04 листопада 2024 року м. ЧернівціСправа № 910/6628/23
Господарський суд Чернівецької області у складі судді Володимира Байталюка, за участю секретаря судового засідання Лілії Кушлак, розглянувши матеріали справи
за позовом виробничого кооперативу «Путильський лісгосп»
до державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України»
про стягнення 2314231,88 грн
Представники сторін:
від позивача - Костишева В. Л.;
від відповідача - Талалай А. С.
1. Короткий зміст позовних вимог.
Виробничий кооператив «Путильський лісгосп» звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом, в якому просить стягнути з державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України»:
- заборгованість за договором оренди у розмірі 766654,01 грн, з яких: 290777,82 грн - сума основного боргу; 129595,38 грн - інфляційне збільшення; 23783,59 грн - 3 % річних; 322497,22 грн - пеня;
- 1547577,87 грн безпідставно набутих коштів, з яких: 1013158,79 грн - сума основного боргу; 451549,87 грн - інфляційне збільшення; 82869,21 грн - 3 % річних.
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем зобов'язань, які виникли на підставі умов укладеного сторонами договору оренди № 315 від 15.11.2013.
2. Хід розгляду справи та короткий зміст ухвал суду.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.07.2024 касаційну скаргу державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» задоволено. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.04.2024 і рішення Господарського суду міста Києва від 14.11.2023 скасовано, а справу № 910/6628/23 направлено на новий розгляд до Господарського суду Чернівецької області.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.08.2024 позовну заяву передано до провадження судді Володимиру Байталюку.
Ухвалою суду від 26.08.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 18.09.2024.
27.08.2024 через підсистему «Електронний суд» від представника відповідача надійшла заява в якій просить суд ознайомитися з матеріалами справи в електронному вигляді.
28.08.2024 через підсистему «Електронний суд» від представника відповідача надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконферцзв'язку поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою суду від 29.08.2024 заяву представника відповідача Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференцзв'язку поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів у справі задоволено.
02.09.2024 через підсистему «Електронний суд» від представниці позивача надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконферцзв'язку поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою суду від 02.09.2024 заяву представниці позивача виробничого кооперативу «Путильський лісгосп» про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференцзв'язку поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів у справі задоволено.
09.09.2024 на адресу Господарського суду Чернівецької області від Господарського суду міста Києва надійшов супровідний лист з додатками, а саме лист з Печерського відділу ДВС з постановами про закінчення виконавчого провадження та накази про примусове виконання рішення суду.
17.09.2024 через підсистему «Електронний суд» від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву в якому просить суд поновити процесуальний строк на подання відзиву та долучити його до матеріалів справи. Крім того, просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі з підстав зазначених у відзиві та витребувати у виробничого кооперативу «Путильський лісгосп» ряд доказів.
У судовому засіданні, 18.09.2024, оголошено перерву до 04.10.2024 о 11 год. 30 хв. в залі судових засідань № 1, третій поверх. Судове засідання призначено в режимі відеоконференцзв'язку поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за участю представників сторін Костишеної В. Л. та Талалая А. С.
26.09.2024 через підсистему «Електронний суд» від представниці позивача надійшли заперечення щодо долучення відзиву на позовну заяву та клопотання про витребування доказів в яких зазначає, що відповідач обґрунтовує строк на подання відзиву ознайомленням з матеріалами справи, однак це неналежне обґрунтування пропущеного строку з огляду на процесуальне законодавство.
У зв'язку з чим категорично заперечує щодо долучення відзиву, який включає в себе клопотання про витребування доказів, з підстав пропуску строку його подання, встановленого судом.
Крім того, просить суд залишити відзив на позовну заяву без розгляду, а клопотання про витребування доказів без задоволення, закрити підготовче провадження та призначити розгляд справи по суті.
03.10.2024 через підсистему «Електронний суд» від представника відповідача надійшли додаткові пояснення щодо заперечень позивача від 24.09.2024 в яких зазначає, що твердження представника позивача є беззмістовними та такими, що не відповідають дійсності.
Крім того, просить суд відмовити у задоволенні заперечень представника позивача від 24.09.2024 та наведених у них доводів, у тому числі щодо закриття підготовчого засідання.
Також, просить суд витребувати у позивача докази, визначені у відзиві на позовну заяву.
У судовому засіданні, 04.10.2024, суд постановив протокольну ухвалу якою відмовив у задоволенні клопотань про долучення відзиву до матеріалів справи, у зв'язку з відсутністю поважності причин пропущеного процесуального строку та у витребуванні доказів, у зв'язку із його необґрунтованістю та таким, що подане з порушенням строків та відсутністю доказів, що не містять поважності причин такого пропуску, а також закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 21.10.2024. Судове засідання призначено в режимі відеоконференцзв'язку за участю представниці позивача Костишеної В. Л. та представника відповідача Талалая А. С. поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
07.10.2024 через підсистему «Електронний суд» від представника відповідача надійшли письмові пояснення в яких заперечуючи проти задоволення позовних вимог, вказує, що позивач не дотримався встановленого законодавством порядку офіційного листування з державним підприємством, що суперечить вимогам офіційного діловодства, а його твердження щодо отримання відповідачем рахунків та ознайомленням з їх змістом є такими, що обґрунтовуються неналежними та недостовірними доказами, про які відповідачу стало відомо лише з моменту отримання позовної заяви.
Також відповідач вказує, що йому було передано майно без виокремлення різних організаційно-правових статусів об'єктів рухомого та нерухомого майна як єдиний майновий об'єкт для здійснення господарської діяльності, а відтак, на думку відповідача, всі орендовані об'єкти є єдиним майновим комплексом, що має статус нерухомого майна та підлягає державній реєстрації, проте такої реєстрації здійснено не було.
Крім того, відповідачем заявлено про застосування строків позовної давності.
17.10.2024 через підсистему «Електронний суд» від представниці позивача надійшло заява в якій просить суд після прийняття рішення по справі розглянути заяву про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на правничу допомогу у сумі 150000,00 грн.
У судовому засіданні, 21.10.2024, на стадії дослідження доказів по справі оголошено перерву до 04.11.2024. Судове засідання призначено в режимі відеоконференцзв'язку поза межами приміщення суду за участю представників сторін Костишеної В. Л. та Талалая А. С. з використанням власних технічних засобів. Явка сторін по справі визнана судом не обов'язковою.
28.10.2024 через підсистему «Електронний суд» від представниці позивача надійшла заява про долучення документів, які є у матеріалах справи у перекладі та інших копіях.
У судовому засіданні, 04.11.2024, суд частково задовольнив клопотання представниці позивача та відмовив у долученні до матеріалів справи копії акту державної приймальної комісії про приймання завершеного об'єкта будівництва по експлуатації від 01.10.1984 та архівного витягу від 07.10.2022 № 07-04/47 про затвердження актів державної комісії по прийманню об'єктів в експлуатацію стосовно Конятинського лісництва, через відсутність поважності причин пропущення строку для подання нових доказів до матеріалів справи, які не були подані в підготовчому засіданні.
Суд, заслухавши вступне слово представників сторін, з'ясувавши обставини, на які посилаються учасники справи, дослідив в порядку статей 209 і 210 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) докази у справі.
Після закінчення з'ясування обставин справи та перевірки їх доказами суд перейшов до судових дебатів.
Представниця позивача у судовому засіданні 04.11.2024 під час судових дебатів підтримала позовні вимоги у повному обсязі.
Представник відповідача під час судових дебатів заперечував проти задоволення позовних вимог в повному обсязі. Крім того, заперечував про стягнення витрат на правничу допомогу, через відсутність та необґрунтованість доказів понесення таких витрат адвокатом.
У судовому засіданні 04.11.2024 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення відповідно до статті 233 ГПК України.
Судом згідно з вимогами статей 222 і 223 ГПК України здійснювалося повне фіксування судового засідання технічними засобами та секретарем судового засідання велися протоколи судових засідань, які долучені до матеріалів справи.
3. Фактичні обставини справи встановлені судом. Мотиви, якими керується суд та застосоване ним законодавство.
15.11.2013 між виробничим кооперативом «Путильський лісгосп» та Карпатським державним спеціалізованим лісогосподарським підприємством агропромислового комплексу «Карпатський держспецлісгосп АПК», яке в подальшому перейменовано на державне підприємство «Спеціалізоване лісогосподарське агропромислове підприємство «Карпатський держспецлісгосп», яке було припинено шляхом приєднання до державного підприємства «Путильське лісове господарство» та яке, в свою чергу, було припинено шляхом реорганізації та приєднання до державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» було укладено договір оренди № 315 (далі - Договір), за змістом пункту 1.1 якого орендодавець передає належне йому майно, а орендар приймає у строкове платне користування це майно, згідно з переліком (перелік додається), надалі «орендоване майно» зокрема: виробничі і невиробничі приміщення, господарські та інші будівлі і споруди; земельні ділянки; обладнання та устаткування; автомобільну та тракторну техніку; інші основні та оборотні засоби і товарно-матеріальні цінності.
Відповідно до пункту 1.2 Договору, орендар бере в оренду майно з метою здійснення своєї виробничої та іншої статутної діяльності.
Згідно з пунктом 2.1 Договору, орендодавець протягом тижня з дня підписання цього договору передає, а орендар приймає у користування орендоване майно.
Пунктом 2.2 Договору передбачено, якщо орендодавець у строки і на умовах, визначених цим договором, не передасть орендареві орендоване майно, орендар має право вимагати від орендодавця передачі орендованого майна та відшкодування збитків, завданих затриманням, передачі, або відмовитися від договору і вимагати відшкодування збитків, завданих йому невиконанням цього договору.
Як передбачено пунктом 2.3 Договору, орендар протягом тижня після завершення дії цього договору повертає, а орендодавець приймає майно, визначене у пункті 1.1 цього договору.
У пункті 2.4 Договору сторони погодили, що приймання-передача орендованого майна здійснюється на підставі акта приймання-передачі.
Сторони у пунктах 3.1, 3.2 Договору погодили, що за користування орендованим майном орендар сплачує щомісячно орендодавцеві орендну плату у розмірі: 5 % від балансової вартості орендованого майна в рік. Орендна плата перераховується орендарем на розрахунковий рахунок орендодавця або готівкою щомісячно не пізніше 10 днів з дня пред'явлення орендодавцем рахунку-фактури для здійснення оплати.
У пунктах 3.4, 3.5 Договору визначено, що розмір орендної плати може бути змінено за погодженням сторін цього договору. Розмір орендної плати може бути змінено на вимогу однієї із сторін у разі зміни цін і тарифів. податкової політики, умов ведення господарської діяльності та в інших випадках, передбачених законодавчими актами України.
У розділі 4 Договору сторони погодили взаємні обов'язки.
Відповідно до пункту 4.1 Договору, орендар зобов'язується: своєчасно вносити орендну плату; користуватися орендованим майном відповідно до цього договору і призначення орендованого майна; підтримувати орендоване майно у справному стані, запобігати його пошкодженню, псуванню; забезпечувати транспортні засоби паливно-мастильними матеріалами; проводити за свій рахунок поточний ремонт орендованого майна; при допущенні псування, поломок, пошкодження майна чи аварійних ситуацій, орендар відшкодовує повну вартість ремонту, відновлення чи компенсації вартості майна; здійснювати оплату комунальних та інших послуг (електро-, водо-, теплопостачання, послуги зв'язку); здійснювати плату за землю, техогляд ТЗ, обслуговування та ремонт основних засобів; при припиненні договору оренди - повернути майно в місячний термін у порядку. обумовленому цим договором.
У свою чергу у пункті 4.2 Договору сторони погодили, що орендодавець зобов'язаний: передати орендареві у користування орендоване майно згідно акту приймання-передачі; не чинити будь-яких перешкод у здійсненні орендарем своїх прав, що виникатимуть цього договору.
У пункті 5.1 Договору сторони узгодили, що за невиконання або неналежне виконання сторонами цього договору вони несуть відповідальність відповідно до умов цього договору та чинного законодавства України.
За змістом пунктів 5.2, 5.3 Договору, орендар несе повну відповідальність за дотримання вимог законодавства по охороні праці, вимог законодавства про пожежну безпеку, правил СЕС, природоохоронного законодавства, правил дорожнього руху, та інших вимог законодавства України. По закінченню терміну дії договору орендар зобов'язаний повернути орендодавцю все орендоване майно в стані не гіршому ніж при отриманні в оренду.
Відповідно до розділу 6 Договору, одностороння відмова від цього договору не допускається. Цей договір припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; банкрутства орендаря; загибелі орендованого майна. Цей договір може бути розірвано за погодженням сторін. Внесення змін до цього договору здійснюється сторонами у письмовій формі у порядку, визначеному законодавством України.
Сторони погодили у пункті 7.1 Договору, що цей договір набуває чинності з дня його підписання і діє протягом десяти років.
Згідно з пунктом 7.2 Договору, у разі продовження користування майном після закінчення строку договору за відсутності заперечень з боку орендодавця договір вважається поновленим на невизначений строк, і кожна із сторін має право у будь-який час відмовитися від договору, попередивши про це письмово другу сторону за один місяць.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач, починаючи з липня 2017 року почав виконувати свої зобов'язання з внесення орендної плати лише частково, невеликими платежами, внаслідок чого у останнього утворилася заборгованість перед орендодавцем та у зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача 290777,82 грн боргу за оренду рухомого майна та 1013158,79 грн за користування чужим нерухомим майном за період з 01.01.2019 по 31.12.2021.
Як вбачається з матеріалів справи, а саме з переліку майна, що орендується, який є додатком № 1 до Договору, позивачем передано відповідачеві як рухоме так і нерухоме майно.
У відповідності до пункту 7.1 Договору, що цей договір набуває чинності з дня його підписання і діє протягом десяти років.
Однак, згідно з статтею 793 Цивільного кодексу України (в редакції чинній на момент укладання Договору), договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.
Відповідно до частини першої статті 220 Цивільного кодексу України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Оскільки Договір був укладений у письмовій формі, однак не був нотаріально посвідчений, то, з огляду на зазначене, в частині оренди будівель і споруд цей договір є нікчемним, однак в іншій частині, яка стосується передачі в оренду обладнання та устаткування, інших товарно-матеріальних цінностей, Договір оренди є дійсним.
Щодо оренди рухомого майна, зазначеного у додатку №1 до договору, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є, договори та інші правочини.
Згідно частини першої статті 67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.
Частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України встановлено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Згідно з частиною першою статті 180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Частинами першою, третьою, п'ятою статті 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Згідно з частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За змістом статті 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
Як передбачено статтею 760 Цивільного кодексу України, предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму. Предметом договору найму можуть бути майнові права. Особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом.
Відповідно до частини першої статті 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Згідно з частинами першою, третьою статті 763 Цивільного кодексу України, договір найму укладається на строк, встановлений договором. Законом можуть бути встановлені максимальні граничні строки договору найму окремих видів майна.
Частинами першою, четвертою статті 286 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Як встановлено частиною першою статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно з частиною першою статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Судом встановлено, що позивачем на виконання умов Договору передано, а відповідачем прийнято у строкове платне користування майно, яке згідно переліком, який є додатком № 1 до Договору та який підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений їх печатками.
Вказаний факт сторонами не заперечується.
Також, судом встановлено, що сторони укладали акти погодження орендної плати за користування колективним майном, а саме: акт погодження орендної плати за користування колективним майном на 2019 рік; акт погодження орендної плати за користування колективним майном на 15.08.2019; акт погодження орендної плати за користування колективним майном на 2020 рік; акт погодження орендної плати за користування колективним майном на 2021 рік.
Вказані акти підписані уповноваженими представниками сторін.
31.12.2021 уповноваженими представниками сторін складений та підписаний акт приймання-передачі № 1 до Договору, відповідно до якого, відповідачем передано позивачеві майно повністю відповідно до умов Договору, зауважень до якості, кількості майна у сторін немає.
Отже, майно, яке визначене у додатку № 1 до Договору, у період з 15.11.2013 по 31.12.2021 перебувало у користуванні відповідача.
Відповідно до розрахунку заборгованості, позивачем визначено період, за який останній просить стягнути грошові кошти, а саме з 01.01.2019 по 31.12.2021.
Судом також встановлено на підставі наявних в матеріалах справи актів наданих послуг та рахунків на оплату, які складені та підписані уповноваженими представниками сторін та засвідчені їхніми печатками, що позивачем було надано (виконано) послуги (роботи) з оренди за період з 01.01.2019 по 31.12.2021.
Сторони у пунктах 3.1, 3.2 Договору погодили, що за користування орендованим майном орендар сплачує щомісячно орендодавцеві орендну плату у розмірі: 5 % від балансової вартості орендованого майна в рік.
08.03.2017 сторони підписали зміни доповнення № 05/40 до Договору, відповідно до яких наступні пункти договору викладені в наступній редакції:
пункт 1.1. Орендодавець передає належне йому майно, а орендар приймає у строкове платне користування це майно в сумі 8013203,13 грн. станом на 01.01.2017 згідно з переліком (перелік додається), надалі «Орендоване майно»;
пункт 3.1. За користування орендованим майном орендар сплачує щомісячно орендодавцеві орендну плату у розмірі 7,5% від балансової вартості орендованого майна в рік;
пункт 3.2. Орендна плата перераховується орендарем на розрахунковий рахунок орендодавця або готівкою щомісячно не пізніше 10 днів з дня пред'явлення орендодавцем рахунку-фактури для здійснення оплати;
пункт 3.2.1. При необхідності, придбання техніки, обладнання, інше орендар проводить орендну плату авансом за погодженням відповідно клопотанню чи виставленого рахунку-фактури орендодавцем;
пункт 4.1. Орендар зобов'язується: проводити за свій рахунок поточний та капітальний ремонт орендованого майна.
16.07.2020 сторони уклали додаток № 240 до Договору, згідно з пунктом 3.1 якого, за користування орендованим майном орендар сплачує щомісячно орендодавцеві орендну плату у розмірі 3,75 % від балансової вартості майна в рік.
Відповідно до пункту 3.2 додатку, цей додаток до Договору вважається укладеним і діє з 01.01.2020, а згідно з пунктом 3.3 строк дії цього додатку до Договору до 31.12.2020.
Отже, сторони узгодили, що упродовж 2019 року орендна плата становила 7.5 % від балансової вартості орендованого майна в рік, з січня 2020 року по грудень 2020 року орендна плата становила 3,75 % від балансової вартості орендованого майна в рік, а з січня 2021 року по грудень 2021 року орендна плата становила 7.5 % від балансової вартості орендованого майна в рік.
Позивачем у розрахунку заборгованості здійснено розрахунок вартості рухомого майна пропорційно до балансової вартості всього майна, що не суперечить ані умовам Договору, ані вимогам цивільного законодавства.
Отже, судом встановлено, що на підставі актів наданих послуг та рахунків на оплату за період з 01.01.2019 по 31.12.2021 у відповідача виникла заборгованість перед позивачем за оренду рухомого майна, визначеного у додатку № 1 до Договору, у розмірі 290777,82 грн.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
У пункті 3.2 Договору встановлено, що орендна плата перераховується орендарем на розрахунковий рахунок орендодавця або готівкою щомісячно не пізніше 10 днів з дня пред'явлення орендодавцем рахунку-фактури для здійснення оплати.
Доказів погашення відповідачем перед позивачем заборгованості по сплаті орендної плати за оренду рухомого майна у розмірі 290777,82 грн матеріали справи не містять.
Тому, на переконання суду, факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений і, в той же час, відповідачем належними та допустимими доказами не спростований, відтак позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості по сплаті орендної плати за оренду рухомого майна в розмірі 290777,82 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
У матеріалах справи також наявний лист Головного управління Державної податкової служби у Чернівецькій області № 3255/6/24-13-07-01-09 від 28.02.2023, у якому вказано, що філія «Путильський лісгосп» ДСГТ «Ліси України» повідомила, що при передачі потужностей виробничого характеру СЛАП «Карпатський держлісгосп» до ДП «Путильський лісгосп» майна, яке б належало ВК «Путильський лісгосп» не передавалося, а тому ДП «Путильський лісгосп» його не використовувало, а згідно передавального акту ДП «Путильське лісове господарство» перейшла кредиторська заборгованість перед ВК «Путильський лісгосп» у розмірі 1303936,61 грн.
У зв'язку цим, доводи відповідача про те, що акти звірки взаєморозрахунків не є допустимими і достовірними доказами, що підтверджують дії боржника щодо визнання боргу, оскільки про існування таких документів відповідач дізнався лише з матеріалів позову у справі суд сприймає критично та вважає такі доводи суперечливими з огляду на те, що матеріали справи містять акти наданих послуг та рахунки на оплату, які складені та підписані уповноваженими представниками сторін та засвідчені їхніми печатками, а також акти погодження орендної плати, які також підписані уповноваженими представниками сторін.
Отже, вказана заборгованість є сумою заборгованості за оренду рухомого майна у розмірі 290777,82 грн, яка встановлена судом, та заборгованості, яка утворилась внаслідок користування чужим майном у розмірі 1013158,79 грн.
Також суд враховує, що позивач направляв на адресу відповідача претензію № 24-03-1/2023 від 24.03.2023, проте відповіді на вказану претензію відповідач не надав.
За викладених обставин, оскільки відповідач своїми діями порушив зобов'язання за договором (стаття 610 Цивільного кодексу України), він вважається таким, що прострочив виконання (стаття 612 Цивільного кодексу України), а тому наявні підстави для застосування відповідальності, встановленої договором та законом.
Відтак, позивачем доведено порушення своїх прав відповідачем, які підлягають захисту судом.
Крім того, у зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення грошового зобов'язання, позивач на підставі статті 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 129595,38 грн інфляційних втрат та 23783,59 грн трьох процентів річних.
Згідно з частиною першою статті 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Відповідно до частини першої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Перевіривши розрахунок трьох процентів річних та інфляційних втрат, з урахуванням умов Договору, прострочення відповідачем сплати грошового зобов'язання та порядку розрахунків погодженого сторонами, суд встановив, що з позовні вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат підлягають задоволенню, а саме, у розмірі 129595,38 грн інфляційних втрат та 23783,59 грн трьох процентів річних, відповідно за визначений позивачем період.
Також, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача 322497,22 грн пені.
Частиною першою статті 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до частини першої статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до частини першої статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 3.3 Договору визначено, що у разі несвоєчасної оплати орендної плати орендар перераховує на користь орендодавця, крім орендної плати, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
При укладанні Договору сторони визначили відповідальність за порушення зобов'язання щодо оплати платежів за договором.
Згідно з частиною другою статті 343 Господарського кодексу України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Судом перевірено наданий позивачем розрахунок пені та визнано його обґрунтованим, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 322497,22 грн пені підлягають задоволенню.
Щодо оренди нерухомого майна, зазначеного у додатку № 1 до Договору суд вказує наступне.
Як уже зазначалось раніше, 15.11.2013 між виробничим кооперативом «Путильський лісгосп» та Карпатським державним спеціалізованим лісогосподарським підприємством агропромислового комплексу «Карпатський держспецлісгосп АПК», яке в подальшому перейменовано на державне підприємство «Спеціалізоване лісогосподарське агропромислове підприємство «Карпатський держспецлісгосп», яке було припинено шляхом приєднання до державного підприємства «Путильське лісове господарство» та яке, в свою чергу, було припинено шляхом реорганізації та приєднання до державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» було укладено договір оренди № 315.
Як вбачається з матеріалів справи, а саме з переліку майна, що орендується, який є додатком № 1 до Договору, позивачем передано відповідачеві як рухоме так і нерухоме майно.
Судом зазначалося, що у відповідності до пункту 7.1 Договору, що цей договір набуває чинності з дня його підписання і діє протягом десяти років.
Однак, згідно з статтею 793 Цивільного кодексу України (в редакції чинній на момент укладання договору), договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.
Відповідно до частини першої статті 220 Цивільного кодексу України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Оскільки Договір був укладений у письмовій формі, однак не був нотаріально посвідчений, то, з огляду на зазначене, в частині оренди будівель і споруд цей договір є нікчемним, однак в іншій частині, яка стосується передачі в оренду обладнання та устаткування, інших товарно-матеріальних цінностей, договір оренди є дійсним.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 236 Господарського процесуального кодексу України).
Загальні підстави для виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.
При цьому, стаття 1212 Цивільного кодексу України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.
Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Згідно з частиною першою статті 1213 Цивільного кодексу України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.
Аналіз статті 1212 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов'язань виникає за таких умов:
1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи;
2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.
Наведений висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17, від 26.06.2018 у справі № 910/9072/17.
Системний аналіз положень частини першої, пункту першого частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей) (аналогічний висновок про застосування норм права викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06.02.2020 по справі № 910/13271/18).
15.11.2013 позивачем, на виконання умов Договору, передано, а відповідачем прийнято у строкове платне користування майно, яке згідно переліком, який є додатком № 1 до Договору та який підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений їх печатками.
Вказаний факт сторонами не заперечується.
Як вбачається з матеріалів справи, сторони укладали акти погодження орендної плати за користування колективним майном, які підписані уповноваженими представниками сторін.
31.12.2021 уповноваженими представниками сторін складане та підписано акт приймання-передачі № 1 до Договору, відповідно до якого, відповідачем передано позивачеві майно повністю відповідно до умов договору, зауважень до якості, кількості майна у сторін немає.
Таким чином як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, майно, яке визначене у додатку № 1 до договору, у період з 15.11.2013 по 31.12.2021 перебувало у відповідача.
Відповідно до розрахунку заборгованості відповідача, позивачем визначено період, за який останній просить стягнути грошові кошти, а саме з 01.01.2019 по 31.12.2021.
Судом також встановлено на підставі наявних в матеріалах справи актів наданих послуг та рахунків на оплату, які складені та підписані уповноваженими представниками сторін та засвідчені їхніми печатками, що позивачем було надано (виконано) послуги (роботи) з оренди за період з 01.01.2019 по 31.12.2021.
Сторони у пунктах 3.1, 3.2 Договору погодили, що за користування орендованим майном орендар сплачує щомісячно орендодавцеві орендну плату у розмірі: 5 % від балансової вартості орендованого майна в рік.
Судом також встановлено, що 08.03.2017 сторони підписали зміни доповнення № 05/40 до Договору, відповідно до яких пункти 1.1, 3.1, 3.2, 3.2.1 та 4.1 Договору викладені в зазначеній вище судом редакції.
16.07.2020 сторони уклали додаток № 240 до Договору, згідно з пунктом 3.1 якого, за користування орендованим майном орендар сплачує щомісячно орендодавцеві орендну плату у розмірі 3,75 % від балансової вартості майна в рік. Відповідно до пункту 3.2 додатку, цей додаток до Договору вважається укладеним і діє з 01.01.2020, а згідно з пункт 3.3 строк дії цього додатку до Договору до 31.12.2020.
Отже, сторони узгодили, що упродовж 2019 року орендна плата становила 7.5 % від балансової вартості орендованого майна в рік, з січня 2020 року по грудень 2020 року орендна плата становила 3,75 % від балансової вартості орендованого майна в рік, а з січня 2021 року по грудень 2021 року орендна плата становила 7.5 % від балансової вартості орендованого майна в рік.
Позивачем у розрахунку заборгованості здійснено розрахунок вартості нерухомого майна пропорційно до балансової вартості всього майна, що не суперечить Договору та вимогам цивільного законодавства.
Отже, з огляду на викладене та на підставі актів наданих послуг та рахунків на оплату за період з 01.01.2019 по 31.12.2021 судом встановлено, що відповідач зобов'язаний сплатити на користь позивача за користування нерухомим майном, визначеного у додатку № 1 до Договору, грошові кошти у розмірі 1013158,79 грн.
Суд також зауважує, що з аналізу наведених вище обставин та враховуючи судову практику, заборгованість за оренду будівель і споруд, якщо договір оренди всупереч вимог законодавства не був нотаріально посвідченим, а тому є нікчемним, підлягає стягненню як безпідставно набуте майно набувача на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України, у зв'язку з чим аргументи відповідача стосовно неправильного застосуванням позивачем положень статей 1212, 1214 Цивільного кодексу України судом відхиляються.
З матеріалів справи вбачається, що позивач у період з 01.01.2019 по 31.12.2021, виставляв відповідачу рахунки на оплату, що фактично є моментом пред'явлення вимоги з повернення безпідставно набутого майна.
Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Суд зазначає, що в пункті 3.2 Договору встановлено, що орендна плата перераховується орендарем на розрахунковий рахунок орендодавця або готівкою щомісячно не пізніше 10 днів з дня пред'явлення орендодавцем рахунку-фактури для здійснення оплати.
Тобто, за домовленістю сторін оплата рахунку мала бути здійснена протягом 10 (десяти) днів з дня пред'явлення рахунку для оплати.
Отже, починаючи з 11 (одинадцятого) дня в діях орендаря наявне прострочення з виконання зобов'язання з повернення безпідставно набутого майна.
Будь-яких доказів погашення відповідачем перед позивачем заборгованості, яка утворилась внаслідок користування чужим майном у розмірі 1013158,79 грн сторонами спору до суду не подано.
Отже, на переконання суду, факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений і, в той же час, відповідачем належними та допустимими доказами не спростований, відтак позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості, яка утворилась внаслідок користування чужим майном у розмірі 1013158,79 грн є обґрунтованими та підлягає задоволенню.
Оскільки відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання, позивач на підставі статті 625 Цивільного кодексу України просив суд стягнути з відповідача 451549,87 грн інфляційних втрат та 82869,21 грн трьох процентів річних.
Перевіривши розрахунки трьох процентів річних та інфляційних втрат, з урахуванням умов Договору, прострочення відповідачем сплати грошового зобов'язання та порядку розрахунків погодженого сторонами, суд вважає їх обґрунтованими та дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення 3 % річних у розмірі 82869,21 грн та інфляційних втрат у розмірі 451549,87 грн за визначений позивачем період.
Щодо вимоги позивача про зазначення нарахування 3 % річних, розрахованих відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, до моменту виконання рішення суду, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини десятої статті 238 Господарського процесуального кодексу України, суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.
Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за час прострочення.
Застосування частини десятої статті 238 Господарського процесуального кодексу України у даному випадку, сприятиме найшвидшому виконанню відповідачем судового рішення в частині сплати основного боргу, а позивач буде позбавлений необхідності ще раз звертатися до суду з позовом про стягнення з відповідача додатково нарахованих процентів, за допущене ним прострочення після ухвалення судом рішення.
Відповідно до частин одинадцятої, дванадцятої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», якщо у виконавчому документі про стягнення боргу зазначено про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження розраховує остаточну суму відсотків (пені) за правилами, визначеними у виконавчому документі. До закінчення виконавчого провадження виконавець за заявою стягувача перераховує розмір остаточної суми відсотків (пені), які підлягають стягненню з боржника, не пізніше наступного дня з дня надходження заяви стягувача про такий перерахунок, про що повідомляє боржника не пізніше наступного дня після здійснення перерахунку.
За вказаних обставин, суд дійшов висновку, що відповідно до положень частини десятої статті 238 Господарського процесуального кодексу України наявні всі правові підстави для зазначення у рішенні суду про проведення нарахування органом (особою), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду, 3 % річних від суми заборгованості у розмірі 290777,82 грн та 1013158,79 грн з 13.04.2023 до моменту виконання рішення суду за формулою: (Сх3хД:К:100 = сума процентів річних, де С - сума основного боргу, 3 - 3 відсотка річних, Д - кількість днів прострочення, К - кількість днів у році.
При цьому, слід роз'яснити органу (особі), що здійснює примусове виконання рішення суду, що в разі часткової сплати відповідачем боргу, 3 % річних нараховуються на залишок заборгованості, що залишився, за визначеною вище формулою.
Щодо строку позовної давності.
Стаття 256 Цивільного кодексу України визначає, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно з частиною першою статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Статтею 264 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за період з 01.01.2019 по 31.12.2021. З позовною заявою позивач звернувся до суду 24.04.2023.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.»
Постановою Кабінету Міністрів України № 1423 від 23.12.2022 «Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України № 338 від 25.03.2020 і постанови Кабінету Міністрів України № 1236 від 09.12.2020» продовжено на всій території України дію карантину до 30.04.2023.
Також у позовній заяві позивач посилається на підпункт 2 пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 2120-ІХ від 15.03.2022 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», яким доповнено розділ «Прикінцеві положення» Цивільного кодексу України пунктом 19 наступного змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього кодексу, продовжуються на строк його дії».
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24.02.2022 на території України із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 введено воєнний стан строком на 30 діб, який продовжено згідно зі змінами, внесеними Указами Президента № 133/2022 від 14.03.2022, № 259/2022 від 18.04.2022, № 341/2022 від 17.05.2022, № 573/2022 від 12.08.2022, № 757/2022 від 07.11.2022 та № 58/2023 від 06.02.2023 з 05 години 30 хвилин 19.02.2023 строком на 90 діб.
Враховуючи викладене, суд відзначає, що позивачем на момент звернення з позовом до суду не пропущений встановлений статтею 257 Цивільного кодексу України строк позовної давності.
Також судом враховано, що до позовної заяви було долучено копії платіжних доручень за 2021 рік, з яких випливає, що останній платіж на користь позивача ДП СЛАП «Карпатський держспецлісгосп» (відповідач є правонаступником ДП СЛАП «Карпатський держспецлісгосп») був здійснений 17.12.2021, призначення платежу - «часткова оплата за оренду майна 2021 згідно договору № 315 від 15.11.2013, процедура держзакупівель». Тобто, у даному випадку, здійснюючи оплати з такими призначеннями платежу, орендар фактично визнавав існування боргу.
Відповідно до частин першої, третьої статті 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Отже, у даному випадку суд враховує та вважає обґрунтованими твердження позивача про те, що з урахуванням викладеного строк перебігу позовної давності за зобов'язаннями орендаря переривався востаннє 17.12.2021, а відтак 18.12.2021 (наступного дня після платежу від 17.12.2021) розпочався заново, відтак строк позовної давності позивачем щодо вказаних позовних вимог не пропущено, чим спростовуються відповідні доводи відповідача.
Щодо тверджень відповідача про порушення позивачем офіційного діловодства суд вказує, що в матеріалах справи наявні платіжні інструкції, відповідно до яких відповідачем сплачено грошові кошти згідно виставлених позивачем рахунків, тобто вказане підтверджує факт отримання відповідачем рахунків.
Щодо тверджень відповідача про те, що йому в оренду було передано цілісний майновий комплекс суд вказує, що такі твердження спростовуються матеріалами справи, а саме додатком № 1 до Договору в якому міститься перелік майна, яке передається в оренду з зазначенням інвентарних номерів такого майна, його назви та вартості на початок періоду окремо.
Усі інші доводи та міркування відповідача судом враховано, однак вони не спростовують наведених вище висновків суду та не можуть бути достатньою підставою для відмови у задоволенні позову.
Слід зазначити, що статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За приписами частин першої, третьої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно частини першої статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Поряд з цим, приписами статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина перша статті 86 Господарського процесуального кодексу України).
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог у даній справі.
4. Розподіл судових витрат.
Відповідно до частини першої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи обґрунтованість позову, судовий збір в розмірі 34713,49 грн підлягає стягненню з відповідача на користь виробничого кооперативу «Путильський лісгосп».
Керуючись статтями 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов виробничого кооперативу «Путильський лісгосп» до державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про стягнення 2314231,88 грн задовольнити.
2. Стягнути з державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (01601, м. Київ, вул. Шота Руставелі, буд. 9А, код ЄДРПОУ 44768034) на користь виробничого кооперативу «Путильський лісгосп» (59100, Чернівецька область, Путильський район, смт. Путила, вул. Українська, буд. 216, код ЄДРПОУ 36754975) заборгованість за Договором у розмірі 290777,82 грн, інфляційні втрати у розмірі 129595,28 грн, 3 % річних у розмірі 23783,59 грн, пеню у розмірі 322497,22 грн, заборгованість за користування чужим майном у розмірі 1013158,79 грн, інфляційні втрати у розмірі 451549,87 грн, 3 % річних у розмірі 82869,21 грн та витрати по сплаті судового збору у розмірі 34713,49 грн.
3. Органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення Господарського суду Чернівецької області від 04.11.2024 у справі № 910/6628/23, здійснювати нарахування 3 % річних на суму основного боргу у розмірі 1303936,61 грн (заборгованість за Договором у розмірі 290777,82 грн та заборгованість за користування чужим майном у розмірі 1013158,79 грн), починаючи з 13.04.2023 до моменту виконання судового рішення в частині погашення суми основного боргу. Розрахунок 3 % річних здійснювати за формулою : С х 3 х Д : К : 100, де : С - несплачена сума основного боргу ( станом на час ухвалення рішення суду - 1303936,61 грн); Д - кількість днів прострочення; К - кількість днів у році, в якому наявна непогашена заборгованість.
Позивач - виробничий кооператив «Путильський лісгосп» (59100, Чернівецька область, Путильський район, смт. Путила, вул. Українська, буд. 216, код ЄДРПОУ 36754975).
Відповідач - державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» (01601, м. Київ, вул. Шота Руставелі, буд. 9А, код ЄДРПОУ 44768034).
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення (якщо оголошено вступну та резолютивну частини рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи - з дня складання повного судового рішення).
Повний текст рішення складено та підписано 11.11.2024.
Суддя Володимир БАЙТАЛЮК
Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: https://cv.arbitr.gov.ua/sud5027/