02068, м. Київ, вул. Кошиця, 5-А
справа № 753/12305/24
провадження № 2/753/7415/24
"23" вересня 2024 р. суддя Дарницького районного суду м. Києва Каліушко Ф.А., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за порушення грошового зобов'язання після прийняття судового рішення
У червні 2024 року позивач звернувся до Дарницького районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за порушення грошового зобов'язання після прийняття судового рішення.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.06.2024 дану справу визначено за суддею Каліушком Ф.А.
Ухвалою суду від 01.07.2024 залишено позов без руху та надано позивачу строк у п'ять днів з дня отримання ним копії ухвали, для усунення зазначених недоліків.
Вищевказану ухвалу суду від 01.07.2024 позивач отримав 26.07.2024, що підтверджується його власноручним підписом у рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення.
01.08.2024, на виконання вимог ухвали суду від 01.07.2024, позивачем через загальну канцелярію суду подано уточнену позовну заяву.
Так, позовна заява обгрунтована тим, що 27.04.2011 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, за умовами якого позичальник ОСОБА_2 отримав у власність від позикодавця ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 210 286,56 грн., що в еквіваленті по курсу НБУ станом на 27.04.2011 складало 26 400 дол. США. Вказану суму грошових коштів позичальник зобов'язався повернути готівкою в строк до 28.06.2011. Однак, позивальчник взяті на себе зобов'язання за договором позики не виконав, у зв'язку із чим ОСОБА_1 був змушений звернутись за захистом своїх прав до Дарницького районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів та відшкодування моральної шкоди. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 22.12.2015 у справі №753/10483/14-ц позовні вимоги за вищевказаним позовом задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти за договором позики у розмірі 602 489,53 грн. В подальшому, у зв'язку з небажанням відповідача повертати стягнуті судовим рішення грошові кошти, позивач звернувся до Дарницького районного суду м. Києва з позовом про стягнення інфляційних втрат та 3% річних за період невиконання судового рішення, за наслідками розгляду якого судом було стягнуто штрафні санкції у загальному розмірі 213 250,90 грн. (судове рішення від 03.12.2018 у справі № 753/13488/17). Враховуючи те, що ОСОБА_2 вказані судові рішення, які набрали законної сили, не виконував, ОСОБА_1 змушений був звернутись з позовом до суду про стягнення з останнього неустойки, інфляційної складової боргу та 3% річних. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 12.09.2022 у справі №753/17123/21 вищевказаний позов задовлено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неустойку у розмірі 657 944,40 грн., 3% річних від простроченої заборгованості у розмірі 22 434,41 грн., інфляційні втрати у розмірі 88 834,98 грн. В іншій частині у позові відмовлено. Постановою Київського апеляційного суду від 13.03.2024 рішення Дарницького районного суду м. Києва від 12.08.2022 в частині задоволених позовних вимог про стягнення неустойки скасовано та ухвалено в цій частині нове про відмову зазначеної позовної вимоги. В іншій частині рішення залишено без змін. Враховуючи те, що знову ж таки ОСОБА_2 вказане судове рішення, яке набрало законної сили, не виконує, ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду та просить стягнути з останнього додаткову суму заборгованості за порушення грошового зобов'язання після прийняття судового рішення, зокрема: - неустойку в розмірі 203 516,70 грн.; - 3% річних у розмірі 13 864,76 грн.; - інфляційну складову боргу у розмірі 44 469,47 грн. та збитки у вигляді упущеної вигоди у розмірі 70 500,00 грн., а всього 332 350,93 грн.
Суддя, дослідивши позовну заяву та додані до неї документи, дійшов наступного висновку.
Відповідно до ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі по тексту - ЦПК України) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
За нормою статті 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Право на доступ до правосуддя не є абсолютним, на цьому наголошує і Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях «Голдер проти Великої Британії» від 21.02.1975 року, «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16.12.1992.
Відтак, в кожному випадку позивач при зверненні до суду із позовом повинен дотримуватися норм процесуального законодавства.
Частиною 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Слід зауважити, що практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що, реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух.
З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Голдер проти Великої Британії» від 21.02.1975, «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998, «Круз проти Польщі» від 19.06.2001, «Мельник проти України» від 28.03.2006.
У вказаних Рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.
Порядок звернення до суду за судовим захистом урегульований ЦПК України. Подання позовної заяви має відбуватись з дотриманням певних умов.
Звертаючись, із вказаним позовом до Дарницького районного суду м. Києва, позивач посилається на положення ч. 8 ст. 28 ЦПК України, водночас, суддя не погоджується із вказаними доводами з урахуванням наступного.
Згідно з частиною 1 статті 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Статтею 28 ЦПК України встановлені правила альтернативної підсудності, зокрема в частині 8 цієї статті зазначено, що позови, що виникають із договорів, у яких зазначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред'являтися також за місцем виконання цих договорів.
Так, в матеріалах справи міститься копія договору позики від 27.04.2011, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , де в п. 3 визначено, що повернення боргу має здійснюватися за місцем проживання позикодавця.
Відповідно до відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру №668031 від 28.06.2024, позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Разом із цим, суд зауважує, що предметом спору у даній справі є стягнення з відповідача заборгованості за порушення грошового зобов'язання після прийняття судового рішення від 12.09.2022 у справі №753/17123/21, а не стягнення заборгованості за договором позики від 27.04.2011, що в даному випадку свідчить про відсутність правових підстав для застосування положень ч. 8 ст. 28 ЦПК України.
Водночас, як було зазначено вище, згідно з частиною першою статті 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
На виконання ч. 6 ст. 187 ЦПК України суддею здійснено запит до Єдиного державного демографічного реєстру щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) відповідача у даній справі - ОСОБА_2 , за яким надано відповідь, з якої вбачається, що останній зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , що не відноситься до територіальної юрисдикції Дарницького району м. Києва.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України, суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
За змістом ч. 9 ст. 187 ЦПК України, якщо за результатами отриманої судом інформації буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд надсилає справу за підсудністю в порядку, встановленому статтею 31 ЦПК України.
Відповідно до вимог ст. 378 ЦПК України прийняте судом рішення з порушенням правил територіальної підсудності є підставою для його скасування судом апеляційної інстанції з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю.
Враховуючи вищевикладені обставини, суддя приходить до висновку про те, що позовна заява не підсудна Дарницькому районному суду м. Києва і відноситься до територіальної юрисдикції Святошинського районного суду м. Києва, а відтак справа має бути передана на розгляд цього суду за загальними правилами підсудності, передбаченими ч. 1 ст. 27 ЦПК України за місцезнаходженням відповідача.
На підставі викладеного та керуючись стст. 27, 28, 258, 259, 260, 353, 354 ЦПК України, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за порушення грошового зобов'язання після прийняття судового рішення - передати на розгляд за підсудністю до Святошинського районного суду м. Києва.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення відповідної ухвали суду до Київського апеляційного суду.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу не було подано протягом встановленого законом строку. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
СУДДЯ: КАЛІУШКО Ф.А.