Номер провадження: 22-ц/813/4376/24
Справа № 522/136/20
Головуючий у першій інстанції Чернявська Л. М.
Доповідач Лозко Ю. П.
29.10.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних
справах:
головуючого - Лозко Ю.П.,
суддів: Кострицького В.В., Назарової М.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи
апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27 травня 2021 року
у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості
встановив:
28 грудня 2019 року засобами поштового зв'язку ТОВ «Споживчий центр» звернулося до суду з вказаним вище позовом у якому просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість та штраф за кредитним договором №17.11.2019-100004374 в розмірі 8900 грн.
Позовна заява обґрунтована тим, що 17 листопада 2019 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено електронний кредитний договір №17.11.2019-100004374, за умовами якого відповідачка у той же день отримала кредит в сумі 5 000 грн строком на 14 днів зі сплатою за користуванням кредитом 1400 грн.
Позивач свої зобов'язання за вказаним вище договором виконав у повному обсязі, проте відповідачка у порушення вимог статей 526, 527, 530 ЦК України та умов договору зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконувала, внаслідок чого виникла заборгованість.
Відповідно до пункту 5.4. кредитного договору позичальниці нараховано штраф, розмір якого щодня зростає на 2 %, починаючи від 2 % у перший день невиконання. Загальна сума заборгованості зі штрафу становить 2560 грн відповідно до розрахунку, проте позивач просить стягнути лише її частину у розмірі 2500 грн.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 27 травня 2021 року позов ТОВ «Споживчий центр» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованість та штраф за кредитним договором в розмірі 8900 грн. Вирішено питання щодо судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27 травня 2021 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ТОВ «Споживчий центр» відмовити у повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що долучена до позову копія кредитного договору не містить підпису скаржниці, також відсутній підпис позичальниці і у графіку платежі та паспорті споживчого кредиту, що свідчить про те, що вона не була ознайомлена з умовами кредитування та правилами надання грошових коштів, на які посилається позивач.
Позивачем не надано суду доказів перерахування кредитних коштів на рахунок позичальниці, як і не доведено розмір заборгованості за допомогою належних та допустимих доказів, зокрема первинних бухгалтерських документів.
Посилаючись на недоведеність позивачем розміру кредитної заборгованості, заявленого до стягнення, та на положення Закону України «Про захист право споживачів» скаржниця зазначає, що встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації у разі невиконання ним зобов'язань за договором є несправедливими умовами, що можуть бути визнані недійсними.
Позовна заява не відповідає вимогам ст. 175 ЦПК України, оскільки не містить відомостей про вжиття заходів досудового врегулювання спору, а також підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача з тим самим предметом спору та з цих самих підстав.
Матеріали справи не містять доказів (поштових квитанцій) стосовно направлення позивачем досудових вимог про необхідність сплати простроченої заборгованості.
Правом на відзив на апеляційну скаргу позивач не скористався.
Згідно із ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Пунктом 1 частини 6 статті 19 ЦПК України визначено, що малозначними є справи у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
Положеннями п.1 ч.1 ст.176 ЦПК України передбачено, що ціна позову визначається у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується.
Відповідно до ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 21 жовтня 2024 року, розгляд цієї справи призначено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, з огляду на те, що позовні вимоги мають виключно майновий характер, та справа є малозначною в силу вимог закону, оскільки ціна позову (8900 грн) не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб на момент подачі позову
(57630 грн).
Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах, визначених ст. 367 ЦПК України колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам оскаржуване рішення суду відповідає, з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлені та підтверджується матеріалами справи такі обставини.
17 листопада 2019 року ТОВ «Споживчий центр» (кредитодавець) і ОСОБА_1 (позичальник) у формі електронного документу уклали кредитний договір № 17.11.2019-100004374, за умовами якого кредитодавець зобов'язався надати позичальникові кредит у межах кредитного ліміту в порядку та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за кредитом. Сторони погодили, що сума кредиту, строк користування кредитом, проценти та графік платежів, встановлюються у заявці, яка є невід'ємною частиною кредитного договору.
Сторони передбачили, що кредит не є споживчим, а сам договір - не є договором про надання споживчого кредиту (пункт 1.2)
Надання кредиту здійснюється шляхом перерахування коштів на поточний рахунок позичальника (пункт 2.3).
Позичальник підтверджує, що надані ним кредитору документи для укладення цього договору та будь-які інші документи, пов'язані з виконанням договору, не містять будь-яких неточних або недостовірних відомостей, складені та/або отримані у порядку, передбаченому чинним законодавством (пункт 4.6.7).
У випадку невиконання (неналежного) виконання позичальником грошових зобов'язань за договором, кредитор залишає за собою право нарахування штрафу, розмір якого щодня зростає на 2%, починаючи від 2% у перший день виконання. Максимальний розмір штрафу встановлюється законом (п.5.4).
Цей договір набирає чинності з дати отримання кредиту у інформаційній системі кредитора від позичальник відповіді про прийняття позиції (акцепт), підписаної одноразовим ідентифікатором, отриманим позичальником від кредитора на номер телефону позичальника, вказаний при реєстрації у інформаційній системі кредитора. Цей договір діє протягом 28 днів. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (п.8.1).
Згідно заявки, яка є невід'ємною частиною кредитного договору, визначено, що строк користування кредитом становить 14 днів, проценти - 1400 грн, що становить 28 % в процентному значенні (фіксована незмінювана процентна ставка), які сплачуються до 30 листопада 2019 року включно. За допомогою використання одноразового ідентифікатора (39S12), позичальниця підтвердила, що вона однозначно та безумовно приймає (акцептує) пропозицію про укладення кредитного договору (оферти), невід'ємною частиною якої є заявка до кредитного договору № 17.11.2019-100004374 від 17 листопада 2019 року, з якими попередньо уважно ознайомилася. Акцептовані нею умови кредитного договору містяться у вказаних заявці та оферті. Також зазначено, що позичальниця розуміє, що підписує та укладає кредитний договір на зазначених вище умовах, підписуючи цей акцепт одноразовим ідентифікатором.
17 листопада 2019 року ТОВ "Споживчий центр" підтвердило заявку ОСОБА_1 на укладення кредитного договору від 17 листопада 2019 року № 17.11.2019-100004374
і надало їй кредит у сумі 5000 грн на 14 календарних днів з платою за користування кредитом у розмірі 1400 грн.
Згідно копії квитанції №177734974 від 17 листопада 2019 року ТОВ "Споживчий центр" перерахувало 5000 грн на карту № НОМЕР_1 , призначення платежу - видача по договору № 17.11.2019-100004374.
З розрахунку заборгованості, наданого позивачем убачається, що розмір кредиту, отриманого відповідачем складає - 5000 грн, розмір процентів за користування кредитом, нарахованих за договором - 1400 грн, грошова сума, сплачена відповідачем - 0 грн, розмір заборгованості відповідача (кредит+проценти) - 6400 грн, кінцева дата сплати заборгованості - 30 листопада 2019 року, період прострочення сплати заборгованості - з 01 грудня 2019 року по 20 грудня 2019 року, кількість днів прострочення - 20, розмір штрафу відповідно до договору на день подачі позовної заяви - 40%, розмір штрафу за весь період прострочення - 2560 грн, розмір штрафу, про стягнення кого заявляються вимоги - 2500 грн, розмір заявлених позовних вимог (розмір заборгованості+розмір штрафу) 8900 грн.
За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України.)
Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до частини першої статті 181 ГК України господарський договір, як правило, існує в вигляді єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощеній формі шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами та іншими засобами електронної комунікації, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні норми до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Отже будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі N 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі N 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року N 127/33824/19.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України "Про електронну комерцію" (далі - Закон).
Згідно із пунктом 6 частини першої статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 Закону).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону).
Згідно із частиною шостою статті 11 Закону Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Із системного аналізу наведених вище положень законодавства убачається, що з урахуванням особливостей договору щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Як на підставу для задоволення вимог апеляційної скарги, скаржниця посилається на те, що кредитний договір вона не підписувала, а позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження видачі їй кредиту.
З такими доводами апеляційної скарги колегія суддів не погоджується, з огляду на таке.
Як убачається з матеріалів, на підтвердження укладення електронного кредитного договору від 17 листопада 2019 року №17.11.2019-100004374 ТОВ "Споживчий центр" позивачем надано суду докази, які спростовують зазначені вище доводи скаржниці.
Згідно з пропозицією про укладення кредитного договору (оферта) ТОВ "Споживчий центр" пропонує укласти кредитний договір на умовах, встановлених товариством. Кредитний договір складається з наступних електронних документів, які містять всі його істотні умови: дана пропозиція про укладення договору (оферта), розміщена на сайті кредитора заявка, сформована на сайті кредитора після ідентифікації позичальника, обрання ним конкретних умов та схвалення їх кредитором; відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), сформована на сайті кредитора, та підписана позичальником за допомогою одноразового ідентифікатора (коду), отриманого позичальником в смс-повідомленні на номер телефону, вказаний при його ідентифікації на сайті.
Відповідачка підтвердила, що ознайомлена і приймає умови кредитного договору (оферти), а також підтверджує, що однозначно та безумовно приймає (акцептує) пропозицію про укладення кредитного договору (оферти), невід'ємною частиною якої є заявка до кредитного договору від 17 листопада 2019 року №17.11.2019-100004374, з якими вона попередньо ознайомилася. Акцептовані нею умови кредитного договору містяться у вказаних заявці та оферті.
Крім того, відповідачка розуміла, що підписує та укладає кредитний договір на вказаних вище умовах, підписуючи даний акцепт одноразовим ідентифікатором (код смс-повідомлення).
Відповідно до пунктів 11.4., 11.6 кредитного договору пропозиції про укладення кредитного договору (оферта) позичальник підтверджує, що вказаний ним при реєстрації номер телефону належить виключно позичальнику, не переданий та не буде переданий у користування та/або володіння та/або розпорядження будь-яким особам, саме цей номер телефону використовується та буде використовуватись позичальником при виконанні умов даного договору, вчиненні будь-яких операцій за ним. Позичальник зобов'язаний забезпечити/гарантувати неможливість для третіх осіб здійснити доступ та/або використати номер телефону, зазначений при реєстрації позичальника у інформаційній системі. Позичальник несе ризик та негативні наслідки втрати, незаконного володіння, технічного перехоплення інформації, тощо, вибуття з володіння мобільного телефону позичальника (зокрема, відповідної SIM-карти). Ризик і всю відповідальність за несанкціоноване використання номеру телефону несе виключно позичальник. Будь-яку особу, яка використала такі засоби, кредитор безумовно вважає позичальником, і не несе відповідальності, якщо це не відповідає дійсності.
Матеріалами справи підтверджено, що 17 листопада 2019 року у встановленому вказаними заявкою та пропозицією порядку, а також у відповідності до Закону "Про електронну комерцію", ТОВ "Споживчий центр" та ОСОБА_1 строком на 14 календарних днів уклали кредитний договір за заявкою в електронній формі №17.11.2019-100004374 на суму 5 000 грн зі сплатою відсотків в розмірі 1400 грн, що становить 28 % за фіксованою незмінюваною процентною ставкою, на підтвердження прийняття заяви на видачу кредиту позивачем було надіслано відповідачці підтвердження укладення договору на вказаних вище умовах.
Цього ж дня, тобто 17 листопада 2019 року, вказана сума позики була перерахована відповідачці на її платіжну картку НОМЕР_1 , що підтверджується відповідним платіжним документом.
Матеріали справи свідчать про те, що заявка, яка є невід'ємною частиною пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), була підписана відповідачкою двома способами, а саме: одноразовими ідентифікаторами (39S12), надісланими смс-повідомленнями на належний відповідачці фінансовий номер телефону, та за допомогою аналогу власноручного підпису позичальника (факсимільного відтворення підпису).
Вказані обставини скаржниця не спростувала належними та допустимими доказами.
При цьому скаржниця не заперечує належність саме їй, номеру засобу зв'язку, який використовувався на час укладення кредитного договору. Доказів на підтвердження того, що вона втратила цей засіб зв'язку, що може бути підтверджено відповідними засобами доказування, скаржницею не надано.
Отже як вірно встановлено судом 17 листопада 2019 між ТОВ "Споживчий центр" та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №17.11.2019-100004374 в електронній формі, умови якого позивачем були виконані. Відповідачка у передбачений договором 14-денний строк, тобто до 30 листопада 2019 року заборгованість не повернула.
Статтею 526 ЦК України презюмується, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (статті 610, 611 ЦК України).
За пунктом 4.1 кредитного договору від 17 листопада 2019 року №17.11.2019-100004374 позичальник зобов'язується використати кредит на зазначені в договорі цілі і забезпечити своєчасне повернення кредиту та процентів за користування шляхом внесення в касу кредитора готівкою або перерахування на рахунок кредитора в такі терміни: а) повернення кредиту - до дати, вказаній у заявці, яка є невід'ємною частиною даної оферти (30 листопада 2019); б) проценти за користування кредитом - в день повернення кредиту або в останній день строку, на який кредит пролонгований; в) штрафні санкції, які можуть бути нараховані кредитором за несвоєчасне виконання зобов'язань за цим договором - негайно, з моменту пред'явлення кредитором вимоги (усної чи письмової) про нарахування таких санкцій.
Пунктом 5.4. договору передбачено, що у випадку невиконання/неналежного виконання позичальником грошових зобов'язань за договором, кредитор залишає за собою право нарахування штрафу, розмір якого щодня зростає на 2 %, починаючи від 2 % у перший день невиконання.
З наданого позивачем розрахунку убачається, що сума штрафу, на яку має право позивач та яку відповідачка має сплатити позивачу згідно умов договору, становить
2560 грн, проте останній просив суд стягнути з відповідачки лише частину штрафу у розмірі 2500 грн.
У пункті 8.1. кредитного договору сторони погодили, що цей договір набирає чинності з дати отримання кредитором у інформаційній системі кредитора від позичальника відповіді про прийняття пропозиції (акцепт), підписаної одноразовим ідентифікатором, отриманим позичальником від кредитора на номер його телефону, вказаного при реєстрації у інформаційній системі кредитора. Цей договір діє протягом 28 днів, а закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Ураховуючи те, що позичальниця взяті на себе зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконала, кредитні кошти разом з процентами вчасно не повернула, в результаті чого виникла заборгованість, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Споживчий центр", а саме: за кредитним договором від 17 листопада 2019 року №17.11.2019-100004374 на загальну суму 8900 грн, яка складається із: 5000 грн - заборгованості за кредитом, 1400 грн - заборгованості за процентами за користування кредитом, 2500 грн - частини нарахованого штрафу, розмір якої підтверджено наданим позивачем розрахунком та відповідачкою не спростовано.
Посилання скаржниці про те, що розмір заборгованості не доведено позивачем за допомогою первинних бухгалтерських документів, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки у даному конкретному випадку, розмір заборгованості, який складається з тіла кредиту, відсотків та штрафу, передбачені умовами кредитного договору, при цьому матеріали справи не містять відомостей про те, що скаржниця сплачувала цю заборгованість, що свідчило б про невідповідність розрахунку заборгованості, наданого позивачем.
Відхиляючи доводи скаржниці про те, що вона не була ознайомлена з правилами надання грошових коштів, на які посилається позивач, колегія суддів зазначає, що під час укладення кредитного договору, сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов договору, їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; відповідачка на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов цього договору, тоді як у кредитному договорі міститься повна інформація стосовно умов кредитування.
Щодо аргументів скаржниці про несправедливість умов кредитного договору, колегія суддів зауважує про таке.
Відповідно до ст.ст. 11,18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ч.6 ст. 367 ЦПК України).
Скаржниця не заявляла зустрічних позовних вимог щодо визнання недійсним кредитного договору від 17 листопада 2019 року №17.11.2019-100004374, чи б то окремих його пунктів, тому її твердження щодо несправедливості умов кредитного договору, є безпідставними.
Доводи скаржниці про те, що розмір нарахованої пені, значено перевищує розмір заборгованості, колегія суддів оцінює критично, оскільки вимогу про стягнення з позичальниці пені ТОВ «Споживчий центр» не заявляло.
Посилання скаржниці щодо невідповідності позовної заяви вимогам ст. 175 ЦПК України, з підстав викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів відхиляє, оскільки з позову убачається, що він містить необхідну інформації, визначену законом, зокрема щодо підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову до відповідачки з тим самим предметом та з тих самих підстав, а також про те, що заходи досудового врегулювання спору не проводилися.
З урахуванням того, що направлення досудової вимоги про необхідність сплати кредитної заборгованості є правом, а не обов'язком кредитора, тому саме по собі не вчинення таких дій не має правового (юридичного) значення.
Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки суду, також фактично зводяться до переоцінки доказів наданої судом першої інстанції без посилання на обставини, які не були враховані під час вирішення цієї справи.
Підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає вірним та обґрунтованим висновок суду про задоволення позову ТОВ «Споживчий центр» з підстав наведених в оскаржуваному рішенні.
Доказів які б спростували правильні висновки суду скаржницею не надано.
Порушень судом норм процесуального права колегією суддів не встановлено.
Отже доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
За таких обставин колегія суддів вважає, що відсутні підстави для скасування оскаржуваного рішення суду, з мотивів наведених у апеляційній скарзі.
У відповідності ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 потрібно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін, оскільки доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27 травня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий Ю.П. Лозко
Судді: В.В. Кострицький
М.В. Назарова