Житомирський апеляційний суд
Справа №287/63/16-к Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1
Номер провадження №11-кп/4805/426/24
Категорія ч.1 ст.190 КК України Доповідач ОСОБА_2
07 листопада 2024 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретар ОСОБА_5
за участі:
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченої ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора Олевського відділу Коростенської окружної прокуратури Житомирської області ОСОБА_9 на вирок Ємільчинського районного суду Житомирської області від 26.01.2024 року щодо ОСОБА_7 за ч.1 ст.190 КК України,
Цим вироком: ОСОБА_7 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Старі Велідники Овруцького району Житомирської області, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , не працює, заміжня, раніше не судима,
у пред'явленому обвинуваченні за ч.1 ст.190 КК України визнано невинуватою та виправдано на підставі п.2 ч.1 ст.373 КПК України, у зв'язку з недоведеністю вчинення нею кримінального правопорушення.
Судові витрати за проведення експертизи №1/604 від 21.05.2014 року в сумі 196,56 грн. віднесено на рахунок держави.
Прийняте рішення суд першої інстанції мотивував тим, що в ході судового розгляду стороною обвинувачення не надано належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження винуватості ОСОБА_7 у вчиненні нею кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.190 КК України.
У вироку зазначено, що згідно обвинувального акту, в жовтні 2009 року ОСОБА_7 , дізнавшись від ОСОБА_10 про можливість оформлення пільгової пенсії, як особі яка має інвалідність другої групи внаслідок захворювання, що пов'язане з наслідками аварії на Чорнобильській АЕС, вирішила оформити на себе та отримати пенсію.
У вказаний період часу обвинувачена, маючи на меті заволодіння чужим майном шляхом обману, а саме: державними коштами, домовилась із ОСОБА_10 про виготовлення на її ім'я «виписки із акту огляду МСЕК», «Довідки до акту огляду МСЕК» та «Експертного висновку медичної комісії», згідно яких вона мала бути інвалідом другої групи внаслідок захворювання, що пов'язане з наслідками аварії на ЧАЕС, з метою їх подальшого використання при оформленні пільгової пенсії та соціальних виплат. Реалізовуючи свій злочинний намір та діючи згідно домовленості у жовтні 2009 року ОСОБА_7 зустрілася з ОСОБА_10 якому надала свої документи, а саме: паспорт громадянина України та картку фізичної особи платника податків, для подальшого виготовлення недостовірних документів.
Після цього, 26 січня 2010 року в денний час ОСОБА_7 з метою подальшого заволодіння шахрайським шляхом чужим майном, а саме державними коштами, не будучи інвалідом другої групи внаслідок захворювання, що пов'язане з наслідками аварії на ЧАЕС, прибула до управління праці та соціального захисту населення Олевської районної державної адміністрації, що знаходиться за адресою: м. Олевськ, вул. Привокзальна, 5 , для оформлення виплати компенсації, як особі, що постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи. Знаходячись у вказаній установі ОСОБА_7 в числі інших документів, шляхом обману, подала працівникові управління копію з раніше підробленої «Довідки до акту огляду МСЕК» серії ЖИА №110544 від 10.11.2009, виписану начебто головним лікарем МСЕК №2 м. Житомира на її ім'я, згідно якої вона є інвалідом другої групи внаслідок захворювання, що пов'язане з наслідками аварії на ЧАЕС. З урахуванням поданих документів, ОСОБА_7 виплачено пільги та компенсацію, як постраждалій внаслідок аварії на ЧАЕС першої категорії в розмірі 5431 грн. 77 коп.
Крім цього, 01 березня 2010 року в денний час ОСОБА_7 з метою подальшого заволодіння шахрайським шляхом чужим майном, а саме: державними коштами, не будучи інвалідом другої групи внаслідок захворювання, що пов'язане з наслідками аварії на ЧАЕС прибула до управління Пенсійного фонду України в Олевському районі, що знаходиться за адресою: м. Олевськ, вул. Свято-Миколаївська, 31 для оформлення пільгової пенсії, як особі, що має другу групу інвалідності, внаслідок захворювання, що пов'язане з наслідками аварії на ЧАЕС. Знаходячись у вказаній установі ОСОБА_7 в числі інших документів, шляхом обману, також надала працівникові фонду раніше підроблену «Виписку із акту огляду МСЕК» серії ЖИА №110544 від 10.11.2009, виписану начебто головним лікарем МСЕК №2 м. Житомира на її ім'я, згідно якої вона являлася інвалідом другої групи внаслідок захворювання, що пов'язане з наслідками аварії на ЧАЕС. З урахуванням поданих документів, в тому числі підробленої «Виписки із акту огляду МСЕК» серії ЖИА №110544 від 10.11.2009 управлінням Пенсійного фонду України в Олевському районі ОСОБА_7 призначено пільгову пенсію, як особі яка є інвалідом другої групи внаслідок захворювання, що пов'язане з наслідками аварії на ЧАЕС та в період з листопада 2009 року по вересень 2011 року виплачено державні кошти в загальній сумі 18330 грн. 42 коп., якими вона заволоділа шляхом обману.
Всього за період з листопада 2009 року по вересень 2011 року ОСОБА_7 шляхом обману заволоділа державними коштами в сумі 23762 грн. 19 коп.
Дії ОСОБА_7 кваліфіковані стороною обвинувачення за ч.1 ст.190 КК України, як заволодіння чужим майном шляхом обману.
Не погоджуючись з вироком суду першої інстанції, прокурор Олевського відділу Коростенської окружної прокуратури Житомирської області ОСОБА_9 подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати вирок Ємільчинського районного суду Житомирської області від 26.01.2024 щодо ОСОБА_7 за ч.1 ст.190 КК України, ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 визнати винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.190 КК України, та обрати їй покарання у виді штрафу у розмірі 30 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 510 гривень.
На підставі п.2 ч.1 ст.4, ч.5 ст.74 КК України звільнити ОСОБА_7 від призначеного покарання за ч.1 ст.190 КК України у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
Вважає, що оскаржуваний вирок підлягає скасуванню у зв'язку з неповнотою судового розгляду, невідповідністю висновків суду першої інстанції, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, неправильним застосуванням Закону України про кримінальну відповідальність.
Посилається на те, що суд у вироку не зазначив, чому взяв до уваги одні докази і відкинув інші; дослідивши докази, не надав їм належної оцінки у своєму рішенні, не спростував, надані стороною обвинувачення докази та не проаналізував у повному обсязі на предмет належності та допустимості.
Зазначає, що суд у своїх висновках про визнання ОСОБА_7 невинуватою у пред'явленому обвинуваченні надав неповну та недостовірну оцінку доказам сторони обвинувачення, без належного їх аналізу.
Звертає увагу, що стороною обвинувачення здобуто достатньо доказів, які вказують на наявність в діях обвинуваченої ОСОБА_7 інкримінованого складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.190 КК України щодо заволодіння шахрайським шляхом чужим майном, а саме, державними коштами, не будучи інвалідом другої групи внаслідок захворювання, що пов'язане з наслідками аварії на ЧАЕС.
Вказує, що судом залишено поза увагою той факт, що саме ОСОБА_7 власноручно написала та надала заяву до відділу ГУПФ в Олевському районі. Також надала документи, необхідні для призначення допомоги та пенсії, а саме експертний висновок медичної комісії №612 та виписку з огляду МСЕК, який нотаріально завірений в її присутності, спеціалісту для оформлення пенсійних виплат, достовірно знаючи, що документи є недостовірними, оскільки не має інвалідності другої групи внаслідок захворювання, що пов'язане з наслідками аварії на ЧАЕС.
Звертає увагу на той факт, що свідок ОСОБА_11 зазначила, що ОСОБА_7 подавала заяву та документи про призначення пенсії безпосередньо спеціалісту про перерахунок пенсії ОСОБА_12 .
При цьому, суд не врахував, що будучи допитаними у ході судового розгляду свідки ОСОБА_13 , ОСОБА_11 , ОСОБА_14 підтвердили факт, що для отримання грошових коштів по групі інвалідності, особа повинна особисто звернутися до державної установи та власноруч написати заяву, що і зробила ОСОБА_7 внаслідок чого, в подальшому незаконно отримувала грошові кошти по підробленому документу. Дані покази спростовують твердження ОСОБА_7 про подачу документів до відділу ГУПФ в Олевському районі. Дані, що містяться у заявах ОСОБА_7 до Олевського УПСЗН, до ПФУ Олевського району повністю узгоджуються з показаннями свідків про звернення саме ОСОБА_7 до вказаних установ із відповідними заявами та долученими до них виписками із акту огляду МСЕК та довідки акту огляду МСЕК.
Однак вищезазначеним показам свідків суд не надав належної оцінки та допустив викривлене трактування їх показань на користь ОСОБА_7 .
Вказує, що твердження суду щодо відсутності в матеріалах кримінального провадження відомостей про виділення матеріалів з кримінальної справи №187052/11, зокрема: копій постанови та протоколу виїмки від 06.10.2011; запиту слідчого прокуратури Олевського району від 10.11.2011 та відповіддю-повідомлення Вінницької регіональної міжвідомчої експертної комісії; запит слідчого та повідомлення від 03.02.2012 до Житомирської обласної спеціалізованої лікарсько-консультативної комісії; запиту та повідомлення 06.02.2012 головного лікаря обласного центру медико-соціальної експертизи, є помилковим, оскільки, відповідно до протоколу виїмки від 06.10.2011 начальник управління ПФУ в Олевському районі ОСОБА_15 добровільно видала слідчому прокуратури виписку із акту огляду МСЕК до довідки серії ЖИА №110544 ОСОБА_7 . Виїмка проведена на підставі постанови слідчого прокуратури Олевського району від 06 жовтня 2011, згідно до положень чинного на той час процесуального закону, що підтверджує законність проведення цієї виїмки та спростовує той факт, що в матеріалах провадження відсутні документи.
Звертає увагу на той факт, що судом взагалі залишено поза увагою письмові докази вини ОСОБА_7 у вчиненні шахрайських дій з метою незаконного отримання пенсійних та соціальних виплат.
Зазначає, що твердження суду про недопустимість акту огляду МСЕК серії ЖИА №110544 від 10.11.2009, особових справ з УПФУ в Олевському районі, УПСЗН Олевської РДА щодо ОСОБА_7 є безпідставними, оскільки всі докази отримані в порядку, передбаченому вимогами кримінально процесуального законодавства на час вилучення і відповідно долучені та перебувають в матеріалах справи.
Безпідставними також є посилання суду, що в матеріалах кримінального провадження №12014060260000255 від 12.05.2014 відсутні відомості про відкриття пенсійної та особової справ ОСОБА_7 , як доказів стороні захисту під час виконання слідчим вимог ст.290 КПК України, оскільки в матеріалах провадження наявні належні докази факту, що при отриманні досудовим слідством зазначених доказів не було порушено прав та свобод людини та здобуті вони не завдяки інформації отриманої внаслідок порушення таких прав та свобод.
Крім того ці докази відкривались стороні захисту при закінченні досудового розслідування, що підтверджується реєстром матеріалів досудового розслідування доданим до обвинувального акту складеного 16.06.2014 відповідно до якого зафіксовано проведення огляду слідчим цих доказів та протоколами про надання доступу до матеріалів від 16.06.2014 та 05.08.2014 згідно з якими обвинувачена та захисник ознайомились з усіма матеріалами досудового розслідування та зауважень не висловлювали
Також є хибними твердження суду про недопустимість даних доказів, оскільки постанова про визнання документів речовими доказами та приєднання їх до справи винесена заступником начальника СВ ОСОБА_16 лише 04.02.2016 поза межами строку досудового розслідування, оскільки зазначені документи, які відповідають критеріям визначеним у ст.98 КПК України були отримані з дотриманням процесуального порядку (надані добровільно або вилучені), оглянуті слідчим, фактично долучені до справи та відкриті стороні захисту, що підтверджується протоколом про надання доступу до матеріалів (додаткових матеріалів) досудового розслідування від 23.02.2016, згідно з яким обвинувачена та захисник ознайомились з усіма матеріалами досудового розслідування кримінального провадження в 2 томах, та зауважень не надходило.
Крім того, в своїй захисній промові 09.11.2018 в судових дебатах, в судовому розгляді справи Ємільчинським районним судом Житомирської області захисник обвинуваченої ОСОБА_7 - ОСОБА_8 підтвердив факт надання 05.02.2016 йому та його підзахисній ОСОБА_7 доступу до всіх матеріалів досудового розслідування, вони з ними ознайомлені під розписку.
Вказує, що є невірним твердження суду про те, що висновок судової експертизи (дослідження друкарських форм та інших засобів виготовлення документів) №1/604 від 21.05.2014 проведений на підставі постанови, винесеної слідчим у іншому кримінальному провадженні №12014060260000256 від 12.05.2014, так як слідчим 12.05.2014 призначено техніко-криміналістичну експертизу у кримінальному провадженні за фактами посібництва в підробленні документів, використання завідомо підроблених документів та заволодіння державними коштами шляхом шахрайства ОСОБА_7 та в розпорядження надано виписку із акту огляду МСЕК, серія ЖИА № 110544, від 10.11.2009, однак помилково зазначено номер кримінального провадження №12014060260000256, а не №12014060260000255, що не є вагомою підставою для визнання вищевказаної експертизи неналежним доказом.
Зазначає, що висновки суду першої інстанції про те, що досліджені в судовому засіданні письмові докази в своїй сукупності не доводять участь ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованому останній кримінальному правопорушенні, не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження.
Судом першої інстанції докази оцінювались не в їх сукупності, з точки зору достатності та взаємозв'язку, а відокремлено один від одного, внаслідок чого суд дійшов висновку про недоведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, який не відповідає фактичним обставинам справи.
Звертає увагу на те, що під час судового розгляду, прокурором заявлено письмове клопотання щодо витребування з Управління соціальної політики Коростенської районної державної адміністрації та Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області особової та пенсійної справи стосовно ОСОБА_7 , які 04.02.2016 визнано речовими доказами та приєднано до матеріалів кримінального провадження, здано на зберігання у вищезазначені державні установи, однак судом дане клопотання відхилене без зазначення причин залишення без розгляду.
Разом з тим просить повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, а саме: письмові матеріали кримінального провадження, у тому числі особову та пенсійну справи ОСОБА_7 , які знаходяться на зберіганні в Управлінні соціальної політики Коростенської районної державної адміністрації та Головному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області.
Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, яка підтримала апеляційну скаргу, обвинувачену та захисника, які заперечили проти апеляційної скарги прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга прокурора не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права, з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.
Згідно ст.84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
Відповідно до положень ст.94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, судовий розгляд проведено з дотриманням норм КПК України. Суд дав оцінку як окремо кожному доказу, так і усім зібраним у кримінальному провадженні доказам у їх сукупності та взаємозв'язку щодо їх допустимості, достовірності та достатності, на що вказує наведений у вироку аналіз доказів, з яким погоджується і апеляційний суд.
Доводи апеляційної скарги прокурора щодо неналежної оцінки доказів колегія суддів вважає безпідставними та такими, що спростовуються матеріалами кримінального провадження.
Згідно з п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
В силу вимог ч.3 ст.62 Конституції України, положень ст.17 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Усі сумніви щодо доведеності винності особи тлумачаться на її користь.
У п.146 справи «Барбера, Мессегуэ и Джабардо проти Іспанії» від 06.12.1998 року Європейський Суд з прав людини зазначив, що принцип презумпції невинуватості вимагає, серед іншого, щоб, виконуючи свої обов'язки, судді не розпочинали розгляд справи з упередженої думки, що підсудний вчинив злочин, який йому ставиться в вину; обов'язок доказування лежить на обвинуваченні, і будь-який сумнів має тлумачитися на користь підсудного.
Виконуючи, свій професійний обов'язок, передбачений ст.92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред'явлено обвинувачення.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.373 КПК України, однією з підстав ухвалення виправдувального вироку є недоведеність вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення.
Мотивуючи своє рішення про виправдування ОСОБА_7 , суд першої інстанції зазначив, що стороною обвинувачення не надано належних, допустимих та достовірних доказів, якими б поза розумним сумнівом підтверджувалась винуватість ОСОБА_7 у вчиненні нею кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.190 КК України, з чим погоджується колегія суддів.
Доводи апеляційної скарги прокурора стосовно наведення судом суперечливих підстав для виправдання обвинуваченої, є безпідставними.
Ретельно перевіривши всі зібрані під час досудового розслідування та надані прокурором докази, на підставі яких обвинувачується ОСОБА_7 , суд у вироку навів детальний аналіз усіх досліджених доказів, дав належну оцінку кожному з них та їх сукупності і взаємозв'язку, і дійшов до однозначного висновку про те, що вони не підтверджують вчинення обвинуваченою інкримінованого їй злочину.
Так, судом першої інстанції допитано свідка ОСОБА_17 яка пояснила, що в 2009-2011 pоках працювала спеціалістом відділу призначення та перерахунку пенсій УПФ Олевського району. За кожним спеціалістом відділу призначення та перерахунку пенсій закріплювалися певні населені пункти. За нею були закріплені с. Білокоровичі, смт Нові Білокоровичі та ін. Спеціаліст безпосередньо здійснював прийом громадян, які звертались за призначенням чи перерахунком пенсії. До неї ОСОБА_7 звернулась для переоформлення пенсії, яка їй була призначена ще задовго до цього по загальному захворюванню на «чорнобильську пенсію». Оскільки з того часу вже пройшло 13 років, вона не пам'ятає, чи ОСОБА_7 особисто подавала довідку МСЕК. Також на даний час не може стверджувати, хто саме подавав пакет документів ОСОБА_7 особисто, чи її довірена особа. В подальшому ОСОБА_7 повернула всі виплачені кошти.
Допитана також свідок ОСОБА_11 , яка пояснила, що в 2010-2011 роках працювала заступником начальника відділу ГУПФ в Олевському районі. ОСОБА_7 подавала документи про призначення пенсії безпосередньо до спеціаліста по призначенню пенсій ОСОБА_12 . На момент призначення пенсії будь-яких порушень виявлено не було. В подальшому кошти, які були виплачені ОСОБА_7 , були повернуті останньою в добровільному порядку в повному обсязі.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_13 пояснила, що у 2010-2011 роках працювала головним спеціалістом відділу персоніфікованого обліку пільгових категорій населення. Її робота не була пов'язана з чорнобильськими виплатами. Документи від ОСОБА_7 вона не приймала, хто із спеціалістів приймав вказані документи їй не відомо.
Аналогічні показання надала свідок ОСОБА_14 .
При цьому ОСОБА_7 свою вину у пред'явленому обвинуваченні не визнала та відмовилася давати показання по справі.
Надаючи оцінку вказаним доказам з точки зору їх належності, допустимості та взаємозв'язку, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що останні не вказують про те, що саме ОСОБА_7 особисто в січні та березні 2010 року подала працівникам управління праці та соціального захисту населення Олевської районної державної адміністрації та управління Пенсійного фонду України в Олевському районі раніше підроблену «Виписку із акту огляду МСЕК» серії ЖИА №110544 від 10.11.2009, виписану начебто головним лікарем МСЕК №2 м. Житомира на її ім'я, згідно якої вона являлася інвалідом другої групи внаслідок захворювання, що пов'язане з наслідками аварії на ЧАЕС. З вказаним висновком погоджується й колегія суддів.
Крім того судом першої інстанції також були досліджені докази, якими сторона обвинувачення обґрунтовувала доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні нею кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.190 КК України, а саме:
- копії постанови та протоколу виїмки від 06.10.2011 року;
- запит слідчого прокуратури Олевського району від 10.11.2011 року та відповідь-повідомлення Вінницької регіональної міжвідомчої експертної комісії, в якій зазначено, що зазначена в запиті ОСОБА_7 не зверталася до Вінницької регіональної міжвідомчої експертної комісії протягом 2009-2012 рр., не проходила обстеження по встановленню причинного зв'язку хвороб інвалідності та смерті з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на ЧАЕС.
-запит слідчого прокуратури Олевського району та повідомлення Житомирської обласної спеціалізованої лікарсько-консультативної комісії по зв'язку з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на ЧАЕС від 03.02.2012 року, в якій зазначено, що ОСОБА_7 до Житомирської обласної спеціалізованої лікарсько-консультативної комісії по зв'язку з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на ЧАЕС, заяви не подавала і експертного рішення не отримувала;
- запит слідчого прокуратури Олевського району та повідомлення головного лікаря обласного центру медико-соціальної експертизи від 06.02.2012 року, що ОСОБА_7 огляд на обласній МСЕК №2 не проходила, довідки до акту огляду МСЕК не отримувала;
-повідомлення управління праці та соціального захисту населення Олевської райдержадміністрації від 15.05.2014 року, в якому зазначено, що ОСОБА_7 було зайво нараховано компенсацію як потерпілій І категорії відповідно до ст.20 ЗУ «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в сумі 5431,77 грн., які були повернуті останньою 18.10.2011 року;
- лист управління Пенсійного фонду України в Олевському районі від 16.10.2014 року, в якому зазначено, що по пенсійній справі ОСОБА_7 станом на 16.10.2014 року переплата пенсії погашена повністю;
- повідомлення головного лікаря КУ Олевської ЦРЛ від 21.05.2014 року, в якому зазначено, що документація для отримання інвалідності по захворюванню пов'язаному з наслідками аварії на Чорнобильській АЕС ОСОБА_7 не оформлялася, амбулаторна карта останньої в реєстратурі Олевської ЦРП та ЦПМСД відсутня.
- протокол огляду документів від 22.05.2014 року;
- постанова про визнання та приєднання до кримінального провадження речових доказів від 04 лютого 2016 року.
Вказаним доказам судом першої інстанції надана відповідна правова оцінка з точки зору достатності та допустимості, та обґрунтовано прийшов до висновку, що вказані докази поза розумним сумнівом, не підтверджують винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого злочину, з чим погоджується й апеляційний суд.
Колегія суддів вважає, що доводи апелянта про те, що суд першої інстанції безпідставно визнав недопустимим доказом обвинувачення та відхилив дані, які містить постанова про визнання та приєднання до кримінального провадження речових доказів, яка винесена 04 лютого 2016, а саме: виписку із акту огляду МСЕК серії ЖИА №110544 від 10.11.2009 на ОСОБА_7 пенсійну справа по призначенню пенсії по інвалідності ОСОБА_7 , особову справу по призначенню пільг та компенсацій ОСОБА_7 необґрунтованими, та такими, що спростовуються матеріалами провадження.
Так судом першої інстанції встановлено, що обвинувальний акт у даному кримінальному провадженні затверджено 16 червня 2014 року та наступного дня направлено для розгляду до суду.
27 лютого 2015 року вироком Олевського районного суду Житомирської області ОСОБА_7 виправдано за недоведеністю вини у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст. 27, ч.1 ст.358, ч.3 ст.358, ч.1 ст.190 КК України.
27 квітня 2015 року ухвалою Апеляційного суду Житомирської області вищевказаний вирок скасовано та призначено новий розгляд в суді першої інстанції.
03 листопада 2015 року ухвалою Олевського районного суду Житомирської області обвинувальний акт повернутий прокурору для усунення недоліків.
23 лютого 2016 року новий обвинувальний акт у даному кримінальному провадженні затверджено та направлено для розгляду до суду.
Постановою про визнання та приєднання до кримінального провадження речових доказів, яка винесена 04 лютого 2016 року, тобто у період часу, коли обвинувальний акт було повернуто прокурору, виписка із акту огляду МСЕК серії ЖИА №110544 від 10.11.2009 року на ім'я ОСОБА_7 . пенсійна справа по призначенню пенсії по інвалідності ОСОБА_7 , особова справа по призначенню пільг та компенсацій ОСОБА_7 визнано речовими доказами, приєднано до кримінального провадження.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що строк досудового розслідування у цій справі закінчився в момент передачі обвинувального акта до суду, тобто 16 червня 2014 року, то після повернення судом обвинувального акту 03.11.2015 року слідчий і прокурор не мали повноважень складати і затверджувати новий обвинувальний акт, а також виносити процесуальні документи, так як норми КПК України не передбачають поновлення завершеного досудового розслідування.
Разом з тим судом першої інстанції обгрунтовано встановлено, що в матеріалах кримінального провадження №12014060260000255 від 12.05.2014 року відсутні відомості про відкриття пенсійної та особової справ ОСОБА_7 , як доказів стороні захисту під час виконання слідчим вимог ст.290 КПК України.
Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що прокурором не доведено до яких саме матеріалів досудового розслідування стороні захисту надавався доступ під час виконання вимог ст.290 КПК України, а тому суд був позбавлений можливості допустити відомості, що містяться в наданих прокурором та досліджених в судовому засіданні документах, як докази.
Так, судом першої інстанції встановлено, що із обвинувального акту від 23 лютого 2016 року, скерованого повторно до суду після усунення недоліків, та реєстру матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні №12014060260000255 вбачається, що 05 лютого 2016 року ОСОБА_7 та її захиснику - адвокату ОСОБА_8 надано доступ до матеріалів досудового розслідування, однак зазначений протокол у матеріалах кримінального провадження відсутній. На підтвердження відкриття стороні захисту матеріалів розслідування прокурор послався на протоколи від 16 червня 2014 року та 05 серпня 2014 року, проте з них не вбачається, що стороні захисту було надано доступ до всіх матеріалів досудового розслідування, оскільки вказані протоколи не містять відомостей про кількість аркушів матеріалів досудового розслідування та опису документів.
Посилання апелянта на те, що обвинувачена та її захисник ознайомились з усіма матеріалами досудового розслідування кримінального провадження в 2 томах, та зауважень не надходило, що підтверджується протоколом про надання доступу до матеріалів (додаткових матеріалів) досудового розслідування від 23.02.2016, колегія суддів визнає безпідставними, оскільки вказаний протокол не містить відомостей про кількість аркушів матеріалів досудового розслідування та опису документів з якими ознайомилась обвинувачена та її захисник.
Разом з тим заслуговують на увагу доводи апелянта про помилкові висновки суду першої інстанції, що висновок судової експертизи (дослідження друкарських форм та інших засобів виготовлення документів) №1/604 від 21.05.2014 проведена на підставі постанови, винесеної слідчим у іншому кримінальному провадженні №12014060260000256 від 12.05.2014 року; відсутності в матеріалах кримінального провадження відомостей про виділення матеріалів з кримінальної справи №187052/11, зокрема: копій постанови та протоколу виїмки від 06.10.2011; запиту слідчого прокуратури Олевського району від 10.11.2011 та відповіддю-повідомлення Вінницької регіональної міжвідомчої експертної комісії; запит слідчого та повідомлення від 03.02.2012 до Житомирської обласної спеціалізованої лікарсько-консультативної комісії; запиту та повідомлення 06.02.2012 головного лікаря обласного центру медико-соціальної експертизи, оскільки вказані документи знаходяться в матеріалах провадження. Однак, враховуючи покази вищенаведених свідків, порушення слідчим вимог ст.290 КПК України та визнання недопустимим доказом обвинувачення даних, які містить постанова про визнання та приєднання до матеріалів кримінального провадження речових доказів від 04 лютого 2016 року, колегія суддів вважає, що вищенаведене не впливає на правильність прийнятого судом першої інстанції рішення вцілому.
Посилання апелянта на те, що суд відхилив без зазначення причин клопотання прокурора про витребування з Управління соціальної політики Коростенської районної державної адміністрації та Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області особової та пенсійної справи стосовно ОСОБА_7 , колегія суддів визнає безпідставними, оскільки суд не вправі займатися витребовуванням чи збиранням доказів, натомість перевірити надані суду докази є прямим обов'язком суду.
Оцінюючи вищенаведені обставини, встановлені судом першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду у сукупності з ними також враховує позицію Європейського суду з прав людини, наведену в п.282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини» від 10.07.2001, заява №25657/94, в якій суд зазначив: «оцінюючи докази, Суд приймає стандарт доказування «поза розумним сумнівом». Такий доказ може випливати із співіснування досить сильних, чітких і супутніх висновків або подібних необґрунтованих припущень факту. У цьому контексті слід враховувати поведінку сторін щодо отримання доказів (рішення Ірландія проти Сполученого Королівства від 18 січня 1978 року, Серія А № 25, стор. 65, § 161)», а також висновок Касаційного кримінального суду Верховного Суду, вказаний у постанові від 19.11.2019 у справі №748/3070/15-к, згідно якого: «Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Капо проти Бельгії» від 13 січня 2005 року зауважив, що в кримінальних справах питання прийняття доказів належить досліджувати загалом у світлі п.2 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і вимагає воно, крім іншого, щоб тягар доказування лежав на стороні обвинувачення».
Висновок суду про недоведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.190 КК України, та виправданні її при обставинах, викладених у вироку, є обґрунтованим і підтверджується доказами, повно дослідженими в судовому засіданні, яким суд дав належну оцінку. З такою оцінкою погоджується і апеляційний суд.
Відповідно до пункту 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 29 червня 1990 року «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку», при вирішенні питання про винність чи невинність підсудного обвинувальний ухил є неприпустимим, усі сумніви щодо доведеності обвинувачення, якщо їх неможливо усунути, повинні тлумачитися на користь підсудного. Коли зібрані в справі докази не підтверджують обвинувачення і всі можливості збирання додаткових доказів вичерпані, суд зобов'язаний постановити виправдувальний вирок.
Усі доводи, зазначені в апеляційній скарзі, по своїй суті тотожні тим доводам та обставинам, які були підставою для обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, та були предметом дослідження суду першої інстанції, та їм була надана відповідна оцінка, з якою в свою чергу з наведених вище обставин погоджується і колегія суддів.
Таким чином, суд першої інстанції, виходячи із загальних засад кримінального судочинства, а саме верховенства права, законності, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, створивши необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків, дослідивши та оцінивши докази, надані стороною обвинувачення, в їх сукупності, прийшов до обґрунтованого висновку про те, що під час судового розгляду стороною обвинувачення не надано безсумнівних доказів, які би безумовно доводили винуватість обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.190 КК України, що в порядку п.3 ч.1 ст.284, п.2 ч.1 ст.373 КПК України є підставою для її виправдання. Доводи апеляційної скарги прокурора зазначених висновків не спростовують.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для скасування судового рішення, постановленого у цьому кримінальному провадженні, апеляційний суд не встановив, вирок суду відповідає вимогам ст.370 КПК України, а тому в задоволенні апеляційної скарги прокурора необхідно відмовити.
Керуючись ст.ст.404, 405, 407 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу прокурора Олевського відділу Коростенської окружної прокуратури Житомирської області ОСОБА_9 залишити без задоволення, а вирок Ємільчинського районного суду Житомирської області від 26.01.2024 року щодо ОСОБА_7 за ч.1 ст.190 КК України, яким останню визнано невинуватою та виправдано у зв'язку з недоведеністю вчинення нею кримінального правопорушення, - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді: