Справа № 755/6845/24
Провадження № 2/755/4681/24
"12" листопада 2024 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі:
Головуючого судді - Хромової О.О.
при секретарі - Бовкун М.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» (далі - ТОВ «Цикл Фінанс») звернулося до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом, в якому просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором від 24 жовтня 2019 року № 22033000202292 в загальному розмірі 101 116,13 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 51 845,08 грн, прострочена заборгованість за відсотками - 80,33 грн, заборгованість за комісією - 47 058,15 грн, збитки від інфляції - 1 834,28 грн, 3 % річних - 298,29 грн та судові витрати, що складаються з витрат на сплату судового збору у розмірі 2 147,20 грн та витрат на професійну правову допомогу у розмірі 6 890,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 24 жовтня 2019 року між Акціонерним товариством «Банк Кредит Дніпро» (далі - АТ «Банк Кредит Дніпро») та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 22033000202292, відповідно до умов якого позичальник отримав кредитні кошти із нарахуванням процентів за користування ними на строк до 24 жовтня 2024 року.
Після підписання кредитного договору відповідач власним підписом засвідчив факт взяття на себе відповідного зобов'язання, а саме повернути надані в тимчасове користування кредитні кошти, сплатити відсотки за користування ними та комісію, що передбачена кредитним договором.
Відповідно до виписки по особистому рахунку відповідача, АТ «Банк Кредит Дніпро» перерахувало кредитні кошти на особистий рахунок відповідача, як це передбачено умовами кредитного договору.
15 грудня 2021 року між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ТОВ «Цикл Фінанс» було укладено договір факторингу № 15/12/2021, відповідно до якого ТОВ «Цикл Фінанс» набуло право нового кредитора до відповідача за кредитним договором.
На дату звернення ТОВ «Цикл Фінанс» до суду борг за кредитним договором становить: - 98 983,56 грн, що складається з: суми боргу по тілу кредиту - 51 845,08 грн; суми боргу по відсоткам - 80,33 грн; суми боргу по комісії - 47 058,15 грн. Окрім цього, позивач просить стягнути з відповідача суму боргу з урахуванням 3% річних за кредитним договором, що становить: 298,29 грн - 3% річних та 1 834,28 грн - збитки від інфляції.
Враховуючи вищезазначене, позивач просить позов задовольнити та стягнути з відповідача 101 116,13 грн та судові витрати.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 22 квітня 2024 року відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Сторонам роз'яснено їх процесуальні права подати заяви по суті справи та встановлено відповідні строки.
У встановлений судом строк відповідач ОСОБА_1 відзив на позов не подав. Конверт з ухвалою про відкриття провадження та копією позовної заяви з додатками, що двічі направлявся за адресою зареєстрованого місця проживання відповідача, повернувся до суду неврученим з відміткою «Укрпошти» про причини повернення - «за закінченням терміну зберігання».
Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня
2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).
Відповідно до положень частини першої статті 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
За наведених обставин, відповідно до вимог частини першої статті 281 ЦПК України суд ухвалив провести заочний розгляд справи та ухвалити у справі заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.
Враховуючи те, що розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, керуючись частиною другою статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані позивачем докази, суд приходить до таких висновків.
Судом встановлено, що 24 жовтня 2019 між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 22033000202292, відповідно до умов якого банк надає клієнту грошові кошти (кредит) у тимчасове платне користування на споживчі потреби, а клієнт зобов'язується повернути наданий кредит, сплатити проценти за користування кредитом та комісії, що передбачені цим договором, а також здійснити всі інші платежі за кредитом у встановлених цим договором розмірах і строках та виконати зобов'язання за даним договором у повному обсязі (пункт
1.1). Відповідно до пункту 1.2 договору сторони погодили такі умови кредитування: сума кредиту - 52 340,25 грн, строк кредитування - 60 місяців, дата повернення кредиту - 24 жовтня 2024 року, цільове призначення - на споживчі потреби, щомісячна комісія за обслуговування кредиту
- з 24 жовтня 2019 року по 23 лютого 2021 року складає 4,5 % від суми кредиту, з 24 лютого 2021 року по 23 травня 2022 року - 3,5 % від суми кредиту, з 24 травня 2022 року по 23 серпня 2023 року
- 2,5 % від суми кредиту, з 24 серпня 2023 року по 24 жовтня 2024 року - 1,4 % від суми кредиту. Процентна ставка - фіксована, на строкову заборгованість нараховується у розмірі 0,001 % річних, на прострочену - 56,0 % річних. Комісія за надання кредиту сплачується шляхом договірного списання банком з суми кредиту (пункт 1.2 договору). Кредит надається шляхом зарахування суми кредиту (за вирахуванням суми комісії за надання кредиту) на поточний рахунок клієнта, відкритий в АТ «Банк Кредит Дніпро» (пункт 1.4 договору).
Так, у пункті 2.1 договору зазначено, що платежі з погашення заборгованості за кредитом, сплати процентів та щомісячної комісії за обслуговування кредиту здійснюється у вигляді щомісячних ануїтетних (рівномірних) платежів. Відповідно до пункту 2.2 договору дата погашення та розмір обов'язкового платежу визначені в графіку платежів, який викладений в розділі 4 договору.
Графік платежів, розрахунок загальної вартості кредиту для клієнта та реальної річної процентної ставки за договором наведено в розділі 4 договору.
З матеріалів справи вбачається, що між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір від 24 жовтня 2019 року № 22033000202292, сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, договір оформлений сторонами в письмовій формі.
Відповідачем не спростовано факту укладення кредитного договору від 24 жовтня 2019 року
№ 22033000202292.
Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором від 24 жовтня 2019 року
№ 22033000202292 станом на 14 грудня 2021 року загальна сума заборгованості ОСОБА_1 становить 98 983,56 грн, з яких: 52 340,25 грн - залишок заборгованості за тілом кредиту, 80,33 грн - залишок заборгованості за відсотками, 47 058,15 грн - залишок заборгованості за комісіями.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори.
За змістом частин першої та другої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Приписами частини першої статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Положеннями статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до вимог частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Статтею 1047 ЦК України передбачено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Із дослідженого судом договору від 24 жовтня 2019 року № 22033000202292 встановлено, що його укладено в письмовій формі, між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, договір відповідає вимогам Закону та є обов'язковим до виконання.
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язання це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Таке визначення розкриває сутність зобов'язання як правового зв'язку між двома суб'єктами (сторонами), відповідно до якого на одну сторону покладено обов'язок вчинити певну дію (певні дії) чи утриматись від її (їх) здійснення; іншій стороні зобов'язання надано право, що кореспондує обов'язку першої. Обов'язками боржника та правами кредитора вичерпується зміст зобов'язання (стаття 510 ЦК України).
Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із частиною першою статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлено строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцю таку ж суму грошових коштів (суму позики). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей.
На підтвердження виконання АТ «Банк Кредит Дніпро» зобов'язання за кредитним договором від 24 жовтня 2019 року № 22033000202292, надано копію Виписки по особистому рахунку відповідача за період з 24 жовтня 2019 року по 14 грудня 2021 року, з якої вбачається, що АТ «Банк Кредит Дніпро» перераховано кредитні кошти на особистий рахунок ОСОБА_1 , як це передбачено умовами Кредитного договору від 24 жовтня 2019 року № 22033000202292.
Отже, судом встановлено, що на виконання умов укладеного з відповідачем договору від
24 жовтня 2019 року № 22033000202292 АТ «Банк Кредит Дніпро» надало відповідачу кредитні кошти у встановленому договорі розмірі.
Однак відповідач свої зобов'язання щодо повернення кредитних коштів за договором від
24 жовтня 2019 року № 22033000202292 належним чином не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка відповідно до розрахунку позивача станом на 19 грудня 2023 року дорівнює - 51 845,08 грн за тілом кредиту, 80,33 грн - за відсотками, 47 058,15 грн - за комісією.
Відповідач контррозрахунку заборгованості суду не надав.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Таке визначення розкриває сутність зобов'язання як правового зв'язку між двома суб'єктами (сторонами), відповідно до якого на одну сторону покладено обов'язок вчинити певну дію (певні дії) чи утриматись від її (їх) здійснення; іншій стороні зобов'язання надано право, що кореспондує обов'язку першої. Обов'язками боржника та правами кредитора вичерпується зміст зобов'язання (стаття 510 ЦК України).
За нормою статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.
Згідно із статтею 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.
Відповідно до статті 1082 ЦК України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним.
Однак, відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від
23 вересня 2015 року у справі № 6-979ц15, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку щодо погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору. Неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов'язку погашення кредиту взагалі.
Згідно зі статтею 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Статтею 1078 ЦК України передбачено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.
З матеріалів справи судом встановлено, що 15 грудня 2021 року між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ТОВ «Цикл Фінанс» укладено Договір факторингу № 15/12/2021, відповідно до якого, на умовах, встановлених цим договором, та у відповідності до глави 73 ЦК України, фактор передає грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступає факторові права грошової вимоги (права вимоги) до боржників за кредитними договорами (портфель заборгованості). Внаслідок передачі (відступлення) прав вимоги за цим договором, фактор заміняє клієнта у кредитних договорах, що входять до портфеля заборгованості, та набуває прав грошових вимог клієнта за цими кредитними договорами, включаючи права вимагати від боржників належного виконання всіх грошових та інших зобов'язань боржників за кредитними договорами (пункти 1.1, 1.2 договору факторингу).
Пунктом 6.2.2 договору факторингу встановлено, що права вимоги переходять до фактора з моменту набрання чинності даним договором та підписання акту приймання-передачі прав вимоги (додаток № 3), після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно їх заборгованості.
Пунктом 6.6 договору факторингу передбачено, що фактор протягом 10 робочих днів з моменту переходу до фактора права вимоги зобов'язаний письмово повідомити боржників про відступлення права вимоги за формою згідно Додатку № 5 до цього Договору. Відповідно до пункту 7.1 договору фактор здійснює фінансування клієнта у спосіб визначений частиною першою статті
1084 ЦК України шляхом купівлі у нього права грошової вимоги. В якості ціни за придбання (відступлення) прав вимоги, фактор передає в розпорядження клієнта грошові кошти в розмірі, що станом на дату підписання сторонами цього договору складає 9 500 001,00 грн без ПДВ за плату.
Згідно з пунктом 7.2 договору фактор здійснює оплату клієнту шляхом перерахування суми, що вказана в пункті 7.1 цього Договору, на вказаній у реквізитах до цього договору рахунок, в день підписання Договору та Акту приймання-передачі прав вимог.
Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору факторингу від 15 грудня 2021 року року № 15/12/2021 ТОВ «Цикл Фінанс»» отримало від АТ «Банк Кредит Дніпро» право вимоги за договором від 24 жовтня 2019 року № 22033000202292 до боржника ОСОБА_1 на загальну суму 98 983,56 грн, з яких: заборгованість за кредитом (за тілом кредиту) 51 845,08 грн; прострочена заборгованість за відсотками 80,33 грн, прострочена заборгованість по комісії - не зазначено.
Суд враховує, що до матеріалів справи не долучено акту приймання передачі реєстру боржників за договором факторингу від 15 грудня 2021 року № №15/12/2021.
Також матеріали справи не містять повідомлення боржника ОСОБА_1 про відступлення прав вимоги за кредитним договором від 24 жовтня 2019 року № 22033000202292 передачу персональних даних боржника та надання йому інформації про фактора, що обумовлено частиною першою статті
18 Закону України «Про споживче кредитування».
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із частиною першою статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлено строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцю таку ж суму грошових коштів (суму позики). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Принцип повернення, строковості та платності означає, що кредит має бути поверненим позичальником банку у визначений у кредитному договорі строк з відповідною сплатою за його користування.
Згідно зі статтею 1049 цього Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором кредитодавець зобов'язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.
Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, зазначає, що АТ «Банк Кредит Дніпро» передало ТОВ «Цикл фінанс» право вимоги до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором від 24 жовтня 2019 року № 22033000202292 на суму 98 983,56 грн, з яких 51 845,08 грн - заборгованість за основною сумою боргу (залишок простроченого кредиту), 80,33 грн - заборгованість за відсотками та
47 058,15 грн - прострочена заборгованість за комісіями.
Відповідно до довідки картки обліку заборгованості за кредитним договором від 24 жовтня 2019 року № 22033000202292 станом на 19 грудня 2023 року заборгованість ОСОБА_1 складає 98 983,56 грн, з яких: 51 845,08 грн - сума основного боргу за тілом кредиту, 80,33 грн - сума боргу за відсотками та 47 058,15 грн - сума боргу за комісією.
Також позивачем надано розрахунок заборгованості за кредитним договором від 24 жовтня 2019 року № 22033000202292, укладеним між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_1 станом на грудня 2021 року, згідно з яким заборгованість складає 98 983,56 грн, з яких: 51 845,08 грн - залишок простроченого кредиту, 80,33 грн - залишок прострочених відсотків, 47 058,15 грн - залишок прострочених комісій.
На підтвердження наданих розрахунків до матеріалів справи долучено виписку з особового рахунку ОСОБА_1 в АТ «Банк Кредит Дніпро» за період з 24 жовтня 2019 року по 14 грудня
2021 року.
Судом встановлено, що відповідачем факту отримання коштів за кредитним договором не спростовано, доказів погашення кредитної заборгованості суду не надано, власного розрахунку заборгованості за кредитним договором не надано.
Статтею 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами, вживає заходів для виконання ними їх обов'язків.
Відповідно до статті 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно із статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
Відповідно до статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
За змістом статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частинами першої, шостої, сьомої статті 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Як убачається з матеріалів справи за кредитним договором від 24 жовтня 2019 року
№ 22033000202292, укладеним між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_1 , відповідачем порушено умови договору в частині погашення основної заборгованості, у зв'язку з чим виникла заборгованість на загальну суму 98 983,56 грн, яка включає заборгованість за тілом кредиту в розмірі - 51 845,08 грн, заборгованість за відсотками - 80,33 грн, заборгованість за комісією - 47 058,15 грн.
Відповідачем не спростовано належними засобами доказування наявність заборгованості перед позивачем за тілом кредиту в розмірі 51 845,08 грн, так само відповідачем не спростовано розмір нарахованих відсотків за користування кредитом, що складають 80,33 грн.
З урахуванням встановленого, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 взяті не себе зобов'язання не виконав, у передбачений в договорі строк, кошти не повернув, внаслідок чого виникла заборгованість за основним зобов'язанням у розмірі 51 845,08 грн та за відсотками за користування кредитним коштами у розмірі 80,33 грн, що підлягають стягненню з відповідача.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідачки заборгованості за комісією у сумі 47 058,15 грн, суд виходить з такого.
Відповідно до пункту 1.2 кредитного договору від 24 жовтня 2019 року № 22033000202292 сторони погодили такі умови кредитування: сума кредиту - 52 340,25 грн, строк кредитування
- 60 місяців, дата повернення кредиту - 24 жовтня 2024 року, цільове призначення - на споживчі потреби, щомісячна комісія за обслуговування кредиту - з 24 жовтня 2019 року по 23 лютого
2021 року складає 4,5 % від суми кредиту, з 24 лютого 2021 року по 23 травня 2022 року - 3,5 % від суми кредиту, з 24 травня 2022 року по 23 серпня 2023 року - 2,5 % від суми кредиту, з 24 серпня
2023 року по 24 жовтня 2024 року - 1,4 % від суми кредиту. Процентна ставка - фіксована, на строкову заборгованість нараховується у розмірі 0,001 % річних, на прострочену - 56,0 % річних. Комісія за надання кредиту сплачується шляхом договірного списання банком з суми кредиту.
Графік платежів/розрахунок загальної вартості кредиту для клієнта та реальної річної процентної ставки за кредитним договором наведено у розділі 4 кредитного договору.
Зокрема, визначена щомісячна сума платежу за кредитом, яка складається з суми кредиту, процентів за користування кредитом, та платежів за додаткові та супутні послуги (за ведення рахунку, розрахунково-касове обслуговування, комісія за надання кредиту, інші послуги банку). Так сума щомісячного платежу становить 2 439,06 грн та 24 жовтня 2024 року - 1 864,82 грн, де щомісячний платіж на погашення кредиту з 24 жовтня 2019 року по 23 лютого 2021 року складає 83,71 грн,
з 24 лютого 2021 року по 23 травня 2022 року - 607,11 грн, з 24 травня 2022 року по 23 серпня
2023 року - 1 130,53 грн, з 24 серпня 2023 року по 24 жовтня 2024 року - 1 706,30 грн та 24 жовтня 2024 року - 1 132,06 грн, проценти за користування кредитом - 0,04 грн щомісячно, а також встановлено щомісячний платіж за розрахунково-касове обслуговування з 24 жовтня 2019 року по
23 лютого 2021 року у розмірі 2 355,31 грн, з 24 лютого 2021 року по 23 травня 2022 року
- 1 831,91 грн, з 24 травня 2022 року по 23 серпня 2023 року - 1 308,51 грн, з 24 серпня 2023 року по 24 жовтня 2024 року - 732,76 грн та 24 жовтня 2024 року - 732,76 грн.
При вирішенні питання про стягнення нарахованої банком комісії суд враховує таке.
10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Положення частин першої, другої, п'ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно із частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
На виконання вимог пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від
08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).
Згідно із додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.
Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема, інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Згідно із частиною п'ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті
11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від
13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.
У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно із частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу
4 кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Ураховуючи, що банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору, то положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Схожі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2022 року у справі № 755/11636/21, від 08 лютого 2023 року у справі № 168/349/20, та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 листопада 2022 року у справі
№ 755/9486/21.
Наведені висновки підтримані у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 (провадження
№ 61-4202сво22), а саме зазначено, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Із розрахунків наданих позивачем вбачається, що відповідачу нарахована комісія за надання кредиту у розмірі 47 058,15 грн. В кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу та за які банком встановлена комісія за надання кредиту у вказаному розмірі.
Ураховуючи, що банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору, то положення вказаного кредитного договору в частині встановлення комісії є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Отже, вимога позивача про стягнення заборгованості за простроченою платою за комісією у розмірі 47 058,15 грн задоволенню не підлягає.
Також суд враховує що, як уже зазначалося раніше, витяг з реєстру боржників до договору факторингу від 15 грудня 2021 року № 15/12/2021 не містить відомостей про передачу права вимоги від АТ «Банк Кредит Дніпро» до ТОВ «Цикл Фінанс»» до боржника ОСОБА_1 за договором від
24 жовтня 2019 року № 22033000202292 в частині заборгованості за нарахованою комісією, оскільки вказаний витяг не містить інформації про суму заборгованості за комісією.
При цьому, з матеріалів справи, а саме розрахунку заборгованості за кредитним договором та виписки по особовому рахунку за період з 24 жовтня 2019 року по 14 грудня 2021 року встановлено, що з рахунку відповідача відбувалося списання грошових коштів на погашення заборгованості за комісією. Зокрема, 26 листопада 2019 року грошові кошти у сумі 2 355,31 грн, 24 грудня 2019 року - 97,87 грн та 2 257,44 грн, 21 травня 2020 року - 3 711,89 грн на загальну суму 8 422,51 грн.
Згідно статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Згідно абзацу 2 частини п'ятої статті 216 ЦК України суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.
Тобто, з урахуванням здійснених позичальником платежів на загальну суму 8 422,51 грн, прострочена заборгованість за кредитним договором підлягає перерахунку.
Відповідно до статті 534 ЦК України у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.
За наведених обставин, оскільки положення кредитного договору в частині сплати відповідачем суми комісії за надання кредиту є нікчемними, зараховані позивачем в рахунок погашення комісії за надання кредиту грошові кошти у розмірі 8 422,51 грн мають бути зараховані на погашення процентів та основної заборгованості, що відповідає положенню статті 534 ЦК України.
Як уже встановлено раніше заборгованість відповідача за відсотками за користування кредитом складає 80,33 грн, що підлягають погашенню за рахунок внесених відповідачем коштів на сплату комісій. Отже, прострочена заборгованість відповідача за відсотками складає 0,00 грн.
Інша частина суми підлягає зарахуванню в рахунок погашення заборгованості за тілом кредиту.
Отже, з урахуванням нікчемності умови кредитного договору про внесення комісії (плати за обслуговування кредитної заборгованості) загальну заборгованість за тілом кредиту слід визначити у розмірі 43 502,90 грн (51 845,08 грн - (8 422,51 грн - 80,33 грн)).
З урахуванням викладеного, на користь позивача підлягає стягненню залишок заборгованості за тілом кредиту у розмірі 43 502,90 грн.
Щодо вимоги про стягнення з відповідача втрат від інфляції та 3 % річних суд зазначає таке.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що у зв'язку із порушенням відповідачем грошових зобов'язань підлягають стягненню 3 % річних у розмірі 298,29 грн та збитки від інфляції у розмірі 1 834,28 грн.
Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти
За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги
5 ЦК України. Тому, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).
Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, що регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Такий правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від
16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц, від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц.
У постанові Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 520/16692/16-ц зазначено, що: «відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом статті 1 Закону України від 03 липня 1991 року № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.
Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.
Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України гривня, іноземна валюта індексації не підлягає.
Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях.
Як уже встановлено судом раніше у відповідача ОСОБА_2 виник юридичний обов'язок по сплаті заборгованості за кредитним договором від договором від 24 жовтня 2019 року
№ 22033000202292, а тому позивач має право на нарахування 3% річних та інфляційних втрат.
Позивач нарахував на суму заборгованості тілом кредиту у розмірі 51 845,08 грн інфляційні втрати та 3 % річних за період з 15 грудня 2021 року по 23 лютого 2022 року.
Відповідачем не надано до суду альтернативного розрахунку 3 % річних та інфляційних втрат.
Відповідно до наданого позивачем розрахунку збитки від інфляції становлять 1 834,24 грн,
3 % річних 298,29 грн. Даний розрахунок здійснено з урахуванням положень статті 625 ЦК України та пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, а тому суд дійшов висновку, що ці вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Однак, у зв'язку зі зменшенням суми заборгованості за тілом кредиту з 51 845,08 грн до 43 502,90 грн, судом здійснено власний розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат за заявлений позивачем період. Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3 % річних у розмірі 253,87 грн та втрати від інфляції у розмірі 1 539,27 грн, що нараховані на заборгованість за тілом кредиту у розмірі 43 502,90 грн за період з 15 грудня 2021 року по 23 лютого 2022 року.
Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, та враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач знайшли підтвердження під час судового розгляду справи, заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме на користь ТОВ «Цикл Фінанс» підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором від 24 жовтня 2019 року № 22033000202292 у розмірі 43 502,90 грн, 3 % річних у розмірі 253,87 грн та втрати від інфляції у розмірі 1 539,27 грн, що разом складає 45 296,04 грн.
Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов до наступних висновків.
Відповідно до частини третьої статті 133 ЦПК України, частини першої, третьої статті
137 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
У Постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі
№ 922/445/19 висловлено правову позицію, згідно якої розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано: ордер про надання правничої (правової) допомоги від 23 лютого 2024 року серії АІ № 1494201, копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю від 11 жовтня 2021 року серії КС
№ 10289/10, Договір про надання правничої допомоги від 16 травня 2023 року № 16/05 та додаток
№ 1 до даного договору, акт приймання-передачі наданих послуг від 19 грудня 2023 року № 75 до Договору від 16 травня 2023 року № 16/05 про надання професійних правничої допомоги на суму 6 890,00 грн, рахунок-фактуру від 19 грудня 2023 року № 75 на суму 6 890,00 грн, а також платіжну інструкцію від 19 грудня 2023 року № 5661 на суму 6 890,00 грн з призначенням платежу: оплата за надані юридичні послуги зг-но рах.№75 від 19.12.2023р. без ПДВ.
Згідно акту приймання-передачі наданих послуг від 19 грудня 2023 року № 75 до Договору від 16 травня 2023 року № 16/05 про надання професійних правничої допомоги та рахунку-фактури до даного акту, адвокатом Дорошенко М.А. проведено зустріч з представником ТОВ «Цикл Фінанс», здійснено консультацію та ознайомлення з матеріалами справи, підготовку позовної заяви. Загальний розмір витрат на правничу допомогу становить 6 890,00 грн.
Суд враховує, що дана справа про стягнення заборгованості за кредитним договором за критеріями предмету та підстав позову, кількості учасників та предмету доказування належить до справ незначної складності, розгляд справи здійснювався у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову.
Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
При цьому суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, ціну позову, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним.
Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада
2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.
Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року
№ 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
Згідно із статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Аналогічні критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті
41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Враховуючи те, що в матеріалах справи містяться документально підтверджені витрати позивача на правову допомогу на загальну суму 6 890,00 грн, суд дійшов висновку про часткове задоволення даної вимоги у зв'язку із частковим задоволенням позовних вимог, оскільки відповідно до пункту 3 частини другої статті 141 ЦПК України у разі часткового задоволення позову судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Отже, з відповідача підлягають стягненню витрати на правову допомогу у розмірі - 3 086,44 грн.
Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Судові витрати, а саме витрати на оплату судового збору, підтверджено платіжною інструкцією від 12 квітня 2024 року № 526 про оплату судового збору на суму 2 422,40 грн.
Отже, у зв'язку із частковим задоволенням позову на користь позивача підлягають стягненню витрати на оплату судового збору у сумі 1 085,14 грн.
На підставі викладеного, керуючись статтями 216, 512, 514, 526, 534, 549, 610, 611, 615, 625, 629, 1054, 1081, 1082 ЦК України, Законом України «Про споживче кредитування», Законом України «Про захист прав споживачів», статтями 12, 13, 49, 81, 89, 141, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд,
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» заборгованість за кредитним договором від 24 жовтня 2019 року № 22033000202292, що складається із простроченої заборгованість за тілом кредиту у розмірі 43 502,90 грн (сорок три тисячі п'ятсот дві гривні 90 копійок), 3 % річних у розмірі 253,87 грн (двісті п'ятдесят три гривні
87 копійок) та втрати від інфляції у розмірі 1 539,27 грн (одна тисяча п'ятсот тридцять дев'ять гривень 27 копійок), що разом складає 45 296,04 грн (сорок п'ять тисяч двісті дев'яносто шість гривень
04 копійки).
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» судовий збір у розмірі 1 085,14 грн (одна тисяча вісімдесят п'ять гривень 14 копійок), витрати на професійну правову допомогу у розмірі 3 086,44 грн (три тисячі вісімдесят шість гривень 14 копійок).
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги заочне рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Позивач - Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс», ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 43453613, адреса місцезнаходження: вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд. 8, м. Київ, 04112.
Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 .
Повне рішення суду виготовлено 12 листопада 2024 року.
Суддя О.О. Хромова