ЄУН 193/1637/24
Провадження 2-о/193/61/24
іменем України
08 листопада 2024 року Софіївський районний суд Дніпропетровської області
у складі: головуючого судді Томинця О.В.,
присяжних Юрчик С.В., Черевко І.С.,
за участі: секретаря судового засідання Оселедець О.І.,
заявника ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в сел. Софіївка Криворізького району Дніпропетровської області у порядку окремого провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області, про визнання особи безвісно відсутньою,
10.09.2024 ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про визнання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , безвісно відсутнім.
В обґрунтування своєї заяви ОСОБА_1 вказала на те, що ОСОБА_2 є її батьком, який у 2000 році виїхав на роботу до Російської Федерації. Починаючи з 2009 року зв'язок з ним втрачено. З цього часу будь яких відомостей про його місцеперебування не має. Зверталася за допомогою про розшук до родичів, які проживають чи тимчасово працюють у Росії, але намагання знайти батька виявилися безрезультатними. Не дало результатів також звернення до місцевих органів Національної поліції. Визнання особи безвісно відсутньою необхідне для вирішення питань пов'язаних з майном батька, зокрема для укладення договору оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення.
У судовому засіданні заявниця ОСОБА_1 , посилаючись на обставини та доводи, викладені у своїй заяві, заявлені вимоги підтримала і просила їх задовольнити.
На судовий розгляд справи представник заінтересованої особи - ГУ НП в Дніпропетровській області не з'явився, проте направив до суду письмову заяву про можливість розгляду справи за його відсутності. Крім того подав заперечення проти заяви ОСОБА_1 згідно якої, посилаючись на те, що заявниця не надала належних і допустимих доказів відсутності відомостей про місце перебування її батька ОСОБА_2 за його останнім відомим місцем проживання протягом одного року, а сам по собі факт втрати зв'язку з ОСОБА_2 і фактична відсутність відомостей про його місце перебування не є безумовною підставою для визнання особи безвісно відсутньою, просила у задоволенні цієї заяви відмовити.
Вислухавши заявника, свідків, дослідивши матеріали справи, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про визнання фізичної особи безвісно відсутньою.
Згідно ч. 1 ст. 43 ЦК України фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування.
Відповідно до ч. 3 ст. 43 ЦК України порядок визнання фізичної особи безвісно відсутньою встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України.
У відповідності до ст. 306 ЦПК України у заяві про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою повинно бути зазначено: для якої мети необхідно заявникові визнати фізичну особу безвісно відсутньою або оголосити її померлою; обставини, що підтверджують безвісну відсутність фізичної особи, або обставини, що загрожували смертю фізичній особі, яка пропала безвісти, або обставини, що дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку.
Відповідно до імперативних положень ч.5 та ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус судді» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Таким чином, про розгляді даної справи суд враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права, які стосуються розгляду справ про визнання особи безвісно відсутньою. Так, 22 листопада 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи №225/882/17, провадження № 61-34068св18 (ЄДРСРУ № 78044509) підтвердив правові позиції стосовно підстав для визнання особи безвісно відсутньою. Зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 травня 2018 року у справі № 225/1297/17 зроблено висновок, що «безвісна відсутність - це посвідчення в судовому порядку тривалої відсутності фізичної особи в місці її постійного проживання за умов, що не вдалося встановити місця її знаходження (перебування). Підставами для визнання фізичної особи безвісно відсутньою є сукупність юридичних фактів, тобто юридичний склад, до якого включаються: а) відсутність відомостей про перебування фізичної особи у місці її постійного проживання; б) відсутність відомостей про дійсне перебування особи і неможливість отримати такі відомості; в) сплив річного строку з дня одержання останніх відомостей про місце перебування фізичної або з дня, визначеного відповідно до частини другої статті 43 ЦК України; г) наявність у заявника правової зацікавленості у вирішенні питання про визнання особи безвісно відсутньою. При визнанні особи безвісно відсутньою застосовується презумпція, що особа є живою, однак встановити її місце знаходження у цей час неможливо, причому вказана презумпція має спростовний характер.
Також належить враховувати, що визнання судом у встановленому законом порядку фізичної особи безвісно відсутньою (стаття 43 ЦК України) жодним чином не свідчить про смерть такої особи, так і не виключає самої можливості смерті. Зазначене зумовлює одночасну наявність двох припущень щодо двох взаємовиключних життєвих станів безвісно відсутньої фізичної особи (особа жива, особа померла) (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 лютого 2018 року у справі № 317/3139/15-ц, провадження №61-4241св18 (ЄДРСРУ № 72641734).
Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦК України у разі неможливості встановити день одержання останніх відомостей про місце перебування особи початком її безвісної відсутності вважається перше число місяця, що йде за тим, у якому були одержані такі відомості, а в разі неможливості встановити цей місяць - перше січня наступного року.
З аналізу вказаних норм, фізична особа може бути визнана безвісно відсутньою за сукупності таких умов: якщо вона відсутня у місці свого постійного проживання протягом року; якщо протягом одного року в місці, де особа постійно або переважно проживає, немає відомостей про її місцеперебування; вжитими заходами щодо розшуку відсутньої особи встановити місце її перебування неможливо; визнання причин, через які заявник просить визнати фізичну особу безвісно відсутньою, юридично поважними.
Допитана у судовому засіданні у якості свідка дружина ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , пояснила, що її чоловік після одруження з нею став працювати на фермі місцевого колгоспу, після розпаду якого, через зловживання алкогольними напоями, він тривалий час не міг знайти роботу в Україні. Тому оскільки він був уродженцем Росії й там залишилося у нього багато родичів, то у 1999-2000 роках, точно не пам'ятає, він вирішив поїхати тимчасово на заробітки до Росії, зокрема до Калузької області або м. Москва, де проживали його батьки. Приблизно десь через рік потому їй зателефонувала рідна сестра чоловіка і повідомила їй, що вона улаштувала ОСОБА_2 на роботу на завод пластмасових виробів у Калузькій області, але через те, що він став зловживати алкогольними напоями його було звільнено з роботи і він після цього поїхав проживати до свого рідного дядька у м. Балабаново Московської області. У 2009 році до неї надійшов поштою лист від імені ОСОБА_2 , але вона переконана, що він не був написаний ним особисто та у якому було зазначено, що він сильно захворів і лежить паралізований в Єрмоленській лікарні Боровського району Калужської області РФ. Вона намагалася зв'язатися з рідними свого чоловіка, що проживають у Росії, але їхні контакти змінилися. Квартира у м. Москва, де проживали батьки чоловіка, після їх смерті ОСОБА_2 успадкована не була. До цього часу їй так і не вдалося з'ясувати, де перебуває її чоловік та чи живий він взагалі.
Інший свідок, ОСОБА_4 , повідомила, що добре знає сім'ю ОСОБА_5 , адже вони проживають разом у одному селі. Подружжя ОСОБА_5 разом працювали у місцевому колгоспі при розпаюванні якого, кожний з них, як член колгоспу, отримали у власність по земельній ділянці сільськогосподарського призначення. Після чого вона уклала з ними договори оренди їхніх земельних ділянок, які неодноразово пролонговувалися на нові строки та котрі діють і до цього часу. Орендодавець ОСОБА_2 більше двадцяти років орендну плату особисто не отримує. Їй відомо, що приблизно у 2000-2002 роках він виїхав на заробітки до Російської Федерації і до цього часу не повернувся. За вказівкою його дружини, ОСОБА_2 , свідок виплачує належну йому орендну плату його рідній дочці, заявниці ОСОБА_1 .
Згідно повідомлення відділення поліції № 9 Криворізького районного управління поліції ГУ НП у Дніпропетровській області від 24.10.2024, до відділення поліції звернулася 01.02.2022 ОСОБА_1 про те, що з 1999 року її батько ОСОБА_2 поїхав на заробітки до РФ та з 2009 року з останнім втрачено родинний зв'язок. Цього ж дня її заяву зареєстровано до ЄО ВП № 9 за № 247. Проте встановити місцезнаходження ОСОБА_2 на території країни-агресора, а також здійснити перевірку останнього за наявними обліками інформації РФ не є можливим, у зв'язку з тим, що РФ розв'язала і продовжує вести агресивну війну проти України, що унеможливлює подальшу координацію, організацію та забезпечення співробітництва органів та підрозділів поліції з компетентними органами РФ. Також повідомлено, що оскільки заява ОСОБА_1 не містила відомостей про вчинення кримінального правопорушення й вході її розгляду поліцією не встановлено ознак будь-якого кримінального правопорушення, то відомості до Єдиного реєстру досудового розслідування не вносилися.
Таким чином, під час судового розгляду справи судом достеменно встановлено, що за останнім відомим зареєстрованим місцем постійного проживання - АДРЕСА_1 ОСОБА_2 не проживає, щонайменше з 04.03.2002, коли був знятий з реєстраційного обліку у зв'язку з вибуттям до м. Москва РФ, про що свідчить довідка виконкому Софіївської селищної ради Дніпропетровської області від 09.07.2024 та витяги з погосподарської (домової) книги Новоюлівської сільської ради за 1983-1987 та за 2001-2005 роки (а.с.7-10).
Про відсутність відомостей про фактичне перебування ОСОБА_2 свідчать показання свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які повідомили, що у 1999-2002 роках ОСОБА_2 вирішив поїхати тимчасово на заробітки до Росії, зокрема до Калузької області або м. Москва, але до цього часу так і не повернувся.
Разом з тим, сама по собі тривала відсутність особи за місцем проживання або реєстрації не може бути підставою для визнання такої особи безвісно відсутньою, оскільки безвісна відсутність є засвідчений у судовому порядку факт довготривалої відсутності фізичної особи в місці свого проживання, якщо не вдалося встановити місця її перебування.
За своїм змістом стаття 43 ЦК України передбачає з'ясування місця постійного проживання особи на час її зникнення, заходів, які приймав заявник для встановлення місця знаходження особи, щодо якої ставиться питання про визнання безвісно відсутньою, та чи були вичерпані усі можливості для її знаходження.
Визнання особи безвісно відсутньою має широке коло правових наслідків, тому мають бути вжитті всі заходи для з'ясування обставин зникнення особи, заходи щодо її розшуку.
Процес розшуку безвісно відсутніх осіб регулюється такими нормативно-правовими актами законодавчого рівня, як Кримінальний кодекс України, Кримінальний процесуальний кодекс України, Закони України «Про Національну поліцію» та «Про оперативну-розшукову діяльність».
Законом України «Про Національну поліцію» визначено, що одним із повноважень поліції є розшук безвісно зниклих осіб; початок розшуку безвісно зниклих осіб є підставою для відкриття кримінального провадження. Відповідно до ст. 6 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» інформація про безвісно зниклу особу є підставою для здійснення оперативно-розшукової діяльності.
Між тим, слід зазначити, що не звини заявниці місцеве відділення поліції відмовило у порушенні кримінального провадженні (у внесенні відомостей до ЄРДР про вчинене кримінальне правопорушення) та не приводило оперативно-розшукових заходів з розшуку цієї особи.
Так, варто зауважити, що у відповідь на акт збройної агресії РФ проти України, уряд України припинив з 24.02.2022 дію низку міжнародних договорів з Росією, у тому числі угоду про співробітництво між Міністерством внутрішніх справ України та Міністерством внутрішніх справ Російської Федерації, вчинену у м. Ялті 4 червня 2009 року, з огляду на це національні правоохоронні органи не мали можливості отримати відомості від компетентних органів РФ про дійсне перебування ОСОБА_2 .
При цьому судом установлено, що ОСОБА_2 вибув саме до РФ, й з часу отримання останніх відомостей з цієї країни про його місце перебування, що мало місце у 2009 році, очевидно сплив річний строк.
Відтак, враховуючи те, що встановити точний день одержання останніх відомостей про місце перебування ОСОБА_6 неможливо, але при цьому відомо, що інформація про його перебування на лікуванні у Єрмоленській лікарні Боровського району Калужської області РФ надійшла заявникам у 2009 році, то з урахуванням вимог ч. 2 ст. 43 ЦК України його слід визнати безвісно відсутнім саме з 01 січня 2010 року.
Також судом з'ясовано, що визнання ОСОБА_2 безвісно відсутнім заявниці ОСОБА_1 , як його дочці, необхідно для опіки над майном батька, а саме земельної ділянки площею 6,1186 га призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Новоюлівської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області та належить ОСОБА_2 на підставі державного акту на право приватної власності на землю, серії Р2 № 167938 від 27.06.2002, зокрема для переукладення договору оренди землі та легального отримання орендної плати (а.с.22-23).
З урахуванням викладених обставин, суд дійшов висновку, що вимоги заявника знайшли своє підтвердження під час судового розгляду справи, а тому маються підстави для визнання ОСОБА_2 , безвісно відсутнім з 01 січня 2010 року, оскільки факт зникнення останнього підтверджується доказами, що не викликають сумнівів у своїй допустимості та достовірності, які суд приймає до уваги, так як вони зібрані із дотриманням вимог закону, не суперечать один одному та ніким не спростовуються.
При цьому варто зазначити, що визнання особи безвісно відсутнім, на відміну від визнання померлим, не створює передумов для заінтересованих осіб (родичів-спадкоємців) переоформити (успадкувати) майно такої особи на своє ім'я, а лише забезпечує можливість таких заінтересованих осіб забезпечити схоронність та опіку майна такої особи до її появи.
Керуючись ст. 263-265, 268, 305, 307, 308, 354, 355 ЦПК України, суд
Заяву ОСОБА_1 ,- задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця с. Усть-Маламся Красноборського району Архангельскої області Російської Федерації, безвісно відсутнім з 01 січня 2010 року.
Роз'яснити, що у разі появи фізичної особи, яку було визнано безвісно відсутньою, або відомостей про місцеперебування цієї особи, особою, яку було визнано безвісно відсутньою, або іншою заінтересованою особою може бути подано заяву до суду за місцеперебуванням особи або до суду, який ухвалив рішення про визнання особи безвісно відсутньою, про скасування рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою в порядку, передбаченому ст. 309 ЦПК України.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження, а в разі оскарження після розгляду справи апеляційним судом, якщо воно не буде скасоване.
У разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення, апеляційна скарга подається у той же строк з дня виготовлення повного тексту рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення суду складено 12.11.2024.
Суддя О. В. Томинець
присяжні: С. В. Юрчик
І. С. Черевко