Номер провадження: 22-ц/813/5887/24
Справа № 523/5866/24
Головуючий у першій інстанції Кремер І.О.
Доповідач Кострицький В. В.
05.11.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючий суддя - Кострицький В.В. (суддя - доповідач),
судді - Назарової М.В.,Лозко Ю.П.,
за участю секретаря судового засідання Булацеської Я.В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2
представник відповідачки - ОСОБА_3
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_2 .
на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 21 травня 2024 року
за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,-
Короткий зміст позовних вимог та обставин справи
Представник позивача Бузова Т.Г. в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
Обґрунтовуючи вимоги даного позову вказує на те, що 23.06.2006 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Міським відділом реєстрації актів цивільного стану Одеського обласного управління юстиції, було зареєстровано шлюб за актовим записом № 738. Від даного шлюбу народились діти - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Подружні відносини між сторонами припинені, спільного господарства не ведуть, проживають окремо. Оскільки збереження сім'ї є неможливим, просить суд задовольнити позов та ухвалити рішення, яким розірвати шлюб, укладений 23.06.2006 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Міським відділом реєстрації актів цивільного стану Одеського обласного управління юстиції, про що в книзі реєстрації актів про одруження зроблено актовий запис № 738.
Представником відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 в рамках розгляду даної справи було подано зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів та поділ майна подружжя.
Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 21 травня 2024 року у прийнятті зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів та поділ майна подружжя для спільного розгляду із позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу - відмовлено.
В обґрунтування вказаної ухвали суд першої інстанції зазначав, що об'єднання даних позовів в одне провадження та їх спільний розгляд є недоцільним, оскільки, позови за первісним та зустрічним позовом містять різний зміст та предмет вимог, обставин, які підлягають встановленню та доказуванню, а також, їх спільний розгляд може значно затягнути вирішення справи про розірвання шлюбу, на якому наполягала представник позивача ОСОБА_7 .. При розгляді питання про прийняття зустрічного позову судом враховано також принцип сімейного права такий як «добровільність шлюбу», який охоплює наявність вільної та цілковитої згоди не лише при реєстрації шлюбу, а й під час перебування у шлюбі і подальшого його розірвання. Зокрема, ніхто не може бути примушений до перебування у шлюбних відносинах. Окрім того, судом також враховано той факт, що стягнення аліментів на утримання дітей та поділ майна подружжя не залежить від обставин розірвання шлюбу, оскільки з такими вимогами особа може звернути як до розірвання шлюбу, так як після розірвання шлюбу.
Короткий зміст рішення суду
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 21 травня 2024 року позовні вимоги представника позивача ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу задоволено. Шлюб, укладений 23.06.2006 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 Міським відділом реєстрації актів цивільного стану Одеського обласного управління юстиції, про що в книзі реєстрації актів про одруження зроблено актовий запис № 738 - розірвано. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений позивачем судовий збір в розмірі 1211/одна тисяча двісті одинадцять/грн. 20 коп.
Обґрунтовуючи своє рішення суд першої інстанції виходив з того, що добровільність шлюбу одна з основних його засад. Шлюб це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім'ю, а слово «союз», підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер.Згідно ст. 56 ч. 3 СК України кожен із подружжя має право припинити шлюбні відносини, а ч. 4 цієї ж статті передбачає, що примушування до збереження шлюбних відносин є порушенням права дружини, чоловіка на особисту свободу і може мати наслідки, встановлені законом. З даної норми слідує, що кожен із подружжя має право на припинення шлюбних відносин і таке право не залежить від бажань іншого з подружжя. Враховуючи наведене та, з'ясувавши фактичні взаємини подружжя, дійсні причини даного позову, суд вважає, що примирення та подальше подружнє життя сторін є неможливим, сім'я розпалася остаточно, збереження шлюбу може суперечити інтересам позивача, а отже, укладений між сторонами по справі шлюб підлягає розірванню.
Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги
Не погодившись з вказаним рішенням представник відповідачки звернувся до Одеського апеляційного суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просили надати строк для примирення подружжя у справі №523/5866/24, прийняти зустрічний позов до провадження у справі №523/5866/24 та скасувати ухвалу про відмову у прийнятті зустрічного позову від 21.05.2024 року, скасувати рішення Суворовського районного суду від 21.05.2024 року у справі №523/5866/24 та прийняти нове рішення за результатами розгляду зустрічного позову.
В обґрунтування апеляційної скарги, скаржник зазначила, що судом першої інстанції були порушені норми матеріального права, а саме всупереч Сімейного кодексу України не з'ясовано факту припинення подружжям сімейних відносин, проживання сімейного подружжя окремо один від одного, підстав примирення подружжя, так як подружжя перебуває разом із дітьми в Німеччині і сімейні відносини між ними не припинилися.
Зазначали, що судом першої інстанції були порушені норми процесуального права, з огляду на наступне:
- судом першої інстанції не встановлювалось місцезнаходження відповідача,не надавалось відповідачу можливості ознайомлюватись із матеріалами справи внаслідок чого вважали, що було порушено право подачі відзиву на позовну заяву ;
- судом першої інстанції порушено норми ст.111 СК України, через неврахування спільних малолітніх та неповнолітніх дітей у даного подружжя;
- судом першої інстанції було безпідставно відмовлено у прийнятті зустрічної позовної заяви, без врахування фактів, що подружжям не надавалось строку для примирення, та не враховано наявність трьох дітей від даного шлюбу, які є неповнолітніми та малолітніми.
Явка в судове засідання
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Вказані особливості встановлюються у ст. 369 ЦПК України, а саме відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 274 ЦПК України, в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.
Згідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Отже, враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що розгляд апеляційної скарги в даній справі розглядається у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи та є загальним правилом, визначеним у ЦПК України.
Позиція апеляційного суду
Заслухавши суддю-доповідача, оцінивши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, судова колегія приходить наступного.
Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, - суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України,- судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судовою колегією встановлено, що 23.06.2006 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Міським відділом реєстрації актів цивільного стану Одеського обласного управління юстиції, було зареєстровано шлюб за актовим записом № 738, що підтверджується Свідоцтвом про шлюб Серії НОМЕР_1 від 23.06.2006 року.
Також встановлено, що шлюбні відносини між сторонами фактично припинені, спільного господарства не ведуть.
Від даного шлюбу народились діти - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується Свідоцтвом про народження Серії НОМЕР_2 від 06.03.2007 року, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується Свідоцтвом про народження Серії НОМЕР_3 від 14.02.2014 року, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується Свідоцтвом про народження Серії НОМЕР_4 від 23.03.2017 року.
Правовідносини між сторонами випливають із норм Сімейного Кодексу України.
Суд першої інстанції враховував, що регулювання шлюбно-сімейних правовідносин здійснюється на принципах добровільності, взаємоповаги, взаєморозуміння, а держава забезпечує принцип свободи шлюбу та принцип свободи розірвання шлюбу.
Відповідно до ч. 1 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
За змістом ст. 55 СК України дружина та чоловік зобов'язані спільно піклуватись про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім'ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги. Чоловік зобов'язаний утверджувати в сім'ї повагу до матері. Дружина зобов'язана утверджувати в сім'ї повагу до батька. Дружина та чоловік відповідальні один перед одним, перед іншими членами сім'ї за свою поведінку в ній.
У відповідності зі ст. 110 Сімейного Кодексу України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним з подружжя.
Згідно положення ч. 2 ст. 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу, а позивач не має наміру та бажання зберегти шлюб з відповідачем.
Задовольняючи позовні вимоги про розірвання шлюбу, суд виходить з того, що добровільність шлюбу одна з основних його засад. Шлюб це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім'ю, а слово «союз», підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер.
Згідно ст. 56 ч. 3 СК України кожен із подружжя має право припинити шлюбні відносини, а ч. 4 цієї ж статті передбачає, що примушування до збереження шлюбних відносин є порушенням права дружини, чоловіка на особисту свободу і може мати наслідки, встановлені законом.
Виходячи з даної норми слідує, що кожен із подружжя має право на припинення шлюбних відносин і таке право не залежить від бажань іншого з подружжя.
Враховуючи наведене та, з'ясувавши фактичні взаємини подружжя, дійсні причини даного позову, суд першої інстанції вважав, що примирення та подальше подружнє життя сторін є неможливим, сім'я розпалася остаточно, збереження шлюбу може суперечити інтересам позивача, а отже, укладений між сторонами по справі шлюб підлягає розірванню.
Судова колегія виходячи з вищевикладеного, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши причини розірвання шлюбу, вважає, що суд першої інстанції прийшов вірного висновку, що причини, які спонукають наполягати на розірванні шлюбу є обґрунтованими, подальше спільне сімейне життя подружжя і збереження шлюбу є неможливим, оскільки це суперечить інтересам сторін, що має істотне значення, внаслідок чого позов підлягає задоволенню.
Частиною 3 ст.56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини.
Згідно до ч.2 ст.104, ч.3 ст.105 СК України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання, у т. ч. за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу.
Частиною 3 ст.109 СК України передбачено, що суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі чоловіка та дружини і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей.
Відповідно до ч.1 ст.110, ст.112 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Згідно з роз'ясненнями п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.
Відповідно до ст.16 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року чоловіки і жінки користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.
Збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу, а сторони не мають намір зберігати шлюб.
Під час апеляційного перегляду стороною позивача жодної позиції, щодо надання строку для примирення подружжя висловлено не було, при тому, що позивач є користувачем підсистеми “Електронний суд» за допомогою якого має доступ до даної справи і отримував усі процесуальні документи.
Доводи апеляційної скарги викладені на припущеннях відповідачки, що не обґрунтовується належними доказами у справі.
Відповідач не зверталась до суду в порядку ст. 84 ЦПК України про витребування доказів для підтвердження належними та допустимими доказами своїх заперечень проти позовних вимог.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Судова колегія враховує, що з моменту винесення оскаржуваного рішення минуло 6 місяців і відповідно до матеріалів справи відповідачка жодних дій стосовно примирення крім подачі апеляційної скарги не вчиняла. Виходячи з положень ст.56 СК України, враховуючи позицію позивача, заяву відповідачки (а.с.24) судова колегія відхиляє клопотання відповідачки про надання строку на примирення подружжя.
Доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції були порушені норми матеріального права, що всупереч СК України не з'ясовано факту припинення подружжям сімейних відносин, проживання сімейного подружжя окремо один від одного, підстав примирення подружжя, так як подружжя перебуває разом із дітьми в Німеччині і сімейні відносини між ними не припинилися, апеляційний суд вважає необґрунтованими належними та допустимими доказами, адже як встановлено за матеріалами справи позивач не бажає продовжувати шлюбні стосунки із відповідачкою та в силу вимог ст.56 СК України, має право на розірвання шлюбу, що відповідачкою не спростовано.
Доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права не є слушними , так як відповідачка сама звернулась з заявою до суду про слухання справи без її участі, позовні вимоги визнавала, просила не надавати строк на примирення. (а.с.24).
Стосовно доводів апеляційної скарги, що судом першої інстанції було безпідставно відмовлено у прийнятті зустрічної позовної заяви, апеляційний суд зазначає, що такий довод не є слушними, адже відповідно ухвали Суворовського районного суду м. Одеси від 21 травня 2024 року надано обґрунтовану відмову у прийнятті зустрічної позовної заяви, яка не позбавляє права звернутися відповідачці у даній справі з окремим позовом, що не буде перешкоджати швидкому розгляду даної справи.
Судова колегія додатково звертає увагу на правові висновки у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 200/22329/14-ц (провадження № 14-483цс19), постанові Верховного Суду від 06 грудня 2023 рокуу справі № 638/6226/21 (провадження № 61-9559св23) , що зустрічний позов є матеріально-правовою вимогою відповідача до позивача, яка заявляється для сумісного розгляду з первісним позовом з метою захисту прав відповідача, оскільки задоволення його вимог унеможливлює задоволення вимог позивача.
Також апеляційний суд зазначає, що зустрічний позов має на меті захист від первісного позову або заліком, або спростуванням його частково чи повністю, або розглядом в одному провадженні хоча й різних, але взаємопов'язаних вимог на підставі правових висновків зазначених в постанові Верховного Суду у справі № 369/12814/22 від 17 січня 2024 року.
Доводи апеляційної скарги представника відповідачки вірних висновків суду першої інстанції не спростовують, викладені на припущеннях, так як належними допустимими доказами не спростовані.
Судова колегія погоджується з проаналізованими судом першої інстанції в сукупності дослідженими доказами, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку, що стороною відповідача не доведено тих обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, а тому заявлені вимоги задоволенню не підлягають .
Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням вищезазначеного колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 21 травня 2024 року залишити без змін
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 05 листопада 2024 року.
Головуючий суддя В.В. Кострицький
Судді М.В. Назарова
Ю.П. Лозко