06 листопада 2024 року
м. Київ
справа № 461/4188/22
провадження № 61-8698св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Білецький Ігор Миронович, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Львівської області Біляк Оксана Ярославівна, заступник начальника Личаківського відділу державної виконавчої служби Козак Софія Василівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 04 липня 2023 року у складі судді Радченка В. Є., додаткове рішення Галицького районного суду м. Львова
від 14 липня 2023 року у складі судді Радченка В. Є., постанову Львівського апеляційного суду від 04 грудня 2023 року у складі колегії суддів:
Ванівського О. М., Цяцяка Р. П., Шеремети Н. О. та додаткову постанову Львівського апеляційного суду від 10 січня 2024 року у складі колегії суддів: Ванівського О. М., Цяцяка Р. П., Шеремети Н. О., і виходив з наступного.
Зміст позовної заяви та її обґрунтування
1. В серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького І. М., ОСОБА_2 , Тивуньки І. Й., приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Львівської області Біляк О. Я., заступника начальника Личаківського відділу державної виконавчої служби Козак С. В. про визнання неправомірними дій приватного виконавця, визнання незаконним та скасування акту приватного виконавця, визнання недійсним та скасування свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, зобов'язання приватного виконавця або інших посадових осіб Личаківського відділу державної виконавчої служби вчинити певні дії.
2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що після отримання виконавчого листа Галицького районного суду м. Львова у справі № 461/6586/21 про стягнення на його користь з ОСОБА_3 заборгованості за договором позики в розмірі 60 000,00 дол. США, яка в грошовому еквіваленті по курсу
НБУ станом на 15 листопада 2021 року складала 1 566 642,00 грн, він звернувся із заявою до Личаківського відділу ДВС у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів).
3. Постановами державного виконавця від 06 січня 2022 року було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_3 та накладено арешт на майно боржника ОСОБА_3 .
4. 14 січня 2022 року державний виконавець повідомила його, що у приватного виконавця Білецького І. М. перебуває на виконанні
ВП № НОМЕР_2 щодо того ж боржника (стягувач ОСОБА_2 ), а тому доцільно передати його виконавчий лист на виконання зазначеного приватного виконавця.
5. 14 січня 2022 року він подав заяву про повернення йому виконавчого документа без виконання та того ж дня звернувся до приватного виконавця Білецького І. М. із заявою про примусове виконання виконавчого листа Галицького районного суду м. Львова у справі № 461/6586/21. Приватний виконавець Білецький І. М. відкрив ВП № НОМЕР_1 та об'єднав його з ВП № НОМЕР_2.
6. Посилався на те, що у зведеному виконавчому провадженні тричі проводилися електронні торги з реалізації єдиного майна боржника - квартири АДРЕСА_1 , однак зазначене майно не було реалізоване у зв'язку з відсутністю покупців.
7. У липні 2022 року він дізнався, що за апеляційною скаргою ОСОБА_2 було зупинено дію рішення Галицького районного суду м. Львова
від 15 листопада 2021 року у справі № 461/6586/21, чим було усунуто його
від виконавчого процесу та дозволило приватному виконавцю Білецькому І. М. та стягувачу ОСОБА_2 реалізувати квартиру боржника, без урахування його прав, як іншого стягувача.
8. Вважав постанову приватного виконавця Білецького І. М. й акт про передачу квартири боржника ОСОБА_3 стягувачу ОСОБА_2 у рахунок погашення боргу від 18 липня 2022 року такими, що винесені з порушенням частини десятої статті 61, а також статті 46 Закону України «Про виконавче провадження»
9. Зауважував, що він першим в межах однієї черги стягувачів пред'явив виконавчий документ від 16 грудня 2021 року до виконання, який 05 січня 2022 року був прийнятий до провадження Личаківським відділом ДВС. Натомість ОСОБА_2 пред'явив виданий йому виконавчий документ 11 січня 2022 року. Крім того, надав свою згоду на передачу йому, як стягувачу, нереалізованого майна боржника ОСОБА_3 .
10. З огляду на наведене та ураховуючи уточнення позовних вимог, ОСОБА_1 просив суд: визнати неправомірними дії приватного виконавця Білецького І. М.; визнати незаконними та скасувати акт приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького І. М. від 18 липня 2022 року ВП № НОМЕР_2 про передачу стягувачу ОСОБА_2 у власність квартири АДРЕСА_1 , на загальну суму 1 375 990,00 грн, що належить боржнику ОСОБА_3 , а також постанову про передачу зазначеного майна стягувачу в рахунок погашення заборгованості за виконавчим листом № 463/83454/20 від 11 січня 2022 року від 18 липня 2022 року; визнати недійсним та скасувати свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів серія та номер 730 від 19 липня 2022 року, витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 47362494, номер витягу 305279860 від 19 липня 2022 року, виданого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Біляк О. Я.; зобов'язати посадову особу Личаківського відділу ДВС м. Львова ОСОБА_4 поновити його порушене право шляхом постановлення акту про передачу йому, як стягувачу квартири АДРЕСА_1 , на загальну суму 1 375 990 грн, що належить боржнику ОСОБА_3 , а також винесення постанови про передачу зазначеного майна йому, як стягувачу, в рахунок погашення заборгованості за виконавчим листом № 461/6586/21 від 16 грудня 2021 року.
Стислий виклад позиції інших учасників справи
11. Приватний виконавець виконавчого округу Львівської області
Білецький І. М. заперечував проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , посилаючись на їх безпідставність. Зазначав, що при проведені ним виконавчих дій у зведеному виконавчому провадженні № 68194152 було дотримано основні засади виконавчого провадження та встановлений статтею 46 Закону України «Про виконавче провадження» порядок черговості. Заява ОСОБА_1 про примусове виконання виконавчого листа, виданого 16 грудня 2021 року Галицьким районним судом м. Львова у справі № 461/6586/21, надійшла на його адресу 17 січня 2022 року, у той час як заява іншого стягувача ОСОБА_2 - 11 січня 2022 року. Зауважував, що Закон України «Про виконавче провадження» передбачає принцип диспозитивності виконавчого провадження, зокрема право фізичних та юридичних осіб обирати між державною виконавчою службою та приватними виконавцями. Залежно від здійсненого вибору, після пред'явлення виконавчого документа до примусового виконання у відповідного виконавця виникають передбачені статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження» права та обов'язки, зокрема обов'язок здійснювати заходи примусового виконання рішення у спосіб та порядку, які встановлені виконавчим документом та цим Законом. Разом з тим, 13 липня 2022 року на виконання вимог ухвали Львівського апеляційного суду від 07 лютого 2022 року у справі № 461/6586/21, а також вимог частини першої статті 38 Закону України «Про виконавче провадження» було зупинено виконавче провадження
№ НОМЕР_1, відкрите на підставі виконавчого листа, виданого Галицьким районним судом м. Львова 16 грудня 2021 року у справі № 461/6586/21.
12. ОСОБА_2 заперечував проти задоволення позову, зазначаючи про дотримання приватним виконавцем Білецьким І. М. вимог статті 46, частини шостої статті 61 Закону України «Про виконавче провадження». Правила розподілу стягнення з боржника грошових сум та черговості задоволення вимог стягувачів застосовуються в межах одного конкретного провадження. Факт існування ВП № НОМЕР_3, у якому виконавчий лист було повернуто стягувачу без виконання, не може створювати жодних правових наслідків для проведення приватним виконавцем Білецьким І. М. виконавчих дій. Пропозиція приватного виконавця про залишення нереалізованого майна за ним є цілком законною дією, яка спрямована на виконання судового рішення. Факт зупинення дії рішення у справі № 461/6586/21 внаслідок апеляційного перегляду, не є підставою для зупинення електронних торгів з реалізації майна боржника ОСОБА_3 .
Основний зміст та мотиви судових рішень судів попередніх інстанції
13. Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 04 липня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.
14. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що дії приватного виконавця Білецького І. М. є такими, що відповідають вимогам Закону України «Про виконавче провадження». Першочергове задоволення вимог ОСОБА_2 шляхом передачі йому у власність нереалізованого майна цілком відповідає імперативним законодавчим вимогам. ОСОБА_2 подав виконавчий документ приватному виконавцю Білецькому І. М. швидше, аніж ОСОБА_1 , а тому саме йому в силу частин шостої, десятої статті Закону України «Про виконавче провадження» належить право одержати в рахунок погашення боргу нереалізоване нерухоме майно боржника ОСОБА_3 . Факт існування виконавчого провадження ВП № НОМЕР_3, у якому виконавчий лист було повернуто стягувачу без виконання, не може створювати жодних правових наслідків.
15. Додатковим рішення Галицького районного суду м. Львова від 14 липня 2023 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь приватного виконавця виконавчого органу Львівської області Білецького І. М. понесені ним витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн.
16. Додаткове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що розмір понесених приватним виконавцем Білецьким І. М. витрат на оплату послуг з надання правової допомоги у суді першої інстанції є співмірним із складністю справи та частиною виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), такі витрати підтверджено документально.
17. Постановою Львівського апеляційного суду від 04 грудня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Галицького районного суду м. Львова від 04 липня 2023 року та додаткове рішення Галицького районного суду м. Львова від 14 липня 2023 року залишено без змін.
18. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову. Зазначено, що приватний виконавець Білецький І. М. діяв відповідно до вимог чинного законодавства, яке врегульовує порядок здійснення виконавчого провадження, а винесені ним у рамках виконавчого провадження ВП НОМЕР_2 акт та постанова про передачу майна в рахунок стягувачу є законними. ОСОБА_1 скористався своїм правом та подав заяву про примусове виконання виконавчого листа саме до приватного виконавця, черговість задоволення вимог стягувачів була дотримана. Сума стягнутих судом витрат на професійну правничу допомогу відповідає критеріям реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
19. Додатковою постановою Львівського апеляційного суду від 10 січня
2024 рокустягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 10 000,00 грн витрат на правову допомогу в суді апеляційної інстанції.
20. Додаткова постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що оскільки апеляційна скарга ОСОБА_5 залишена без задоволення, наявні підстави для відшкодування відповідачу понесених ним судових витрат на професійну правничу допомогу. ОСОБА_2 надав докази понесення таких витрат, ОСОБА_1 не спростував їх розміру.
Узагальнені доводи касаційної скарги
21. 11 червня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Галицького районного суду м. Львова від 04 липня 2023 року, додаткове рішення Галицького районного суду м. Львова від 14 липня 2023 року, постанову Львівського апеляційного суду від 04 грудня 2023 року та додаткову постанову Львівського апеляційного суду від 10 січня 2024 року, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
22. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування
норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також вказує, що суди не дослідили зібрані у справі докази та встановили обставини на підставі недопустимих доказів. Крім того, суди необґрунтовано відхилили клопотання про витребування доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
23. Касаційна скарга обґрунтована посилання на те, що суди попередніх інстанцій не урахували, що державний виконавець ОСОБА_4 ще 06 січня
2022 року відкрила виконавче провадження № НОМЕР_3 щодо боржника ОСОБА_3 . Зауважує, що він першим подав заяву про примусове виконання судового рішення (22 грудня 2021 року). Безпідставна відмова державного виконавця Козак С. В. у виконанні ВП № НОМЕР_3 не може бути підставою для позбавлення його права на задоволення вимог, як стягувача.
24. Зазначає, що судами неправильно встановлено дату пред'явлення ним виконавчого листа до виконання приватному виконавцю Білецькому І. М.
(17 січня 2022 року, замість правильного 14 січня 2022 року). Постанова приватного виконавця Білецького І. М. про об'єднання виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження постановлена з порушенням вимог Закону України «Про виконавче провадження» та Інструкції з організації примусового виконання рішень.
25. Вважає, що приватний виконавець повинен був винести постанову та визначити черговість вимог стягувачів у зведеному виконавчому провадженні.
26. Посилається на те, що суди попередніх інстанцій не надали оцінку допущеним державним та приватним виконавцями зловживанням, що призвело до порушення його прав.
27. Додатково зауважує про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права в частині відхилення його клопотання про обов'язкову явку до суду державного і приватного виконавців, їх допит, витребування оригіналів виконавчих проваджень та їх дослідження.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
28. Ухвалою Верховного Суду від 20 червня 2024 року касаційну скаргу залишено без руху для усунення недоліків.
29. Ухвалою Верховного Суду від 23 липня 2024 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарженнярішення Галицького районного суду м. Львова
від 04 липня 2023 року, додаткового рішення Галицького районного суду
м. Львова від 14 липня 2023 року, постанови Львівського апеляційного суду
від 04 грудня 2023 року та додаткової постанови Львівського апеляційного суду від 10 січня 2024 року, відкрито касаційне провадження у справі № 461/4188/22, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції, відмовлено у задоволенні клопотань ОСОБА_1 про зупинення дії оскаржуваних судових рішень до закінчення касаційного провадження та про забезпечення позову, касаційної скарги.
30. 12 серпня 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
31. Ухвалою Верховного Суду від 31 жовтня 2024 року справу призначено до судового розгляду колегією з п'яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
32. 12 серпня 2024 року ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Дяків В. Б., через підсистему «Електронний суд» подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому, посилаючись на необґрунтованість доводів скарги, просить суд відмовити у її задоволенні. Крім того, просить стягнути на його користь з ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн.
33. На обґрунтування доводів відзиву ОСОБА_2 зазначає, що суди попередніх інстанцій правильно встановили, що він пред'явив першим виконавчий документ до виконання приватному виконавцю Білецькому І. М., а тому пропозиція останнього щодо передачі йому у власність нереалізованого майна відповідає вимогам статті 46, частині шостій, десятій статті 61 Закону України «Про виконавче провадження». Пред'явлений до виконання виконавчий лист у справі № 461/6586/21 у ВП № НОМЕР_3 був повернутий стягувачеві ОСОБА_1 за його власною ініціативою, а тому не створює жодних правових наслідків для зведеного виконавчого провадження, у межах якого було винесено оскаржувані акт та постанову. Крім того, зауважує, що судове рішення у справі № 463/8345/20 (стягувач ОСОБА_2 ) набрало законної сили раніше, ніж судове рішення у справі № 461/6586/21 (стягувач ОСОБА_1 ).
34. Додатково акцентує увагу на незаявлення позивачем жодних клопотань про витребування доказів, у отриманні яких у нього є перешкоди. Участь приватного виконавця у судовому розгляді була забезпечена.
35. Також відсутні правові підстави для скасування додаткових судових рішень судів попередніх інстанцій, з огляду на відсутність відповідних доводів касаційної скарги щодо їх незаконності та необґрунтованості.
36. 24 серпня 2024 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв'язку подав до Верховного Суду відповідь на відзив ОСОБА_2 , у якому зазначає про безпідставність його доводів. Акцентує увагу на викладених у касаційній скарзі порушеннях, допущених державним та приватним виконавцями, недотримання засад, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», не урахування відсутності його вини у відмові державного виконавця у вчиненні виконавчих дій у першому виконавчому провадженні. Додатково посилається на недобросовісність дій Білецького І. М. при стягненні з нього витрат на правничу допомогу.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
37. 11 січня 2022 рокуна адресу приватного виконавця Білецького І. М. надійшла заява стягувача ОСОБА_2 про відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого листа, виданого 11 січня 2022 року Личаківським районним судом м. Львова у справі № 463/8345/20 про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 50 212,52 дол. США, а також 10 510,00 грн судового збору.
38. 17 січня 2022 рокуна адресу приватного виконавця Білецького І. М. надійшла заява про відкриття виконавчого провадження стягувача ОСОБА_1 щодо примусового виконання виконавчого листа, виданого 16 грудня 2021 року Галицьким районним судом м. Львова у справі № 461/6586/21, про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованості за договором позики в розмірі 60 000,00 дол. США, яка в грошовому еквіваленті по курсу НБУ станом на 15 листопада 2021 року складає 1 566 642,00 грн, а також судового збору в розмірі 11 350,00 грн.
39. 17 січня 2022 року приватним виконавцем Білецьким І. М. винесено постанову про об'єднання виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження.
40. В ході проведення виконавчих дій приватним виконавцем передано на реалізацію нерухоме майно боржника, а саме: квартиру, реєстраційний номер АДРЕСА_2 , загальною площею 79,6 кв. м, житловою площею 49,9 кв. м, що складається з чотирьох житлових кімнат та кухні.
41. Після проведення третіх торгів майно боржника не реалізовано.
42. На адресу приватного виконавця надійшла ухвала Львівського апеляційного суду від 07 лютого 2022 року у справі № 461/6586/21, якою відкрито апеляційне провадження на рішення, яке перебуває на примусовому виконанні.
43. 13 липня 2022 року приватним виконавцем на підставі пункту 1 статті 38 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про зупинення виконавчого провадження № НОМЕР_1, відкритого на підставі виконавчого листа 461/6586/21, виданого 16 грудня 2021 року Галицьким районним судом м. Львова про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованості за договором позики в розмірі 60 000,00 дол. США, яка в грошовому еквіваленті по курсу НБУ станом на 15 листопада 2021 року складає 1 566 642,00 грн, і судового збору в розмірі 11 350,00 грн.
44. 18 липня 2022 року приватним виконавцем винесено постанову про передачу майна стягувачу ОСОБА_2 в рахунок погашення боргу. За фактом такої передачі приватним виконавцем 18 липня 2022 року складено акт про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу.
Позиція Верховного Суду
45. Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
46. Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
47. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
48. Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
49. Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
50. Об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
51. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 зазначено, що позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
52. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові (постанова Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі
№ 1340/4630/18).
53. Стаття 129-1 Конституції України визначає, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
54. Основними засадами судочинства є обов'язковість судового рішення (стаття 129 Конституції України).
55. Зазначене конституційне положення кореспондується та відображено у частині першій статті 18 ЦПК України, згідно з якою судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
56. Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
57. Виконання судового рішення відповідно до змісту рішення Конституційного Суду України від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013 у справі № 1-7/2013 є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.
58. Відповідно до статей 1, 2 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов'язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об'єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
59. Згідно зі статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
60. Частиною першою, другою статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що строки у виконавчому провадженні - це періоди часу, в межах яких учасники виконавчого провадження зобов'язані або мають право прийняти рішення або вчинити дію.
61. Строки у виконавчому провадженні встановлюються законом, а якщо вони не визначені законом - встановлюються виконавцем.
62. Будь-яка дія або сукупність дій під час виконавчого провадження повинна бути виконана не пізніше граничного строку, визначеного цим Законом.
63. У частинах шостій, восьмій, дев'ятій статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у разі нереалізації майна на третьому електронному аукціоні виконавець повідомляє про це стягувачу і пропонує йому вирішити питання про залишення за собою нереалізованого майна, крім майна, конфіскованого за рішенням суду. У разі якщо стягувач виявив бажання залишити за собою нереалізоване майно, він зобов'язаний протягом 10 робочих днів з дня надходження від виконавця відповідного повідомлення внести на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби або рахунок приватного виконавця різницю між вартістю нереалізованого майна та сумою коштів, що підлягають стягненню на його користь, якщо вартість нереалізованого майна перевищує суму боргу, яка підлягає стягненню за виконавчим документом. За рахунок перерахованих стягувачем коштів оплачуються витрати виконавчого провадження, задовольняються вимоги інших стягувачів та стягуються виконавчий збір і штрафи, а залишок коштів повертається боржникові. Майно передається стягувачу за ціною третього електронного аукціону або за фіксованою ціною. Про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу виконавець виносить постанову. За фактом такої передачі виконавець складає акт. Постанова та акт є підставами для подальшого оформлення стягувачем права власності на таке майно.
64. У разі наявності кількох стягувачів, які виявили бажання залишити за собою нереалізоване майно, воно передається в порядку черговості, визначеної статтею 46 цього Закону (у разі наявності застави та/або іпотеки декількох стягувачів щодо такого майна - також з урахуванням відповідних норм Закону України «Про заставу» та/або Закону України «Про іпотеку»), а в межах однієї черги, визначеної статтею 46 цього Закону, - у порядку надходження виконавчих документів на виконання (частина десята статті 61 Закону України «Про виконавче провадження»).
65. Велика Палата Верхового Суду зауважувала, що передбачені статтями 45, 46 Закону України «Про виконавче провадження» правила розподілу стягнутих з боржника грошових сум та черговості задоволення вимог стягувачів підлягають застосуванню в межах одного конкретного виконавчого провадження, а не загалом до всіх виконавчих проваджень, відкритих щодо боржника (пункти 66, 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17).
66. Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконанні у приватного виконавця Білецького І. М. перебувало зведене виконавче провадження
№ 68194152 про стягнення боргу з ОСОБА_3 . До зазначеного провадження увійшли: ВП № НОМЕР_2 - стягувач ОСОБА_2 , ВП НОМЕР_1 - стягувач
ОСОБА_1
67. ВП № НОМЕР_2 (стягувач ОСОБА_2 ) було відкрито постановою від 11 січня 2022 року на підставі заяви про примусове виконання виконавчого листа, виданого 11 січня 2022 року Личаківським районним судом м. Львова у справі № 463/8345/20, поданої приватному виконавцю 11 січня 2022 року.
68. ВП № НОМЕР_1 (стягувач ОСОБА_1 ) було відкрито постановою від 17 січня 2022 року на підставі заяви про примусове виконання виконавчого листа, виданого 16 грудня 2021 року Галицьким районним судом м. Львова у справі
№ 461/6586/21, поданої приватному виконавцю 17 січня 2022 року (згідно зі штампом приватного виконавця Білецького І. М. про отримання вхідної кореспонденції).
69. 18 липня 2022 року, у зв'язку з нереалізацією належного боржнику нерухомого майна на третіх електронних торгах, приватним виконавцем Білецьким І. М. було надіслано стягувачам ОСОБА_2 , ОСОБА_1 пропозицію про залишення його за собою на підставі статті 61 Закону України «Про виконавче провадження».
70. ОСОБА_2 у визначений частиною восьмою статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» строк виявив бажання залишити нереалізоване майно боржника за собою.
71. Таким ж правом виявив бажання скористатись і позивач.
72. Встановивши, що стягувачі ОСОБА_2 , ОСОБА_1 є стягувачами однієї черги (пункт 5 частини першої статті 46 Закону України «Про виконавче провадження»), кожен з них виявив бажання залишити за собою нереалізоване майно боржника, разом з тим виконавчий документ стягувача ОСОБА_2 надійшов першим на виконання до приватного виконавця Білецького І. М., суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов загалом правильного висновку про відсутність підстав вважати порушеною процедуру черговості задоволення вимог стягувачів у зведеному виконавчому провадженні № 68194152.
73. Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо відхилення доводів позивача про необхідність врахування першочергового подання ним виконавчого документа на виконання до Личаківського відділу ДВС у м. Львові, яким постановою від 06 січня 2022 року було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_3. На підставі заяви стягувача постановою заступника начальника Личаківського відділу ДВС у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) від 14 січня 2022 року виконавчий лист, виданий 16 грудня 2021 року Галицьким районним судом м. Львова у справі № 461/6586/21, був повернутий стягувачу ОСОБА_1 .
74. Велика Палата Верховного Суду акцентувала увагу, що черговість задоволення вимог стягувачів, що закріплена у статті 46 Закону України «Про виконавче провадження», визначає порядок дій виконавця, у зведеному провадженні якого знаходиться декілька виконавчих документів щодо одного боржника. У такому разі зведене провадження фактично має на меті уникнення зловживань з боку виконавця, який без визначення такої черговості міг би на власний розсуд направляти отримані кошти певним кредиторам. Це створювало б ризик вчинення виконавцем корупційних порушень. Водночас така черговість не може поширюватися на всю систему примусового виконання рішень, оскільки Закон України «Про виконавче провадження» прямо цього не передбачає (пункт 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17).
75. Більш того, Велика Палата Верховного Суду підкреслювала, що передача виконавчого документа чи виконавчого провадження від приватного виконавця до іншого приватного чи державного виконавця може здійснюватися лише за заявою чи згодою стягувача, що відповідає принципу диспозитивності виконавчого провадження (пункт 62 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17).
76. Ураховуючи наведене, наявність факту звернення позивача із заявою про примусове виконання судового рішення до органів державної виконавчої служби, з огляду на повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження»
(ВП №68061758), не впливає на процедуру визначення черговості задоволення вимог стягувачів у зведеному виконавчому провадженні № 68194152, у межах якого проводилися електронні торги з продажу майна боржника.
77. Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
78. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
79. Суди попередніх інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин, нормою права, яка підлягає застосуванню, встановили фактичні обставини справи, які необхідні для правильного вирішення спору, та з дотриманням принципів оцінки доказів, дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
80. Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.
81. Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
82. Посилання касаційної скарги на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права в частині відхилення клопотання позивача про обов'язкову явку до суду державного і приватного виконавців, їх допит, витребування оригіналів виконавчих проваджень та їх дослідження, є безпідставними. В матеріалах справи є копії як матеріалів виконавчого провадження №68061758, так і зведеного виконавчого провадження № 68194152. Приватний виконавець Білецький І. М. надавав свої пояснення по суті спору, як у суді першої, так і в суді апеляційної інстанції. Клопотань про обов'язкову явку приватного та державного виконавців, витребування оригіналів виконавчих проваджень, із належним обґрунтуванням підстав неможливості отримання запитуваних документів та їх значення для розгляду справи, матеріали справи не містять.
83. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскаржених судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів, зводяться в загальному до переоцінки доказів.
84. Висновки судів попередніх інстанцій, з урахуванням встановлених у цій справі фактичних обставин, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які посилається заявник у касаційній скарзі.
85. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
86. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
87. З урахуванням меж касаційного оскарження та визначених заявником підстав касаційного оскарження, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для скасування оскаржених судових рішень.
88. Крім того, з урахуванням того, що касаційна скарга ОСОБА_1 не містить самостійних підстав для оскарження додаткового рішення Галицького районного суду м. Львова від 14 липня 2023 року, постанови Львівського апеляційного суду від 04 грудня 2023 року та додаткової постанови Львівського апеляційного суду від 10 січня 2024 року в частині вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, з огляду на приписи частини першої статті 400 ЦПК України колегія суддів не знаходить правових підстав для скасування цих судових рішень.
Керуючись статтями 402, 403, 409, 410, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Рішення Галицького районного суду м. Львова від 04 липня 2023 року, додаткове рішення Галицького районного суду м. Львова від 14 липня 2023 року, постанову Львівського апеляційного суду від 04 грудня 2023 року та додаткову постанову Львівського апеляційного суду від 10 січня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович