запорізький апеляційний суд
Провадження №33/807/853/24Головуючий у 1-й інстанції Дмитрюк О.В.
Єдиний унікальний №336/8655/24Доповідач в 2-й інстанції Гончар О.С.
Категорія - ч.1 ст.130 КУпАП
01 листопада 2024 року м.Запоріжжя
Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду Гончар О.С., за участі ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову судді Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 26 вересня 2024 року, якою
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, зареєстрований у АДРЕСА_1 ), проживає у АДРЕСА_2 ),
притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП,
Згідно з постановою суду, 20.08.2024 року о 01 год. 01 хв. у м.Запоріжжі по вул.Героїв 55-ї бригади в районі будинку №16 водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом «Audi A6 Qvattro» д.н.з. НОМЕР_1 у стані алкогольного сп'яніння.
ОСОБА_1 визнано винним за ч.1 ст.130 КУпАП і на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 17 000 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік, стягнуто судовий збір у розмірі 605,60 гривень.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив скасувати зазначену постанову суду та закрити провадження у справі на підставі п.4 ч.1 ст.247 КУпАП у зв'язку із вчиненням ним адміністративного правопорушення у стані крайньої необхідності.
Свої вимоги мотивував тим, що 19.08.2024 року командиром взводу матеріального забезпечення і механізованого батальйону військової частини НОМЕР_2 йому було надано дозвіл на одноденну відпустку в м.Запоріжжі у зв'язку з сімейними обставинами.
Перебуваючи у відпустці 20.08.2024 о 00 год. 40 хв. від командира взводу надійшов наказ про переривання відпустки і необхідність терміново прибути у місце розташування підрозділу для подальшого виконання завдань пов'язаних із проходженням військової служби.
Відтак, він, виконуючи наказ командира взводу матеріального забезпечення і механізованого батальйону військової частини НОМЕР_2 керував транспортним засобом «AUDI A6 Qvattro» н.з. НОМЕР_1 та здійснював рух із м.Запоріжжя у напрямку розташування свого підрозділу.
Під час руху 20.08.2024 о 01 год. 01 хв. в м.Запоріжжі у Шевченківському районі по вул.Героїв, 55-ї бригади біля буд.№16 він був зупинений працівниками патрульної поліції.
Під час перевірки документів у нього було виявлено запах алкоголю з порожнини рота та перевірено на стан сп'яніння із застосуванням спеціального технічного приладу Alcotest Drager 6820. Результат тесту був 0,31 ‰. Він пояснював працівникам патрульної поліції, що йому надійшов наказ від командира взводу про переривання одноденної відпустки та терміново прибути у місце розташування підрозділу, що підтверджується поясненням командира взводу старшого сержанта ОСОБА_2 .
Заслухавши ОСОБА_1 , який підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги та наполягав на її задоволенні, перевіривши матеріали справи, наведені у скарзі доводи, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Висновки суду про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП адміністративного правопорушення в повному обсязі підтверджена даними, що містяться
- у протоколі про адміністративне правопорушення серії ААД №904089 від 20.08.2024 року, підписаному особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, відповідно до якого водій ОСОБА_1 у зазначений час керував автомобілем «Audi A6 Qvattro» д.н.з. НОМЕР_1 у стані алкогольного сп'яніння;
- в акті огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціального технічного засобу Alcotest Drager 6820, за результатом якого встановлено позитивний результат з показником 0,31 ‰ алкоголю і з яким ОСОБА_1 погодився;
- у роздруківці результатів приладу "Alcotest Drager 6820", з яких вбачається, що ОСОБА_1 пройшов огляд на стан алкогольного сп'яніння за допомогою технічного приладу «Alcotest Drager 6820», а результат тестування склав 0,31 ‰ алкоголю, (тест №2123), з результатом ОСОБА_1 погодився, підписавши його;
- відеозаписом правопорушення.
Зазначені докази в їх сукупності суд першої інстанції належним чином проаналізував та дійшов правильного висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.
Наявність в діях ОСОБА_1 складу передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП адміністративного правопорушення не оспорюється, натомість апелянт зазначає, що вказане правопорушення було вчинено ним у стані крайньої необхідності.
Відповідно до положень ст.17 КУпАП особа, яка діяла в стані крайньої необхідності не підлягає адміністративній відповідальності.
Доводи апелянта про те, що він станом на 20.08.2024 року був військовослужбовцем та виконував термінове доручення командування військової частини, пов'язане з військовою службою, не спростовують порушення ОСОБА_1 вимог п.2.9а ПДР України за наявності у справі вищевказаних доказів, які повністю підтверджують обставини вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.
Згідно зі ст.18 КУпАП не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.
Крайня необхідність - це випадок зіткнення двох інтересів, які рівною мірою охороняються законом, і при якій заради збереження більш важливого інтересу, заподіюється шкода меншому інтересові.
Крайню необхідність можна визнати правомірною лише за наявності наступних обставин (ознак): небезпеку не може бути усунуто іншим шляхом, окрім як заподіянням шкоди, тобто крайня необхідність є єдиним засобом захисту від небезпечних дій; при крайній необхідності шкода завдається не джерелу небезпеки, а інтересам третіх осіб; шкода, яка заподіюється при крайній необхідності, повинна бути меншою, ніж та, яка попереджена.
Спосіб збереження охоронюваного законом інтересу за рахунок іншого повинен бути саме крайнім. Якщо для запобігання небезпеки, що загрожує, в особи є шлях, не пов'язаний із заподіянням шкоди, вона повинна обрати саме цей шлях. Інакше посилання на стан крайньої необхідності виключається. Заподіяна в стані крайньої необхідності шкода повинна бути менш значною, ніж відвернена шкода. Заподіяння шкоди, рівної тій, що могла бути спричинена, або шкоди більшої не може бути виправдано станом крайньої необхідності. Зокрема, не можна рятувати одне благо за рахунок заподіяння шкоди рівноцінному благу. Питання про те, яку шкоду вважати більш значною, а яку менш, є питанням факту й вирішується в кожному конкретному випадку залежно від конкретних обставин справи. В основу оцінки шкоди заподіяної й шкоди відверненої повинно бути покладено як об'єктивний, так і суб'єктивний критерії, проте визначальним має бути об'єктивний критерій.
Доказів того, що саме 20.08.2024 року виникла ситуація, яка спонукала ОСОБА_1 керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння матеріали справи не містять. В апеляційній скарзі не йдеться про жодну небезпеку, яку ОСОБА_1 потрібно було усувати. Не йдеться в ній і про заподіяння ОСОБА_1 якоїсь шкоди, в наслідок усунення ним такої небезпеки. Не йдеться в апеляції й про те, щоб хтось інший, ніж ОСОБА_1 , який вживав алкогольні напої, не мав змоги доправити останнього на місце несення служби.
Таким чином, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції було прийнято законне і обґрунтоване рішення щодо винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, з наведенням обґрунтованої мотивації прийнятого рішення.
Переконливих доводів, які б безумовно спростовували висновки суду в постанові і були підставами для її скасування та закриття провадження у справі у зв'язку із відсутністю в діях апелянта складу адміністративного правопорушення, ним не наведено і при розгляді апеляційної скарги не встановлено.
Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що постанова суду першої інстанції є законною, вмотивованою, підстав для її скасування апеляційним судом не встановлено, у зв'язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.294 КУпАП, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову судді Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 26 вересня 2024 року в цій справі щодо ОСОБА_1 залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя О.С. Гончар
Дата документу Справа № 336/8655/24