Справа № 554/2853/24 Номер провадження 22-ц/814/3226/24Головуючий у 1-й інстанції Чуванова А. М. Доповідач ап. інст. Пилипчук Л. І.
07 листопада 2024 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий суддя Пилипчук Л.І.,
судді Дряниця Ю.В., Чумак О.В.,
секретар Ванда А.М.,
з участю представника позивача - адвоката Вовненко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Октябрського районного суду м.Полтави від 27 червня 2024 року, постановлене суддею Чувановою А.М.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,
20.03.2024 ОСОБА_1 звернулася в суд із указаним позовом, у якому просить визнати за нею право власності на 2/3 частину, а за ОСОБА_2 - 1/3 частини квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 59,7 кв.м., житловою площею 31,7 кв.м.
В обґрунтування вимог позову зазначає, що із 01.09.1990 перебуває у зареєстрованому шлюбу з ОСОБА_1 . Від шлюбу мають двох дітей сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . У період шлюбу за спільні кошти подружжям придбано спірну квартиру, право власності на яку зареєстровано за відповідачем, про що 13.01.2015 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 .
Зазначає, що фактично, основним джерелом доходів подружжя була сумісна праця та її зусилля задля створення майбутнього для їх дітей. Відповідач належним чином батьківські обов'язки не виконував та не забезпечував належного матеріального утримання сім'ї, що є підставою для зменшення частки відповідача у спільній сумісній власності до 1/3 частини квартири.
Рішенням Октябрського районного суду м.Полтави від 27.06.2024 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.
Рішення районного суду вмотивовано тим, що позивачем не залучено до участі у справі в якості співвідповідача орган, який представляє інтереси держави у питаннях конфіскації майна, а також не надано доказів на підтвердження наявності підстав для відступлення від засад рівності часток подружжя. Тоді як визначений позивачем спосіб поділу спільного майна подружжя шляхом присудження майна, яке арештоване у кримінальному провадженні на забезпечення виконання покарання у вигляді конфіскації майна, фактично призведе до виведення такого майна з-під дії заходів забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту, що не відноситься до компетенції суду в порядку цивільного судочинства.
Позивачка оскаржила рішення районного суду в апеляційному порядку. Посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування обставин справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове, яким позов задовольнити.
Наголошує, що у межах цивільного спору заявила позовну вимогу про поділ майна подружжя та не пред'являє вимогу про звільнення такого майна з-під конфіскації.
Вважає, що суд першої інстанції застосував нерелевантну практику Верховного Суду у справі №723/826/19 від 11.08.2021. Натомість, просить врахувати позицію Верховного Суду, сформовану у справі №752/440/18 від 04.10.2022, за змістом якої в межах кримінального провадження є неприпустимим вирішення спору про право власності на майно шляхом поділу його з виділенням часток. Такий виділ (поділ) здійснюється виключно у межах цивільного судочинства і особа, якій це майно також належить на праві спільної сумісної власності, не позбавлена можливості реалізувати своє право на поділ майна.
Зазначає, що, за потреби, суд першої інстанції міг за власної ініціативи залучити у якості третьої особи ГУ ДФС у Полтавській області.
Доводить наявність підстав для відступлення від засад рівності часток подружжя, що зумовлено неналежним виконання відповідачем батьківських обов'язків та підтверджується наявними у справі копіями свідоцтв про народження дітей. Крім того, районний суд залишив поза увагою заяву відповідача, за змістом якої він фактично визнав позов.
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 12.08.2024 відкрито апеляційне провадження; у справі закінчено підготовчі дії та призначено її до судового розгляду із повідомленням сторін, про що постановлена ухвала апеляційного суду від 23.08.2024.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
17.10.2024 до Полтавського апеляційного суду надійшло клопотання представника позивача - адвоката Вовненко О.В. про приєднання до справи вироку Ленінського районного суду м.Полтави від 11.04.2024 у справі №553/359/24 відносно ОСОБА_2 , засудженого за ч.2 ст.111, ч.2 ст.436-, ч.3 ст.436-2 КК України.
У суді апеляційної інстанції представник позивача доводи апеляційної скарги підтримала, просила задовольнити у повному обсязі.
Відповідач належним повідомлений про судовий розгляд справи в суді апеляційної інстанції. Згідно із відомостями ДУ «Полтавська установа виконання покарань (№23)» ОСОБА_2 вибув до ДУ «Кам'янська виправна колонія (№101)»./а.с.77/
Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до таких висновків.
Судом установлено та підтверджується матеріалами справи, що 01.09.1990 між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 укладено шлюб, свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_2 ./а.с.12/
Сторони є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвами про народження серії НОМЕР_3 , НОМЕР_4 ./а.с.13/
ОСОБА_2 на праві приватної власності належить квартира за адресою: АДРЕСА_1 , загальна площа 59,7 кв.м., житлова площа 31,7 кв.м., про, що 13.01.2015 державним реєстратором Реєстраційної служби Полтавського МУЮ Полтавської області Нейпа С.В. видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно./а.с.14/
15.01.2024 здійснена державна реєстрація прав та їх обтяжень, а саме: накладено арешт на нерухоме майно, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ; обтяжувач: Октябрський районний суд м.Полтави./а.с.32-34/
Згідно із висновком про вартість майна, складеного 09.03.2024 оцінювачем ТОВ «Біном-груп» ОСОБА_5 , ринкова вартість об'єкту оцінки ( АДРЕСА_1 ) станом на 09.03.2024 складала 1 228 000,00 грн./а.с.15-16/
20.05.2024 відповідачем ОСОБА_2 подано до Октябрського районного суду м.Полтави заяву, за змістом якої вінне заперечив проти розгляду справи та задоволення в повному обсязі вимог позивачки ОСОБА_1 /а.с.26/
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, районний суд, застосувавши позицію Верховного Суду у справі №723/826/19 від 11.08.2021, виходив із того, що фактично позовні вимоги спрямовані не на захист сімейних прав позивача, зокрема, на поділ спільної сумісної власності подружжя, а на виведення майна з-під можливого у кримінальному провадженні додаткового покарання у вигляді конфіскації, що не узгоджується із завданням цивільного судочинства.
Також суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не довів належними доказами наявність підстав для відступлення від засад рівності часток подружжя, та, достовірно знаючи про наявність обтяження щодо предмету поділу, арешт якого проводився для забезпечення конфіскації на користь держави, не залучив як співвідповідача особу, на чиї права та обов'язки впливає рішення у цій справі - Головне управління ДФС у Полтавській області.
Апеляційний суд із такими висновками районного суду в повній мірі погодитися не може з огляду на наступне.
За змістом частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. Із огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.03.2023 у справі №154/3029/14).
Надаючи оцінку подібності правовідносин, які є спірними у справі, що переглядається, та застосованій районним судом позиції Верховного Суду, сформованій у справі №723/826/19 від 11.08.2021, колегія суддів погоджується із доводами апеляційної скарги, що така практика Верховного Суду не є релевантною. Така практика Верховного Суду зумовлена відмінними фактичними обставинами та заявленими позовними вимогами, які не обмежуються самим лише поділом майна подружжя. Зокрема, у справі №723/826/19 мав місце позов про визнання права на частку та звільнення майна з-під арешту за умови скасування заочного рішення 2011 року, закриття провадження у справі про розірвання шлюбу, після пред'явлення позову про стягнення заборгованості.
У справі, що переглядається, сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі та незалежно від підстав обтяження спірного майна, застосованого у межах кримінального провадження, позивачка має право на захист порушеного або оспорюваного права, що жодним чином не можна трактувати як «право на зло». При цьому, колегія суддів ураховує.
По-перше, у разі вирішення питання щодо накладення арешту на майно, що перебуває у спільній сумісній власності, зокрема з метою конфіскації як вид покарання, підлягає арешту не все майно, а лише частина такого майна, яка може бути конфіскована (постанова Великої Палати Верховного Суду у справі №2-3392/11 від 24.04.2019).
По-друге, у межах кримінального провадження є неприпустимим вирішення спору про право власності на майно шляхом поділу його з виділенням часток (постанова Верховного Суду від 04.10.2022 у справі №752/7440/18).
Із огляду на викладене, незалежно від того, що арешт спірного майна проводився для забезпечення конфіскації на користь держави, підстав для залучення до участі у справі в якості співвідповідача Головне управління ДФС у Полтавській області, колегія суддів не вбачає та наголошує, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, яка не заявляла позовної вимоги про звільнення майна з-під арешту.
При вирішенні вимог позову по суті спору, колегія суддів ураховує таке.
За правилами статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
За змістом статті 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до частини 1 статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Згідно зі статтею 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільності права власності, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Наведене узгоджується із правовим висновком Верховного Суду України, сформованим у постанові від 24.05.2017 у справі №6-843цс17.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Із огляду на викладені норми права, установивши, що спірне майно - квартира за адресою: АДРЕСА_1 , набута сторонами під час перебування у шлюбі, в інтересах сім'ї, колегія суддів дійшла висновку, що таке майно, виходячи із приписів статті 60 СК України, є спільною сумісною власністю подружжя, а частки майна дружини та чоловіка є рівними.
Підстав для застосування положень частини 2 статті 70 ЦК України апеляційний суд не вбачає, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження існування обставин, що мають істотне значення, зокрема, що відповідач не виконував належним чином батьківських обов'язків та не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї. При цьому колегія суддів наголошує, що діти сторін є повнолітніми й участі у справі не приймають. Відтак, не ґрунтуються на процесуальному та матеріальному законах мотиви позовної заяви щодо підставності визначення розміру частки власності квартири за нею, ОСОБА_1 , та дітьми - 2/3, а за ОСОБА_2 - 1/3.
Посилання позивачки у доводах апеляційної скарги на визнання відповідачем позову, апеляційний суд відхиляє. Повне визнання відповідачем позову, вимогами якого є зменшення його частки у спільному майні спрямоване на уникнення відбування ним покарання у вигляді конфіскації майна згідно вироку Ленінського районного суду м.Полтави від 11.04.2024 у справі №553/359/24.
Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та є довільним трактуванням норм права на власну користь. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Враховуючи викладене колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення районного суду скасуванню, із постановлення нового рішення, яким позов задовольнити частково та визнати за ОСОБА_1 і ОСОБА_2 право власності по частині кожному на спірну квартиру. В іншій частині позову відмовити.
Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 376, ст.ст.381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Октябрського районного суду м.Полтави від 27 червня 2024 року - скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя - задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) право власності на частину квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 59,7 кв.м., житловою площею 31,7 кв.м.
Визнати за ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_6 ) право власності на частину квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 59,7 кв.м., житловою площею 31,7 кв.м.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 08.11.2024.
Головуючий суддя Л.І. Пилипчук
Судді Ю.В. Дряниця
О.В. Чумак