Номер провадження 22-ц/821/1550/24Головуючий по 1 інстанції
Справа №703/2398/24 Категорія: 312000000 Ігнатенко Т. В.
Доповідач в апеляційній інстанції
Гончар Н. І.
12 листопада 2024 рокум. Черкаси
Черкаський апеляційний суд у складі колегії суддів:
Гончар Н.І., Сіренка Ю.В., Фетісової Т.Л.
секретар Любченко Т.М.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
представник позивача - ОСОБА_2 ;
відповідач - АТ «Оператор ГРС «Черкасигаз»;
представник відповідача - Бевза Марина Сергіївна;
особа, яка подала апеляційну скаргу - ОСОБА_1 ;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 19 липня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої на підставі довіреності діє ОСОБА_2 до АТ «Оператор ГРС «Черкасигаз» про порушення прав споживача,
17 травня 2024 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до АТ «Оператор ГРС «Черкасигаз» про порушення прав споживача, в якому з урахуванням уточненої позовної заяви від 05 червня 2024 року просить суд:
1. Визнати порушеними права позивача, як споживача, Оператором ГРС/відповідачем, введення позивача в оману та агресивної практики , порушено свободу волевиявлення споживача, порушено принцип рівності сторін договору, ціну послуги визначено неналежним чином, не надано документи, які підтверджують укладення Типового договору розподілу природного газу (п.2, 4, 7, 8 ч.1 ст.21 Закону «Про захист прав споживачів») та розірвання Типового договору про надання населенню послуг з газопостачання, затв. Постановою КМУ від 05 липня 2006 року № 938, укладеного 30 червня 2014 року за №878.55/14, також порушення положень Цивільного законодавства України щодо волевиявлення позивача при укладенні договору, бажання замовити послугу у підприємця та надання згоди укласти такий договір, які фактично не були надані позивачем Оператору ГРС;
2. Визнати незаконним використання Оператором ГРС/відповідачем персональних даних позивача без його дозволу на обробку без підписання «заяви-приєднання», а саме: ЕІС-код, назва та опис об'єкта, адреса об'єкта, параметри лічильника газу, група споживання, перелік газових приладів, опалювальна площа, м.кв., кількість зареєстрованих осіб, планові об'єми споживання газу у розрізі календарних місяців, погоджувальний підпис іншого власника (співвласника) об'єкта, який уповноважує його на укладення договору або без підписання «акту розмежування балансової належності, та експлуатаційної відповідальності сторін», який містить в собі додаткові дані об'єкта позивача;
3. Визнати Типовий договір розподілу природного газу, затверджений рішенням НКРЕКП у формі постанови від 30 вересня 2015 року № 2498, таким, що не укладений між позивачем та Оператором ГРС/відповідачем за відсутності підписаної позивачем «заяви-приєднання», «акту розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін», відсутності законно встановленого тарифу саме для «побутових споживачів» та використання Оператором ГРС/відповідачем персональних даних позивача без його дозволу;
4. Визнати чинним, укладений між позивачем та Оператором ГРС/відповідачем Типовий договір про надання населенню послуг з газопостачання, затверджений Постановою КМУ від 05 липня 2006 року №938, укладений 30 червня 2014 року за №878.55/14 та зобов'язати Оператора ГРС виконувати - надавати послуги позивачу відповідно цього договору;
5. Зобов'язати Оператора ГРС здійснити перерахунок позивачу плати за послуги згідно з умовами чинного укладеного 30 червня 2014 року за №878.55/14 Типового договору про надання населенню послуг з газопостачання, затверджений Постановою КМУ від 05 липня 2006 року № 938, та повернути позивачу платежі, нараховані на підставі Типового договору розподілу природного газу, затвердженого рішенням НКРЕКП у формі постанови від 30 вересня 2015 року №2498, який не укладений між сторонами (т.1, а.с.125-126).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 01.03.2024 року ОСОБА_1 звернулася до Оператора ГРС із запитом про надання інформації та отримала відповідь листом від 11 березня 2024 року №7-18/29 із якої дізналася про те, що Оператор ГРС нараховує послуги за розподіл природного газу на підставі Типового договору розподілу природного газу, затвердженого рішенням НКРЕКП у формі постанови від 30 вересня 2015 року № 2498, який Оператором ГРС з позивачем не укладався, порушивши таким чином права позивача, як споживача, та свободу волевиявлення, а також право користування послугами відповідно укладеного та не розірваного Типового договору про надання населенню послуг з газопостачання (затверджений Постановою КМУ від 05 липня 2006 року) від 30 червня 2014 року № 878.55/14.
Вказує, що оператор ГРС нав'язує свої умови, гірші ніж ті, що є в укладеному 30 червня 2014 року №878.55/14 Типовому договорі про надання населенню послуг з газопостачання, затвердженого Постановою КМУ від 05 липня 2006 року №938 та вимагає оплати послуг розподілу не дотримуючись законодавства, чим порушує принцип рівності сторін договору; обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про правосуб'єктність та повноваження Оператора ГРС на право здійснювати діяльність та користуватися газорозподільними системами, власником яких є держава та неналежності такого Оператора ГРС до суб'єктів господарювання державного сектору економіки.
ОСОБА_1 вказує, що не укладала договір розподілу природного газу з Оператором ГРС та не замовляла цю послугу, не отримувала пропозицію укласти договір та не узгоджувала і не конкретизувала умови такого договору, тобто волевиявлення не здійснювала.
Вважає, що дії/діяльність Оператора ГРС, якими порушено права позивача, як споживача, відповідають правовій кваліфікації положень п.1, 2 ч.1 ст. 4, ч. 2 ст. 19, ч. 4 ст. 19, п.4 ч.5 ст.19, п.2, 4, 5, 7, 8 ч.1 ст. 21 ЗУ «Про захист прав споживачів» та не відповідають положенням Цивільного законодавства України.
На думку позивача оператор ГРС незаконно використовує персональні дані, оскільки позивач «заяву-приєднання» не підписувала, договір не укладала і прав Оператору ГРС на використання його персональних даних не надавала.
Оператор ГРС немає та не надав документів за ознаками права власності на газові мережі чи окремі її елементи, як доказів законного користування газорозподільними системами за місцем знаходження (проживання) позивача, що є також доказом не укладеного між сторонами Типового договору розподілу природного газу та визнання АТ Оператором ГРС чинним Типового договору про надання населенню послуг з газопостачання, затвердженого постановою КМУ від 05 липня 2006 року №938, починаючи з 2015 року.
Вважає, що Типовий договір розподілу природного газу, затверджений рішенням НКРЕКП у формі постанові від 30 вересня 2015 року №2498, відповідно до ЗУ «Про ринок природного газу», не є договором приєднання та договором про надання житлово-комунальних послуг, оскільки в тексті Типового договору розподілу природного газу відсутні будь-які посилання на ЗУ «Про ЖКП».
Щодо стосується тарифу на розподіл природного газу, позивач зазначає, що в рішенні НКРЕКП у формі постанови (акті індивідуальної дії) про встановлення тарифу на послуги розподілу природного газу для Оператора ГРС чітко зазначено, що тариф встановлено для Оператора ГРС, а не для «побутових споживачів».
НКРЕКП є видавником актів господарського законодавства, не є видавником актів цивільного законодавства, та не має повноважень встановлювати тарифи на розподіл природного газу для населення - побутових споживачів. Компетенція щодо встановлення цін та тарифів для населення віднесена до Кабінету Міністрів України.
Оператор ГРС не узгоджував з позивачем ціну або тариф на послуги розподілу природного газу, а тому між сторонами Типовий договір розподілу природного газу не укладався, оскільки між ними діє укладений 30 червня 2014 року № 878.55/14 Типовий договір про надання населенню послуг з газопостачання, затверджений Постановою КМУ від 05 липня 2006 року №938 та відповідно до п.10.1 цього договору, він не розривався між сторонами та відповідно є чинним.
Стверджує, що оператором ГРС не надано доказів щодо повноважень на право господарського відання газорозподільними системами та місцевими (локальними) трубопроводами відповідно до ст. 37 Закону України «Про ринок природного газу».
Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 19 липня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу в якій просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 .
Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення суду є необ'єктивним, необґрунтованим, винесеним із неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та грубим порушенням матеріального та процесуального законодавства.
Вказує, що судом не були досліджені і враховані доводи позивача, крім встановлення факту наявності Типового договору про надання населенню послуг з газопостачання від 30 червня 2014 року № 878.55/14, який є діючим між АТ «Черкасигаз» та позивачем.
В апеляційній скарзі зазначається про однобічність, формалізований підхід, а також зацікавленість судді Ігнатенко Т.В. у позитивному для Оператора ГРС вирішення справи. Вказує, що справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, з затягуванням часу ( з 16 травня до 19 липня 2024 року). Не розглядалося жодне із клопотань та додатків до позовної заяви та уточненої позовної заяви, не розглядалися запити та відповіді до Оператора ГРС та НКРЕКП, як регулятора, який мав би надати чіткі відповіді щодо нормативно-правових актів, якими регулятор регулює відносини Операторів ГРС зі споживачами.
Вважає, що судом не справедливо прийнято рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі лише на підставі відзиву Оператора ГРС без врахування положень законодавства, на які посилається позивач у позові. Судом не досліджено, що папірці Оператора ГРС « Фінансовий стан» та «Розрахунок заборгованості» або «Довідка» надано з порушенням правил оформлення первинних документів. Вони містять щомісячні розрахунки , які не підтверджені жодним первинним документом, не ідентифікують назву підприємства, відсутній зміст господарської операції, не підписані виконавцем та керівником підприємства, відсутня печатка.
17 вересня 2024 року на адресу Черкаського апеляційного суду від АТ «ОГС «Черкасигаз» надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому останній просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення.
Відзив мотивований тим, що позивачкою не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які вона посилається, а доводи апеляційної скарги не відповідають фактичним обставинам справи та не спростовують законність рішення суду першої інстанції.
20 вересня 2024 року на адресу Черкаського апеляційного суду від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 надійшла відповідь на відзив доводи якої зводяться до незгоди з поданим відповідачем відзивом, а доводи викладені у відповіді на відзив є аналогічними тим доводам які викладені в апеляційній скарзі.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є споживачем житлово-комунальної послуги з постачання та розподілу природного газу, яка надається відповідачем АТ «Оператор ГРС «Черкасигаз», за адресою: Черкаська область, Черкаський район, с. Балаклея, вул. Миру, буд.150.
30 червня 2014 року між Смілянським управлінням по експлуатації газового господарства - філії ПАТ «По газопостачанню та газифікації «Черкасигаз» та ОСОБА_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , укладено Типовий договір № 877.55/14 про надання населенню послуг з газопостачання.
Відповідно до п.1 вказаного Типового договору, постачальник зобов'язується постачати природний газ (далі - газ) споживачеві, членам його сім'ї та іншим особам, зареєстрованим у квартирі, житловому будинку, для побутових потреб (приготування їжі, підігріву води та опалення житлових приміщень), а споживач зобов'язується своєчасно оплачувати надані послуги з газопостачання за встановленими цінами, у строки і на умовах, що передбачені цим договором.
Згідно п. 41 зазначеного Типового договору, цей договір укладається на 1 (один) рік, набирає чинності з дня його підписання і вважається щороку продовженим, якщо за місяць до закінчення строку однією зі сторін не було заявлено про намір його розірвання або перегляду.
Звертаючись в суд з даним позовом, ОСОБА_1 стверджує, що вищевказаний Типовий договір не розірваний, а Типовий договір розподілу природного газу, затверджений рішенням НКРЕКП у формі постанові від 30 вересня 2015 року № 2498, вона з відповідачем не укладала.
Постановою Кабінету Міністрів України від 13 липня 2016 року за № 442 «Про визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України» затверджено перелік Постанов Кабінету Міністрів України, що втратили чинність, в якому у пункті 10 вказано - Постанова Кабінету Міністрів України від 5 липня 2006 року № 938 «Про затвердження Типового договору про надання населенню послуг з газопостачання та внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 1999 р. № 2246» (Офіційний вісник України, 2006 р., № 27, ст. 1965).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про ринок природного газу» суб'єктами ринку природного газу є: оператор газотранспортної системи, оператор газорозподільної системи, оператор газосховища, оператор установки LNG, замовник, оптовий продавець, оптовий покупець, постачальник, споживач.
Статтею 40 Закону України «Про ринок природного газу» передбачено, що розподіл природного газу здійснюється на підставі та умовах договору розподілу природного газу в порядку, передбаченому Кодексом газорозподільних систем та іншими нормативно-правовими актами.
Кодекс газорозподільних систем (Кодексу ГРС), який затверджено постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг 30.09.2015 року № 2494, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 06 листопада 2015 року за № 1379/27824 (далі - Кодекс ГРС), визначає взаємовідносини оператора газорозподільних систем із суб'єктами ринку природного газу, а також правові, технічні, організаційні та економічні засади функціонування газорозподільних систем, зокрема умови забезпечення: 1) надійної і безпечної експлуатації газорозподільних систем та гарантованого рівня розподілу (переміщення) природного газу до/від суміжних суб'єктів ринку природного газу відповідної якості; 2) комерційного, у тому числі приладового обліку природного газу в газорозподільній системі та визначення його об'ємів і обсягів передачі до/з газорозподільної системи, у тому числі в розрізі суб'єктів ринку природного газу; 3) доступу замовників до газорозподільної системи для приєднання до неї їх об'єктів будівництва або існуючих об'єктів (умови технічного доступу); 4) доступу суб'єктів ринку природного газу до газорозподільної системи для фактичної передачі (розподілу/споживання) належного їм природного газу до/з газорозподільної системи (умови комерційного доступу); 5) механізмів взаємодії оператора газорозподільної системи з операторами суміжних систем та з іншими суб'єктами ринку природного газу.
Пунктом 3 глави 1 розділу І Кодексу ГРС визначено, що його дія поширюється на операторів газорозподільних систем, замовників доступу та приєднання до газорозподільної системи, споживачів (у тому числі побутових споживачів), об'єкти яких підключені до газорозподільних систем.
Побутовий споживач - це фізична особа, яка придбаває природний газ з метою використання для власних побутових потреб, у тому числі для приготування їжі, підігріву води та опалення своїх жилих приміщень, що не включає професійну та комерційну діяльність (пункт 23 частини першої статті 1 Закону України «Про ринок природного газу»).
Згідно з пунктом 2 глави 1 розділу VІ Кодексу ГРС доступ споживачів, у тому числі побутових споживачів, до ГРМ для споживання природного газу надається за умови та на підставі укладеного між споживачем та Оператором ГРМ (до ГРМ якого підключений об'єкт споживача) договору розподілу природного газу, що укладається за формою Типового договору розподілу природного газу, затвердженого постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року № 2498, в порядку, визначеному цим розділом.
За змістом пунктів 1, 3 глави 3 розділу VІ Кодексу ГРС договір розподілу природного газу має бути укладений Оператором ГРМ з усіма споживачами, у тому числі побутовими споживачами, об'єкти яких в установленому порядку підключені до/через ГРМ, що на законних підставах перебуває у власності чи користуванні Оператора ГРМ. Споживачі, у тому числі побутові споживачі, для здійснення ними санкціонованого відбору природного газу з ГРМ та можливості забезпечення постачання їм природного газу їх постачальниками зобов'язані укласти договір розподілу природного газу з Оператором ГРМ, до газорозподільної системи якого в установленому законодавством порядку підключений їх об'єкт. Здійснення відбору (споживання) природного газу споживачем за відсутності укладеного договору розподілу природного газу не допускається.
Відповідно до пункту 3 глави 3 розділу VI Кодексу ГРС договір розподілу природного газу є публічним та укладається з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 ЦК України за формою Типового договору розподілу природного газу.
Згідно з пунктом 4 глави 3 розділу VI Кодексу ГРС договір розподілу природного газу між оператором ГРМ та споживачем укладається шляхом підписання заяви-приєднання споживача до умов договору розподілу природного газу, що відповідає Типовому договору розподілу природного газу, розміщеному на офіційному веб-сайті регулятора та оператора ГРМ та/або в друкованих виданнях, що публікуються на території його ліцензованої діяльності з розподілу газу, і не потребує двостороннього підписання сторонами письмової форми договору.
Пунктом 5 глави 3 розділу VI Кодексу ГРС визначено, що для забезпечення приєднання до договору розподілу природного газу всіх фактично підключених до/через ГРМ споживачів (у тому числі побутових споживачів) оператор ГРМ в установленому цією главою порядку направляє кожному споживачу супровідним листом за формою додатка 3 до типового договору розподілу природного газу сформовану заяву-приєднання до умов договору розподілу природного газу з персоніфікованими даними споживача та його об'єкта, що складається за формою додатка 1 (для побутових споживачів) до типового договору розподілу природного газу. Персоніфіковані дані мають бути достатніми для проведення розрахунків та визначення об'єму споживання природного газу, зокрема мають містити присвоєний споживачу персональний ЕІС-код як суб'єкту ринку природного газу та за необхідності ЕІС-код його точки (точок) комерційного обліку, величину приєднаної потужності об'єкта споживача та перелік комерційних вузлів обліку (за їх наявності).
У разі незгоди споживача приєднуватися до умов договору розподілу природного газу споживач не має права використовувати природний газ із ГРМ та має подати до оператора ГРМ письмову заяву про припинення розподілу природного газу на його об'єкт.
Фактом приєднання споживача до умов договору розподілу природного газу (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти договір розподілу природного газу, зокрема повернення підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка оператора ГРМ та/або документально підтверджене споживання природного газу (пункт 7 глави 3 розділу VI Кодексу газорозподільних систем).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої виходив з того, що до матеріалів справи ОСОБА_1 не надано доказів відмови від отримання комунальної послуги з постачання та розподілу природного газу, яка надається їй відповідачем АТ «Оператор ГРС «Черкасигаз», після прийняття Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, постанови від 30 вересня 2015 року № 2498 «Про затвердження Типового договору розподілу природного газу».
За приписами абзацу 2 ч. 4 ст.13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», якщо споживач, зокрема вчинив дії, які засвідчують його волю до отримання (продовження отримання) відповідної комунальної послуги від цього виконавця (у тому числі здійснив оплату наданих послуг), договір (зміни до нього) вважається укладеним у редакції, запропонованій виконавцем комунальної послуги, якщо інше не передбачено цим Законом.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову, обґрунтованого виходив з факту приєднання ОСОБА_1 до Типового договору розподілу природного газу, що документально підтверджується споживанням різних об'ємів природного газу по особовому рахунку за адресою споживача та вбачається з розрахунку місячної вартості послуги розподілу природного газу (т. 2, а.с.210).
Доводи скаржника, що будь-яка заява-приєднання не підписувалась, а тому договірних відносин, які зобов'язують оплачувати послуги з розподілу природного газу згідно Типового договору розподілу природного газу, затверджений рішенням НКРЕКП у формі постанови від 30 вересня 2015 року № 2498, між сторонами не виникло, на висновки суду першої інстанції не впливають, оскільки споживачі зобов'язані оплачувати житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг чи перерахунку комунальних платежів.
Вказане узгоджується з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, від якого Верховний Суд не відступав та неодноразово підтверджував, зокрема, у постановах від 09 червня 2021 року у справі № 303/7554/16-ц (провадження № 61-20523св19), від 14 вересня 2022 року у справі № 717/341/21 (провадження № 61-20726св21), від 10 жовтня 2023 року у справі № 339/221/20 (провадження № 61-5287св22).
Судом встановлено та не спростовується доводами апеляційної скарги, що письмову заяву ОСОБА_1 до АТ «Оператор газорозподільної системи «Черкасигаз» про припинення розподілу природного газу до будинковолодіння АДРЕСА_1 не подавала та від використання природного газу не відмовлявся, а відтак оператор газорозподільної системи забезпечував та забезпечує відповідача цілодобовим доступом до газорозподільної системи для можливості розподілу природного газу, тобто надає відповідні послуги із розподілу природного газу.
З урахуванням викладеного суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_1 є споживачем послуги з постачання та розподілу природного газу, яка надається АТ «Оператор ГРС «Черкасигаз», а укладений Типовий договір № 878.55/14 про надання населенню послуг з газопостачання від 30 червня 2014 року має вичерпний строк дії, тому фактично втратив чинність одночасно з прийняттям Кабінетом Міністрів України постанови від 05 липня 2006 року № 938, якою саме було затверджено Типовий договір про надання населенню послуг з газопостачання, та яка втратила чинність на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 442 від 13 липня 2016 року.
Суд першої інстанції вірно зазначив, що доводи позивача ОСОБА_1 стосовно того, що Типовий договір № 878.55/14 про надання населенню послуг з газопостачання від 30 червня 2014 року є чинним, не знайшли свого об'єктивного підтвердження під час судового розгляду, внаслідок чого не заслуговують на увагу, з чим і погоджується колегія суддів.
Як на підставу визнання Типового договору розподілу природного газу, затвердженого рішенням НКРЕКП у формі постанови від 30 вересня 2015 року № 2495, таким, що не укладений між позивачем та відповідачем, ОСОБА_1 посилається на відсутність законно встановленого тарифу саме для «побутових споживачів» щодо розподілу природного газу.
Разом з тим, 07 жовтня 2019 року Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг прийнято постанову № 2080, відповідно до якої затверджено ряд змін до Кодексу ГРС та Типового договору розподілу природного газу, зокрема до глави 6 розділу VI Кодексу ГРС, яким встановлено порядок розрахунків за договором розподілу природного газу.
Відповідно до пункту 1 глави 6 розділу VI Кодексу ГРС, розрахунки споживача за послугу розподілу природного газу, що надається Оператором ГРМ за договором розподілу природного газу, здійснюються виходячи з величини річної замовленої потужності об'єкта (об'єктів) споживача та оплачуються споживачем рівномірними частками протягом календарного року.
Згідно з пунктом 2 глави 6 розділу VI Кодексу ГРС, річна замовлена потужність об'єкта (об'єктів) споживача на розрахунковий календарний рік визначається Оператором ГРМ виходячи з фактичного обсягу споживання природного газу цим об'єктом за газовий рік, що передував розрахунковому календарному року, який визначається відповідно до вимог цього Кодексу, крім випадків, передбачених цією главою. З 01 січня 2021 року річна замовлена потужність об'єкта (об'єктів) споживача на розрахунковий календарний рік визначається Оператором ГРМ виходячи з фактичного обсягу споживання природного газу цим об'єктом за газовий рік, що передував розрахунковому календарному року, який визначається відповідно до вимог цього Кодексу, але не може бути меншою за: 39 куб.м. - для об'єкта побутового споживача, на якому природний газ використовується тільки для приготування їжі; 126 куб.м. - для об'єкта побутового споживача, на якому природний газ використовується для підігріву води та приготування їжі; 314 куб.м. - для об'єкта побутового споживача, на якому природний газ використовується комплексно, у тому числі для опалення, або об'єкта споживача, що не є побутовим.
Згідно умов пункту 6.1 розділу VI Типового договору розподілу природного газу, оплата вартості послуги Оператора ГРМ з розподілу природного газу здійснюється Споживачем за тарифом, встановленим Регулятором для Оператора ГРМ, що сплачується як плата за річну замовлену потужність, з урахуванням вимог Кодексу газорозподільних систем.
Тариф, встановлений згідно з пунктом 6.1 цього розділу, є обов'язковим для сторін з дати набрання чинності постановою Регулятора щодо його встановлення (п.6.2 розділу VI даного Договору).
Отже, вищевказаними положеннями Кодексу ГРС та Типового договору природного газу чітко визначено тариф, за яким споживач, у даному випадку ОСОБА_1 , здійснює оплату вартості послуг відповідача АТ «Оператор ГРС «Черкасигаз» з розподілу природного газу, яким є тариф, що встановлений Регулятором для Оператора ГРМ.
За вказаних обставини, доводи позивача ОСОБА_1 щодо відсутності встановленого тарифу з розподілу природного газу саме для «побутових споживачів» не можуть бути підставою для визнання Типового договору розподілу природного газу таким, що не укладений між нею та АТ «Оператор ГРС «Черкасигаз», що і було зазначено судом першої інстанції.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині незаконного використання персональних даних Оператором ГРС «Черкасигаз» суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивачем не доведено використання відповідачем АТ «Оператор ГРС «Черкасигаз» персональних даних позивача.
Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про захист персональних даних», цей Закон регулює правові відносини, пов'язані із захистом і обробкою персональних даних, і спрямований на захист основоположних прав і свобод людини і громадянина, зокрема права на невтручання в особисте життя, у зв'язку з обробкою персональних даних.
Згідно ч.1 ст.2 Закону України «Про захист персональних даних», у цьому Законі нижченаведені терміни вживаються в такому значенні:
- згода суб'єкта персональних даних - добровільне волевиявлення фізичної особи (за умови її поінформованості) щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки, висловлене у письмовій формі або у формі, що дає змогу зробити висновок про надання згоди. У сфері електронної комерції згода суб'єкта персональних даних може бути надана під час реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції шляхом проставлення відмітки про надання дозволу на обробку своїх персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки, за умови, що така система не створює можливостей для обробки персональних даних до моменту проставлення відмітки;
- персональні дані - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована;
- суб'єкт персональних даних - фізична особа, персональні дані якої обробляються.
Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.10 Закону України «Про захист персональних даних», використання персональних даних передбачає будь-які дії володільця щодо обробки цих даних, дії щодо їх захисту, а також дії щодо надання часткового або повного права обробки персональних даних іншим суб'єктам відносин, пов'язаних із персональними даними, що здійснюються за згодою суб'єкта персональних даних чи відповідно до закону.
Використання персональних даних володільцем здійснюється у разі створення ним умов для захисту цих даних. Володільцю забороняється розголошувати відомості стосовно суб'єктів персональних даних, доступ до персональних даних яких надається іншим суб'єктам відносин, пов'язаних з такими даними.
Згідно п.3 постанови НКРЕКП від 30 вересня 2015 року № 2498 «Про затвердження Типового договору розподілу природного газу», суб'єктам господарювання, що здійснюють діяльність на підставі ліцензії на право провадження господарської діяльності з розподілу природного, нафтового газу і газу (метану) вугільних родовищ, необхідно привести свої договірні відносини у відповідність до вимог Типового договору розподілу природного газу в тримісячний строк з дати набрання чинності цією постановою.
Отже, укладенням між відповідачем АТ «Оператор ГРС «Черкасигаз» та позивачем ОСОБА_1 . Типового договору розподілу природного газу приведені у відповідність до договору, які були врегульовані Типовим договором №877.55/14 про надання населенню послуг з газопостачання від 30 червня 2014 року, при укладенні якого позивач ОСОБА_1 надала свої персональні дані.
Разом з тим, суд першої інстанції вірно зазначив, що позивачем не зазначено, які саме дії відповідач АТ «Оператор ГРС «Черкасигаз» вчинив з її персональними даними, що були направлені на їх використання.
У постанові Верховного Суду України від 29 квітня 2014 року у справі № 3-11гс14 зроблено висновок, що обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Виходячи із змісту зазначеної норми, правочин визнається вчиненим внаслідок обману у разі навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб'єктом введення в оману є сторона правочину як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.
Відповідно до абз. 2 ч.2 ст.218 ЦК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.
Як зазначалося вище, забезпечення наведених прав споживачів кореспондується із положеннями абз.4,5 п.5 гл. 3 розділу VІ Кодексу ГРС, яким визначено, що у разі незгоди споживача приєднуватися до умов договору розподілу природного газу споживач не має права використовувати природний газ із ГРМ та має право подати до Оператора ГРМ письмову заяву про припинення розподілу природного газу на його об'єкт.
Суд першої інстанції вірно зазначив, що доводи ОСОБА_1 про те, що відповідачем АТ «Оператор ГРС «Черкасигаз», її, як споживача, введено в оману та відповідачем здійснюється агресивна практика, жодним доказом не підтверджені та жодним чином не обґрунтовані, натомість зводяться виключно до загального цитування вимог Закону України «Про захист прав споживачів», без зазначення, які саме відповідачем вчинені дії, що призвели до введення позивача в оману та свідчать про його агресивну практику, з чим і погоджується колегія суддів.
ОСОБА_1 не доведено порушення АТ «Оператор ГРС «Черкасигаз» положень ст.19, 21 Закону України «Про захист прав споживачів», як при укладенні Типового договору розподілу природного газу, так і під час його виконання, а встановити наявність або відсутність у діях (бездіяльності) відповідача положень ЦК України, суд позбавлений об'єктивної можливість, з огляду на не конкретизацію таких положень позивачем.
Не заслуговують на увагу доводи позивача ОСОБА_1 на незаконність Постанови НКРЕКП від 30 вересня 2015 року № 2498, оскільки дана постанова про затвердження Типового договору з розподілу природного газу, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 06 листопада 2015 року за № 1384/27829, та є чинною на теперішній час.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦК України, частина перша статті 4 ЦПК України).
Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ЦПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Водночас зазначені норми не означають, що кожний позов, поданий до суду, має бути задоволений.
Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові необхідно відмовити.
Подібний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2021 року у справі № 761/45721/16-ц.
Отже, підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови в позові.
Особа, яка звертається до суду з позовом вказує у позові власне суб'єктивне уявлення про її порушене право та/або охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги зокрема щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
Оцінка предмета заявленого позову, наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.
З урахуванням викладених обставин справи, наявних в матеріалах справи доказів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що порушень вимог Закону України «Про захист прав споживачів» по справі не встановлено та відповідно доводи ОСОБА_1 не знайшли підтвердження, оскільки дії оператора газорозподільчої системи АТ «Черкасигаз» відповідають нормам чинного законодавства України.
Доводи скаржника стосовно зацікавленості судді у розгляді даної справи не приймаються до уваги колегією суддів, оскільки вони зводяться до незгоди з прийнятим рішенням судді та не підтверджуються жодними доказами.
Що стосується доводів стосовно затягування розгляду справи судом першої інстанції чим порушено норми процесуального права, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 376 ЦПК України «порушення строків розгляду справи» не відносяться до підстав для обов'язкового скасування рішення суду першої інстанції.
Посилання скаржника в апеляційній скарзі на те, що рішення суду не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи нічим не підтверджено та не наведено підстави, визначені у ст. 376 ЦПК України, які б давали підстави скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення у справі.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення в оскаржуваному рішенні, питання вичерпності висновків суду першої інстанції, апеляційний суд виходить із того, що у справі, що переглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.
Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Виходячи із вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 слід залишити без задоволення, а рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 19 липня 2024 року- без змін.
Керуючись статтями 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 19 липня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції з підстав та на умовах, викладених у статті 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 12 листопада 2024 року.
Судді