Справа № 541/2960/24 Номер провадження 22-ц/814/3442/24Головуючий у 1-й інстанції Морозовська О. А. Доповідач ап. інст. Дряниця Ю. В.
31 жовтня 2024 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Судді-доповідача: Дряниці Ю.В.,
суддів: Пилипчук Л.І., Чумак О.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу судді Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 27 серпня 2024 року у справі за матеріалами позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання дійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки,-
ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання дійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки.
Ухвалою судді Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 19 серпня 2024 року вказана позовна заява залишена без руху у зв'язку з порушенням позивачем вимог, передбачених ст. 175, 177 ЦПК України, та позивачу надано строк для усунення недоліків протягом десяти днів з дня отримання позивачем копії даної ухвали суду.
Ухвалою Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 27 серпня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання дійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки визнано неподаною та повернуто позивачу.
З ухвалою місцевого суду не погодилась позивач, та звернулась до суду з апеляційною скаргою.
У доводах апеляційної скарги посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану ухвалу, та справу направити до місцевого суду для продовження розгляду в іншому складі суду.
В обґрунтування вимог скарги вказує на те, що місцевий суд дійшов передчасного висновку про повернення позовної заяви, оскільки позивач на виконання ухвали судді районного суду направила до суду позовну заяву з виправленими недоліками.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів, приходить до висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступних підстав.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Згідно п.п. 3.4. ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Повертаючи позовну заяву районний суд дійшов висновку, що вказані в ухвалі судді недоліки позивачем не усунуті у встановлений судом строк, а саме: позивачем не зазначено, якими саме діями чи бездіяльністю та які саме права та інтереси позивача, що є предметом спору, порушено, невизнано чи оспорено відповідачем, та не зазначено докази на підтвердження цих обставин; у позовній заяві позивач вказує, що не може нотаріально посвідчити укладений договір, але в той же час в матеріалах позовної заяви відсутня відмова нотаріуса, яка підтверджує порушення прав позивача. Не роз'яснено чому позивачем не отримано постанову нотаріуса про відмову (якщо вона зверталася до нотаріуса); позивач зазначає у позовній заяві, що не може зареєструвати земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, але не зазначає чи зверталася вона до реєстратора з заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо земельної ділянки та чи виносилася відмова у державній реєстрації прав та їх обтяжень щодо земельної ділянки площею 900 м. кв. за адресою: АДРЕСА_1 ; у позовній заяві позивач вказує, що дізналася про порушення своїх прав в серпні 2024 року, коли звернулася до нотаріуса з приводу оформлення відповідного договору, проте позивачем не додано до позовної заяви наявні в неї докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, а саме: щодо звернення позивача до нотаріуса в серпні 2024 року з приводу оформлення відповідного договору; до заяви додано копії доказів, які не засвідчені в порядку, встановленому чинним законодавством, оскільки відмітка про засвідчення копії документа не містить слів «Згідно з оригіналом» і зазначення дати засвідчення копії, що не відповідає вимогам ч. 2, ч. 4, ч. 5 ст. 95 ЦПК України та пункту 5.26 Національного стандарту України Державної уніфікованої системи документації, Уніфікованої системи організаційно - розпорядчої документації «Вимоги до оформлювання документів ДСТУ 4163-2020», затвердженого наказом Державного підприємства «Український науково-дослідний і навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості» від 01 липня 2020 року № 144.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком з огляду на наступне.
Статтями 55 і 124 Конституції України гарантоване право особи на звернення до суду за захистом своїх прав. Вказане положення закріплено також у ст.4 ЦПК України.
Вимоги щодо форми і змісту позовної заяви містить стаття 175 ЦПК України, згідно з якою у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. При цьому, позовна заява повинна містити: найменування суду першої інстанції, до якого подається заява; повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв'язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти; зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору; відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи; підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав. У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору.
Отже, положення ст. 175 ЦПК України зобов'язує позивача лише надати виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги та зазначити докази, що підтверджують вказані обставини.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише і фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист.
Зокрема, у рішенні від 04 грудня 1995 року у справі «Беллет проти Франції» Європейський суд з прав людини зазначив, що ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
У рішенні від 13 січня 2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» та у рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції.
За змістом ст.ст.13, 175 ЦПК України позивач (заявник) на власний розсуд обґрунтовує свої вимоги з викладом відповідних обставин та зазначенням доказів, що підтверджують такі обставини.
Відповідно до ч.1 ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.
З наведеного вбачається, що питання оцінки доказів та обґрунтованості позову вирішується судом на наступних етапах судового розгляду, та, у разі висновку суду про його необґрунтованість, він може бути залишений без задоволення. Тобто, суд не вправі з цих підстав залишити позовну заяву без руху та повертати заявнику.
Отже, виходячи з норм Конституції України, а також з норм міжнародного права, повернення позову з формальних підстав унеможливлює доступ позивача до правосуддя для повного захисту своїх прав та інтересів шляхом судового розгляду справи.
З урахуванням вищевикладеного колегія суддів вважає, що місцевим судом питання про повернення позовної заяви ОСОБА_1 вирішено з порушення встановленого порядку.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів доходить висновку про скасування оскаржуваної ухвали з направленням справи до суду першої інстанції для вирішення питання відкриття провадження.
Керуючись ст.ст. 367, 374 п.6 ч.1, 379, 381, 384 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Ухвалу судді Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 27 серпня 2024 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Суддя-доповідач: Ю.В. Дряниця
Судді: Л.І. Пилипчук
О.В. Чумак