Справа № 526/289/24 Номер провадження 22-ц/814/2909/24Головуючий у 1-й інстанції Ситник О. В. Доповідач ап. інст. Бутенко С. Б.
06 листопада 2024 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
Головуючого судді Бутенко С. Б.
Суддів Обідіної О. І., Чумак О. В.
за участю секретаря: Ракович Д. Г.
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Зіньківського районного суду Полтавської області від 16 травня 2024 року у складі судді Ситника О. В.
у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення шкоди, завданої злочином,
У січні 2024 року позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду із вказаним позовом до ОСОБА_1 , в якому просили про стягнення з відповідача суми грошового відшкодування шкоди, завданої злочином, на користь ОСОБА_2 11 601,61 грн матеріальної шкоди та 250 000 грн моральної шкоди, та на користь ОСОБА_3 32 121,40 грн матеріальної шкоди та 250 000 грн моральної шкоди.
Позов мотивовано тим, що 26.07.2013 року близько 17 год 15 хв ОСОБА_1 , знаходячись за кермом мотоцикла «JAMAHA FZ6», проїжджаючи по АДРЕСА_1 навпроти будинку № 107 внаслідок порушення правил дорожнього руху не справився з керуванням і здійснив наїзд на пішоходів ОСОБА_2 та неповнолітню ОСОБА_4 , в результаті чого ОСОБА_2 отримав тяжкі тілесні ушкодження, а ОСОБА_4 загинула.
Досудовим слідством дії ОСОБА_1 кваліфіковані за частиною другою статті 286 КК України і провадження направлено до Гадяцького районного суду за підсудністю.
Потерпілими у кримінальному провадженні ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був поданий цивільний позов про стягнення з ОСОБА_1 на їх користь 43 723,01 грн матеріальної та 500 000 грн моральної шкоди.
Вироком Гадяцького районного суду Полтавської області від 13 квітня 2022 року у справі № 526/122/16-к визнано ОСОБА_1 винним за частиною другою статті 286 КК України та призначено покарання у вигляді 4 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на 2 роки. На підставі пункту «в» статті 1 Закону України «Про амністію у 2014 році» ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання. Цивільний позов потерпілого ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на його користь матеріальну шкоду в сумі 11 60, 61 грн та 125 000 грн моральної шкоди. Цивільний позов потерпілої ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення задоволено повністю, стягнуто з ОСОБА_1 на її користь матеріальну шкоду в сумі 32 121,40 грн та 250 000 грн моральної шкоди. Цивільний позов прокурора в інтересах держави в особі фінансового управління Гадяцької РДА залишено без розгляду.
Ухвалою Полтавського апеляційного суді від 18 жовтня 2023 року вирок Гадяцького районного суду Полтавської області від 13 квітня 2022 року скасовано, а кримінальне провадження стосовно ОСОБА_1 закрито на підставі пункту 4 частини першої статті 49 КК України у зв'язку із закінченням строків давності.
Разом з тим апеляційний суд вказав, що висновки Гадяцького районного суду про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні даного злочину за наведених у вироку обставин підтверджуються сукупністю достатніх, допустимих та належних доказів, зібраних у встановленому законом порядку і досліджених судом, яким дана належна оцінка, його дії вірно кваліфіковані за частиною другою статті 186 КК України.
З огляду на приписи статті 129 КПК України суд наділений правом вирішення цивільного позову у кримінальному провадженні лише при ухваленні вироку, або постановленні ухвали про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, а тому цивільний позов залишився не вирішеним по суті, а спричинена відповідачем матеріальна і моральна шкода не відшкодована.
Зазначали, що потерпілий ОСОБА_2 починаючи із 26.07.2013 і до 08.08.2013 знаходився на стаціонарному лікуванні в травматологічному відділенні Гадяцької ЦРЛ, до 22.08.2013 лікувався амбулаторно, а потім до 29.08.2013 знову лікувався у стаціонарі Гадяцької ЦРЛ, після виписки із стаціонарного відділення продовжував лікуватися до 28.02.2014 амбулаторно. Згідно приписів лікарів для лікування за власні кошти було придбано медичних препаратів та ліків на суму 10 387,12 грн, у зв'язку зі лікуванням за межами м. Гадяч він вимушений був винаймати транспорт для поїздок та за власні кошти купував паливно-мастильні матеріали на придбання яких витратив 1 214, 49 грн, а тому всього матеріальні збитки склали 11 601 грн.
Потерпіла ОСОБА_3 у зв'язку із загибеллю доньки ОСОБА_4 за власні кошти встановила на могилі пам'ятник вартістю 13 180 грн, ритуальні товари та послуги коштували 2 414 грн, на поминальні обіди вона витратила 16 527,40 грн, а всього матеріальні збитки становлять 32 121, 40 грн.
Крім того, позивачам внаслідок вчинення злочину завдана моральна шкода, яку вони оцінюють у розмірі по 250 000 грн на кожного, яка полягає в тому, що потерпілий ОСОБА_2 з часу виписки із лікарні значний час продовжував лікуватись, тривалий час не міг без сторонньої допомоги пересуватись навіть вдома, постійно прохав допомогти йому свою дружину, яка і сама була в стресовому стані від загибелі і втрати рідної дочки, терпів біль, згідно припису лікарів йому потрібно періодично проводити лікування, безпорадність його до цих пір нервує, він зазнав фізичного болю від завданих йому тілесних ушкоджень які визначені як тяжкі. Крім того, він до цих пір не оправився від загибелі ОСОБА_4 , з якою він в той день повертався додому, оскільки дитина сприймала його як свого батька, а він її сприймав як свою дочку, вони жили однією сім'єю, до цих пір він страждає, втратив нормальні життєві зв'язки із оточуючими його людьми та друзями.
Потерпіла ОСОБА_3 вказувала, що внаслідок протиправних дій ОСОБА_1 вона втратила саму дорогу для неї людину - свою дочку ОСОБА_5 , ночами не спала, без сильного заспокійливого не могла сконцентруватись, неодноразово викликали лікарів щоб вивести її з депресії.
Рішенням Зіньківського районного суду Полтавської області від 16 травня 2024 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 250 000 грн завданої моральної шкоди та 11 601,61 грн матеріальної шкоди.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 250 000 грн завданої моральної шкоди та 32 121,40 грн матеріальної шкоди.
Вирішено питання розподілу судових витрат. Судові витрати компенсовано за рахунок держави у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України, в розумінні пункту 6 статті 141 ЦПК України.
Рішення суду мотивовано тим, що у спірних правовідносинах наявні правові підстави для відшкодування позивачам матеріальної та моральної шкоди, завданої з вини відповідача дією джерела підвищеної небезпеки.
Не погодившись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що при ухваленні рішення судом не було враховано його заперечення, викладені у відзиві на позовну заяву, щодо відсутності доказів завданої шкоди, а також закриття кримінального провадження відносно нього, що призвело до визначення надміру завищеного розміру шкоди. Крім того, судом проігноровано обставини, що мають значення для справи, зокрема при визначенні розміру моральної шкоди.
Вказує, що вирок суду першої інстанції щодо нього скасовано, а тому у суду відсутні законні підстави посилатися на нього в ході розгляду цивільної справи.
Зазначає, що мати загиблої дівчинки ОСОБА_3 беззаперечно зазнала моральних страждань, проте розмір моральної шкоди має відповідати принципам розумності, справедливості і добросовісності.
Вважає, що заявлений розмір моральної шкоди в загальній сумі 500 000 грн в цілому не відповідає вимогам розумності та справедливості і за даних конкретних обставин ДТП, та у зв'язку із недоведеністю його вини в її скоєнні, цей розмір є завищеним та надмірним.
Наголошує, що ДТП, у якій загинула малолітня ОСОБА_4 та постраждав ОСОБА_2 сталася не з його вини, а частково внаслідок необережних дій ОСОБА_2 , який раптово разом із дитиною вийшов на проїзджу частину дороги поза межами пішохідного переходу.
Також вказує, що в оскаржуваному рішенні відсутнє належне обґрунтування щодо тотожності розмірів відшкодування моральної шкоди, оскільки, на його думку, моральні переживання матері дитини та чужої для дитини людини (вітчима) не можуть бути однаковими, кожна людина сприймає ту чи іншу ситуацію по різному.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - адвокат Михайловин Д. В. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Колегія суддів апеляційного суду, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
За правилами частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частинами першою, другою, четвертою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Повноваження суду апеляційної інстанції визначено статтею 374 ЦПК України, згідно пункту 2 частини першої якої за результатами розгляду апеляційної скарги апеляційний суд має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення згідно пунктів 3, 4 частини першої статті 376 ЦПК України є невідповідність висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина друга статті 376 ЦПК України).
По справі встановлено, що 26.07.2013 близько 17 год 15 хв відповідач ОСОБА_1 рухався на мотоциклі «JAMAHA FZ6» з ідентифікаційним номером виробника « НОМЕР_1 », державну реєстрацію якого у встановленому порядку не здійснено, у м. Гадячі Полтавської області на гору по АДРЕСА_1 в напрямку річки Псел до центру міста. При обранні швидкості руху транспортного засобу він не врахував геометричні параметри дороги, наявність будівель, споруд, що створювали для нього обмежену видимість дороги по напрямку руху, внаслідок чого проїхавши перехрестя з вул. Степаненка та в'їхавши після випрямлення дороги по напрямку руху відстань не більше 81,7 м, навпроти домоволодіння АДРЕСА_1 допустив зіткнення з пішоходами ОСОБА_6 та малолітньою ОСОБА_4 , які переходили проїзну частину дороги справа наліво відносно напрямку руху транспортного засобу.
Внаслідок порушення ОСОБА_1 вимог пункту 12.3. Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року, та наїзду мотоциклом на пішоходів, малолітня ОСОБА_4 від отриманих політравм загинула на місці, а ОСОБА_2 отримав тяжкі тілесні ушкодження у вигляді рваної рани середньої третини великогомілкової кістки зі зміщенням.
За висновками експертів ХНДІСЕ ім. засл. проф. М. С. Бокаріуса за результатами проведення двох комісійних комплексних транспортно-трасологічних та автотехнічних експертиз № 13020/107 від 08.01.2014 та № 5751/8316 від 19.08.2015 порушення вимог п.12.3 Правил дорожнього руху України водієм ОСОБА_1 з технічної точки зору знаходилися в причинному зв'язку з виникненням дорожньо-транспортної події. Водій мав технічну можливість уникнути наїзду на пішоходів ОСОБА_2 та ОСОБА_4 шляхом виконання ним вимог зазначених вимог Правил дорожнього руху України. Для цього у нього не було будь-яких об'єктивних перешкод.
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 526/122/16-к за клопотанням обвинуваченого ОСОБА_1 скасовано вирок Гадяцького районного суду Полтавської області від 13 квітня 2022 року про визнання його винним за частиною другою статті 286 КК України з призначенням покарання та звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого частиною другою статті 286 КК України, на підставі пункту 4 частини першої статті 49 цього Кодексу, у зв'язку із закінченням строків давності, кримінальне провадження № 12013180130000819 стосовно ОСОБА_1 закрито.
У зв'язку із скасуванням вироку відносно обвинуваченого ОСОБА_1 цивільні позови потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної (немайнової) шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення, залишились невирішеними.
Звільняючи обвинуваченого ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності за частиною другою статті 286 КК України у зв'язку із закінченням строків давності, Полтавський апеляційний суд встановив, що висновки Гадяцького районного суду про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні необережного тяжкого злочину за наведених у вироку обставин підтверджуються сукупністю достатніх, допустимих та належних доказів, зібраних у встановленому законом порядку і досліджених судом, яким дана належна оцінка та правова кваліфікація діяння (а. с. 17-18).
Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою (частина шоста статті 82 ЦПК України).
Таким чином по справі встановлено та не спростовується доводами апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 факт вчинення ним злочину за частиною другою статті 286 КК України, звільнення від кримінальної відповідальності за який у зв'язку із закінченням строків давності не є реабілітуючою обставиною, що є достатньою підставою для висновку про неправомірність дій відповідача та спричинення внаслідок таких дій шкоди потерпілим за встановлених судом обставин.
Як володілець мотоциклу «JAMAHA FZ6» з ідентифікаційним номером виробника « НОМЕР_1 », ОСОБА_1 несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, на підставі статті 1187 ЦК України.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Під непереборною силою слід розуміти, зокрема, надзвичайні або невідворотні за даних умов події (пункт 1 частини першої статті 263 ЦК України), тобто ті, які мають зовнішній характер.
Під умислом потерпілого слід розуміти, зокрема, таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними.
Відповідно до чинного законодавства вина потерпілого у формі необережності не є підставою для звільнення власника джерела підвищеної небезпеки від відповідальності за спричинену шкоду.
Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом (частина друга статті 1193 ЦК України).
Приписами частини третьої статті 12, частин першої, шостої статті 81 ЦПК України, які регламентують обов'язок доказування та подання доказів, визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
При цьому у деліктних правовідносинах з відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, наявність умислу потерпілого або дії непереборної сили, а також грубої необережності потерпілого, що входять до предмета доказування (частина друга статті 77 ЦПК України), доводить відповідач.
Оскільки у відносинах між володільцем джерела підвищеної небезпеки, яким завдано шкоди, та особами, яким володілець джерела підвищеної небезпеки завдав шкоди, діє принцип відповідальності володільця цього джерела незалежно від його вини, доводи апеляційної скарги відповідача щодо недоведеності його вини у скоєнні ДТП є безпідставними.
Належних та допустимих доказів на підтвердження дії непереборної сили або умислу потерпілих ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , як і їх грубої необережності, матеріали справи не містять, тому колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги відповідача, що шкода сталася не з його вини, а внаслідок поведінки самого потерпілого.
За змістом частини першої 1166, частини першої, пункту 1 частини другої статті 1167 ЦК України майнова та моральна шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала, незалежно від її вини, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Відповідно до частини другої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.
Моральна шкода відповідно до частини другої статті 23 ЦК України може полягати у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд першої інстанції врахував глибину фізичних та душевних страждань, завданих ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а також вимоги розумності та справедливості й дійшов обґрунтованого висновку про відшкодування моральної шкоди у розмірі по 250 000 грн кожному з потерпілих.
Висновок місцевого суду щодо визначеного розміру моральної шкоди є законним та обґрунтованим. Суд правильно керувався засадами розумності, виваженості та справедливості, оскільки позивачі зазнали душевних страждань у зв'язку зі смертю малолітньої дитини, втрата якої є найвищою немайновою втратою, яка не підлягає відновленню, а потерпілий ОСОБА_2 отримав тяжкі тілесні ушкодження, тривалий час лікувався та страждав від фізичного болю.
Доводи апеляційної скарги відповідача, що душевні страждання матері дитини не є співмірними із стражданнями вітчима, а розмір відшкодування моральної шкоди не може бути однаковим, на висновки суду першої інстанції не впливають, оскільки позивач ОСОБА_2 пов'язував заподіяння йому моральної шкоди не лише із загибеллю ОСОБА_7 , з якою вони проживали однією сім'єю та відносились один до одного як батько та дочка, але і з ушкодженням його власного здоров'я, у зв'язку з чим він зазнав фізичного болю та страждань, тривалий час лікувався, що призвело до вимушених змін у його життєвих стосунках та вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя та відновлення здоров'я, що суд першої інстанції врахував, присудивши відшкодування у 250 000 грн, що відповідає глибині та тривалості моральних страждань потерпілого та є адекватним за встановлених обставин справи.
Таким чином, виходячи із принципу верховенства права та з урахуванням засад розумності і справедливості, обставин справи, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо стягнення на користь потерпілих внаслідок протиправних дій відповідача грошової компенсації моральної шкоди та її розміру.
Разом з тим, при визначенні відшкодування матеріальної шкоди, суд першої інстанції припустився помилки у застосуванні норм матеріального права, а саме стягнув з відповідача витрати, які не підлягають відшкодуванню у зв'язку з його діями.
Так, статтею 1201 ЦК України передбачено, що особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов'язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника, ці витрати.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про поховання та похоронну справу» поховання померлого - це комплекс заходів та обрядових дій, які здійснюються з моменту смерті людини до поміщення труни з тілом або урни з прахом у могилу або колумбарну нішу, облаштування та утримання місця поховання відповідно до звичаїв та традицій, що не суперечать законодавству. Під комплексом заходів та обрядових дій розуміється, зокрема, організація поховання померлого і проведення у зв'язку з цим ритуальних послуг відповідно до місцевих умов.
Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що витрати, пов'язані з проведенням поминальних обідів, не належать до витрат на поховання та не підлягають відшкодуванню згідно з вимогами закону, а тому суд першої інстанції безпідставно задовольнив вимоги ОСОБА_3 у цій частині на суму 16 527,40 грн.
Транспортні витрати позивача ОСОБА_2 на придбання паливно-мастильних матеріалів для поїздок на лікування поза межами м. Гадяч у сумі 1 214,49 грн не перебувають у безпосередньому причинно-наслідковому зв'язку із діями ОСОБА_1 , а необхідність таких витрат позивачем не доведена, тому за загальними правилами деліктної відповідальності такі витрати не можуть бути на покладені на відповідача.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про часткове скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні вимог позивачів про стягнення витрат, які не підлягають відшкодуванню відповідачем, та зменшення загальної суми відшкодування матеріальної шкоди.
В іншій частині рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і підстав для його скасування колегією суддів не вбачається.
Керуючись статтями 367, 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Зіньківського районного суду Полтавської області від 16 травня 2024 року у частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрат на поминальні обіди у сумі 16 527,40 грн та в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 транспортних витрат у сумі 1 214,49 грн скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні таких позовних вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
Відповідно в частині визначення розміру стягнення рішення Зіньківського районного суду Полтавської області від 16 травня 2024 року змінити, зменшивши суму матеріальної шкоди, що підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 з 32 121,40 грн до 15 594 грн та на користь ОСОБА_2 з 11 601,61 грн до 10 387,12 грн.
В іншій частині рішення Зіньківського районного суду Полтавської області від 16 травня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя С. Б. Бутенко
Судді О. І. Обідіна
О. В. Чумак