Справа №461/1829/23
11 листопада 2024 року м.Львів
Галицький районний суд м.Львова у складі:
головуючого судді Мироненко Л.Д.,
секретаря судових засідань Курилюк А.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Ідея Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
Позовні вимоги.
АТ «Ідея Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути з відповідача заборгованість за угодою № С03.179.73181 від 22.11.2016 року про відкриття кредитної лінії та обслуговування кредитної картки в розмірі 149458,62 грн. та судовий збір у розмірі 2684 грн.
В обґрунтування поданого позову покликається на те, що 22.11.2016 року між Акціонерним товариством «Ідея Банк» та ОСОБА_1 було укладено угоду № С03.179.73181 про відкриття кредитної лінії та обслуговування кредитної картки. Згідно кредитного договору відповідач отримав кредит шляхом встановлення відновлювальної кредитної лінії по поточному рахунку № НОМЕР_1 . Процентна ставка за користування коштами кредитної лінії становить 48 % річних. Максимальний ліміт кредитної лінії встановлюється у розмірі 200000 грн. Ліміт кредитної лінії, доступний клієнту на момент укладення угоди становить 29900 грн.
Позивач повністю виконав свої зобов'язання згідно кредитного договору, що підтверджується випискою по поточному рахунку. Проте, відповідач не повернув отриманий кредит у встановлений договором термін та не сплатив нараховані інші платежі за кредитним договором. Сума боргу відповідача за кредитним договором станом на 07.02.2023 року становить 149458,62 грн.
Враховуючи наведене, а також те, що на даний час відповідач продовжує ухилятись від виконання своїх зобов'язань і не погашає заборгованість, що є порушенням законних прав та інтересів позивача, просить позов задоволити.
Рух справи в суді.
Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 22.03.2023 року відкрито провадження, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження.
Ухвалою суду від 30.05.2023 року було задоволено клопотання представника відповідача ОСОБА_2 та зупинено провадження у цивільній справі до припинення перебування ОСОБА_1 в складі територіальної оборони Феодосіївської територіальної громади Обухівського району Київської області.
Ухвалою суду від 08.11.2024 року відновлено провадження по справі.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, подав до суду заяву про слухання справи без його участі. Проти винесення заочного рішення не заперечував. Також подав до суду додаткові пояснення, у яких зазначив, що передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» гарантії не поширюються на добровольців територіальних оборон. Зазначив, що вказані добровольці не мають статусу військовослужбовців. Комплектування Сил територіальної оборони здійснюється на добровільній основі. Членство в добровільному формуванні територіальної оборони не звільняє від обов'язку проходження військової служби за призовом під час мобілізації.
Представник відповідача на судове засідання, призначене на 11.11.2024 року не з'явилась. Хоча була належним чином повідомлена про дату та час розгляду справи. Подала до суду письмові пояснення, у яких вказала, що відповідач 07.03.2022 року підписав контракт добровольця територіальної оборони Феодосіївської територіальної громади Обухівського району Київської області. Вказане добровольче формування утворене у відповідності до ст. 8 ЗУ «Про основи національного спротиву» та постанови Кабінету міністрів України «Про затвердження положення про добровольчі формування територіальних громад. Відтак, на переконання представника відповідача, на ОСОБА_1 діють гарантії соціального і правового захисту, передбачені ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», зокрема останній повинен бути звільнений від сплати заборгованості за нарахованими відсотками у кредитному зобов'язанні. Крім того, вказала, що ситуація, яка склалася після 24.02.2022 року, Торговельно-промисловою палатою України визнана форс-мажорною обставиною. Настання форс-мажорної обставини, а саме введення воєнного стану у країні, є обставиною для звільнення від відповідальності від невиконання зобов'язань за кредитом. Додатково повідомила, що відповідач не заперечує проти сплати тіла кредиту, та звертався до позивача із запитом про надання кредитних канікул, однак банк йому відмовив.
Зважаючи на неявку в судове засідання всіх учасників справи, відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Встановлені судом фактичні обставини справи.
Судом встановлено, що 22.11.2016 року між Акціонерним товариством «Ідея Банк» та ОСОБА_1 було укладено угоду № С03.179.73181 про відкриття кредитної лінії та обслуговування кредитної картки. Згідно кредитного договору відповідач отримав кредит шляхом встановлення відновлювальної кредитної лінії по поточному рахунку № НОМЕР_1 . Процентна ставка за користування коштами кредитної лінії становить 48 % річних. Максимальний ліміт кредитної лінії встановлюється у розмірі 200000 грн. Ліміт кредитної лінії, доступний клієнту на момент укладення угоди становить 29900 грн.
Відповідно до п. 3.2 угоди ліміт кредитної лінії, доступний клієнту на момент укладання угоди, становить 29900 грн.
Пунктом 2.3 угоди визначено, що процентна ставка за користування коштами Кредитної лінії становить 48,00% річних.
Позивач повністю виконав свої зобов'язання згідно умов кредитного договору, що підтверджується випискою про рахунку клієнта-фізичної особи № НОМЕР_1 за період з 22.11.2016 року по 07.02.2023 року.
Судом також встановлено, що відповідач не повернув отриманий кредит у встановлений термін та не сплатив нараховані відсотки, у зв'язку з чим сума заборгованості станом на 07.02.2023 року становить 149458,62 грн. та складається із наступного: основний борг: 99445,69 грн., прострочений борг: 12922,07 грн., прострочені проценти: 36499,74 грн., строкові проценти: 591,12 грн.
Крім того, як вбачається із наданої в матеріалах справи виписки з особового рахунку по кредитному договору, останній платіж ОСОБА_1 був здійснений 29.04.2022 року.
У зв'язку із невиконанням умов кредитного договору, 04.01.2023 року на адресу відповідача направлено вимогу про усунення порушення кредитних зобов'язань. Згідно даної вимоги АТ «Ідея Банк» вимагало терміново, протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дня направлення кредитором цієї вимоги виконати зобов'язання по кредитному договору, а саме достроково повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитними коштами, тобто до дня фактичного погашення всієї заборгованості за кредитом, а також суму пені, нарахованої на день повного погашення заборгованості та інші платежі за кредитним договором. Також відповідачу було повідомлено, що у випадку непогашення заборгованості за кредитним договором в тридцятиденний строк з дня направлення цієї вимоги до ОСОБА_1 будуть здійсненні заходи щодо примусового стягнення заборгованості за кредитним договором на власний вибір кредитора.
Мотиви прийняття рішення судом.
Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, що мають істотне значення для її розгляду і вирішення по суті, дійшов наступного висновку.
Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 1 статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно вимог ст.ст. 1046, 1047 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048, ч. 1 ст. 1049 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (ч. 2 ст. 1050 ЦК України).
Згідно із положеннями ст.509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до вимог ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Судовим розглядом було встановлено, що вказана угода про відкриття кредитної лінії відповідачем не оспорювалась, недійсною в судовому порядку не визнавалась, а відтак є чинною і підлягає до виконання його сторонами. ОСОБА_1 , під час укладення вказаної угоди, ознайомився з її текстом та змістом в цілому, що підтверджується особистим підписом позичальника.
Таким чином, відповідачу банком була надана уся інформація, що надається кредитодавцем споживачу відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування».
Оскільки, угода про відкриття кредитної лінії була підписана відповідачем без будь-яких застережень, суд приходить до висновку, що останній погодився з її умовами, та зобов'язався виконувати їх.
Належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Згідно із зазначеною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Пунктом 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.
Таким чином, надана банком виписка за рахунком позичальника, у сукупності з іншими зібраними у справі доказами, у повному обсязі підтверджує обставини видачі кредиту та його розмір, а також заборгованість по кредиту, розмір якої відображено довідці-розрахунку та не спростовано будь-яким контррозрахунком відповідача.
Такі висновки суду відповідають правовій позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 25 травня 2021 року у справі №554/4300/16-ц.
Стосовно посилання представника відповідача на наявність форс-мажорних обставин (введення правового режиму воєнного стану), які стали причиною для невиконання зобов'язань, суд виходить з наступного.
Згідно ч.ч. 1-3 ст. 14 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», Торгово-промислова палата України здійснює свою діяльність відповідно до цього Закону, інших законів, нормативно-правових актів та свого Статуту. Торгово-промислова палата України відповідно до цього Закону та свого Статуту здійснює представницькі функції як в Україні, так і за її межами, об'єднує торгово-промислові палати та координує їх діяльність. Торгово-промислова палата України: відкриває свої представництва та філії в інших країнах, а також засновує разом із зарубіжними партнерськими організаціями як в Україні, так і за її межами змішані торгово-промислові палати, ділові ради та інші спільні організації; засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб; засвідчує форс-мажорні обставини відповідно до умов договорів за зверненнями суб'єктів господарської діяльності, що здійснюють будівництво житла (замовників, забудовників); веде недержавний реєстр українських підприємців за їх згодою, фінансовий стан яких свідчить про їх надійність як партнерів у підприємницькій діяльності в Україні та за її межами. Порядок ведення зазначеного реєстру визначається Торгово-промисловою палатою України.
Стаття 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» передбачає, що торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо. Для доказування настання форс-мажорної обставини необхідно отримати сертифікат Торгово-промислової палати України або уповноваженої нею регіональної торгово-промислової палати.
Суд зазначає, що встановлення форс-мажорних обставин проводиться у кожному конкретному випадку індивідуально, зокрема по окремому зобов'язанню. Сам по собі факт введення воєнного стану в Україні не є підставою для беззаперечної видачі підтверджуючого сертифікату. Для того, щоб отримати сертифікат Торгово-промислової палати про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) слід довести причинно-наслідковий зв'язок між зобов'язаннями, що сторона не може виконати, та обставинами (їхнім результатом), на які сторона посилається як на підставу неможливості виконати зобов'язання. Тягар доказування настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) покладений на заявника. Та заявник несе відповідальність за повне та належне оформлення заяви, достовірність викладених фактів, наданих документів, даних та доказів.
Суд не може прийняти у якості належного та допустимого доказу наявності форс-мажорних обставин лише посилання на факт введення в Україні правового режиму воєнного стану, враховуючи ту обставину, що для доказування настання форс-мажорної обставини необхідно отримати сертифікат Торгово-промислової палати України або уповноваженої нею регіональної торгово-промислової палати. Разом з тим відповідач не надав жодних доказів, що звертався до торгово-промислової палати України із заявою про встановлення факту наявності форс-мажорних обставин.
При цьому, суд не ставить під сумнів наявність самих обставини, які представник відповідача наводить форс-мажорними, а саме - введення воєнного стану у країні. Водночас, наведені доводи сторони відповідача суд оцінює виключно у контексті можливості їх застосування до конкретних обставин, тобто до наведених вище договірних зобов'язань і їх виконання сторонами. У даному конкретному випадку сам по собі факт введення військового стану не звільняє відповідача від обов'язку довести наявність форс-мажорних обставин у спосіб визначений законом та договором.
Крім того, суд не враховує доводи представника відповідача, що на останнього поширюються гарантії соціального і правового захисту, передбачені ЗУ «Про соціальний і правовий захист вйсськовослужбовців та членів їх сімей», з огляду на наступне.
Судом встановлено, що 07.03.2022 року ОСОБА_1 уклав контракт добровольця територіальної оборони Феодосіївської територіальної громади Обухівського району Київської області.
Відповідно до п.1, 2 ст. 1 ЗУ «Про основи національного спротиву» доброволець Сил територіальної оборони Збройних Сил України - громадянин України або іноземець чи особа без громадянства, який перебуває в Україні на законних підставах впродовж останніх п'яти років та на добровільній основі зарахований до проходження служби у складі добровольчого формування Сил територіальної оборони Збройних Сил України.
Добровольче формування територіальної громади - воєнізований підрозділ, сформований на добровільній основі з громадян України, які проживають у межах території відповідної територіальної громади, який призначений для участі у підготовці та виконанні завдань територіальної оборони.
Відповідно до ч.2 ст. 24 ЗУ «Про основи національного спротиву» на членів добровольчих формувань територіальних громад під час їх участі у заходах підготовки добровольчих формувань територіальних громад, а також виконання ними завдань територіальної оборони поширюються гарантії соціального і правового захисту, передбачені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Згідно із ч. 2 ст.9 вказаного закону комплектування добровольчих формувань територіальних громад здійснюється на добровільній основі відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
Згідно з п.15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», відповідно до якого «військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об'єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об'єкта нерухомості, об'єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля».
Вищевказаною нормою передбачено, що зазначені гарантії поширюються на виключне коло осіб.
Стороною відповідача не долучено документів, що ОСОБА_1 є чи був військовослужбовцем та те, що останній належить хоча б до однієї із зазначених в. п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» категорії осіб, на яких розповсюджуються зазначені гарантії.
Крім того, позовні вимоги стосуються лише стягнення суми боргу та відсотків за користування кредитом. Нарахування штрафів, санкцій, пені в рамках зазначеного кредитного договору АТ "Ідея Банк" не здійснювалось.
Підсумовуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позичальником порушено встановлений договором обов'язок повернути кредит та сплатити проценти, а тому позикодавець, як це передбачено ч. 2 ст. 1050 ЦК України, правомірно звернувся з позовом про дострокове повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК України.
Як вбачається з матеріалів позовної заяви, позивачем було сплачено судовий збір у сумі 2684 грн., а тому вказана сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, відповідно до ст.141 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 247, 258, 259, 263-265, 351-355 ЦПК України, суд -
Позов Акціонерного товариства «Ідея Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволити повністю.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Ідея Банк» заборгованість за угодою № С03.179.73181 від 22.11.2016 року про відкриття кредитної лінії та обслуговування кредитної картки в розмірі 149458 (сто сорок дев'ять тисяч чотириста п'ятдесят вісім) грн. 62 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Ідея Банк» сплачений судовий збір в розмірі 2684 грн.
Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: Акціонерне товариство «Ідея Банк», місцезнаходження: 79008, м. Львів, вул. Валова, 11, ЄДРПОУ 19390819.
Відповідач: ОСОБА_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Суддя Мироненко Л.Д.