07 серпня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 ,
при секретарі ОСОБА_4 ,
з участю прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві, шляхом проведення відеоконференцзв'язку між Київським апеляційним судом та ДУ «Київський слідчий ізолятор», матеріали провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 на ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 18 червня 2024 року,
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 18 червня 2024 року, поміж іншого, продовжено строк тримання обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою на 60 днів, до 16 серпня 2024 року включно.
Таке рішення суд, врахувавши, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 15, п.п. 6, 11 ч. 2 ст. 115 КК України, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 10 до 15 років або довічне позбавлення волі з конфіскацією майна, та у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 3 до 7 років, та те, що судом не закінчено з'ясування фактичних обставин кримінального провадження та перевірку їх доказами, не допитано обвинуваченого, потерпілого, свідків, не досліджено речові докази, документи та висновки експертів, а також з огляду на характер інкримінованих обвинуваченому кримінальних правопорушень, дані про особу обвинуваченого, його соціальний та майновий стан, розмір покарання, яке йому загрожує у випадку доведеності винуватості, мотивував існуванням на даний час ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, які були підставою для обрання та продовження строку тримання обвинуваченого під _____________________________________________________________
Справа №11-кп/824/4539/2024 Головуючий у першій інстанції ОСОБА_8
Категорія: ч. 2 ст. 115 КК України Доповідач ОСОБА_1
вартою,а саме тим, що у випадку звільнення з-під варти обвинувачений може переховуватися від суду, впливати на потерпілого та свідків, іним не може запобігти жоден з більш м'яких запобіжних заходів, не пов'язаних із триманням під вартою, та забезпечити належної процесуальної поведінки обвинуваченого, і тому визнав необхідним продовжити обвинуваченому строк тримання під вартою, без визначення обвинуваченому розміру застави в силу приписів п. 1 ч. 4 ст. 183 КПК України.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 , не погоджуючись з ухвалою суду в частині продовження строку тримання обвинуваченого під вартою без можливості внесення застави, вважаючи її необґрунтованою та невмотивованою через неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, просить її скасувати в цій частині, та ухвалити нову ухвалу, якою відмовити прокурору у задоволенні клопотання про продовження строку тримання ОСОБА_7 під вартою. У разі, якщо суд дійде висновку про необхідність застосування запобіжного заходу щодо ОСОБА_7 , то застосувати до обвинуваченого запобіжний захід не пов'язаний з позбавленням волі, зокрема застосувати домашній арешт або заставу у межах від 80 до 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб з покладенням обов'язків визначених ч. 5 ст. 194 КПК України, у тому числі заборонити спілкуватись з потерпілим ОСОБА_9 та залегендованими свідками ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , що, на переконання захисту, в повній мірі забезпечить завдання запобіжного заходу.
В обґрунтування своїх вимог зазначає, що колегія суддів, розглядаючи клопотання прокурора, застосувала виключно формальний підхід до оцінки ризиків, не аргументуючи належним чином наявність того чи іншого ризику та не обґрунтовуючи, чому застосування щодо обвинуваченого більш м'яких запобіжних заходів, окрім тримання під вартою, на даний час буде недостатнім для запобігання цим ризикам. При цьому, повністю проігнорувала заперечення сторони захисту та не зазначила у судовому рішенні мотиви відхилення цих заперечень.
Крім того, зазначає, що сам факт встановлення судом лише двох ризиків - «переховуватися від суду» та «впливати на потерпілого та свідків», вже свідчить про те, що у суду були достатні підстави для зміни запобіжного заходу на менш суворий або визначення обвинуваченому альтернативного запобіжного заходу.
При цьому вважає, що аргументи, наведені прокурором, не були достатніми навіть для того, щоб суд дійшов висновку про те, що ризики «переховуватися від суду» та «впливати на потерпілого та свідків» досі існують.
Так, обґрунтовуючи ризик переховування від суду, сторона обвинувачення наголошувала на ступені тяжкості інкримінованого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, а також, що останній перетинав державний кордон під час дії воєнного стану на території України. Однак, вказаний ризик абсолютно безпідставний та не ґрунтується на об'єктивних даних, адже сама по собі тяжкість покарання за інкримінованими кримінальними правопорушеннями не може свідчити про наявність ризику переховування обвинуваченого від суду, що консолідується також із ст. 62 Конституції України.
Вказує й на те, що ОСОБА_7 являється раніше не судимим, до кримінальної відповідальності жодного разу не притягувався, до поміщення під варту постійно проживав у м. Жмеринка Вінницької області, має добру репутацію та позитивно характеризується.
Крім того, ОСОБА_7 являється головою ГО «Агенція регіонального розвитку Жмеринського регіону» та активним учасником Благодійної організації «Благодійний фонд «Поділля-ХХІ століття», діяльність яких спрямована, зокрема, на допомогу переселенцям, особам, які втратили свою домівку, а також іншим особам, які постраждали внаслідок дій агресора.
Вказані дані свідчать про міцні соціальні зв'язки ОСОБА_7 , його правосвідомість, патріотизм, любов до рідного міста та країни, а тому твердження сторони обвинувачення про ризик переховування, як і інші ризики, є безпідставними та штучно створеними.
Що стосується перетину ОСОБА_7 кордону України на час дії правового режиму воєнного стану, то сторона обвинувачення не досліджувала і не надала суду жодних документів про підстави перетину кордону останнім та не встановила жодну з можливих підстав, а лише використала вказаний факт як обставину, яка начебто свідчить про можливість переховування.
Крім того, на думку захисту, сам факт виїзду особи за кордон жодним чином не може свідчити про її намір переховуватися від органів досудового розслідування, а до того ж, у разі якщо на ОСОБА_7 був би покладений обов'язок здати на зберігання до відповідних органів свій паспорт для виїзду за кордон, надуманий стороною обвинувачення ризик з боку підозрюваного покинути державу Україна може бути повністю нівельований.
Також безпідставними та необґрунтованими, на переконання захисту, є посилання прокурора на те, що у батька обвинуваченого - ОСОБА_12 , начебто, є якісь зв'язки з проросійськими силами, що, як стверджується у клопотанні, може сприяти ОСОБА_7 до залишення меж підконтрольної Україні території, оскільки прокурор не надав жодних доказів, які б підтверджували наявність будь-яких зв'язків ОСОБА_7 або членів його родини (зокрема батька) з так званими «проросійськими силами».
Щодо ризику незаконно впливати на потерпілого та свідків, то у даному випадку факт впливу на них не підтверджується жодними доказами та є лише припущенням. Органом досудового розслідування не встановлено будь-яких фактів впливу ОСОБА_7 , членами його родини чи будь-якими іншими особами за його вказівкою/проханням, на свідків, потерпілого у кримінальному провадженні, як не встановлено і жодного факту того, що обвинувачений знищував, ховав або спотворював будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення. Жодна особа не зверталася до органу досудового розслідування із заявами про здійснення з боку ОСОБА_7 будь-якого тиску чи впливу, що підтверджує належну процесуальну поведінку останнього.
Водночас, зазначає, що всі матеріали, що по суті є доказами, стороною обвинувачення вже зібрано, а до єдиних свідків, про яких відомо із
матеріалів кримінального провадження, здійснено заходи безпеки, а тому ОСОБА_7 , перебуваючи на волі, жодним чином не зможе вилинути на їх показання, тим паче, що вказані свідки діяли під контролем правоохоронних органів, а тому всі обставини їх спілкування начебто з ОСОБА_7 будуть зафіксовані у протоколах, складених за результатами проведення негласних слідчих (розшукових) дій, якщо такі проводились.
Також вважає, що показання потерпілого ґрунтуються лише на припущеннях щодо можливих дій, які він вчинив і у зв'язку з вчиненням яких ОСОБА_7 нібито бажав його смерті. Фактично потерпілому невідомі будь-які обставини, що стосуються організації (замовлення) умисного вбивства.
Крім того, якщо показання потерпілого відповідають дійсності, то у розпорядженні міськради є всі підтверджуючі документи, доступ до яких ОСОБА_7 не має, а сторона обвинувачення вже долучила їх до матеріалів кримінального провадження.
Отже, на переконання сторони захисту, прокурор не довів, а суд не встановив та у своєму рішенні ніяк не обґрунтував, що подальше тримання обвинуваченого під вартою, в даному випадку, виправдано наявністю справжніх інтересів суспільства, а застосування щодо ОСОБА_7 більш м'яких запобіжних заходів, окрім тримання під вартою, не забезпечить дієвості кримінального провадження та виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків.
Крім того, зазначає, що обвинувачення ОСОБА_7 у скоєнні особливо тяжкого злочину не ґрунтується на належних доказах, що містяться у матеріалах кримінального провадження, а докази, зібрані у ході розслідування, не дають підстав вважати, що ОСОБА_7 вчинив злочин такої тяжкості, як йому інкримінують.
Також звертає увагу й на конкретні обставини даного кримінального провадження, в тому числі тривалість тримання обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою вже понад 10 місяців, а також вимоги ч. 3 ст. 183 КПК України, якою передбачено, що суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а також при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою, зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченим, обов'язків, передбачених цим Кодексом, незважаючи на положення ч. 4 ст. 183 КПК України, яка надає суду право, а не покладає на нього обов'язок, не визначати розмір застави у кримінальних провадженнях щодо певної категорії злочинів, зокрема і тих, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_7 .
Таким чином, враховуючи вищевказане, а також те, що ОСОБА_7 з моменту народження та до теперішнього часу проживає на території України, громадянином інших країн не являється, раніше не судимий, до кримінальної відповідальності жодного разу не притягувався, має постійне місце роботи та проживання, одружений, є активним учасником Благодійної організації «Благодійний фонд «Поділля-ХХІ століття»,вважає, що є наявні підстави для часткового скасування оскаржуваної ухвали та ухвалення нової ухвали, якою відмовити прокурору у задоволенні клопотання про продовження строку тримання під вартою підозрюваного ОСОБА_7 .
Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника ОСОБА_6 та обвинуваченого ОСОБА_7 на підтримку доводів апеляційної скарги, а також заперечення прокурора щодо апеляційного прохання, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
За змістом ч. 1 ст. 331 КПК Українипід час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України, за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Відповідно до ч. 2 ст. 331 КПК України, вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу, так само як і для його продовження, є зокрема наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, а саме: переховуватися від суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином або вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.
За змістом положень глави 18 КПК України у взаємозв'язку з вимогами ст. 331 КПК України підставами для продовження строку тримання під вартою є наявність раніше заявлених ризиків, які не зменшилися, або нових ризиків, які виправдовують тримання особи під вартою, та неможливість завершення судового провадження до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Розглядаючи питання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд першої інстанції для прийняття законного і обґрунтованого рішення, відповідно до ст.ст. 178, 199 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини її життя, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки. При цьому наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Зазначені вимоги кримінального процесуального закону, на переконання колегії суддів, були дотримані судом першої інстанції, а доводизахисника ОСОБА_6 про відсутність підстав для продовження обвинуваченому ОСОБА_13 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є непереконливими.
Як убачається з матеріалів провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 , Голосіївським районним судом м. Києва здійснюється судовий розгляд кримінального провадження № 62023000000000407 по обвинуваченню ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 15, п.п. 6, 11 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 263 КК України.
Вирішуючи клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд, врахувавши, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 15, п.п. 6, 11 ч. 2 ст. 115 КК України, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 10 до 15 років або довічне позбавлення волі з конфіскацією майна, та у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 3 до 7 років, та те, що судом не закінчено з'ясування фактичних обставин кримінального провадження та перевірку їх доказами, не допитано обвинуваченого, потерпілого, свідків, не досліджено речові докази, документи та висновки експертів, а також дані про особу обвинуваченого, його соціальний та майновий стан, мотивував існуванням на даний час ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а саме тим, що обвинувачений може переховуватися від суду, впливати на потерпілого та свідків, і тому визнав необхідним продовжити обвинуваченому строк тримання під вартою, без визначення обвинуваченому розміру застави в силу приписів п. 1 ч. 4 ст. 183 КПК України.
З такими висновками суду погоджується і колегія суддів, оскільки судом об'єктивно були досліджені всі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження найсуворішого запобіжного заходу, при цьому в ухвалі наведені мотиви, з яких було прийнято відповідне рішення, яке цілком відповідає практиці Європейського Суду з прав людини, згідно з якою рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Доводи захисника ОСОБА_6 про те, що стороною обвинувачення не доведено наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, і неможливість застосування до ОСОБА_7 жодного з більш м'яких запобіжних заходів, є безпідставними.
Так, ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Враховуючи висунуте ОСОБА_7 обвинувачення у вчиненні тяжкого та особливо тяжкого злочинів, за які, у разі визнання його винним, зокрема, передбачено покарання у виді позбавлення волі до 15 років або довічного позбавлення волі з конфіскацією майна, та з яких особливо тяжкий злочин проти життя особи має високий ступінь суспільної небезпеки, та те, що судом не закінчено з'ясування фактичних обставин кримінального провадження та перевірку їх доказами, не допитано обвинуваченого, потерпілого, свідків, не досліджено речові докази, документи та висновки експертів, а також дані про особу обвинуваченого, його соціальний та майновий стан, та, з огляду на ці обставини, існування обґрунтованих ризиків, що обвинувачений, усвідомлюючи тяжкість покарання, яке йому загрожує, у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, може переховуватисявід суду та впливати на потерпілого і свідків, які ще не допитані судом, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваної ухвали за тими доводами, на які посилається захисник ОСОБА_14 , а істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при вирішенні судом першої інстанції питання доцільності продовження обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, як і підстав для зміни запобіжного заходу на більш м'який, колегія суддів не встановила.
Що стосується доводів захисника ОСОБА_6 щодо необґрунтованості тверджень про те, що те, що ОСОБА_7 буде переховуватись від суду, оскільки сама по собі тяжкість покарання за інкримінованими кримінальними правопорушеннями не може свідчити про наявність ризику переховування обвинуваченого від суду, то вони є непереконливими, зважаючи на характер висунутого ОСОБА_7 обвинувачення та тяжкість покарання, що загрожує у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, які переконливо доводять існування ризику втечі, який, з урахуванням вищенаведених обставин та ще й в умовах воєнного стану, введеного з 24 лютого 2022 року, у зв'язку з військовою агресією РФ проти України, є досить високим, тому, на переконання колегії суддів, достатньо вмотивованим є висновок суду щодо необхідності тримання ОСОБА_7 під вартою, щоб завадити цьому.
Твердження захисника ОСОБА_6 про те, що ОСОБА_7 являється головою ГО «Агенція регіонального розвитку Жмеринського регіону» та активним учасником Благодійної організації «Благодійний фонд «Поділля-ХХІ століття», діяльність яких спрямована, зокрема, на допомогу переселенцям, особам, які втратили свою домівку, а також іншим особам, які постраждали внаслідок дій агресора, що свідчить про міцні соціальні зв'язки ОСОБА_7 , його правосвідомість, патріотизм, любов до рідного міста та країни, і про безпідставність тверджень сторони обвинувачення про наявність як ризику переховування, так і інших ризиків, жодним чином не спростовують обґрунтованість ризиків та доцільність продовження строку тримання під вартою, а також не дають достатніх підстав вважати, що обвинувачений ОСОБА_7 не зможе здійснити дії, передбачені п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Щодо доводів захисника ОСОБА_6 про те, що обставини перетину ОСОБА_7 кордону України на час дії правового режиму воєнного стану стороною обвинувачення не досліджувались і суду не надано жодних документів про підстави перетину кордону останнім та не встановлено жодну з можливих підстав, а лише використано вказаний факт як обставину, яка начебто свідчить про можливість переховування, то вказані обставини жодним чином не нівелюють існування вищевказаних ризиків, визначених ст. 177 КПК України.
Доводи захисника ОСОБА_6 з приводу безпідставності та необґрунтованості посилань прокурора на те, що у батька обвинуваченого - ОСОБА_12 , начебто, є якісь зв'язки з проросійськими силами, що може сприяти ОСОБА_7 у залишенні меж підконтрольної Україні території, оскільки прокурор не надав жодних доказів, які б підтверджували наявність будь-яких зв'язків ОСОБА_7 або членів його родини (зокрема батька) з так званими «проросійськими силами», жодним чином не вказують на зменшення існування зазначених вище ризиків неналежної процесуальної поведінки обвинуваченого.
Посилання захисника ОСОБА_6 на те, що ризик незаконно впливати на потерпілого та свідків не підтверджується жодними доказами та є лише припущенням, оскільки органом досудового розслідування не встановлено будь-яких фактів впливу ОСОБА_7 , членами його родини чи будь-якими іншими особами за його вказівкою/проханням, на свідків, потерпілого у кримінальному провадженні, при цьому всі матеріали, що по суті є доказами, стороною обвинувачення вже зібрано, а до єдиних свідків, про яких відомо із матеріалів кримінального провадження, здійснено заходи безпеки, а показання потерпілого ґрунтуються лише на припущеннях щодо можливих дій, які він вчинив і у зв'язку з вчиненням яких ОСОБА_7 нібито бажав його смерті, тому ОСОБА_7 , перебуваючи на волі, жодним чином не зможе вилинути на їх показання, є неспроможними, оскільки дане кримінальне провадження знаходиться на стадії судового розгляду і докази у повному обсязі ще не досліджені, не допитані потерпілий та свідки, показання яких суд сприймає безпосередньо, а тому, враховуючи конкретні обставини кримінального провадження, існує велика ймовірність того, що обвинувачений, усвідомлюючи тяжкість покарання, що йому загрожує, може незаконно впливати на них.
Також слід зазначити, що на даній стадії кримінального провадження суд апеляційної інстанції не уповноважений досліджувати обставини вчинення кримінального правопорушення, перевіряти належність і допустимість доказів, зібраних під час досудового розслідування, а тому доводи захисника ОСОБА_6 про те, що обвинувачення ОСОБА_7 у скоєнні особливо тяжкого злочину не ґрунтується на належних доказах, що містяться у матеріалах кримінального провадження, а докази, зібрані у ході розслідування, не дають підстав вважати, що ОСОБА_7 вчинив злочин такої тяжкості, як йому інкримінують, - не можуть бути предметом даного апеляційного розгляду.
Наведені стороною захисту дані про особу обвинуваченого ОСОБА_7 , зокрема те, що ОСОБА_7 з моменту народження та до теперішнього часу проживає на території України, громадянином інших країн не являється, раніше не судимий, має постійне місце роботи та проживання, одружений, є активним учасником Благодійної організації «Благодійний фонд «Поділля-ХХІ століття», самі по собі не дозволяють зробити висновок про те, що можливість уникнення вищевказаних існуючих ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, може бути досягнута шляхом застосування до обвинуваченого іншого, більш м'якого запобіжного заходу.
Що стосується доводів захисника про тривалість тримання обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою, тобто вже понад 10 місяців, то вказана обставина жодним чином не вказує на зменшення існування зазначених вище ризиків неналежної процесуальної поведінки обвинуваченого, зважаючи на конкретні обставини висунутого обвинувачення, характер та тяжкість діянь, які йому інкримінуються, і покарання, яке загрожує у разі визнання його винуватим у їх вчиненні.
Поряд з цим, із судового рішення також вбачається, що, керуючись вимогами п. 1 ч. 4 ст. 183 КПК України, суд не визначив розмір застави обвинуваченому і такий висновок суду, з огляду на фактичні обставини інкримінованого йому особливо тяжкого кримінального правопорушення проти життя та здоров'я особи, ґрунтується на вимогах кримінального процесуального закону.
Тож враховуючи вищенаведене, підстав для застосування до обвинуваченого ОСОБА_7 більш м'якого запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, принаймні на цій стадії судового розгляду, колегія суддів не вбачає.
За вказаних вище обставин, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала Голосіївського районного суду м. Києва від 18 червня 2024 року є законною та обґрунтованою, а отже, апеляційна скарга захисника ОСОБА_6 задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 404, 407 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення, а ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 18 червня 2024 року, якою, поміж іншого, продовжено строк тримання обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою на 60 днів, до 16 серпня 2024 року включно, - без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
_____________________ ____________________ ____________________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3