Справа № 161/19754/24 Провадження №11-сс/802/450/24 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
07 листопада 2024 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
представника власника майна -
адвоката ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Луцького міськрайонного суду від 28 жовтня 2024 року про часткове задоволення клопотання про накладення арешту на майно (ЄРДР № 12024030580002339),
Ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонного суду від 28 жовтня 2024 року частково задоволено клопотання старшого слідчого СВ Луцького РУП ГУНП у Волинській області ОСОБА_8 , про накладення арешту на яке було вилучене 22.10.2024 в ході обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , з позбавленням права на відчуження, користування та розпорядження вказаним майном.
Слідчий суддя своє рішення мотивував тим, що прокурором та слідчим доведено наявність підстав, передбачених ст.170 КПК України, а саме майно відповідає критеріям, зазначеним у ст.98 КПК України. Разом з тим, слідчий суддя не наклав арешт на грошові кошти, оскільки не доведено, що існує легітимна мета накладення арешту.
Не погоджуючись з ухвалою слідчого судді прокурор подав апеляційну скаргу. Вважає, що слідчим суддею допущено неповноту дослідження матеріалів клопотання та справи і прийнято рішення, яке не враховує всіх обставин та містить невідповідність висновків фактичним обставинам справи, вказує, що ухвала є незаконною та необґрунтованою, слідчий суддя повинен був повністю задовольнити клопотання, оскільки не враховано те, що грошові кошти одержані внаслідок вчинення кримінальних правопорушень, тобто є речовими доказами, що стверджується, зокрема, матеріалами НСРД. У своїй апеляції просить ухвалу слідчого судді скасувати та повністю задовольнити клопотання про арешт майна.
Заслухавши доповідача, який виклав суть ухвали слідчого судді та доводи апеляційної скарги, думку прокурора, який підтримав скаргу з підстав викладених в ній, представника власника майна, який щодо задоволення скарги заперечив, перевіривши матеріали справи за доводами апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного висновку.
Стаття 41 Конституції України передбачає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
В статті 2 КПК України зазначено, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст.170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів. В цьому випадку арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Частково задовольняючи клопотання, слідчий суддя дотримався вказаних вимог закону.
Згідно витягу ЄРДР № 12024030580002339 від 11.07.2024 вбачається, що проводиться досудове розслідування за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 358, ч.3 ст.332 КК України.
З матеріалів справи встановлено, під час проведення обшуку, були виявлений та вилучені, зокрема, флеш-носій, трудові книжки, аркуші паперу, мобільні телефони та інше майно, яке підтверджує обставини вчинення розслідуваних правопорушень та являється речовими доказами.
Арештоване майно відповідає критеріям, вказаним в ст.98 КПК України, а сам арешт майна накладений з метою забезпечення речових доказів у кримінальному провадженні за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 358, ч.3 ст.332 КК України, з чим погоджується і апеляційний суд.
Окрім того, всупереч вимогам ст.ст. 170, 173 КПК України, звертаючись з клопотанням прокурор та слідчий не вказали яким чином буде досягнута мета накладення арешту - збереження речових доказів (грошових коштів), як це визначено ч.2 ст.170 КПК України, не перевірили наявності підстав накладення арешту та обмежилися лише формальним посиланням на доведення підстав, передбачених ст.170 КПК України.
Разом з тим, доказів, окрім постанови про визнання речовими доказами, що вилучене майно відповідає критеріям, передбаченим ст.98 КПК України, стороною обвинувачення не надано.
Більше того, станом на момент розгляду апеляційної скарги стороною обвинувачення не подано жодних доказів щодо незаконності походження грошових коштів.
У відповідності до вимог ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення першої інстанції в межах апеляційної скарги.
З урахуванням викладеного, апеляційний суд вважає, що слідчий суддя, розглянувши клопотання, обґрунтовано наклав арешт на частину вилученого майна, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді - без змін.
На підставі наведеного і керуючись ст.ст. 407, 422 КПК України, Волинський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_6 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Луцького міськрайонного суду від 28 жовтня 2024 року про часткове задоволення клопотання про накладення арешту на майно, - без змін.
Ухвала оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий
Судді