Справа №752/23745/24
Провадження № 2-о/752/788/24
Іменем України
11.11.2024 року Голосіївський районний суд м.Києва в складі:
головуючого судді - Чекулаєв С.О.,
секретаря судового засідання - Пастух З.Ф.,
за участю заявниці ОСОБА_1
представника заявниці - адвоката Павліка Олександра Миколайовича
заінтересованої особи ОСОБА_2
представника заінтересованої особи - адвоката Стеця Максима Леонідовича
розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису,
заявниця звернувся до Голосіївського районного суду м.Київ із заявою про видачу обмежувального припису стосовно свого колишнього чоловіка - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , шляхом встановлення заходів тимчасового обмеження прав у спосіб заборони на шість місяців:
1)спілкування з постраждалою малолітньою дитиною - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_2 );
2)спілкування з постраждалою - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП НОМЕР_3 );
3)наближення на 500 м до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , а саме:
-місця проживання постраждалих осіб від насильства за адресою: АДРЕСА_2 ;
-місця навчання дитини, спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів з поглибленим вивченням англійської мови № 15 , за адресою: м. Київ, вул. Васильківська, буд. 12а ;
-місця спортивних тренувань дитини в спортивному клубі СпортЛайв Теремки, за адресою: м. Київ, вул. Самійла Кішки, буд.8 .
4) ведення листування, телефонних переговорів з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 або контактування з ним через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб.
В обґрунтування заяви ОСОБА_1 вказує, що незважаючи на розірвання шлюбу з ОСОБА_2 та її переїзду до Києва, останній продовжує здійснювати над заявницею та їх спільною малолітньою дитиною - ОСОБА_3 психологічне, економічне, а також фізичне насильство, щодо дитини, за умови, якщо дитина залишиться із батьком на одинці.
Заявниця стверджує, що після останньої зустрічі із ОСОБА_2 , яка відбулась 19.10.2024 у дитини сталася чергова панічна атака, у зв'язку з чим дитина категорично відмовилась продовжувати періодичні зустрічі з батьком.
Необхідність у винесенні обмежувального припису заявниця обґрунтовує також тим, що ОСОБА_2 :
- здійснює щодо неї та дитини постійне фінансове та психологічне насильство, ображає, висловлює погрози забрати дитину;
-під час спільного проживання з дитиною у м. Ужгород (протягом 9 місяців) застосовував до дитини силу та підвищував голос;
-при зустрічах із заявницею, в присутності дитини, принижує ОСОБА_1 , обезцінює образливими висловами все, що заявниця робила і робить для дитини, що завдає їй моральну шкоду;
- висміює та обезцінює досягнення дитини у спорті, а також наголошує на своєму небажанні брати участь у матеріальному забезпеченні розвитку спортивних здібностей дитини;
-маючи значний дохід принципово самоусунувся від утримання дитини, і навмисно переклав всю матеріальну відповідальність за дитину на матір і принижує її цим. В присутності дитини звинувачує заявницю у тому, що вона вимагає гроші на утримання дитини, які визначені судовим рішенням як аліменти;
-відмовився добровільно виконувати рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 31.07.2024 у справі № 752/17187/24 про стягнення з нього аліментів на утримання дитини - ОСОБА_3, у твердій грошовій сумі 20 000,00 гривень, стверджуючи, що рішення підлягає оскарженню і його зобов'язання полягають у виплаті цієї суми лише за один місяць негайного виконання. Надає на утримання дитини визначену ним самостійно грошову суму у розмірі лише 5 000,00 гривень.
-своїми діями призвів до того, що заявниця та малолітній син постійно перебувають у стресі перед зустрічами з батьком;
-перед початком навчального 2023 року ОСОБА_2 заявив, що він забере дитину силою або через рішення суду, що змусило заявницю подати позов про встановлення місця проживання дитини з нею;
-заявниця з огляду на її психоемоційний стан з 14.04.2024 відвідала чотири консультації з психологом;
-згідно психологічного заключення від 27.10.2024 та фактичної поведінки, за твердженням заявниці, ОСОБА_2 є людиною з глибоко деструктивною поведінкою та некерованими діями, який проявляє різні форми насилля та жорстокого поводження з колишньою дружиною та сином. Сприймає сім'ю, як інструмент для задоволення своїх потреб та самоствердження себе як чоловіка;
-заявниця вказує на негативні риси психологічного портрету ОСОБА_2 такі як: маніпуляційність, емоційна агресія, відсутність емпатії, ізоляція від відповідальності, псевдотурботливість, інфантильність, маскування власних недоліків.
Враховуючи вказані обставини, посилаючись на положення глави 13 розділу IV Цивільного процесуального кодексу України, а також Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» заявниця просила суд видати обмежувальний припис стосовно колишнього чоловіка - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 із застосуванням до нього вказаних вище заходів тимчасового обмеження прав.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.11.2024, головуючим суддею у справі визначений суддя Голосіївського районного суду міста Києва Чекулаєв С.О.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 06.11.2024 відкрито провадження у справі та призначено судове засідання з повідомленням сторін по справі на 08.11.2024.
У судове засідання 08.11.2024 з'явилися: заявниця ОСОБА_1 , її представник - адвокат Павлік Олександр Миколайович, заінтересована особа ОСОБА_2 , його представник, який брав участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, адвокат Стець Максим Леонідович.
Представник заявниці, адвокат Павлік Олександр Миколайович у судовому засіданні заявив клопотання про здійснення судом опитування дитини - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , яке було задоволено судом.
В судовому засіданні, через систему «Електронний суд», представником заінтересованої особи - адвокатом Стецем Максимом Леонідовичем були подані письмові пояснення, які спростовували доводи заявниці щодо наявності підстав для видачі судом обмежувального припису стосовно ОСОБА_2 .
Суд, дослідивши матеріали справи, надавши оцінку доказам у сукупності, дійшов до такого висновку.
Відповідно частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною 3 статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно статті 12 та статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.
Згідно з пунктами 3, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Економічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.
Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
Відповідно пункту 2 частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.
Обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов'язків: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб (частина друга статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).
У пункті 7 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов'язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.
Згідно з частинами третьою, четвертою статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців.
У пункті 9 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).
Відповідно частини першої статті 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.
Таким чином, видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних обставин і наявності ризиків.
Під час вирішення заяви про видачу обмежувального припису суди мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження прав у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви. Також суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.
Обмежувальний припис використовується як ефективний спосіб захисту від вчинення дій з домашнього насильства, однією з характеристик якого є повторюваність.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07.11.2023 у справі № 676/265/23 (провадження № 61-9498св23), зазначено, що «домашнє насильство істотно відрізняється від звичайних конфліктних стосунків, оскільки має певні ознаки та характеризується тим, що особа, яка застосовує домашнє насильство, маючи значну перевагу в своїх можливостях, діє умисно з наміром досягти бажаного результату, який полягає у заподіянні шкоди потерпілому шляхом порушення його прав і свобод. Тоді як під конфліктом потрібно розуміти такий стан взаємовідносин, який характеризується наявністю зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнього загострення суперечностей, що може призвести до активних дій, ускладнень, боротьби, що супроводжуються складними колізіями; ситуація, в якій кожна зі сторін намагається зайняти позицію несумісну з інтересами іншої сторони. Виникнення конфлікту залежить не лише від об'єктивних причин, але й від суб'єктивних факторів, до яких потрібно віднести власні уявлення учасників конфлікту про себе, свої потреби, мотиви, життєві цінності та ставлення до іншої сторони конфлікту».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09.06.2022 у справі № 216/4309/21 (провадження № 61-1199св22), вказано, що докази, що додають до заяви, мають стосуватись місця вчинення домашнього насильства, ризиків безпеки постраждалої особи, вірогідність продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи, тобто докази мають стосуватись обґрунтованих побоювань з приводу того, що особа (кривдник) здатний вдатися до небезпечних проявів домашнього насильства у будь-якому його вигляді - психологічному, фізичному, економічному, тощо. Це можуть бути докази застосування психологічного насильства, приниження гідності, жорстокого поводження з боку заінтересованої особи до заявника, катування, нелюдського поводження, що передбачає спричинення сильних фізичних та душевних страждань, тривалість та системність протиправної поведінки кривдника та докази того, що останній не усвідомлює серйозності негативних наслідків своїх дій, продовжує агресивні дії по відношенню до заявника, не бажає змінювати свою поведінку, а тому існує ризик продовження кривдником таких дій, а отже і необхідність застосування обмежувального припису є обґрунтованими. В якості доказів до заяви можуть додаватись, зокрема, протокол про адміністративне правопорушення, складений уповноваженою особою органів Національної поліції; терміновий заборонний припис стосовно кривдника, винесений працівником уповноваженого підрозділу поліції; обмежувальний припис, винесений судом у кримінальному провадженні; інші документи, які засвідчують факт насильства; витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань. Саме по собі звернення заявника до органів поліції, служби у справах дітей та внесення відомостей про кримінальні провадження до ЄРДР не є належними доказами на підтвердження факту вчинення домашнього насильства при розгляді заяви у порядку цивільного судочинства».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.02.2021 у справі № 570/2528/20 (провадження № 61-16103св20) вказано, що «оцінка ризиків має проводитись за факторами небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства шляхом відібрання свідчень від постраждалої від такого насильства особи, з'ясування обставин конфлікту та виявлення чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи. Фактори небезпеки (ризику) щодо вчинення домашнього насильства мають визначатися за результатами оцінки дій кривдника, які свідчать про ймовірність настання летальних наслідків у разі вчинення домашнього насильства з метою виявлення вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті такої особи.
Обмежувальний припис є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію, направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки особи з огляду на наявність передбачених законом ризиків. Верховний Суд також зазначає, що вирішуючи питання про застосування обмежувального припису відповідно до Закону, пріоритет надається безпеці постраждалої особи, а не праву власника особі, яка вчинила домашнє насильство. Вимога, що ґрунтується на застосуванні обмежувального припису залежно від результатів оцінки ризиків, міститься в частині третій статті 26 Закону. Верховний Суд зазначає, що Закон не вимагає надавати обґрунтування та перелік факторів, розглянутих у рамках оцінки ризиків, проте стандартом верховенства права є вмотивоване рішення суду. Метою використання інструментів оцінки ризиків є оцінювання летальності та серйозності домашнього насильства з метою запобігання подальшому насильству й керування ризиками(див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09.03.2023 у справі № 711/3693/22 (провадження № 61-13257св22).
Обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях.
Оцінюючи доводи заявниці, суд виходить з такого.
Відповідно статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (стаття 81 ЦПК України).
Відповідно статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У кожному конкретному випадку суди мають враховувати фактичні обставини справи та письмові докази, а заявник має довести факт вчинення фізичного, економічного та психологічного насильства відповідно до Закону.
Докази, що додають до заяви про видачу обмежувального припису, мають стосуватись місця вчинення домашнього насильства, ризиків безпеки постраждалої особи, вірогідність продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи, тобто докази мають стосуватись обґрунтованих побоювань з приводу того, що особа (кривдник) здатний вдатися до небезпечних проявів домашнього насильства у будь-якому його вигляді - психологічному, фізичному, економічному, тощо. Це можуть бути докази застосування психологічного насильства, приниження гідності, жорстокого поводження з боку заінтересованої особи до заявника, катування, нелюдського поводження, що передбачає спричинення сильних фізичних та душевних страждань, тривалість та системність протиправної поведінки кривдника та докази того, що останній не усвідомлює серйозності негативних наслідків своїх дій, продовжує агресивні дії у відношенні до заявника, не бажає змінювати свою поведінку, а тому існує ризик продовження кривдником таких дій, а отже і необхідність застосування обмежувального припису є обґрунтованими.
Як докази до заяви можуть додаватись, зокрема, протокол про адміністративне правопорушення, складений уповноваженою особою органів Національної поліції; терміновий заборонний припис стосовно кривдника, винесений працівником уповноваженого підрозділу поліції; обмежувальний припис, винесений судом у кримінальному провадженні; інші документи, які засвідчують факт насильства; витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Суд, перевіривши подану заяву, вважає за необхідне звернути увагу, що заявниця фактично посилалася на застосування відносно неї та малолітньої дитини - ОСОБА_3 двох форм домашнього насильства, а саме економічного та психологічного.
На обґрунтування вчинення заінтересованою особою економічного насильства заявниця вказує, що ОСОБА_2 не бажає брати участь у матеріальному забезпеченні дитини, фактично переклав матеріальну відповідальність за дитину на заявницю, а при її намаганнях отримати необхідні грошові кошти ображає її гідність нецензурними висловлюваннями.
Як доказ заявниця наводить рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 31.07.2024 у справі № 752/17187/23 (яке не набрало законної сили), згідно якого з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуті аліменти на утримання дитини - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 20 000, 00 грн. щомісяця, починаючи з 21.08.2023 і до досягнення дитиною повноліття.
Водночас суд звертає увагу, що доказів існування заборгованості зі сплати аліментів, зокрема, постанов про відкриття виконавчого провадження, чи розрахунку заборгованості матеріали справи не містять, а тому суд позбавлений можливості визначити реальний розмір такої заборгованості. Фактично інформація про те, що ОСОБА_2 не бере участь у матеріальному забезпеченні дитини наведена лише у заяві про видачу обмежувального припису, а також у роздруківках переписки ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , в яких останній відмовляється фінансувати захоплення сина спортом.
Суд також вказує, що несплата аліментів або небажання батька брати участь у додаткових витрата на дитину не свідчать про економічне насильство з боку кривдника та не є підставою для видачі обмежувального припису.
Стосовно доводів заявниці про вчинення ОСОБА_2 щодо неї психічного насильства суд відзначає, що в якості доказів такого насильства було подано:
-Психологічне заключення за результатами дослідження та психолого-корекційної роботи ОСОБА_3 від 29.04.2024 (вих. № 46-04) Громадської організації «Міжнародна асоціація психологів та тренерів-експертів»;
-Психологічне заключення за результатами дослідження та психолого-корекційної роботи ОСОБА_3 від 10.06.2024 (вих. № 08-06.2024) Громадської організації «Міжнародна асоціація психологів та тренерів-експертів»;
-Висновок Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації про доцільність визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 від 05.02.2024 (вих.№ 100-1499);
- Роздруківку переписки з інтернет-ресурсу «Gmail» щодо організації зустрічей ОСОБА_2 із сином у період з 12.04.2024 по 01.11.2024;
- Відеозапис зустрічі заявниці, заінтересованої особи та малолітнього ОСОБА_3.
Проаналізувавши зазначені вище докази суд вбачає, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 існує конфлікт у стосунках, який зумовлений спором щодо місце проживання дитини.
Зокрема, суд встановив, що в провадженні Голосіївського районного суду міста Києва перебуває цивільна справа №752/7850/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування в особі Служби у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації про встановлення місця проживання неповнолітньої дитини.
Окрім цього в провадженні Голосіївського районного суду міста Києва перебуває цивільна справа №638/10536/23 за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Орган опіки та піклування в особі Служби у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради про встановлення місця проживання неповнолітньої дитини. В межах справи №638/10536/23 ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 10.04.2024 року було забезпечено позов шляхом зобов'язання ОСОБА_1 надавати ОСОБА_2 можливість безперешкодного спілкування з малолітнім сином ОСОБА_3 в місцях масового відпочинку та/або місцях громадського харчування, які знаходяться на території міста Києва, кожної суботи кожного місяця з 12.00 год. до 16.00 год. У присутності матері ОСОБА_1 , а також зобов'язано ОСОБА_1 забезпечити початок зустрічей кожної суботи кожного місяця о 12:00 год. за адресою місця проживання матері.
Наявна в матеріалах справи роздруківка переписки з інтернет-ресурсу «Gmail» за період з 12.04.2024 по 01.11.2024 підтверджує лише обставини того як ОСОБА_2 намагався домовитися із ОСОБА_1 про проведення зустрічей із сином, які були встановлені на підставі ухвали Голосіївського районного суду міста Києва від 10.04.2024 у справі № 638/10536/23 (провадження № 2/752/1974/24).
З доданих до матеріалів справи ксерокопій звернень заявниці до ХРУП №3 ГУНП в Харківській області вбачається, що заявниця повідомляла правоохоронні органи про погрози на свою адресу зі сторони ОСОБА_2 у червні 2023 року, водночас матеріали справи не містять жодних актів реагування за наслідками такого повідомлення.
Суд звертає увагу, що саме по собі звернення заявниці до органів поліції не є належними доказами на підтвердження факту вчинення домашнього насильства при розгляді заяви у порядку цивільного судочинства. Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 09.06.2022 у справі справа № 216/4309/21, провадження № 61-1199св22.
Наявний в матеріалах справи та досліджений судом у судовому засіданні відеозапис зустрічі заявниці, заінтересованої особи та малолітнього ОСОБА_3 свідчить про те, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 дійсно існує спір щодо виховання та матеріального забезпечення малолітнього ОСОБА_3. На відеозаписі заявниця наголошує на необхідності сплати грошових коштів на утримання дитини, фінансування його спортивних захоплень. Водночас ОСОБА_2 висловлює свою незгоду із розміром такого забезпечення дитини.
Аналізуючи вказаний відеозапис суд констатує наявність спору між колишнім подружжям щодо виховання та утримання дитини, водночас характер розмови не свідчить про наявність психологічного чи небезпеку фізичного насильства над заявницею чи малолітньою дитиною зі сторони ОСОБА_2 .
Здійснивши опитування малолітнього ОСОБА_3 в присутності обох батьків, суд дійшов висновку про неприязне ставлення дитини до батька, що може бути зумовлене образою дитини на нього за ставлення до матері. Водночас поведінка дитини в присутності ОСОБА_2 не свідчила про страх дитини перед батьком. Дитина поводила себе розкуто та невимушено, що не свідчить про те, що ОСОБА_2 застосовував до дитини психічне чи фізичне насильство.
Таким чином, з доводів заявниці у цій справі вбачається, що між нею та колишнім чоловіком - ОСОБА_2 склалася конфліктна ситуація з приводу фінансового забезпечення малолітнього сина та визначення місця його проживання.
Разом з тим, суд, дослідивши подані заявницею докази, вважає, що нею не доведено вчинення ОСОБА_2 психологічного та економічного насилля відносно неї та її малолітнього сина. Як на підставу видачі обмежувального припису відносно ОСОБА_2 за вчинення економічного та психологічного насилля, заявниця не посилається на конкретну подію скоєну ним відносно неї, а натомість посилається на загальні негативні його висловлювання відносно неї за досить тривалий проміжок часу.
Суд не приймає в якості належних доказів психологічного та економічного насилля з боку заінтересованої особи надані заявницею психологічні заключення за результатами дослідження та психолого-корекційної роботи ОСОБА_3 від 29.04.2024 (вих. № 46-04) та від 10.06.2024 (вих. № 08-06.2024) оскільки вони так само, як і Висновок Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації від 05.02.2024 (вих.№ 100-1499) стосуються доцільності визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 та не доводять жодним чином фактів вчинення будь-якого насилля відносно заявниці або дитини.
Отже, належних та достатніх доказів того, що ОСОБА_2 систематично вчиняв відносно заявниці - ОСОБА_1 та її малолітнього сина ОСОБА_3 психологічного чи економічного насильства, матеріали справи не містять.
Оскільки ОСОБА_1 не надала беззаперечних доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства в розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», а судом не встановлено випадків домашнього насильства, а також ризиків настання насильства у майбутньому, суд доходить обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису.
Судові витрати, пов'язані з розглядом справи про видачу обмежувального припису, відповідно до частини третьої статті 350-5 ЦПК України, слід віднести на рахунок держави.
Керуючись статтями 1-3, 7, 15, 18, 19, 24, 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», статтями 4, 5, 12, 13, 76-81, 141, 259, 263-265, 268, 272, 293, 350-1 -350-8 ЦПК України, суд
заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: заінтересована особа: ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису залишити без задоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено 11.11.2024.
Суддя С.О. Чекулаєв