12.11.2024
Справа № 720/2630/24
Провадження № 3/720/1024/24
Справа № 720/2631/24
Провадження № 3/720/1025/24
Справа № 720/2632/24
Провадження № 3/720/1026/24
12 листопада 2024 року суддя Новоселицького районного суду Чернівецької області Ляху Г.О., розглянувши справи про адміністративні правопорушення відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, пенсіонерки, зареєстрованої в АДРЕСА_1 , за ст. 173-2 ч. 1 Кодексу України про адміністративні правопорушення,-
В період часу з 14 по 16 серпня 2024 року ОСОБА_1 перебуваючи за місцем свого проживання по АДРЕСА_1 вчинила відносно своєї доньки ОСОБА_2 домашнє насильство, яке виразилось в тому, що позбавила останню житла, яким ОСОБА_2 користувалась на законних підставах.
ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомленою про час і місце судового розгляду справи за адресою, яка вказана в протоколі про адміністративне правопорушення, в судове засідання не з'явилась.
Одночасно, від ОСОБА_1 надійшло клопотання, в якому остання свою винну у вчиненні адміністративних правопорушень не визнала, у зв'язку із відсутністю доказів, які могли підтвердити факт вчинення нею домашнього насильства. Просила провадження у справі закрити у зв'язку із відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.
Не дивлячись на невизнання ОСОБА_1 своєї вини у вчиненні вказаного адміністративного правопорушення, її вина у вчиненні домашнього насильства відносно ОСОБА_2 підтверджується протоколами про адміністративні правопорушення, поясненнями наданими потерпілою ОСОБА_2 в суді та іншими матеріалами справи.
Так, потерпіла ОСОБА_2 в суді заперечила проти пояснень наданих ОСОБА_1 та в свою чергу вказала, що вона за пропозицією своєї матері ОСОБА_1 разом із своєю донькою проживала у домоволодінні по АДРЕСА_1 з 2016 року. Вказане господарство було її постійним місцем проживання, залишаючись бути формально зареєстрованою в батьківському домоволодінні. Однак, останнім часом між ними виникли суперечності, у зв'язку із чим, ОСОБА_1 без попередження поміняла замки від житлового будинку, тим самим позбавила її та доньку житла. З серпня 2024 року вона змушена була перейти жити у домоволодіння батька по АДРЕСА_1 , в той же час речі залишились в будинку матері. Тим самим, матір вчинила до неї економічне насилля, позбавивши права житла у будинку, в якому вона прожила останні 8 років, залишивши її на вулиці без власних речей та житла.
Пояснення ОСОБА_2 підтверджуються змістом протоколів про адміністративні правопорушення та наявними у справі письмовими поясненнями ОСОБА_3 ..
З письмового пояснення ОСОБА_1 вбачається, що остання визнала той факт, що вона за наслідком конфлікту із своєю донькою ОСОБА_2 поміняла замки від житлового будинку по АДРЕСА_1 .
З довідки Магальської сільської ради № 1424 від 29 серпня 2024 року слідує, що ОСОБА_2 проживає по АДРЕСА_1 , залишаючись бути зареєстрованою у домоволодінні по АДРЕСА_1 .
Вирішуючи питання щодо кваліфікації дій ОСОБА_1 слід виходити з того, що відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» під домашнім насильством слід розуміти діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь;
За змістом пункту 4 частини першої вказаної статті економічне насильство - форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.
Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.
Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту,житло надається державою т аорганами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
За приписами статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» в контексті вказаної Конвенції поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин; а саме існування достатніх і тривалих зв'язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що спричинило б захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме від наявності достатніх триваючих зв'язків з конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ у справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20) зазначила, що правова позиція ЄСПЛ відповідно до пункту 1 статті 8 Конвенції гарантує кожній особі крім інших прав право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.
Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення ЄСПЛ у справі Gillow v. the U.K. від 24 листопада 1986 року), так і на наймача (рішення ЄСПЛ у справі Larkos v. Cyprus від 18 лютого 1999 року).
Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції.
Будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду вважає, що права членів сім'ї власника житла також підлягають захисту, і позбавлення права на житло не лише має ґрунтуватися на вимогах закону, але таке втручання повинно бути виправданим, необхідним для захисту прав позивача та не покладати надмірний тягар на відповідача.
Таким чином, тривалий час проживання потерпілої з дітьми в житлі (близько 8 років), незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням у приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.
За вказаних обставин, оцінюючи у сукупності досліджені докази за своїм внутрішнім переконанням, приходжу до висновку, що в діях ОСОБА_1 містяться ознаки вчинення домашнього насильства у вигляді позбавлення потерпілої належного їй житла, у зв'язку із чим її дії правильно кваліфіковані за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, а справи слід розглянути в одному провадженні, що відповідає положенням ст. 36 КУпАП.
При накладенні стягнення, суд враховує, характер вчиненого правопорушення, ступінь вини та особу порушниці, яка є пенсіонеркою, а також її майновий стан, обставини, які пом'якшують та обтяжують відповідальність порушниці.
Приймаючи до уваги наведене, вважаю за необхідне накласти на ОСОБА_1 адміністративне стягнення у виді штрафу, а також стягнути з неї на користь держави судовий збір.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 36, 173-2 ч.1, 221, 283, 288, 289 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суддя,-
Визнати винною ОСОБА_1 в скоєні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення та на підставі ст. 36 Кодексу України про адміністративні правопорушення накласти на неї адміністративне стягнення у виді штрафу в дохід держави в розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 170 (сто сімдесят) гривень.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 605 гривень 60 копійок.
Постанова може бути оскаржена в десятиденний строк з дня її винесення через Новоселицький районний суд до Чернівецького апеляційного суду.
Суддя Ляху Г.О.