Справа № 466/5187/23 Головуючий у 1 інстанції: Луців-Шумська Н.Л.
Провадження № 22-ц/811/2000/24 Доповідач в 2-й інстанції: Приколота Т. І.
08 листопада 2024 року м.Львів
Справа № 466/5187/23
Провадження № 22ц/811/2000/24
Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Приколоти Т.І.,
суддів : Мікуш Ю.Р., Савуляка Р.В.
секретар Іванова О.О.
розглянув апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова, ухвалене у м.Львові 29 травня 2024 року, у складі судді Луців-Шумської Н.Л., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,-
встановив:
19 травня 2023 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про стягнення 129 178,45 грн. заборгованості за договором позики, оформленим розпискою від 9 червня 2019 року.
Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що 9 червня 2019 року ОСОБА_2 позичив у неї 1 000 Євро, 400 доларів США та 200 000 грн. строком до 9 червня 2020 року. За користування коштами зобов'язався виплачувати по 2000 грн. щомісячно впродовж часу користування грошима. На підтвердження договору позики ним була надана розписка. Оскільки відповідач в обумовлений строк коштів не повернув, позивач змушена звернутися з позовом до суду. Просила стягнути з відповідача заборгованість за позикою з врахуванням індексу інфляції.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Львова від 29 травня 2024 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості в розмірі 129 178,45 грн. за договором позики, оформленим розпискою від 9 червня 2019 року.
Рішення суду оскаржує ОСОБА_1 . Вважає рішення суду незаконним, необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про повне задоволення позову. Вказує, що надані відомості про повернення боргу, які містяться на звороті розписки від 9 червня 2019 року і долучені до справи, стосуються як цієї розписки, так і іншої розписки про отримання позики, яку давала позивачці ОСОБА_3 . Зазначає, що позичені у неї 1 000 доларів США і 400 євро повернуті, претензій до цієї суми вона не має, неповернутою залишилася лише частина боргу у гривнях. Вважає, що судом першої інстанції не взято до уваги те, що з 9 червня 2019 року до березня 2022 року кошти в гривнях не поверталися , в той час оплачувалися тільки проценти за користування коштами, а ОСОБА_3 вважає, що це віддавався основний борг. Зазначає, що з лютого 2022 року до червня 2022 року ОСОБА_3 віддавала частинами залишок того боргу, який вони з ОСОБА_2 взяли. Вказує, що суд першої інстанції допустився помилки, оскільки вважав, що ОСОБА_1 порушила договір, перевівши борг у еквівалент до іноземної валюти, однак це не відповідає дійсності, оскільки, як підтверджує долучений до позову розрахунок, мова йде про стягнення із відповідача коштів у національній, а не у іноземній валюті.
Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не проводиться.
Відповідно до частин 4 і 5 ст.268 ЦПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, прийнятого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить відхилити.
Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
На підставі ст.ст. 76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; а також питання щодо розподілу судових витрат, допуску рішення до негайного виконання, скасування заходів забезпечення позову.
Судом встановлено, що 9 червня 2019 року між сторонами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, згідно якого позивач ОСОБА_1 надала відповідачеві ОСОБА_2 позику в розмірі 1000 Євро, 400 доларів США а також 200 000 грн., за які відповідач зобов'язався сплачувати щомісячно відсотки в розмірі 2 000 грн. на протязі часу використання даної суми. Весь борг відповідач зобов'язався повернути до 9 червня 2020 року.
Договір позики було оформлено розпискою. Факт укладення договору позики сторонами не оспорюється.
На звороті оригіналу розписки є записи про повернення боргу частинами, сплату щомісячних платежів. Як встановлено в судовому засіданні, ці записи зроблені позивачем власноручно і засвідчені її підписами. У них вказана дата та кошти, які сплачувалися за користування позикою в розмірі 200 тис.грн., а також кошти у Євро та доларах США, що також поверталися позивачеві. Також оригінал розписки містить записи, вчинені позивачем, про повернення боргу.
Також встановлено, що позивач в односторонньому порядку склала документ під назвою ф'ючерсна угода, куди вносила відомості про погашення заборгованості ОСОБА_2 за розпискою від 9 червня 2019 року, у якій зазначала отримані нею кошти в гривнях, їх доларовий еквівалент на дату повернення.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції вказав, що позивачем не доведено наявності у відповідача перед нею заборгованості за розпискою від 9 червня 2019 року.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується з врахуванням наступного.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Частиною 2 ст. 1047 ЦК України встановлено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до ч. 1 ст.1049, ст.1050 ЦК України за договором позики на позичальникові лежить обов'язок повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Відповідно до положень ч. ч. 1, 2 ст. 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.
За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. З метою забезпечення правильного застосування статей 1046,1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.
Такі висновки зроблено Верховним Судом у постанові від 22 серпня 2019 року (справа № 369/3340/16).
Відповідно до вимог ст. ст.12,81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
На підставі аналізу наявних у справі доказів суд першої інстанції прийшов до висновку, що власноручні записи позивача на розписці відповідача від 9 червня 2019 року про отримання на погашення боргу грошових коштів у гривнях, доларах США та Євро, а також її власноручні записи на складеній нею ф'ючерсній угоді про суми отриманих коштів у гривнях, спростовують твердження позивача про наявність у відповідача не повернутих коштів.
Виходячи з того, що на підтвердження наявності не виконаного грошового зобов'язання позивачем суду не надано жодних належних та допустимих доказів, суд першої інстанції прийшов до висновку про відмову позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, так як вони є необґрунтованими.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, яким правильно визначено характер спірних правовідносин та встановлено дійсні обставини справи. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду. Підстави для скасування рішення суду відсутні.
Керуючись ст. 367, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст. 375, 381-384, 388-391 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 29 травня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та за загальним правилом оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України (якщо касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
При наявності передбачених законом підстав для касаційного оскарження, касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення його повного тексту безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст судового рішення складено 8 листопада 2024 року.
Головуючий -______________________Т. І. Приколота
Судді: ________________Ю.Р. Мікуш ___________________ Р.В. Савуляк