11 листопада 2024 року
м. Київ
справа № 523/719/23
провадження № 61-12211ск24
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Дундар І. О., розглянув заяву ОСОБА_1 про повну недовіру та відвід Суду від участі у розгляді справи за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації в Одеській області, третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, про встановлення факту перебування у трудових відносинах та зобов'язання вчинити певні дії,за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 січня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 22 липня 2024 року, а також ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 17 липня 2023 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 22 липня 2024 року про відмову в клопотаннях про призначення судової експертизи з економіки за власні кошти, протокольну ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 01 листопада 2023 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 22 липня 2024 року щодо відмови в клопотаннях про витребування «копій оригіналів» первинних документів суворої звітності,
У вересні 2024 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 січня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 22 липня 2024 року, а також ухвали судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в клопотаннях про призначення судової експертизи з економіки за власні кошти і про відмову в клопотаннях про витребування «копій оригіналів» первинних документів суворої звітності у цивільній справі № 523/719/23.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03 вересня 2024 року справу призначено судді - доповідачеві Пархоменку П. І.; судді, які входять до складу колегії: Гудима Д. А., Краснощоков Є. В.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду Пархоменка П. І. від 23 вересня 2024 року касаційну скаргу залишено без руху, позивачу встановлено строк для усунення наявних у ній недоліків шляхом подання документа, що підтверджує доплату судового збору у розмірі 2 147,20 грн, або документів, що підтверджують підстави звільнення від його сплати відповідно до закону; уточненої касаційної скарги із зазначенням в ній підстави (підстав) касаційного оскарження, передбаченої (передбачених) статтею 389 ЦПК України, з урахуванням роз'яснень, викладених в цій ухвалі, відомостей про наявність або відсутність у позивача електронного кабінету та чіткого переліку тих судових рішень, які оскаржуються; доказів надсилання іншим учасникам справи копій касаційної скарги разом з копіями доданих до неї матеріалів.
04 жовтня 2024 року позивач подала до Верховного Суду заяву про усунення недоліків з доданими до неї матеріалами та уточнену касаційну скаргу, у якій зазначила підстави касаційного оскарження, передбачені статтею 389 ЦПК України, відомості про наявність у неї електронного кабінету та перелік судових рішень, які вона оскаржує.
Проте позивач не надала до Верховного Суду, зокрема, документ, що підтверджує доплату судового збору у розмірі 2 147,20 грн, або документів, що підтверджують підстави звільнення від його сплати відповідно до закону. Натомість стверджувала, що в суді першої інстанції вона заявляла одну немайнову вимогу (про встановлення факту перебування у трудових відносинах з 18 серпня 2017 року), з урахуванням заяви від 29 березня 2023 року про уточнення позовних вимог, а інша вимога була похідною від основної (про внесення виправлення у дійсну дату). Тому за подання касаційної скарги вона і сплатила лише 2 147,20 грн, на підтвердження чого подала до Верховного Суду платіжну інструкцію від 03 вересня 2024 року № 0.0.3859127178.1. Зазначила, що в суді апеляційної інстанції вона змушена була за подання апеляційної скарги сплатити судовий збір за дві немайнові вимоги задля пришвидшення розгляду справи з метою отримання можливості при необхідності оскаржити судові рішення до Європейського суду з прав людини.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду Пархоменка П. І. від 31 жовтня 2024 року продовжено позивачу строк на усунення недоліків її касаційної скарги. Запропоновано позивачу надати до суду документ про доплату судового збору у розмірі 2 147,20 грн та докази надсилання копій касаційної скарги та доданих до неї матеріалів іншим учасникам справи з урахуванням положень статті 43 ЦПК України.
08 листопада 2024 року позивач подала до Верховного Суду заяву про повну недовіру та відвід Суду.
Заява мотивована тим, що «вимагання» сплатити судовий збір за похідну позовну вимогу скоріш за все констатує упередженість суду. Тому позивач просить відвести суд, висловлюючи сумніви щодо процесуальних дій судді-доповідача ОСОБА_2 із залишення її касаційної скарги без руху, зокрема, з підстав недоплати судового збору за подання цієї скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 08 листопада 2024 року заяву ОСОБА_1 про повну недовіру та відвід Суду від участі у розгляді справи № 523/719/23 визнано необґрунтованою, цю заяву передано для вирішення судді, визначеному у порядку, встановленому частиною першою статті 33 ЦПК України.
Згідно з частинами другою та третьою статті 40 ЦПК України питання про відвід судді вирішує суд, який розглядає справу. Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість. Якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу і заява про такий відвід надійшла до суду за три робочі дні (або раніше) до наступного засідання, вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 33 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід.
На виконання вимог частини третьої статті 40 ЦПК України та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями заяву ОСОБА_1 про повну недовіру та відвід Суду від участі у розгляді справи передано судді Верховного Суду Дундар І. О. у порядку, встановленому частиною першою статті 33 ЦПК України.
Верховний Суд дійшов висновку, що заява ОСОБА_1 про повну недовіру та відвід Судуне підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до положень статті 36 ЦПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо: він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі; він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи; було порушено порядок визначення судді для розгляду справи; є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об'єктивності судді.
Суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 37 цього Кодексу.
Зміст заяви ОСОБА_1 про повну недовіру та відвід Судуне свідчить про наявність підстав, передбачених статтею 36 ЦПК України, для відводу судді з огляду на таке.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 36 ЦПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об'єктивності судді.
Європейський суд з прав людини вказав, що наявність безсторонності відповідно до пункту першого статті 6 Конвенції повинна визначатися за суб'єктивним та об'єктивним критеріями. Відповідно до суб'єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об'єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності. Стосовно суб'єктивного критерію, особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного. Стосовно об'єктивного критерію, то це означає, що при вирішенні того, чи є у цій справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним же є те, чи можна вважати такі побоювання об'єктивно обґрунтованими (рішення у справі «Білуха проти України», N 33949/02, § 49-52, від 09 листопада 2006 року).
Верховний Суд, оцінюючи наявність обґрунтованих підстав для відводу щодо суб'єктивного критерію, дійшов переконання про відсутність підстав стверджувати, що суддя Верховного Суду Пархоменко П. І. виявляє особисту упередженість. Презумпція особистої неупередженості судді діє, допоки не з'являться докази на користь протилежного, а доказів протилежного заявником суду не надано.
Стосовно наявності об'єктивного критерію, то положення процесуального закону однозначно визначають, що незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу (частина четверта статті 36 ЦПК України).
Оцінюючи такі доводи заяви про відвід, Верховний Суд виходить із того, що вони по своїй суті зводяться до незгоди заявника із прийнятим суддею Пархоменком П. І. ухвалами про залишення касаційної скарги без руху та про продовження строку на усунення недоліків. Тому згідно з об'єктивним критерієм оцінки безсторонності суду відсутні встановлені факти, які можуть ставити під сумнів безсторонність судді Пархоменка П. І., який, постановляючи 23 вересня 2024 року та 31 жовтня 2024 року ухвали, діяв згідно з вимогами ЦПК України. Аргументи позивача щодо необхідності відводу Суду від участі у розгляді її справи не є об'єктивно виправданими та відповідно до статті 36 ЦПК України не є підставою для відводу судді.
Учасники справи не можуть використовувати інститут відводу судді з метою схиляння суду до ухвалення бажаного для них процесуального рішення.
Ухвалення суддею судові рішення не можуть свідчити про упередженість чи необ'єктивність судді, а є реалізацією суддею своїх процесуальних повноважень, передбачених нормами ЦПК України.
З урахуванням наведеного докази, які б могли свідчити про упередженість суду у справі № 523/719/23 заявник не надала і у матеріалах касаційного провадження такі відсутні.
Оскільки у заяві ОСОБА_1 про повну недовіру та відвід Судуне наведено доводів, які б свідчили про існування об'єктивних обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності суду, то відповідна заява задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 36, 40, 260 ЦПК України,
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про повну недовіру та відвід Суду від участі у розгляді справи № 523/719/23 відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя І. О. Дундар