28 серпня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 ,
при секретарі ОСОБА_4 ,
з участю прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві, шляхом проведення відеоконференцзв'язку між Київським апеляційним судом та ДУ «Київський слідчий ізолятор», кримінальне провадження № 12023105080001669 стосовно
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого:
- 01.06.2022 Святошинським районним судом м. Києва за ч. 1 ст. 185, ч. 2 ст. 185, ч. 1 ст. 200, ч. 2 ст. 200, ч. 1 ст. 70 КК України на 3 роки обмеження волі, із застосуванням ст. 75 КК України, з іспитовим строком 3 роки,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Святошинського районного суду м. Києва від 23 січня 2024 року,
Вироком Святошинського районного суду м. Києва від 23 січня 2024 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, та йому призначено покарання у виді громадських робіт на строк 160 годин.
Згідно ст.ст. 71, 72 КК України, за сукупністю вироків, ОСОБА_7 до покарання, призначеного цим вироком, частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Святошинського районного суду _________________________________________________________________
Справа №11-кп/824/3268/2024 Головуючий у першій інстанції ОСОБА_8
Категорія: ч. 1 ст. 125 КК України Доповідач ОСОБА_1
м. Києва від 01.06.2022, та остаточно визначено йому для відбування покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки 10 днів.
Цим же вироком вирішено питання щодо речових доказів та витрат, пов'язаних із залученням експерта.
Суд визнав доведеним, що 20.08.2023 приблизно о 16 год. 56 хв. ОСОБА_7 в компанії зі своїм товаришем ОСОБА_9 увійшов до магазину «Біле Сухе» за адресою: м. Київ, проспект Леся Курбаса, 12-а , де побачив раніше йому незнайомого ОСОБА_10 , з яким у нього виник словесний конфлікт з приводу зовнішнього вигляду останнього.
Під час словесного конфлікту, який виражався в словесних образах в адресу один одного, ОСОБА_7 , продовжуючи знаходитись в приміщенні зазначеного вище магазину, відчуваючи до ОСОБА_10 раптово виниклу особисту неприязнь, приблизно о 16 год. 57 хв., з метою спричинення тілесних ушкоджень, підійшов до останнього та, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, тобто діючи з прямим умислом, наніс один удар кулаком своєї правої руки в обличчя ОСОБА_10 , після чого одразу вийшов з приміщення магазину.
Однак, майже одразу, о 16 год. 58 хв., ОСОБА_7 повернувся до приміщення магазину, де підійшов до ОСОБА_10 , і, продовжуючи свої протиправні дії, направлені на подальше спричинення останньому тілесних ушкоджень, лобною частиною своєї голови намагався вдарити в обличчя ОСОБА_10 , однак останній зумів уникнути удару, після чого ОСОБА_7 , продовжуючи реалізовувати свій протиправний намір, ліктем своєї правої руки наніс один удар в область носа ОСОБА_10 . Своїми вищезазначеними умисними діями ОСОБА_7 спричинив ОСОБА_10 наступні тілесні ушкодження: садно на спинці носа в середній третині; крововиливи на слизовій нижньої та верхньої губи, навколо лунки 2 зуба верхньої щелепи ліворуч по передній поверхні альвеолярного відростку, кожне з яких за ступенем тяжкості відноситься до легкого тілесного ушкодження, так як відновлення анатомічної цілісності травмованих ділянок у звичайному клінічному перебігу спостерігається у строк до 6 діб (за критерієм тривалості розладу здоров'я).
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_7 , не оспорюючи фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення та правильність правової кваліфікації дій обвинуваченого, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме не застосування ст. 69 КК України, яка підлягала застосуванню, надмірну суворість призначеного покарання, що не відповідає особі обвинуваченого, просить змінити вирок суду в частині призначеного покарання з громадських робіт строком 160 годин на покарання у вигляді штрафу до 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. З урахуванням положень ст.ст. 69, 71, 72 КК України остаточно змінити покарання на 1 рік обмеження волі.
В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що суд при ухваленні вироку взагалі не вказав, чому саме неможливо застосувати до нього більш м'яке покарання, ніж те, яке передбачене законом, оскільки кожне судове рішення має бути обґрунтованим та вмотивованим.
При цьому зазначає, що він скоїв злочин, який є проступком, має середню освіту, за місцем проживання скарг на його поведінку не надходило, неофіційно працював по найму, під наркологічним та психоневрологічним диспансерно-динамічним наглядом не перебуває, щиро покаявся, сприяв органам досудового розслідування та суду, намагався примиритися із потерпілим, зокрема відшкодувати йому завдану шкоду, хоча цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлявся, обтяжуючих обставин судом не встановлено, та має на утриманні тяжко хвору матір, про яку піклується.
Таким чином, вважає, що з урахуванням наведених обставин та його проханням призначити йому найменш суворе покарання, суд першої інстанції помилково не застосував положення ст. 69 КК України, внаслідок чого призначив йому явно несправедливе та невиправдано суворе покарання понад три роки позбавлення волі.
Тому є всі підстави для зміни вироку суду та застосування до нього покарання більш м'якого, ніж громадські роботи.
Інші учасники судового провадження даний вирок не оскаржують.
Заслухавши доповідь судді, обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_6 на підтримку доводів апеляційної скарги, а також заперечення прокурора проти її задоволення, провівши судові дебати, заслухавши останнє слово обвинуваченого ОСОБА_7 , перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
За приписами ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, а тому висновки судупершої інстанції, за встановлених у вироку обставин, про доведеність винуватості ОСОБА_7 у спричинення умисного легкого тілесного ушкодження потерпілому ОСОБА_10 , що відповідає юридичній кваліфікації діянняч. 1 ст. 125 КК України, колегія суддів не переглядає, оскільки вони ніким із учасників судового провадження не оспорюються.
При цьому колегія суддів не встановила істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили суду першої інстанції дійти правильних висновків в цій частині.
Що стосується покарання, то, всупереч тверджень апелянта, міра покарання призначена ОСОБА_7 з дотриманням вимог ст.ст. 50, 65 КК України.
Згідно з вимогами ст.ст. 50, 65 КК України, суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Виходячи з принципів співмірності та індивідуалізації, це покарання за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, включаючироль, яку виконувала особа, визнана винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, її поведінку під час його вчинення та інші фактори, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку кримінального правопорушення та/або небезпечність винуватця. При виборі заходу примусу мають значення і повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують.
Так, при призначенні обвинуваченому ОСОБА_7 покарання суд першої інстанції, відповідно до ст. 65 КК України, врахував характер і ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке, згідно з положеннями ст. 12 КК України, є проступком, відношення обвинуваченого до скоєного, а також дані про особу ОСОБА_7 , який раніше судимий, неодружений, не працевлаштований, має середню освіту, за місцем проживання скарг на його поведінку не надходило, під наркотичним та психоневрологічним диспансерно-динамічним наглядом не перебуває.
Належним чином при цьому враховано судом і обставину, що пом'якшує покарання обвинуваченому - щире каяття, та відсутність таких обставин, які його обтяжують.
З урахуванням вищезазначеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про необхідність призначити ОСОБА_11 покарання саме у виді громадських робіт, в межах визначених санкцією ч. 1 ст. 125 КК України, а з урахуванням того, що ОСОБА_7 вчинив нове кримінальне правопорушення в період іспитового строку, на підставі ст.ст. 71, 72 КК України, за сукупністю вироків, шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання за вироком Святошинського районного суду м. Києва від 01.06.2022, остаточнопризначив ОСОБА_11 покарання у виді3 років 10 днів обмеження волі, що за своїм видом і розміром не лише відповідає вимогам закону України про кримінальну відповідальність, але і є необхідним і достатнім для його виправлення та перевиховання.
Призначене ОСОБА_7 покарання за своїм видом та розміром є справедливим, відповідає тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та його особі, та в повній мірі відповідає вимогам ст. 65 КК України, а тому з доводами обвинуваченого про суворість призначеного йому вироком суду першої інстанції покарання колегія суддів погодитись не може.
Вимоги обвинуваченого ОСОБА_7 щодо урахування того, що він скоїв злочин, який є проступком, має середню освіту, за місцем проживання скарг на його поведінку не надходило, неофіційно працював по найму, під наркологічним та психоневрологічним диспансерно-динамічним наглядом не перебуває, щиро покаявся, сприяв органам досудового розслідування та суду, обтяжуючих обставин судом не встановлено, як підстав для застосування до його покарання ст. 69 КК України та призначення йому більш м'якого покарання, не можуть бути задоволені, оскільки окремі з вказаних обставин не лише було враховано судом першої інстанції при призначенні йому покарання, але й не є тими обставинами, які в даному випадку давали б підстави для пом'якшення призначеного йому судом покарання, зважаючи на те, що сприяння органам досудового розслідування у розкритті кримінального правопорушення, яке не було встановлено ні під час досудового розслідування, ні судом, стало можливим саме внаслідок безпосереднього затримання ОСОБА_7 після вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення, а не його з'явлення із зізнанням, а також те, що ОСОБА_7 нове кримінальне правопорушення вчинив, не відбувши покарання за попереднім вироком та в період іспитового строку, що, відповідно до ст. 78 КК України, вимагає призначення йому покарання і за правилами, передбаченими ст. 71 КК України, які визначають, що, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком, і остаточне покарання за сукупністю вироків, крім випадків, коли воно визначається шляхом поглинення одного покарання іншим, призначеним у максимальному розмірі, має бути більшим від покарання, призначеного за нове кримінальне правопорушення, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком (а таке в даному випадку становить 3 роки обмеження волі), що в своїй сукупності переконливо свідчить про підвищену суспільну небезпечність ОСОБА_7 , відсутність у нього критичної оцінки своїх дій, його небажання вести законослухняний спосіб життя і дотримуватись загальноприйнятих у суспільстві правил поведінки.
Аналогічним чином вищевказане стосується і тих обставин, на які посилається обвинувачений ОСОБА_7 , як на підставу для пом'якшення призначеного йому судом покарання, а саме те, що він намагався примиритися із потерпілим, зокрема відшкодувати йому завдану шкоду, хоча цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлявся, та має на утриманні тяжко хвору матір, про яку піклується, відомості про що й не підтверджено об'єктивними даними кримінального провадження.
Інших доводів на обґрунтування необхідності пом'якшення призначеного судом покарання в апеляційній скарзі обвинуваченого не наведено, як не було наведено таких доводів і стороною захисту під час апеляційного розгляду.
А відтак, призначене ОСОБА_7 покарання за своїм видом та розміром є справедливим, відповідає тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та його особі, і є необхідним для його виправлення, перевиховання та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, і в повній мірі відповідає вимогам ст.ст. 50, 65, 71 КК України.
За викладеним вище, не маючи інших приводів та підстав для скасування чи зміни вироку, визнаючи його законним та обґрунтованим, колегія суддів вважає за необхідне залишити вирок суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 - без задоволення.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 404, 407 КПК України, колегія суддів
апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 залишити без задоволення, а вирок Святошинського районного суду м. Києва від 23 січня 2024 року стосовно ОСОБА_7 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді:
___________________ ____________________ ___________________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3