06 листопада 2024 року
м. Київ
справа № 758/3123/22
провадження № 61-17359 св 23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: товариство з обмеженою відповідальністю «Лемано», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
треті особи: публічне акціонерне товариство «Платинум Банк», товариство з обмеженою відповідальністю «Ренесанс Холдинг», ОСОБА_4 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Лемано» на рішення Подільського районного суду м. Києва від 27 квітня 2023 року у складі судді Головчака М. М. та постанову Київського апеляційного суду від 29 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О., Яворського М. А.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2022 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Лемано» (далі - ТОВ «Лемано»), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: публічне акціонерне товариство «Платинум Банк» (далі - ПАТ «Платинум Банк»), товариство з обмеженою відповідальністю «Ренесанс Холдинг» (далі - ТОВ «Ренесанс Холдинг»), ОСОБА_4 , про витребування майна з чужого незаконного володіння.
Позовна заява обґрунтована тим, що на підставі договорів купівлі-продажу від 25 березня 2016 року, посвідчених приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Зубко О. П., він є власником садового будинку та земельної ділянки, які розташовані по АДРЕСА_1 .
Вказував, що 24 квітня 2019 року йому стало відомо, що в Державному реєстрі речових прав на майно за період з 12 по 18 квітня 2019 року було повністю скасовані усі реєстраційні дії та записи по зазначеним об'єктам нерухомого майна за останні 6 років, власником майна став ОСОБА_2 . Підставою для скасування реєстраційних дій став наказ Міністерства юстиції України від 16 квітня 2019 року № 1226/5 «Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень», виданий за результатами розгляду скарги ОСОБА_4 .
В подальшому, наказ Міністерства юстиції України від 16 квітня 2019 року № 1226/5 було скасовано в судовому порядку та повторно розглянуто скаргу ОСОБА_4 , у результаті чого Міністерством юстиції України прийнято наказ від 17 червня 2021 року № 2093/7, яким відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_4 .
Разом з тим 18 квітня 2019 року ОСОБА_2 вніс майно - садовий будинок та земельну ділянки, які розташовані по АДРЕСА_1 , до статутного капіталу ТОВ «Лемано», а 22 квітня 2019 року між ТОВ «Лемано» та його керівником ОСОБА_3 було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Горбуновою Л. В. та зареєстрований в реєстрі за № 1320, відповідно до умов якого ТОВ «Лемано» передало в іпотеку ОСОБА_3 спірне майно в забезпечення виконання зобов'язань за договором позики № 22/04/2019, укладеним 22 квітня 2019 року між ОСОБА_3 і ТОВ «Лемано».
Зазначав, що він є дійсним власником спірного майна, оскільки його правовстановлюючі документи - нотаріальні договори купівлі-продажу
від 25 березня 2016 року є чинними і мають пріоритет над наступними записами в Державному реєстрі про право власності за ТОВ «Лемано», які було внесено вже після скасування Мінюстом реєстраційних дій наказом № 1226/5
від 16 квітня 2019 року.
Вказував, що відомості про його право власності на майно у відповідний державний реєстр не внесено, титульним власником майна є ТОВ «Лемано», яке також є іпотекодавцем, що свідчить про триваюче порушення його права володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном.
Оскільки між ним і ТОВ «Лемано» немає жодного правочину з приводу відчуження спірного майна, таке майно підлягає поверненню його дійсному власнику, яким є він на підставі статті 388 ЦК України, як майно, яке вибуло з володіння власника поза його волею.
Крім того, іпотечний договір від 22 квітня 2019 року,на підставі якого ТОВ «Лемано» передало в іпотеку ОСОБА_3 спірне нерухоме майно, підлягає визнанню недійсним з припиненням обтяження речового права на це майно.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_5 просив суд витребувати від ТОВ «Лемано» на його користь: садовий будинок АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 225008380000; земельну ділянку, на якій розташований вищевказаний садовий будинок, площею 0, 0738 га, кадастровий номер 8000000000:91:453:0021, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 225238480000; визнати недійсним іпотечний договір від 22 квітня 2019 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Горбуновою Л. В., реєстраційний № 1320; припинити обтяження речового права у вигляді іпотеки ОСОБА_3 згідно з іпотечним договором від 22 квітня 2019 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Горбуновою Л. В., реєстраційний № 1320, на земельну ділянки, площею 0, 0738 га, кадастровий номер 8000000000:91:453:0021, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта рухомого майна 225238480000, та садовий будинок за тією ж адресою, реєстраційний номер об'єкта рухомого майна 225008380000.
Стислий виклад позиції інших учасників справи
ТОВ «Лемано» в особі представника адвоката Кирея Я. К. заперечувало проти задоволення позовних вимог ОСОБА_6 , посилаючись на їх необґрунтованість. Зазначало, що згідно з інформаційними довідками, наказом № 1226/5 та висновком Центральної комісії від 15 квітня 2019 року, єдиним законним власником спірного майна протягом 2013-2019 років був ОСОБА_2 , який розпорядився своїм майном та на законній підставі у 2019 році вніс його до статутного капіталу ТОВ «Лемано».
Згідно Інформаційної довідки з реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, єдиним та законним власником майна з 2019 року є ТОВ «Лемано».
Водночас, впродовж 2015-2016 років в ході рейдерського захоплення майнового комплексу за адресою: АДРЕСА_3 , відбулися ряд незаконних дій щодо перереєстрації вищевказаного нерухомого майна, у зв'язку з чим, було зареєстровано низку кримінальних проваджень, в рамках яких було встановлено, що використовуючи подроблений паспорт ОСОБА_2 , 02 липня 2015 року право власності на спірне майно на підставі договору купівлі-продажу було відчужене на підставну особу ОСОБА_7 , який в свою чергу, 17 жовтня 2015 року продав це майно підставній особі ОСОБА_8 , який 02 листопада 2015 року подарував його за договором дарування довіреній особі ОСОБА_9 - ОСОБА_10 . В подальшому, продовжуючи механізм незаконного відчуження майна, ОСОБА_7 та ОСОБА_10 у 2016 року відчужили вказане майно ТОВ «ГРК ПІРОСМАНІ», яке, в свою чергу, перепродало це майно довіреній особі ОСОБА_9 - ОСОБА_11 .
Отже в рамках кримінальних проваджень встановлено, що договори посвідчені нотаріусами на підставі підроблених документів, що підтверджується висновком експертизи від 17 серпня 2018 року № 8-4/1063, відповідно до якого підписи від імені ОСОБА_2 у договорах купівлі-продажу від 02 липня 2015 року та інших документах, підписаних та поданих нотаріусу, виконані не ОСОБА_2 . Спірне майно визнано речовим доказом в кримінальному провадженні № 42020000000000761 та передано на відповідальне зберігання власнику майна - директору ТОВ «Лемано».
На підставі скарги ОСОБА_4 була проведена перевірка, за результатами якої наказом № 1226/5 скасовано реєстраційні дії щодо спірного майна, в тому числі, реєстраційні дії пов'язані з реєстрацією права власності за ОСОБА_7 , ОСОБА_10 , ТОВ «ГРК ПІРОСМАНІ» та ОСОБА_12 .
Крім того, згідно з висновком Центральної комісії, повторний розгляд скарги здійснений на виконання постанови Північного апеляційного господарського суду від 13 квітня 2021 року у справі № 910/9843/19, яка була в подальшому скасована постановою Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року, а матеріали справи
направлені до Господарського суду м. Києва на новий розгляд.
Зауважувало, що 17 серпня 2021 року нотаріусом Калуського нотаріального округу Котелко С. Д. було внесено зміни до записів про право власності № 31268252, 31267861 та було змінено власника спірного майна з ТОВ «Лемано» на позивача. За результатами розгляду її скарги Центральною комісією Міністерства юстиції України було встановлено порушення законодавства нотаріусом Котелко С. Д., скасовано рішення нотаріуса про перереєстрацію майна від 17 серпня 2021 року.
ТОВ «Лемано» є добросовісним набувачем, який законним шляхом набув своє майно, тому у нього не може бути витребувано майно на підставі статті 388 ЦК України.
ТОВ «Ренесанс Холдинг» подало письмові пояснення, у яких зазначило, що не заперечує проти задоволення позову.
Зазначало, що 29 грудня 2017 року ТОВ «Ренесанс Холдинг» є переможцем електронних торгів з продажу лоту, до складу якого входили активи ПАТ «Платинум Банк», а саме: право вимоги за кредитним договором № 55/11/13-К (із забезпеченням: садовий будинок, загальною площею 1173,1 кв. м; земельна ділянка, площею 0, 0738 га; садовий будинок, загальною площею 1834,2 кв. м; земельна ділянка, площею 0, 0675 га, які розташовані за адресою: м. Київ, Подільський район, вул. Синьоозерна).
19 січня 2018 року між ТОВ «Ренесанс Холдинг» та ПАТ «Платинум Банк» було укладено договір № 28к про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, за умовами якого банк відступив шляхом продажу новому кредитору належні банку, а новий кредитор набуває у обсязі та на умовах, визначених цим договором права вимоги до позичальника зазначеного у Додатку № 1 до договору, зокрема за кредитним договором № 55/11/13-К (мультивалютна невідновлювана кредитна лінія) від 28 листопада 2013 року, укладеним між ПАТ «Фінбанк» та ФОП ОСОБА_4 , права вимоги за яким були відступлені ПАТ «Платинум Банк» згідно з договором відступлення права вимоги № 20141225-Г (дол.) від 25 грудня 2014 року.
19 січня 2018 року між ТОВ «Ренесанс Холдинг» та ПАТ «Платинум Банк» було укладено договір № 28і про відступлення прав вимоги, за умовами якого банк відступив шляхом продажу новому кредитору належні банку, а новий кредитор набуває у обсязі та на умовах, визначених цим договором права вимоги до іпотекодавців зазначених у Додатку № 1 до договору, зокрема за іпотечним договором, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Авдієнком В. В. 28 листопада 2013 року за реєстровим номером 4329 (боржник ОСОБА_13 ), та іпотечним договором, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С. В. 29 листопада 2013 року за реєстровим номером 12234 (боржник ОСОБА_2 ). Предметом іпотеки було спірне майно.
Зазначало, що ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 04 лютого 2016 року забезпечено позов ПАТ «Платинум Банк» шляхом накладення арешту на нерухоме майно, яке розташоване у АДРЕСА_1 , та заборонено проводити будь-які дії по відчуженню нерухомого майна.
За таких обставин будь-які правочини щодо розпорядження спірним майном протягом дії ухвали про забезпечення позову є нікчемними, а відтак ОСОБА_2 не може вважатися добросовісним власником майна.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 27 квітня 2023 року позов ОСОБА_6 задоволено.
Витребувано від ТОВ «Лемано» на користь ОСОБА_6 земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0, 0738 га, кадастровий номер 8000000000:91:453:0021, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 225238480000.
Витребувано від ТОВ «Лемано» на користь ОСОБА_6 садовий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта рухомого майна 225008380000.
Визнано недійсним іпотечний договір від 22 квітня 2019 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Горбуновою Л. В., реєстраційний № 1320.
Припинено обтяження речового права у вигляді іпотеки ОСОБА_3 згідно з іпотечним договором від 22 квітня 2019 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Горбуновою Л. В., реєстраційний № 1320, на земельну ділянки, площею 0, 0738 га, кадастровий номер 8000000000:91:453:0021, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта рухомого майна 225238480000.
Припинено обтяження речового права у вигляді іпотеки ОСОБА_3 згідно з іпотечним договором від 22 квітня 2019 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Горбуновою Л. В., реєстраційний № 1320, на садовий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта рухомого майна 225008380000.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач, в розумінні діючого законодавства, є добросовісним набувачем майна, оскільки набув його за відплатними правочинами, які в судовому порядку не визнавалися недійсними, а тому позбавлення його права власності поза межами судових процедур та без жодної компенсації вартості втраченого майна суперечить його правам власника, які встановлені та гарантуються законодавством. Оскільки між позивачем і ТОВ «Лемано» не укладалось жодних правочинів з приводу відчуження спірного майна, таке майно підлягає поверненню його дійсному власнику, яким є позивач, на підставі статті 388 ЦК України, як майно, яке вибуло з володіння власника поза його волею.
Також суд зазначив, що іпотечний договір від 22 квітня 2019 року, який укладений всупереч волевиявленню власника майна ОСОБА_6 , підлягає визнанню недійсним відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України, з припиненням обтяження речового права.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 29 листопада 2023 року апеляційну скаргу ТОВ «Лемано» залишено без задоволення, а рішення Подільського районного суду м. Києва від 27 квітня 2023 року - без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позову. Доводи апеляційної скарги щодо незаконного заволодіння позивачем майном відповідача, а також перереєстрації вищевказаного нерухомого майна внаслідок рейдерського захоплення, що підтверджується скасуванням двічі органами Міністерства юстиції України реєстраційних дій щодо вказаного майна, суд апеляційної інстанції відхилив, зазначивши, що відповідачем не надано доказів, які б підтверджували факт оспорення ним правочинів щодо відчуження спірного нерухомого майна з метою захисту свого права власності.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У грудні 2023 року ТОВ «Лемано» через свого представника - адвоката Кирей О. В. подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Подільського районного суду м. Києва від 27 квітня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 листопада 2023 року й ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_6 відмовити.
Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та
апеляційної інстанцій заявниця зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 756/1529/15-ц, від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17, від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19, від 16 червня 2020 року у справі
№ 372/266/15-ц, від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19, у постановах Верховного Суду від 01 листопада 2018 року у справі № 910/13841/17, від 18 листопада 2020 року у справі № 289/1251/17, від 23 грудня 2020 року у справі № 757/28231/13-ц, від 12 липня 2023 року у справі № 910/5080/21 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також вказує, що суди не дослідили зібрані у справі докази, не надали їм належної правової оцінки та встановили обставини на підставі недопустимих доказів. Крім того, суди необґрунтовано відмовили у задоволенні клопотання про витребування оригіналів договорів купівлі-продажу від 25 березня 2016 року та відмовили у застосуванні наслідків спливу позовної давності без відповідної правової підстави (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 10 січня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 758/3123/22, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції, відмовлено у задоволенні клопотання ТОВ «Лемано», від імені якого діє ОСОБА_14 , про зупинення виконання рішення Подільського районного суду м. Києва від 27 квітня 2023 року до закінчення касаційного провадження.
У січні 2024 року матеріали цивільної справи № 758/3206/22 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 29 жовтня 2024 року справу призначено до судового розгляду колегією з п'яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не урахували, що єдиним та законним власником спірного майна з 2013 року по 2019 рік був ОСОБА_2 , майно з власності якого вибуло незаконно на підставі договорів купівлі-продажу, нікчемність яких підтверджується наявним у матеріалах справи висновком експерта від 17 серпня 2018 року № 8-4/1063.
Зауважує, що право власності ОСОБА_2 на спірне майно було відновлено наказом Міністерства юстиції України від 16 квітня 2019 року № 1226/5, який є чинним. Додаткове визнання таких договорів недійсними не є належним способом захисту її прав та становить надмірний тягар доведення права власності. Незаконні реєстраційні дії щодо спірного майна були скасовані у період з 2015 року по 2019 рік, в тому числі й ті, що пов'язані з реєстрацією права власності за ОСОБА_15 , а тому перехід права власності на спірну нерухомість не відбувся.
ОСОБА_2 , будучи законним власником майна, за відсутності обтяжень та реєстрації права власності на це майно інших осіб, відчужив його шляхом передачі до статутного капіталу ТОВ «Лемано» на підставі акту прийому-передачі від 18 квітня 2019 року, який на цей час є дійсним і ніким не оскаржений. Наразі спірне майно є речовим доказом в кримінальному провадженні та передано на відповідальне зберігання власнику майна - директору ТОВ «Лемано».
Вважає, що суди попередніх інстанцій безпідставно не врахували докази незаконного вибуття спірного майна з власності ОСОБА_2 , не дослідили оригінали договорів купівлі-продажу від 25 березня 2016 року, безпідставно відмовивши у задоволенні клопотання ТОВ «Лемано» про їх витребування.
Посилається на обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав, оскільки право власності на спірні об'єкти нерухомості не було зареєстровано за ним. Положення статті 388 ЦК України до спірних правовідносин не підлягають застосуванню, оскільки позивач не є законним власником спірного майна.
Акцентує увагу на фактичному вирішенні судами попередніх інстанцій спору про право власності на майно, вимог про що позивач не заявляв. Особливістю віндикаційного позову є відсутність спору з приводу нерухомого майна на праві власності чи іншому титулі.
Крім того, вказує, що оскаржувані судові рішення не містять мотивів щодо визнання недійсним договору іпотеки від 22 квітня 2019 року у розумінні положень статей 203, 2015, 216 ЦК України, що виключає, в свою чергу, й задоволення позовних вимог про припинення обтяження.
Звертає увагу на пропуск позивачем строку позовної давності, у застосуванні якої безпідставно відмовлено судами попередніх інстанцій.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У лютому 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_6 , у якому зазначено, що доводи касаційної скарги є безпідставними, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є мотивованими, законними й ґрунтуються на належних та допустимих доказах; судами вірно застосовано норми матеріального та процесуального права щодо спірних правовідносин.
Посилався на помилковість доводів ТОВ «Лемано» про те, що воно є добросовісним набувачем, оскільки правочин щодо набуття права власності вчинений під час судових обтяжень, діючого договору іпотеки і чинних договорів купівлі-продажу від 25 березня 2016 року, посвідчених нотаріально.
Вказує, що у Міністерства юстиції України були відсутні відповідно до приписів статей 19, 124 Конституції України, статті 5 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» повноваження за відсутності судового рішення, яке набрало законної сили, на здійснення висновку про недійсність всіх нотаріально посвідчених угод, укладених зі спірним майном за період з 2013 по 2019 роки, в тому числі договору купівлі-продажу від 25 березня 2016 року, адже такі дії є привласненням функцій щодо здійснення правосуддя.
У даному випадку, за позицією відповідача, підставою для позбавлення позивача Міністерством юстиції України права власності були імовірно помилкові дії та рішення державних реєстраторів, вчинені ще у 2015 році, а не помилки або протиправні дії позивача, тобто втручання у його право власності відбулось унаслідок помилкових дій та рішень державних реєстраторів, тобто суб'єктів, які вчиняли дії та ухвалювали рішення на виконання функцій держави.
Позивач, в розумінні діючого законодавства, є добросовісним набувачем майна, оскільки набув його за відплатними правочинами, які в судовому порядку не визнавалися недійсними, а відтак позбавлення його права власності поза межами судових процедур та без жодної компенсації вартості втраченого майна суперечить його праву на мирне володіння майном.
Відтак, незалежно від того, чи оскаржується наразі наказ від 16 квітня 2019 року № 1226/5 чи вже скасований внаслідок повторного розгляду скарги (наказ № 2093/7 від 17 червня 2021 року), слід констатувати те, що такий наказ не може бути підставою для набуття права власності на спірне майно за ОСОБА_2 , оскільки таке набуття права власності суперечить праву власності ОСОБА_6 , яке виникло на підставі чинних договорів купівлі-продажу від 25 березня 2016 року.
Підкреслив, що визнає право іпотекодержателя ПАТ «Платинум Банк» (ТОВ «Ренесанс Холдинг») і не намагається на відміну від відповідачів і третьої особи уникнути майнової відповідальності перед кредитором.
Просить касаційну скаргу ТОВ «Лемано» залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
25 березня 2016 року між ТОВ «ГРК ПІРОСМАНІ» (продавець) та ОСОБА_16 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу садового будинку з розстроченням платежу, відповідно до умов якого позивач купив та прийняв у власність садовий будинок загальною площею 1 173, 1 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Зубко О. П. та зареєстровано в реєстрі за № 669 (а. с. 14-18, т. 1).
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, відомості про державну реєстрацію права власності на зазначений садовий будинок за позивачем були внесені до реєстру 25 березня 2016 року, реєстраційний номер об'єкту майна 225008380000, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 28925559 від 25 березня 2016 року (а. с. 19, т. 1).
25 березня 2016 року між ТОВ «ГРК ПІРОСМАНІ» (продавець) та ОСОБА_16 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки з розстроченням платежу, відповідно до умов якого позивач купив та прийняв у власність земельну ділянку, загальною площею 0, 0738 га, кадастровий номер 8000000000:91:453:0021, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Зубко О. П. та зареєстровано в реєстрі за № 670 (а. с. 21-24, т. 1).
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, відомості про державну реєстрацію права власності на зазначену земельну ділянку за позивачем були внесені до реєстру 25 березня 2016 року, реєстраційний номер об'єкту майна 225238480000, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 28927184 від 25 березня 2016 року (а. с. 48, т. 1).
29 листопада 2013 року між ПАТ «Фінбанк» (іпотекодержатель) та ОСОБА_2 (іпотекодавець) було укладено іпотечний договір, відповідно до умов якого ОСОБА_2 передав в іпотеку іпотекодержателю садовий будинок в АДРЕСА_1 та земельну ділянку за цією ж адресою, в забезпечення повернення кредитних ресурсів, виданих ОСОБА_4 за кредитним договором № 55/11/13-К від 28 листопада 2013 року на суму 1 550 000 дол. США. Договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С. В. та зареєстровано в реєстрі за № 12234 (а. с. 108-114, т. 1).
19 січня 2018 року між ПАТ «Платинум Банк» (банк) і ТОВ «Ренесанс Холдинг» (новий кредитор) було укладено договір № 28к про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, відповідно до умов якого банк відступив шляхом продажу новому кредитору належні банку, а новий кредитор набув у обсязі та на умовах, визначених цим договором, права вимоги банку до позичальника, зазначені у додатку № 1 до цього договору. Згідно додатку № 1 до договору ТОВ «Ренесанс Холдинг» відступлено право вимоги за кредитним договором № 55/11/13-к від 28 листопада 2013 року, укладеним між ПАТ «Фінбанк» та ОСОБА_4 (а. с. 121-125, т. 1).
19 січня 2018 року між ПАТ «Платинум Банк» (банк) і ТОВ «Ренесанс Холдинг» (новий кредитор) було укладено договір № 28і про відступлення прав вимоги, відповідно до умов якого новому кредитору були відступлені права вимоги до іпотекодавців, зазначених в додатку № 1 до цього договору, в тому числі право вимоги за іпотечним договором від 29 листопада 2013 року, укладеним між ПАТ «Фінбанк» і ОСОБА_2 (а. с. 115-120, т. 1).
Наказом Міністерства юстиції України від 16 квітня 2019 року № 1226/5 «Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень» було задоволено скаргу ОСОБА_4 , скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 25 березня 2016 року №№ 28927184, 28925559, прийняті приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Зубко О. П.(а. с. 82, т. 1).
У державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було скасовано рішення державних реєстраторів про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з 12 травня 2015 року по 25 березня 2016 року щодо об'єктів нерухомого майна - земельної ділянки, загальною площею 0, 0738 га, кадастровий номер 8000000000:91:453:0021, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та садового будинку за тією ж адресою, внаслідок чого актуальним власником цього майна згідно записів в реєстрі було зазначено попереднього власника майна ОСОБА_2 . Підставою для скасування реєстраційних дій став наказ Міністерства юстиції України від 16 квітня 2019 року № 1226/5 «Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень», виданий за результатами розгляду скарги ОСОБА_4
18 квітня 2019 року на підставі акту приймання-передачі майна до статутного капіталу ТОВ «Лемано» в особі представника ОСОБА_4 передав, а ТОВ «Лемано» прийняло як внесок до статутного капіталу об'єкти нерухомого майна - земельну ділянку, загальною площею 0, 0738 га, кадастровий номер 8000000000:91:453:0021, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та садовий будинок за тією ж адресою (а. с. 25, т. 1).
З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 299080303 від 11 лютого 2022 року вбачається, що 19 квітня 2019 року державним реєстратором Черченко І. Л., КП «Єдине вікно державної реєстрації», м. Київ, було прийнято рішення про державну реєстрацію права власності за ТОВ «Лемано» на земельну ділянку, загальною площею 0, 0738 га, кадастровий номер 8000000000:91:453:0021, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та садовий будинок за тією ж адресою. Підстава державної реєстрації - акт приймання-передачі б/н від 18 квітня 2019 року (а. с. 27, 48, т. 1).
22 квітня 2019 року між ОСОБА_3 (іпотекодержатель) ТОВ «Лемано» (іпотекодавець) в особі представника ОСОБА_4 було укладено іпотечний договір, відповідно до умов якого ТОВ «Лемано» передало в іпотеку ОСОБА_3 садовий будинок в АДРЕСА_1 та земельну ділянку за цією ж адресою, в забезпечення виконання зобов'язань за договором позики № 22/04/2019, укладеним 22 квітня 2019 року між ОСОБА_3 і ТОВ «Лемано». Договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Горбуновою Л. В. та зареєстровано в реєстрі за № 1320 (а. с. 68-73, т. 1).
Постановою Північного апеляційного господарського суду у справі
№ 910/9843/19 від 13 квітня 2021 року наказ Міністерства юстиції України
від 16 квітня 2019 року № 1226/5 «Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень» визнано недійсним (а. с. 83-97, т. 1).
За результатами повторного розгляду скарги Міністерством юстиції України прийнято наказ № 2093/7 від 17 червня 2021 року, яким відмовлено в задоволенні скарги ОСОБА_4 (а. с. 59, т. 1).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ТОВ «Лемано» підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.
Відповідно до статті 15 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 зазначено, що позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
Відповідно до статті 41 Конституції України та частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно з частиною першою статті 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.
Відповідно до положень статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Згідно з частиною першою статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. В цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову до добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України (висновок Верховного Суду України, викладений в постанові від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15).
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц наведено правовий висновок про те, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
Таким чином, право на витребування майна з чужого володіння не потребує визнання недійсним правочину, за яким майно вибуло від законного власника, воно лише обмежене добросовісністю набувача і зберігається за власником за умови, якщо майно вибуває з володіння власника поза його волею, що й повинно бути доведено в суді.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.
Близькі за змістом висновки наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункт 98), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 115, 116), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 74).
Віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого не власника. Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об'єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.
Особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_6 про витребування майна з володіння ТОВ «Лемано», суди попередніх інстанцій виходили з того, що його право власності підтверджується чинними договорами купівлі-продажу від 25 березня 2016 року. Підставою для захисту його права власності вважали незаконне скасування реєстраційного запису про право власності позивача на спірні об'єкти нерухомості на підставі наказу Міністерства юстиції України від 16 квітня 2019 року № 1226/5, який був скасований у судовому порядку.
Водночас, суди попередніх інстанцій не урахували, що постановою Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року скасовано постанову Північного апеляційного господарського суду від 13 квітня 2021 року та рішення Господарського суду міста Києва від 15 вересня 2020 року у справі № 910/9843/19, якими було скасовано наказ Міністерства юстиції України від 16 квітня 2019 року № 1226/5, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Згідно з відкритими даними Єдиного державного реєстру судових рішень справа № 910/9843/19 щодо законності винесення наказу Міністерства юстиції України від 16 квітня 2019 року № 1226/5 досі перебуває на розгляді у суді першої інстанції.
Оспорюваним наказом Міністерства юстиції України від 16 квітня 2019 року № 1226/5 було вирішено скасувати всі реєстраційні записи щодо спірного нерухомого майна, здійснені з 12 травня 2015 року без урахування вимог статей 9, 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та пунктів 71, 78 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868.
В матеріалах справи містяться висновок експерта від 17 серпня 2018 року, наданий у межах досудового розслідування кримінального провадження № 12016100090002075 щодо незаконного заволодіння спірним майном, в якому міститься інформація про те, що підписи від імені ОСОБА_2 в договорі купівлі-продажу земельної ділянки АДРЕСА_2 , укладеному між ОСОБА_2 як продавцем та ОСОБА_17 як покупцем від 02 липня 2015 року; заяві ОСОБА_2 про те, що земельна ділянка не є спільною сумісною власністю; заяві ОСОБА_17 про те, що грошові кошти, які він планує сплатити за земельну ділянку № НОМЕР_1 , не є спільною сумісною власністю; договорі купівлі-продажу садового будинку АДРЕСА_2 , укладеному між ОСОБА_2 як продавцем та ОСОБА_17 як покупцем від 02 липня 2015 року, заяві ОСОБА_2 про те, що садовий будинок АДРЕСА_4 не є спільною сумісною власністю; заяві ОСОБА_17 про те, що грошові кошти, які він планує сплатити за садовий будинок АДРЕСА_4 , не є спільною сумісною власністю, - виконані не ОСОБА_2 , а іншою особою.
Згідно з наявною у матеріалах справи постановою старшого слідчого
СУ ГУНП у м. Києві від 05 травня 2020 року спірне нерухоме майно визнано речовими доказами у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42020000000000761 від 16 квітня
2020 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 365-2, частиною третьою статті 206 Кримінального кодексу України за фактом незаконного заволодіння ОСОБА_18 об'єктами нерухомого майна, розташованими за адресою: АДРЕСА_3 .
Суди попередніх інстанцій, вважаючи ОСОБА_6 добросовісним набувачем спірного майна на підставі відплатних правочинів, які в судовому порядку не визнавалися недійсними, зауважували, що його право власності має пріоритет над наступними відомостями в Державному реєстрі про реєстрацію права власності за ТОВ «Лемано», які були внесено після скасування Міністерством юстиції України реєстраційних дій наказом від 16 квітня 2019 року № 1226/5.
Водночас, суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що право власності ОСОБА_2 на спірне нерухоме майно було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ще у 2013 році (номери записів про право власності № № 3594956 , 3595808) та відновлене на підставі наказу Міністерства юстиції України від 16 квітня 2019 року № 1226/5.
Ухвалюючи рішення про витребування на користь ОСОБА_6 спірного майна, суди попередніх інстанцій не встановили у чиєму фактичному користуванні перебуває спірне майно, в який спосіб вибуло з володіння позивача та за яких обставин було зареєстроване за відповідачем.
Висновки суду про недоведеність незаконності заволодіння ОСОБА_19 . спірним майном, з урахуванням висновку експертизи щодо використання підробних документів при здійсненні реєстраційних дій щодо нього, підстав для скасування Міністерством юстиції України таких реєстраційних дій, проведених з 12 травня 2015 року, а також обставинам інших судових спорів між сторонами щодо такого майна (справи № 910/9843/19, № 761/48552/19, № 758/6520/20; № 758/16578/19), не можна вважати обґрунтованими.
З урахуванням наведеного, висновки судів попередніх інстанцій про правомірність та добросовісність набуття позивачем спірного майна, пріоритетність його права власності є передчасними.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Добросовісність є однією із основоположних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).
Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).
Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення виконання встановлених законом обов'язків. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб'єкти, чиї права безпосередньо пов'язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб'єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов: настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (постанова Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 754/5841/17).
Суди попередніх інстанцій не визначилися з характером спірних правовідносин, не встановили фактичних обставин щодо переходу права власності на спірне майно, у зв'язку з чим дійшли передчасного висновку про наявність правових підстав для захисту прав ОСОБА_6 на підставі статті 388 ЦК України.
Також є передчасними й висновки судів про визнання недійсним іпотечного договору від 22 квітня 2019 року та припинення обтяження речового права у вигляді іпотеки ОСОБА_3 на спірне майно.
Усунути ці недоліки на стадії касаційного перегляду справи з урахуванням повноваження Верховного Суду та меж перегляду справи в касаційній інстанції (стаття 400 ЦПК України), коли необхідно встановлювати фактичні обставини та оцінювати докази, є неможливим.
Відповідно до пункту 1 частин третьої і четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.
За викладених обставин, враховуючи строк розгляду справи судами та повноваження суду апеляційної інстанції, колегія суддів вважає за необхідне скасувати оскаржене судове рішення суду апеляційної інстанції з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
При новому розгляді справи суду необхідно об'єктивно дослідити докази в їх сукупності, надати оцінку як доказам в цілому, так і кожному доказу окремо, мотивуючи відхилення або врахування кожного доказу й доводів учасників справи.
З огляду на те, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, розподіл судових витрат згідно положень ЦПК України та усталеної судової практики, повинен бути здійснений тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат. Зазначене узгоджується з правовими висновками, викладеними у постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц.
Керуючись статтями 402, 403, 409, 411, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Лемано» задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного суду від 29 листопада 2023 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович