ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/10350/24
провадження № 2/753/6729/24
16 жовтня 2024 року Дарницький районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Сирбул О.Ф.
за участю секретаря Кушнір А.А.
позивача ОСОБА_1
відповідача ОСОБА_2
розглянувши відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат, -
У травні 2024 року ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Дарницького районного суду м. Києва з позовною заявою до ОСОБА_2 (далі по тексту - відповідач, ОСОБА_2 ) про стягнення інфляційних втрат.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 14.11.2021 сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобілів «Honda CR-V», д.н.з. НОМЕР_1 , що належала ОСОБА_1 та «Mercedes-Benz», д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 . Згідно постанови Дарницького районного суду м. Києва від 29.11.2021 винуватцем ДТП визнано ОСОБА_2 31.01.2022 позивач звернувся до Дарницького районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 та ТДВ «Оберіг» про стягнення різниці між розміром фактичних збитків та страховим відшкодуванням, відшкодування моральної шкоди та стягнення страхового відшкодування. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 11.04.2023 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Постановою Київського апеляційного суду від 20.02.2024 рішення Дарницького районного суду м. Києва від 11.04.2023 залишено без змін. Виплата різниці між фактичним розміром збитків та страховим відшкодуванням у розмірі 30 974,63 грн є грошовим зобов'язанням, тому за прострочення такої виплати позивач має право на відшкодування матеріальних витрат від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів та компенсації за користування утримуваними відповідачем коштами. Період прострочення грошового зобов'язання 759 днів, позивач нарахував інфляційні втрати за період з лютого 2022 року по лютий 2024 року.
На підставі вищевикладеного просить стягнути з відповідача на користь позивача 9 990,07 грн інфляційних втрат.
Ухвалою судді Дарницького районного суду м. Києва від 17.06.2024 провадження по справі відкрито, за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням/викликом сторін.
04.07.2024 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому заперечує щодо позовних вимог, вказує, що позивач помилково вважає, що у відповідача виник борг у розмірі 30 974,63 грн за період з 01.02.2022 по 29.02.2024, оскільки лише 20.02.2024 рішення Дарницького районного суду м. Києва від 11.04.2023 набрало законної сили. А тому станом на 01.02.2022 у відповідача не могло існувати жодної заборгованості перед позивачем за прострочення виконання грошового зобов'язання. На підставі вищевикладеного просив відмовити у задоволенні позову.
16.07.2024 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якому просив задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою суду від 24.09.2024, яка занесена до протоколу судового засідання, долучено відзив на позовну заяву, відповідно до ст. 178 ЦПК України.
Ухвалою суду від 24.09.2024, яка занесена до протоколу судового засідання, долучено відповідь відзив, відповідно до ст. 179 ЦПК України.
У судовому засіданні позивача надав пояснення, зазначив, що відповідач відмовляється сплачувати кошти за понесену шкоду, рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 11.04.2023 позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група Оберіг» про стягнення різниці між розміром фактичних збитків та страховим відшкодуванням, відшкодування моральної шкоди та стягнення страхового відшкодування задоволено частково. Постановою Київського апеляційного суду від 20.02.2024 рішення Дарницького районного суду м. Києва від 11.04.2023 залишено без змін. Відповідач виплатив кошти, проте з того моменту пройшло чимало часу, що було підставою для звернення з вказаним позовом про стягнення інфляційних втрат. Просив задовольнити позовні вимоги.
У судовому засіданні відповідач надав пояснення, заперечував щодо позовних вимог в повному обсязі, вказав, що сплатив позивачу усі кошти, просив відмовити у задоволенні позову.
Суд, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позов не підлягає задоволенню із наступних підстав.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Встановлено, що рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 11.04.2023 позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група Оберіг» про стягнення різниці між розміром фактичних збитків та страховим відшкодуванням, відшкодування моральної шкоди та стягнення страхового відшкодування задоволено частково (а. с. 9-19).
Постановою Київського апеляційного суду від 20.02.2024 рішення Дарницького районного суду м. Києва від 11.04.2023 залишено без змін.
Відповідачем сплачено різницю між розміром фактичних збитків та страховим відшкодуванням, моральну шкоду та судовий збір у загальному розмірі 33 470,83 грн, що підтверджується квитанцією № С5ЕР-Р341-АЕ68-С78Т від 20.03.2024 (а. с. 55).
Відповідно до положень ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У частині третій статті 510 ЦК України визначено, що якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.
Отже, грошовим необхідно вважати зобов'язання, що складається, зокрема, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити кошти на користь кредитора.
Саме до таких грошових зобов'язань належить правовідносини між позивачем та відповідачем, які базуються на положеннях Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
З огляду на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.
За змістом частини другої до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У відповідності до п. 21 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01.03.2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішення спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» при безпідставній відмові у виплаті страхового відшкодування, крім наслідків, передбачених договором, страховик, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу страхувальника зобов'язаний сплатити йому суму страхової виплати з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За частиною першою статті 613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.
Пунктом 36.2 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено підставу припинення здійснення страхового відшкодування у разі, якщо ДТП розглядається в цивільній, господарській або кримінальній справі, та не передбачено можливості відмови у стягненні страхового відшкодування у справі, яка вже розглядається судом в порядку цивільного судочинства, за наслідками такого розгляду.
Суд зазначає, позовні вимоги щодо стягнення інфляційних втрат за період з 01 лютого 2022 року по 29 лютого 2024 року задоволенню не підлягають, оскільки вказаний період входить до періоду, під час якого розглядалась цивільна справа № 753/2068/22, тобто є обставиною, що не залежала від волі боржника, у простроченні виплати страхового відшкодування, що передбачає можливість застосування штрафних санкцій, оскільки відповідно до абзацу 4 пункту 36.2 статті 36 Закону України «Про обов?язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик скористався своїм правом, передбаченим законом, для припинення перебігу строку для прийняття рішення щодо виплати страхового відшкодування, а тому такий строк розпочався з моменту набрання законної сили рішенням суду першої інстанції, ухваленим у цій справі, в частині стягнення з відповідача на користь позивача страхового відшкодування - 20 лютого 2024 року.
Згідно з вимогами статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і що до яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Враховуючи вищенаведене, дослідивши всебічно та об'єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, з'ясувавши усі обставини справи, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову.
З урахуванням положення статті 141 ЦПК України у зв'язку з відмовою у задоволенні позову, судові витрати залишаються за позивачем.
Як вбачається із матеріалів справи, відповідач у відзиві просить стягнути з позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 500,00 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Згідно із ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.
Таку правову позицію наведено у постановах Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 922/1163/18, від 07.09.2020 у справі 910/4201/19.
Варто також зауважити, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Дана позиція є усталеною і підтверджується численними постановами Верховного суду, наприклад у справах № 923/560/17, № 329/766/18, № 178/1522/18.
На підтвердження понесених витрат на отримання професійної правничої допомоги відповідачем до суду надано копії договору про надання правничої допомоги № 0107-24 від 01.07.2024, укладений між адвокатом Сергієнком Павлом Володимировичем та ОСОБА_2 , додаткову угоду № 1 до Договору про надання правничої допомоги від 01.07.2024, акт здачі-приймання наданої правової допомоги № 1 від 01.07.2024 на суму 3500,00 грн, розрахунок суми гонорару за надання правової допомоги від 01.07.2024, розрахунок суми гонорару за надання правової допомоги від 02.07.2024.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (справа «Гімайдуліна і інші проти України» від 10 грудня 2009 року, справа «Баришевський проти України» від 26 лютого 2015 року). А також висновки ЄСПЛ, викладені у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 02 червня 2014 року, за змістом якої заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим; «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року, за результатом розгляду якої ЄСПЛ вирішив, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
У зв'язку з наведеним, суд з урахуванням конкретних обставин та ураховуючи складність справи, обсяг виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерії реальності цих витрат та розумності їхнього розміру, суд приходить до висновку про необхідність стягнення з позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3 500,00 грн.
Керуючись ст. 129 Конституції України, ст. ст. 22, 509, 510, 612, 613, 625 ЦК України, Законом України «Про страхування», Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст. ст. 4, 10, 12-13, 76-80, 133, 141, 200, 206, 263-265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд,
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 500 (три тисячі п'ятсот) гривень 00 копійок.
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_2 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя: