ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
06.11.2024Справа № 910/8258/24
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Ломаки В.С.,
за участю секретаря судового засідання: Видиш А.В.,
розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Сумигаз"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України"
про визнання пункту договору недійним,
За участю представників сторін:
від позивача: Гранцерт М.О. за довіреністю від 29.12.2023 року № 13-1223;
від відповідача: Кисіль Т.В. за довіреністю від 30.05.2023 року № 272.
Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Сумигаз" (далі - позивач) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" (далі - відповідач) про визнання пункту 13.5 укладеного між сторонами договору транспортування природного газу від 04.02.2020 № 2002000114 недійсним з моменту укладення.
Ухвалою від 09.07.2024 року господарський суд міста Києва відкрив провадження у справі № 910/8258/24, вирішив здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче засідання на 07.08.2024 року.
19.07.2024 року через систему "Електронний суд" надійшов відзив відповідача на позовну заяву від 19.07.2024 року № ТОВВИХ-24-10954, в якому останній заперечив проти задоволення вимог позивача з огляду на те, що, враховуючи визначення нормами Закону України "Про ринок природного газу" укладання договору транспортування природного газу у формі Типового договору, затвердженого НКРЕКП, Оператор ГТС та замовники послуг за таким договором, з урахуванням норм частини 4 статті 179 Господарського кодексу України, не можуть відступити від його змісту, але мають право конкретизувати його умови. Умови затвердженого НКРЕКП Типового договору транспортування природного газу відповідають та відображають положення Кодексу ГТС, норми якого є обов'язковими для дотримання та виконання як Оператором ГТС, так і замовником послуг транспортування, яким є позивач. Відтак, позивач діє всупереч положенням частини 4 статті 179 Господарського кодексу України, статті 32 Закону України "Про ринок природного газу", оскільки саме на Регулятора покладена функція із затвердження форми Типового договору транспортування природного газу, внесення змін та доповнень до нього. Разом із тим, у сторін вказаного Типового договору відсутні будь-які правові підстави для викладення його умов в редакції, відмінній від типової.
05.08.2024 року через систему "Електронний суд" надійшло клопотання позивача про відкладення підготовчого засідання на іншу дату.
Враховуючи вищенаведене клопотання позивача, у підготовчому засіданні 07.08.2024 року суд без виходу до нарадчої кімнати суд постановив протокольну ухвалу про продовження строку проведення підготовчого провадження у справі № 910/8258/24 на 30 днів, а також відклав підготовче засідання на 18.09.2024 року. Крім того, суд встановив позивачу строк на подання відповіді на відзив на позовну заяву до 19.08.2024 року, а також встановив відповідачу строк на подання заперечень до 02.09.2024 року.
17.09.2024 року через систему "Електронний суд" надійшло клопотання позивача від 17.09.2024 року про відкладення підготовчого засідання на іншу дату.
У підготовчому засіданні 18.09.2024 року суд відмовив у задоволенні клопотання позивача від 17.09.2024 року про відкладення підготовчого засідання на іншу дату.
Ухвалою від 18.09.2024 року господарський суд міста Києва закрив підготовче провадження у справі № 910/8258/24 та призначив її до судового розгляду по суті на 16.10.2024 року.
14.10.2024 року через систему "Електронний суд" надійшла заява позивача від 14.10.2024 року про відкладення судового засідання на іншу дату.
Враховуючи вищенаведене клопотання позивача, у судовому засіданні 16.10.2024 року оголошувалася перерва до 06.11.2024 року.
Представник позивача у судовому засіданні 06.11.2024 року підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, та наполягав на їх задоволенні.
Представник відповідача у цьому судовому засіданні проти задоволення вимог позивача заперечив з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву від 19.07.2024 року № ТОВВИХ-24-10954.
У судовому засіданні 06.11.2024 року проголошену вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва
04.02.2020 року між Акціонерним товариством "Оператор газорозподільної системи "Сумигаз" (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" (оператор) укладено договір транспортування природного газу № 2002000114 (далі - Договір), за умовами якого оператор надає замовнику послуги транспортування природного газу на умовах, визначених у цьому Договорі, а замовник сплачує оператору встановлені в цьому Договорі вартість такої послуги та плат (за їх наявності), які виникають при його виконанні.
Означений правочин підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений відбитками печаток цих суб'єктів господарювання.
Відповідно до пункту 2.2 Договору послуги надаються на умовах, визначених у Кодексі газотранспортної системи, затвердженому постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 року № 2493 (далі - Кодекс), з урахуванням особливостей, передбачених цим Договором.
Пунктом 2.3 Договору визначено, що обсяг послуг, що надається за цим Договором, визначається підписанням додатка 1 до цього Договору (розподіл потужності) та/або додатка 2 (розподіл потужності з обмеженнями), крім надання доступу до потужності на період дії газової доби.
Згідно з пунктами 2.5, 2.6 Договору замовник має виконувати вимоги, визначені в Кодексі, подавати газ в точках виходу та/або приймати газ у точках виходу в обсягах, встановлених цим Договором, протягом погоджених термінів, а також оплачувати послуги на умовах, зазначених у Договорі. Оператор має виконувати вимоги, визначені в Кодексі, приймати газ в точках входу та/або передавати газ у точках виходу в обсягах, встановлених цим Договором, протягом погоджених термінів.
За умовами пункту 2.7 Договору додаток 1 є невід'ємною частиною цього Договору у випадку, коли замовнику надається право використання гарантованої та/або переривчастої потужності, крім випадку замовлення потужності на добу наперед. Додаток 2 є невід'ємною частиною цього Договору у випадку, коли замовнику надається право використання потужності з обмеженнями, крім випадку замовлення потужності на добу наперед.
Додаток 3 є невід'ємною частиною цього Договору у випадку, коли замовником є оператор газорозподільної системи, прямий споживач, газовидобувне підприємство або виробник біогазу.
Відповідно до пункту 3.2 Договору оператор має право, зокрема, стягувати із замовника додаткову плату у разі перевищення розміру договірної потужності та/або за недотримання вимог щодо якості газу, який передається ним в газотранспортну систему, та/або плату за зміну умов (обмежень) користування потужністю з обмеженнями в порядку, визначеному цим Договором.
Згідно з пунктом 4.1 Договору замовник зобов'язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі оплачувати вартість наданих йому послуг, не перевищувати замовлені потужності, визначені у цьому Договорі, здійснити своєчасну та повну оплату додаткової плати оператору у разі перевищення розміру замовленої потужності та/або плату за зміну умов (обмежень) користування потужністю з обмеженнями, та/або недотримання параметрів якості природного газу, який передається ним в газотранспортну систему, в порядку, визначеному цим Договором.
Оператор забезпечує наявність відповідних потужностей у точках входу до газорозподільної системи або в точках виходу з газотранспортної системи в обсязі, визначеному згідно з додатком 1 до цього Договору (розподіл потужності) та/або додатком 2 до цього Договору (розподіл потужності з обмеженнями), та/або в обсязі підтвердженої номінації у випадку замовлення потужності за період однієї газової доби (пункт 6.1 Договору).
За умовами пункту 6.2 означеної угоди розподіл потужності здійснюється в порядку, передбаченому положеннями Кодексу.
У пунктах 11.1, 11.2 Договору сторони дійшли згоди про те, що послуги, які надаються за цим Договором, за винятком послуг балансування, оформлюються оператором і замовником актами наданих послуг. Оператор до п'ятнадцятого числа місяця, наступного за звітним, направляє замовнику два примірники акта наданих послуг за газовий місяць, підписані уповноваженим представником та скріплені печаткою оператора.
У розділі ХІІІ Договору сторони погодили їх відповідальність за порушення умов Договору, а саме:
13.1. У випадку невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за цим Договором сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством та цим Договором.
13.2. Сторона, що не виконує умови цього Договору та (або) умови Кодексу, зобов'язана в повному обсязі відшкодувати збитки, завдані іншій стороні.
13.3. Оператор відповідає за втрату газу замовника в газотранспортній системі під час його транспортування від точки входу до точки виходу у розмірі фактичних втрат, якщо не доведе, що втрата сталася не з його вини.
13.4. Оператор несе відповідальність за неналежне надання послуг транспортування природного газу лише з моменту його отримання в точці входу та до моменту передачі природного газу в точці виходу.
13.5. У разі порушення замовником строків оплати, передбачених цим Договором, замовник сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
13.6. Сторони добросовісно співпрацюють з метою забезпечення ефективної та безпечної експлуатації і використання газотранспортної системи. Сторони зобов'язуються вживати всіх можливих заходів задля уникнення або зменшення збитків. Сторона не має права на відшкодування збитків у тій частині, в якій вона могла б їх уникнути в разі вжиття всіх залежних від неї заходів.
Згідно з пунктом 17.1 Договору останній набирає чинності з дня його укладення, поширює дію на відносини, що склались між сторонами з 01.01.2020 року, та діє до 31.12.2020 року. Договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо не менше ніж за місяць до закінчення строку дії цього Договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов.
Докази розірвання сторонами Договору чи припинення його дії в матеріалах справи відсутні.
Обґрунтовуючи пред'явлені у даній справі вимоги, Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Сумигаз" посилалося на те, що пункт 13.5 Договору не відповідає вимогам частини 3 статті 509 Цивільного кодексу України в частині дотримання принципів розумності та справедливості, оскільки умовами наведеного пункту передбачена відповідальність позивача, як замовника послуг, за порушення умов цієї угоди, тоді як аналогічна відповідальність оператора за порушення ним своїх зобов'язань за Договором взагалі відсутня. Відтак, на думку позивача, існують підстави для визнання вказаного пункту Договору недійсним.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, виходячи з такого.
Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Під час вирішення даної справи суд виходить з того, що договір може бути визнаний недійсним лише з підстав і за наслідками, передбаченими законом.
Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.
Згідно з частинами 1-3, 5 статті 203 Цивільного кодексу України правочин є чинним за умови дотримання його сторонами наступних вимог: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до статей 4, 10 та 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити: Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.
Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Закон України "Про ринок природного газу" (далі - Закон) визначає правові засади функціонування ринку природного газу України, заснованого на принципах вільної конкуренції, належного захисту прав споживачів та безпеки постачання природного газу, а також здатного до інтеграції з ринками природного газу держав - сторін Енергетичного Співтовариства, у тому числі шляхом створення регіональних ринків природного газу.
Відповідно до статті 32 Закону транспортування природного газу здійснюється на підставі та умовах договору транспортування природного газу в порядку, передбаченому Кодексом ГТС та іншими нормативно-правовими актами. За договором транспортування природного газу оператор газотранспортної системи зобов'язується забезпечити замовнику послуги транспортування природного газу на період та умовах, визначених у договорі транспортування природного газу, а замовник зобов'язується сплатити оператору газотранспортної системи встановлену в договорі вартість послуг транспортування природного газу. Типовий договір транспортування природного газу затверджується Регулятором. Оператор газотранспортної системи має забезпечити додержання принципу недискримінації під час укладення договорів транспортування природного газу із замовниками. Оператор газотранспортної системи зобов'язаний забезпечити надання послуг, що відповідають потребам ринку природного газу, зокрема послуги транспортування природного газу з або без гарантії реалізації права користування потужністю, послуги транспортування природного газу на різні періоди тривалості тощо.
Отже, з наведеної статті Закону вбачається, що договір транспортування природного газу укладається відповідно до типового договору, затвердженого Регулятором, умовами якого визначено його предмет - забезпечення надання послуг транспортування природного газу, та передбачено, що вартість послуг транспортування природного газу встановлюється в договорі.
На виконання вимог статті 32 Закону постановою НКРЕКП від 30.09.2015 року № 2497 затверджено Типовий договір транспортування природного газу.
Розділом XIII Типового договору регламентовано відповідальність сторін у випадку невиконання або неналежного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором. Зокрема, сторона, що не виконує умови цього договору та (або) умови Кодексу, зобов'язана в повному обсязі відшкодувати збитки, завдані іншій стороні. Оператор відповідає за втрату газу замовника в газотранспортній системі під час його транспортування від точки входу до точки виходу у розмірі фактичних втрат, якщо не доведе, що втрата сталася не з його вини. Оператор несе відповідальність за неналежне надання послуг транспортування природного газу лише з моменту його отримання в точці входу та до моменту передачі природного газу в точці виходу. У разі порушення замовником строків оплати, передбачених цим договором, замовник сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу. Сторони добросовісно співпрацюють з метою забезпечення ефективної та безпечної експлуатації і використання газотранспортної системи. Сторони зобов'язуються вживати всіх можливих заходів задля уникнення або зменшення збитків. Сторона не має права на відшкодування збитків у тій частині, в якій вона могла б їх уникнути в разі вжиття всіх залежних від неї заходів.
Отже, умовами Типового договору, які повністю кореспондуються з умовами укладеного між сторонами Договору, чітко визначені порядок та умови відповідальності кожної зі сторін Договору в разі порушення ними умов вказаного правочину та (або) умов Кодексу ГТС.
Зокрема, обов'язку оператора відшкодувати шкоду замовнику у розмірі фактичних втрат газу кореспондується обов'язок замовника сплатити пеню, в разі прострочення ним сплати відповідних платежів за Договором.
Водночас, норми чинного законодавства не ставлять в залежність умови недійсності правочину від наявності/відсутності відповідного кореспондуючого обов'язку іншої сторони щодо сплати неустойки у формі пені в разі порушення нею договірного зобов'язання.
Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому, добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. Отже, законодавець, навівши у тексті Цивільного кодексу України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 15.05.2019 року в справі № 912/1984/17 та від 15.05.2019 року в справі № 912/3810/16.
За змістом частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно з частиною 3 зазначеної вище статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Тобто, лише у разі порушення позивачем (замовником) своїх зобов'язань за Договором, останній буде нести відповідальність за пунктом 13.5 вказаного правочину, що цілком відповідає загальним засадам цивільного законодавства, зокрема, в частині дотримання принципів справедливості, добросовісності та розумності усіх учасників цивільних правовідносин.
Позивачем також не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що під час укладення Договору, у тому числі в частині погодження умов пункту 13.5 означеної угоди, сторонами не було дотримано загальних вимог закону, додержання яких є необхідними для чинності правочину.
При цьому, визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у частині 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (частині 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України). Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 року в справі № 908/976/19.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що ініціювання спору про недійсність правочину не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим (постанова Верховного Суду від 27.01.2020 року в справі № 761/26815/17).
Суд зазначає, що у даному випадку поведінка позивача, як сторони Договору, є суперечливою, оскільки останнім виконувалися умови Договору, він не звертався з будь-якими заявами чи запереченнями до відповідача протягом тривалого часу (більш ніж 4 років), проте звернувся до господарського суду міста Києва з позовом про визнання пункту 13.5 Договору недійсним лише після ухвалення Господарським судом Сумської області рішень, зокрема, від 16.02.2024 року в справі № 920/662/23 (в межах якої суд стягнув з Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Сумигаз" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" 44 670 грн. 18 коп. пені), від 22.04.2024 року в справі № 920/1043/23 (в межах якої суд стягнув з Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Сумигаз" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" 756 414,96 грн. після зменшення заявленого розміру цієї неустойки) та від 17.04.2024 року в справі № 920/1097/22 (в межах якої суд відмовив у прийнятті до розгляду зустрічного позову Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Сумигаз" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" про визнання недійсним з моменту укладення пункту 13.5 Договору та стягнув з Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Сумигаз" 8 677 483,94 грн. пені за порушення умов Договору), що не відповідає принципу venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки), який базується ще на римській максимі non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень (стаття 74 Господарського процесуального кодексу України).
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оскільки Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Сумигаз" не довело тих обставин, на які воно посилалося як на підставу пред'явлених до відповідача вимог, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення даного позову.
При цьому, суд зазначає, що інші доводи учасників справи не спростовують встановлених судом обставин та не можуть впливати на законність судового рішення.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Приймаючи до уваги все вищевикладене в сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Сумигаз".
Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача, у зв'язку із відмовою в задоволенні позову, та компенсації останньому не підлягають.
Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва
1. У задоволенні позову відмовити.
2. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
3. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 11.11.2024 року.
Суддя В.С. Ломака