (наприклад, перевірити чи не є такий випадок «страховим шахрайством») та перевірити вірність визначеного розміру шкоди.
Отже, за відсутності звернення позивача до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування, останнього фактично позбавлено права виконати грошове зобов'язання в добровільному порядку, у випадку чого взагалі відпала б необхідність звернення до суду з даним позовом.
Подача даної позовної заяви до суду зумовлена виключно волевиявленням самого позивача, обравши такий спосіб захисту свого права, як звернення до суду без надання відповідачу можливості виконати своє зобов'язання в добровільному порядку, спираючись на сталу судовою практику Верховного Суду, яка, на думку суду, є вкрай несправедливою відносно відповідача, оскільки останнього позбавлено можливості здійснити виплату страхового відшкодування в добровільному порядку та уникнути необхідності сплати судового збору за подання позову до суду.
Також, суд звертає увагу позивача на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 14.12.2021 у справі №147/66/17, відповідно до якої Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачає, що потерпілий, який володіє правом на майнове відшкодування заподіяної йому шкоди, повинен вчинити ряд активних дій, які б свідчили про його волевиявлення щодо здійснення цього права. Вказані активні дії потерпілого закон пов'язує, зокрема, із поданням заяви про страхове відшкодування впродовж визначеного законом строку (підпункт 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону №1961-IV), зі сприянням у визначенні характеру та розміру збитків (пункт 331.1 статті 331 Закону №1961-IV).
Відтак, право потерпілого на отримання відшкодування завданої йому шкоди шляхом виконання страховиком узятих на себе зобов'язань не є безумовним, а пов'язується з поданням до такого страховика заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування), що у свою чергу законодавець обмежує річним строком з моменту скоєння відповідної ДТП.
Таким чином, в даному випадку, відповідач здійснив виплату страхового відшкодування у строк, встановлений спеціальними нормами чинного законодавства, чим жодним чином не порушував прав позивача на отримання страхового відшкодування, в той час, як позивач, не звертався до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування і фактично спору у даній справі не існувало навіть в момент подачі позову до суду.
Відповідно до п. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
В даному випадку, позивач мав право звернутися безпосередньо до суду без попереднього звернення до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування, проте на момент такого зверненнявідповідачем не порушувалися, не невизнавалися та не оспорювалися права та законні інтереси позивача.
Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Також, суд звертає увагу на те, що зазначене в ч. 9 с. 129 Господарського процесуального кодекс України поняття «вирішення спору» є ширшим поняття прийняття судового рішення по суті, оскільки спір може бути вирішено не тільки в результаті прийняття рішення по суті, а й у випадку задоволення вимог позивача відповідачем, зокрема, сплатою заявленої до стягнення суми, що має наслідком закриття провадження у справі з підстав відсутності предмету спору.
Виходячи із встановлених обставин справи, а саме: подання позивачем позову до суду без попереднього звернення до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування (здійснено на розсуд позивача) та виплата відповідачем страхового відшкодування позивачу в межах передбачених спеціальними нормами чинного законодавства строків, суд дійшов висновку про покладення витрат на правову допомогу на позивача та відмову в задоволенні клопотання про стягнення понесених позивачем судових витрат в цій частині з відповідача.
Суд наголошує, що право бути почутим є одним з ключових принципів процесуальної справедливості, який передбачений статтею 129 Конституції України і статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Учасник справи повинен мати можливість захистити свою позицію в суді. Така можливість сприяє дотриманню принципу змагальності через право особи бути почутою та прийняттю обґрунтованого і справедливого рішення.
Суд також звертає увагу сторін на заборону формалізму як одну із вимог принципу пропорційності, який зобов'язує суди не допускати декларативного підходу в оцінці доказів.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Суд також наголошує, що завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ван де Гурк проти Нідерландів»).
Відповідно до пунктів 2, 4 частини третьої статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства, серед іншого, є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, а також змагальність сторін.
За змістом статей 7, 13 ГПК України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин; судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
Такі принципи господарського судочинства як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі реалізуються, зокрема, шляхом надання особам, які беруть участь у справі, рівних процесуальних прав й обов'язків.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до таких правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правових наслідків є вичерпними, відповідають дійсності та підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, ухвалення законного та обґрунтованого рішення.
Статтею 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим і відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
У зв'язку з цим суд дійшов висновку, що витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката слід покласти на позивача.
Керуючись ст.ст. 126, 129, 244 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, суд
1. Заяву представника Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» про ухвалення додаткового рішення задовольнити частково.
2. Повернути Приватному акціонерному товариству «Страхова компанія «УНІКА» (04112, м. Київ, вул. Олени Теліги, буд. 6, літ. В, код ЄДРПОУ 20033533) з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 2147,20 грн, перерахований згідно з платіжною інструкцією № 4280 від 23.08.2023.
3. В іншій частині заяви про покладення витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката на Приватне акціонерне товариство «Українська транспортна страхова компанія» -відмовити.
Додаткова ухвала може бути оскаржена до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений ст.256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому ст.257 Господарського процесуального кодексу України.
З повним текстом додаткового рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою:http://reyestr.court.gov.ua/.
Дата складення та підписання додаткової ухвали 12.11.2024.
Суддя Владислав ДЕМИДОВ