06 листопада 2024 року
м. Київ
справа № 334/6732/21
провадження № 61-1806св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого- Луспеника Д. Д.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа- Дніпровський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро),
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Шокарєвої Альони Вікторівни на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 16 серпня 2023 року, ухвалене у складі судді Добрєва М. В., та постанову Запорізького апеляційного суду від 05 грудня 2023 року, прийняту у складі колегії суддів: Полякова О. З., Кухаря С. В., Крилової О. В.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про виключення з актового запису народження дитини запису про батька, внесення змін до актового запису про народження дитини.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що він працює асистентом кафедри хірургії і проктології державного закладу «Запорізька медична академія післядипломної освіти МОЗ України». У 2015 році, перебуваючи у зареєстрованому шлюбі, він надавав медичні консультації батьку відповідачки, бачився з останньою декілька разівта спілкувався з нею телефоном у справах її батька. Влітку 2016 року ОСОБА_2 несподівано повідомила йому, що вона вагітна і він є, нібито, батьком дитини. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 народила дитину і на її прохання забрати її з дитиною з лікарні він погодився допомогти.
Вказував на те, що у нього були сумніви щодо того, що саме він є батьком дитини відповідачки, однак вирішив допомагати відповідачці, намагався піклуватися про дитину, придбав для неї одяг, іграшки та продукти харчування. З часом відповідачка почала вимагати більше грошей, погрожуючи розповісти про стосунки його дружині, з якою він перебував у зареєстрованому шлюбі, що змусило його піти на поступки та надавати більшу фінансову підтримку відповідачці.
Зазначав, що він довідався про офіційне батьківство після отримання листаДніпровського відділу державної виконавчої служби у м. Запоріжжя Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) від 13 липня 2021 року № 5, яким його повідомлено про накладення арешту на його автомобіль та грошові кошти. Надалі, ознайомившись з матеріалами цивільної справи про стягнення з нього аліментів, він дізнався, що ОСОБА_2 вказала його батьком своєї дитини під час реєстрації її народження, на підставі чого було внесено відомості до актового запису про народження дитини, серія НОМЕР_1 від 29 листопада 2016 року.
Вказував на те, що він не є батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки не мав жодних стосунків з його матір'ю. Актовий запис про народження дитини, в якому він записаний батьком ОСОБА_3 , вважав таким, що не відповідає дійсності.
З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просив суд зобов'язати Дніпровський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) виключили з актового запису про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , № 1267 серія НОМЕР_1 , відомості про ОСОБА_1 як батька дитини.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 16 серпня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 05 грудня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 16 серпня 2023 року залишено без змін.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що в матеріалах справи відсутні достовірні та неспростовні докази відсутності кровного споріднення між позивачем та малолітнім ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Беручи до уваги введення в Україні воєнного стану внаслідок збройної агресії російської федерації, що створює безпосередню та реальну загрозу для життя і здоров'я дитини, яка проживає разом зі своєю матір'ю за межами України, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов висновку, що причини неявки відповідачки разом з дитиною для відібрання зразків, необхідних для проведення судової молекулярно-генетичної експертизи, є поважними і не можуть свідчити про визнання факту, для з'ясування якого було призначено експертизу.
Відхиляючи доводи апеляційної скарги про те, що позивач повністю оплатив проведення експертизи, апеляційний суд зазначив, що на підтвердження оплати послуг експерта представник заявника надала суду першої інстанції копію квитанції про оплату за проведення експертизи в сумі 8 606,93 грн, а повна вартість молекулярно-генетичної експертизи у справі становить 8 854,55 грн.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У лютому 2024 року представник ОСОБА_1 - адвоката Шокарєва А. В. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просила скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 .
Касаційна скарга мотивована тим, що позивач оплатив проведення експертизи, яка не була проведена у зв'язку з неявкою відповідачки з малолітнім сином до експертної установи. Неявка відповідачки до експертної установи не пов'язана з поважними причинами, а тому є підстави для застосування наслідків ухилення відповідачки від участі у проведенні судової молекулярно-генетичної експертизи, передбачені статтею 109 ЦПК України.
Підставами касаційного оскарження судових рішень представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 447/218/13-ц, від 25 січня 2023 року у справі № 756/10603/17, від 22 серпня 2022 року у справі № 559/2087/18, від 25 серпня 2020 року у справі № 478/690/18, від 06 квітня 2021 року у справі № 676/1200/20.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду ОСОБА_4. від 04 березня 2024 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду ОСОБА_4. від 29 квітня 2024 року продовжено строк для усунення недоліків касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: ОСОБА_4. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М., від 13 червня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
У червні 2024 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.
Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 04 жовтня 2024 року у зв'язку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_4 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.
Системою автоматизованого розподілу справ (протокол повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 04 жовтня 2024 року) визначено суддю-доповідача - Коломієць Г. В. та суддів, які входять до складу колегії: Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.
Ухвалою Верховного Суду від 08 жовтня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 29 листопада 2016 року, виданого Дніпровським районним у місті Запоріжжі ВДРАЦС ГТУЮ у Запорізькій області, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зазначені батьками малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що зроблено відповідний актовий запис № 1267.
Згідно з копією заяви матері та батька дитини про визнання батьківства від 29 листопада 2016 року, виданої Дніпровським районним у м. Запоріжжі ВДРАЦС ГТУЮ у Запорізькій області, ОСОБА_1 визнав себе батьком ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 . У графі «батько» вказано ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у графі «мати» вказано ОСОБА_2 , що закріплено підписами батька та матері.
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 23 листопада 2020 року у справі № 334/4628/20 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходів) відповідача, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з 17 серпня 2020 року і до досягнення дитиною повноліття.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Шокарєвої А. В. підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.
Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. Отже, при регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
Згідно зі статтею 52 Конституції України діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.
Відповідно до статті 121 СК України права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану (частина перша статті 126 СК України).
У частинах першій та третій статті 136 СК України передбачено, що особа, яка записана батьком дитини відповідно до статей 122, 124, 126 і 127 цього Кодексу, має право оспорити своє батьківство, пред'явивши позов про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини. Оспорювання батьківства можливе лише після народження дитини і до досягнення нею повноліття.
Відповідно до частини другої статті 136 СК України у разі доведення відсутності кровного споріднення між особою, яка записана батьком, та дитиною суд постановляє рішення про виключення відомостей про особу як батька дитини з актового запису про її народження.
Передумовою звернення до суду в таких справах є відсутність кровного споріднення між особою, записаною батьком, і дитиною.
Для з'ясування факту батьківства необхідним є застосування спеціальних знань, зокрема призначення судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи.
Згідно із частиною першою статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), рішення якого є джерелом права згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», зауважив, що на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства (рішення ЄСПЛ у справі «Калачова проти росії» від 07 травня 2009 року, заява № 3451/05).
Таким чином, висновок генетичної експертизи має важливе значення в процесі дослідження факту батьківства. Проте його необхідно оцінювати з урахуванням положень частин другої, третьої статті 89 ЦПК України, згідно з якими жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Відповідно до статті 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
У справі, яка переглядається, ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 15 липня 2022 року у справі призначено судово-імунологічну експертизу/судово-біологічну (генетичну) експертизу із застосуванням методики генотипоскопії (аналізу ДНК), проведення якої доручено експертам Запорізького НДЕКЦ МВС України.
Директором Запорізького НДЕКЦ МВС України повернуто без виконання ухвалу Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 15 липня 2022 року про призначення судово-імунологічної експертизи/судово-біологічної (генетичної) експертизи у зв'язку із неявкою осіб, вказаних у клопотанні до експертної установи, відсутність підтвердження оплати повної вартості проведення судової експертизи.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 18 січня 2023 року повторно призначено судово-імунологічну експертизу/судово-біологічну (генетичну) експертизу із застосуванням методики генотипоскопії (аналізу ДНК).
18 травня 2023 року перший заступник директора Запорізького НДЕКЦ МВС України надіслав до суду повідомлення про неможливість проведення судової експертизи, в якому зазначив, що станом на 12 травня 2023 року вказані в клопотанні експерта особи до експертної установи одночасно не з'явились, документ, що засвідчує сплату повної вартості проведення експертизи, не наданий. Оскільки біологічні зразки та документ, що засвідчує сплату повної вартості проведення експертизи, не надані, провести судову експертизу неможливо.
У справі, яка переглядається, суди встановили, що ОСОБА_2 не з'явилася в експертну установу та не забезпечила явку малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на відбір біологічних зразків.
Про неможливість явки до експертної установи відповідачка надсилала повідомлення, в якому вказувала, що вона разом із малолітнім ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживають за кордоном і в зв'язку із запровадженням в України воєнного стану, вони об'єктивно не мають змоги прилетіти в Україну на здачу аналізів ДНК.
Судами встановлено, що ОСОБА_2 разом з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виїхали за межі України. Вказане підтверджується даними паспорта громадянина України для виїзду за кордон (відповідними відмітками).
Відповідно до частини першої статті 109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.
Зазначена норма процесуального права є імперативною щодо правових наслідків ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі. Законодавець встановив спеціальну процесуальну санкцію для осіб, які ухиляються від участі у експертизі. Важливим у такому випадку є встановлення ухилення осіб як умисних дій, внаслідок чого неможливо провести експертизу для з'ясування відповіді на питання, яке для них має значення, наслідком чого може бути визнання судом факту, для з'ясування якого була призначена експертиза, або відмова у його визнанні.
Вказаний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року у справі № 686/3582/16-ц (провадження № 61-6484св22)та інших.
Судова практика з указаного процесуального питання щодо застосування статті 109 ЦПК України є сталою та незмінною.
Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї (частина восьма статті 7 СК України).
Відповідно до частин четвертої, п'ятої статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
У справі «Йевремович проти Сербії» ЄСПЛ зазначив, що відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод під час розгляду скарги про встановлення батьківства суди мають приділяти особливу увагу інтересам конкретної дитини («Jevremovic v. Serbia», заява № 3150/05, пункт 109, рішення ЄСПЛ від 17 травня 2007 року).
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Ухвалюючи рішення у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), ЄСПЛ наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.
ЄСПЛ у справі «Багнєвський проти Польщі» не побачив порушення статті 8 (право на повагу до приватного і сімейного життя) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у неможливості відмовитися від батьківства при встановленні факту відсутності біологічного зв'язку. В цьому рішенні зазначено, що національне законодавство не передбачає будь-яких заходів, які дадуть змогу змусити дитину пройти тести ДНК. Для Суду цей елемент має вирішальне значення для збалансування відповідних інтересів. Якщо інтереси заявників не сходяться з огляду на відмову дитини пройти ДНК-тест, перевага надається інтересам дитини. Суд усвідомлює, що проведення досліджень ДНК та можливість кожному їх дотримуватися є розвитком на судовому рівні, оскільки ці тести дозволяють з певністю встановити існування або відсутність біологічних зв'язків між різними людьми. Проте Суд нагадав, що він уже вважав, що необхідність захисту третіх сторін може виключити можливість змусити їх пройти деякі медичні тести, в тому числі аналіз ДНК. Такий висновок тим більше підтверджується і в цьому випадку, коли третьою стороною є дитина. Суд не бачить нічого свавільного чи непропорційного у рішенні національного суду, який віддавав більшу увагу інтересам дитини, ніж можливої зацікавленості заявника у отриманні перевірки біологічних даних. Крім того, він вважає, що вік дитини, яка була неповнолітньою на той час, зіграв свою роль у врахуванні його інтересу.
Вказані висновки підтвердженні ЄСПЛ також у справі «Хіцкі проти Польщі».
За викладеного слід зазначити, що законодавством України не передбачено право суду змусити дитину пройти тест ДНК для визнання батьківства позивача стосовно неї.
Вказаний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 10 листопада 2022 року у справі № 444/526/18 (провадження № 61-7126св22), від 27 лютого 2024 року у справі № 489/8474/21 (провадження № 61-18280св23).
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, посилаючись на те, що причини неявки ОСОБА_2 разом з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , для відібрання зразків, необхідних для проведення судової молекулярно-генетичної експертизи, є поважними, і не можуть свідчити про визнання факту, для з'ясування якого було призначено експертизу, не звернув уваги на те, що відповідачка не вчиняла дій, які б свідчили про те, що вона не ухиляється від проведення експертизи, у зв'язку із неможливістю прибуття дитини до України відповідачка не клопотала перед судом про вирішення питання про відібрання необхідних біологічних зразків у малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за межами України, а тому суд дійшов передчасного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову відповідно до статті 109 ЦПК України.
По суті суди відмовили позивачу у захисті його права з підстав, які від нього не залежали, що не є розумним застосуванням норми права.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 1 частини третьої і частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, оскаржені судові рішення скасувати і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Шокарєвої Альони Вікторівни задовольнити частково.
Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 16 серпня 2023 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 05 грудня 2023 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. Ю. Гулейков
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець