Справа №295/9357/24
Категорія 142
2-а/295/145/24
07.11.2024 року м. Житомир
Богунський районний суд м. Житомира в складі головуючого судді Чішман Л.М.,
розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом представника ОСОБА_1 - адвоката Рекун Любові Анатоліївни до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про адміністративне правопорушення, -
Представник позивача звернувся до суду з позовом, в якому просить скасувати постанову №433 від 04.06.2024 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі 25000, 00 грн та закрити справу у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
В обґрунтування позову представник зазначила, що в діях ОСОБА_1 відсутня об'єктивна сторона складу адміністративного правопорушення, оскільки він не відмовлявся від отримання повістки, не мав і не має наміру ухилятися від явки до ІНФОРМАЦІЯ_2 з метою визначення його призначення на особливий період та направлення на медичний огляд.
Так, 28.05.2024 відповідно до оповіщення про виклик інспектора з військового обліку ТОВ «Кромберг енд Шуберт Україна ЖУ» позивач прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 для підтвердження облікових даних.
Цього ж дня головним спеціалістом командування ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 з порушенням норм законодавства (зазначені невірні відомості, які суперечать з реальними подіями) було складено протокол №433 про адміністративне правопорушення за ч. 2 ст. 210-1 КУпАП.
На думку позивача, спірну постанову складено з порушенням вимог ст.ст. 278, 280 КУпАП, оскільки при підготовці до розгляду справи начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 не перевірено правильності складення протоколу про адміністративне правопорушення, не виконано обов'язку з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а відтак спірна постанова винесена за відсутності належних та допустимих доказів, які підтверджували б факт вчинення позивачем інкримінованого адміністративного правопорушення.
Крім цього, представник позивача зазначила, що протокол від 28.05.2024 позивачем отримано не було, з матеріалами справи він був ознайомлений 11.06.2024 за особистою заявою про ознайомлення з матеріалами адміністративної справи.
У порушення ст. 38 КУпАП відповідачем порушено строки розгляду справи про адміністративне правопорушення. Крім того, ч. 3 ст. 210-1 КУпАП на час вчинення правопорушення не існувало, оскільки зміни до ст. 210-1 внесені 19.05.2024.
Ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 18.06.2024 у справі відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення сторін (а.с. 26).
17.07.2024 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача просив у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. Вказав, що уповноваженими особами ІНФОРМАЦІЯ_2 на виконання законодавства з питань військового обов'язку, мобілізаційної підготовки та мобілізації, 16.03.2024 року здійснюючи заходи оповіщення на території блокпосту «Оліївка» було запропоновано відповідачу отримати повістку про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_3 , де датою прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_2 , що за адресою: АДРЕСА_1 , встановлено 18.03.2024 року. Проте, позивач вів себе обурено та відмовився від отримання повістки, про що складено акт про відмову від отримання повістки від 16.03.2024.
Позивач був зобов'язаний прибути за викликом до ТЦК, однак у визначений час не з'явився, хоча про час та дату прибуття, які вказані у повістці, був повідомлений. Про наявність поважних причин неявки не повідомляв. Таким чином, своїми діями (бездіяльністю) позивач порушив законодавство про оборону, мобілізаційну підготовку і мобілізацію, а саме вимоги ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», і тим самим скоїв адміністративне правопорушення передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
У зв'язку з цим відповідачем направлено звернення до органів Національної поліції про розшук і доставлення позивача до ІНФОРМАЦІЯ_4 (від 18.03.2024 №3351) в порядку, передбаченому пунктом 56 постанови Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 № 1487.
28.05.2024 позивач прибув до ІНФОРМАЦІЯ_4 за повісткою, яка йому була вручена на підприємстві за місцем роботи, а саме ТОВ «КРОМБЕРГ ЕНД ШУБЕРТ Україна ЖУ» відповідно до розпорядження ІНФОРМАЦІЯ_2 про оповіщення. Виявивши особу, яка вчинила правопорушення, уповноваженою особою ІНФОРМАЦІЯ_2 було складено протокол про адміністративне правопорушення №433 від 28.05.2024.
Даний протокол складено в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_4 в присутності позивача. Останнього було ознайомлено зі змістом протоколу, роз'яснено зміст статті 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП, а також повідомлено, що розгляд справи відбудеться о 10:00 год 04.06.2024 в ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Від надання пояснень та від підпису в протоколі, а також від отримання його копії позивач категорично відмовився, про що у відповідності до вимог статті 256 КУпАП в протоколі зроблено відповідний запис. Відмову від надання пояснень, підпису в протоколі та отримання його копії підтверджують свідки своїми підписами в протоколі, які були запрошенні з черги осіб, що перебували біля каб. ІНФОРМАЦІЯ_4 з метою уточнення персональних даних. Також позивачеві в присутності свідків тричі було повідомлено про час і місце розгляду справи, що також зазначено в протоколі уповноваженою особою, яка протокол склала.
04.06.2024 справу розглянуто в присутності позивача.
Запросивши та заслухавши особу, яка здійснювала заходи оповіщення позивача та якою в подальшому було складено акт про відмову від отримання повістки, старшого лейтенанта ОСОБА_3 , встановлено, що позивач впізнав його, зав'язалася розмова в обурених нотах, відповідно до якої позивач не заперечував факт оповіщення його, а лише звинувачував, що якось не так виписана йому повістка і вручалась на його думку не в тому місці.
Враховуючи дію особливого періоду, заслухавши пояснення, дослідивши протокол про адміністративне правопорушення та письмові докази у справі, начальник ІНФОРМАЦІЯ_2 під час розгляду справи за участю позивача, прийшов до висновків, що факт оповіщення позивача про необхідність прибути до ІНФОРМАЦІЯ_4 встановлено. Факт відмови від отримання повістки доведено, а тому в діях (бездіяльності) позивача наявний склад правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 210-1 КУпАП, за яке його і було притягнуто до адміністративної відповідальності.
Враховуючи, окрім іншого, обставини, що обтяжують відповідальність (обурена на нахабна поведінка позивача під час складання протоколу та під час розгляду справи в засіданні, відмова від отримання повістки, що призвело до необхідності здійснення повторних заходів оповіщення позивача через роботодавця, відмова надавати будь-які дані про себе для внесення їх в реквізити протоколу, безпідставний виклик поліції до ІНФОРМАЦІЯ_4 під час складання протоколу) для досягнення мети адміністративного стягнення, яке застосовується до особи для її виховання в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами (стаття 23 КУпАП), відповідачем застосовано адміністративне стягнення у виді штрафу в межах санкції частини третьої статті 210-1 КУпАП, а саме 1500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 25 500 грн.
Представник відповідача зазначив у відзиві, що інформація стосовно відстрочки, викладена у позовній заяві, не є предметом спору, тому не має відношення до суті даної справи, оскільки окрім того, не звільняє військовозобов'язаного від обов'язку прибуття до ТЦК за викликом. На момент оповіщення позивач не надав військово-обліковий документ з відповідними відмітками та оновленими даними, які б свідчили про відсутність потреби його прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_3 , у зв'язку з чим йому і вручалась повістка про виклик.
Позивач не скористався своїм правом на подачу відповіді на відзив.
Згідно з частиною п'ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Стаття 242 КАС України, регламентує, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно та всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Суд, в порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 04.06.2024 начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 полковником ОСОБА_4 винесено постанову № 433, згідно якої ОСОБА_1 притягнуто до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого частиною 3 статті 210-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в сумі 25 500 грн. Така постанова отримана особисто ОСОБА_1 в день її винесення - 04.06.2024 (а.с. 16).
З оскаржуваної постанова вбачається, що позивачу 16.03.2024 представниками ІНФОРМАЦІЯ_2 було запропоновано отримати повістку з метою визначення його призначення на особливий період та направлення на медичний огляд, де датою прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно відрізного корінця повістки, встановлено 18.03.2024. Проте останній відмовився від отримання повістки, тому було складено акт про відмову від отримання повістки в присутності свідків. Будучи повідомленим про необхідність прибуття до ТЦК у визначений дату та час, позивач не прибув, про наявність поважних причин неявки не повідомляв. Тому встановленим порядком було направлено звернення № 3351 від 18.03.2024 до органів Національної поліції про розшук і доставлення його до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
У постанові зазначено, що позивач не прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 для уточнення облікових даних, проходження військо-лікарської комісії та визначення призначення на особливий період.
З 01 липня 2021 року згідно наказу № 2480-к/тр від 25 червня 2021 позивач працевлаштований в ТОВ «КРОМБЕРГ ЕНД ШУБЕРТ Україна ЖУ» на посаді завантажувача-вивантажувача (кабельних матеріалів) відділу логістики на повній ставці, що підтверджується копією довідки № 1896 від 06.06.2024, таким підприємством ведеться військовий облік (а.с. 18).
Відповідно до наказу Мінекономіки № 14822 від 05 жовтня 2023 року ОСОБА_1 надано відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації строком на 6 місяців до 05.04.2024 року, що підтверджується Витягом з Наказу Мінекономіки про бронювання військовозобов'язаного (а.с. 19).
Відповідно до наказу Мінекономіки № 8596 від 08.04.2024 позивачу надано відстрочку від призиву на військову службу під час мобілізації строком на 6 місяців до 08.10.2024, що підтверджується Витягом з Наказу Мінекономіки про бронювання військовозобов'язаного (а.с. 20).
28 травня 2024 року ОСОБА_1 , разом зі своїми колегами по роботі, відповідно оповіщення про виклик інспектора з військового обліку ТОВ «КРОМБЕРГ ЕНД ШУБЕРТ Україна ЖУ», прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 для підтвердження облікових даних.
Під час перевірки документів, спеціалістом ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 було повідомлено, що він перебуває у розшуку.
В подальшому позивача повідомили про те, що він умисно скоїв правопорушення тому в його присутності буде складено протокол про адміністративне правопорушення передбачене ст.210-1 КУпАП.
Однак, провину свою у вчиненому адміністративному правопорушенні ОСОБА_1 не визнавав, просив надати відповідні докази та надав свої пояснення з приводу інкримінованого ухилення, пояснивши що необхідності в тому немає, так як має відстрочку від призову, надавши докази, а саме Витяги з наказу Мінекономіки про бронювання військовозобов'язаного. Заперечення та інформація про відстрочку від призову на військову службу не були взяті до уваги, як і решту доказів.
28.05.2024 головним спеціалістом командування ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 було складено протокол № 433 про адміністративне правопорушення за ч. 2 ст. 210-1 КУпАП.
Згідно ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 20 КАС України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.
Відповідно до положень ст. 210 КУпАП, порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку - тягне за собою накладення штрафу від тридцяти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, а також вчинення такого порушення в особливий період - тягнуть за собою накладення штрафу від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно ч. 2 ст. 210-1 КУпАП повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, а також вчинення такого порушення в особливий період - тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від двохсот до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно ч. 3 ст. 210-1 КУпАП вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно ст. 3 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» правовою основою військового обов'язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов'язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України, що також передбачено ч.1 ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
У відповідності до положень ст. 1 Закону України «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Верховний Суд у листі від 13.07.2018 № 60-1543/0/2-18 повідомив, що особливий період діє в Україні з 17.03.2014, після оприлюднення Указу Президента України від 17.03.2014 №303/2014 "Про часткову мобілізацію".
Згідно Указу Президента України № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено ввести в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який триває і по теперішній час.
Тобто, на дату винесення оскаржуваної постанови в Україні діяв особливий період.
Відповідно до Указу Президента України №69/2022 «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 року, на всій території України оголошено та проведено загальну мобілізацію.
Відповідно до ст.ст. 4, 8 Указу Президента України №69/2022 визначено, що призов військовозобов'язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України. Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами.
Місцевим органам виконавчої влади у взаємодії з територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, за участю органів місцевого самоврядування та із залученням підприємств, установ та організацій усіх форм власності, фізичних осіб - підприємців організувати та забезпечити в установленому порядку:
1) своєчасне оповіщення і прибуття громадян, які призиваються на військову службу, прибуття техніки на збірні пункти та у військові частини;
2) здійснення призову військовозобов'язаних, резервістів на військову службу, їх доставки до військових частин та установ Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, інших військових формувань України;
Відповідно до п. 1. Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 р. № 154 (далі - Положення) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Завдання та функції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки (далі - Центр) визначено у п. 9-11 Положення, відповідно до яких Центри, беруть у межах своїх повноважень участь у здійсненні контролю за виконанням мобілізаційних заходів у місцевих держадміністраціях, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, а також на підприємствах, здійснюють заходи, спрямовані на задоволення потреб Збройних Сил, інших військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення. Держспецзв'язку у людських і транспортних ресурсах, здійснюють контроль за проведенням на підприємствах, у закладах освіти роботи з ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, бронювання військовозобов'язаних на період мобілізації та на воєнний час, а також розглядають справи про адміністративні правопорушення та накладають адміністративні стягнення відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Відповідно до абз. 4, ч. 1 та абз. 3, 4 ч. 2 ст. 16 Закону України "Про оборону України" підприємства, установи та організації усіх форм власності здійснюють згідно із законодавством заходи щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації. Посадові особи підприємств, установ та організацій усіх форм власності забезпечують ведення персонального військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, сприяють їх підготовці до військової служби, призову на строкову військову службу, па військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, створенню працівникам належних умов для виконання ними військового обов'язку згідно із законодавством, забезпечують здійснення заходів з їх військово- патріотичного виховання, несуть відповідальність за підготовку підприємств, установ та організацій до виконання мобілізаційних завдань, збереження матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.
Відповідно до абз. 6, 7, 13, 14 ч. 1 ст. 21 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" підприємства, установи і організації зобов'язані сприяти територіальним центрам комплектування та соціальної підтримки, у їхній роботі в мирний час та в особливий період вести військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів із числа працюючих, здійснювати заходи щодо бронювання військовозобов'язаних на період мобілізації та в особливий період і надавати звітність з цих питань відповідним органам державної влади, іншим державним органам та органам місцевого самоврядування установленому порядку. Надавати відповідним органам державної влади іншим державним органам та органам місцевого самоврядування інформацію, необхідну для планування і здійснення мобілізаційних заходів.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 26 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" відповідальність за організацію мобілізаційної підготовки та стан мобілізаційної готовності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, адміністративно-територіальних одиниць і населених пунктів, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту та підприємств, установ і організацій покладається на відповідних керівників.
Посадові особи, винні в порушенні законів України та інших нормативно-правових актів з питань мобілізаційної підготовки та мобілізації, а також громадяни за невиконання своїх обов'язків щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації несуть відповідальність згідно із законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" посадові особи, винні в порушенні законів України та інших нормативно-правових актів з питань мобілізаційної підготовки та мобілізації, а також громадяни за невиконання своїх обов'язків щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації несуть відповідальність згідно із законом.
Відповідно до ст. 20 Закону України "Про оборону України" посадові особи і громадяни, винні у порушенні законодавства та інших нормативно- правових актів у сфері оборони України, несуть визначену законом відповідальність з урахуванням бойового імунітету.
Відповідно до п. 34 Постанови КМУ від 30.12.2022 року №1487 з метою ведення персонального військового обліку державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації здійснюють:
- перевірку у громадян України під час прийняття на роботу (навчання) наявності військово-облікового документа, визначеного у пункті 20 цього Порядку, або відображення в електронній формі інформації, що міститься в таких документах, які можуть пред'являтися (надаватися) з використанням мобільного додатка Порталу Дія. Приймання на роботу (навчання), взяття на персональний військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів здійснюється тільки після взяття їх на військовий облік у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, органах СБУ, підрозділах Служби зовнішньої розвідки;
- доведення до призовників, військовозобов'язаних та резервістів правил військового обліку під особистий підпис під час прийняття на роботу (навчання);
- надсилання у семиденний строк з дня видання наказу про прийняття на роботу (навчання), звільнення з роботи, завершення навчання (відрахування із закладу освіти) до відповідних районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки повідомлень про зміну облікових даних призовників, військовозобов'язаних та резервістів (додаток 4);
- оповіщення на вимогу районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки призовників, військовозобов'язаних та резервістів про їх виклик до відповідних районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки і забезпечення їх своєчасного прибуття;
- подання до відповідних районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки на їх вимогу відомостей про призовників, військовозобов'язаних та резервістів, персональний військовий облік яких вони ведуть;
- проведення відповідної роз'яснювальної роботи серед призовників, військовозобов'язаних та резервістів щодо виконання ними правил військового обліку;
- забезпечення повноти та достовірності облікових даних, що вносяться до списків персонального військового обліку;
- взаємодію з відповідними районними (міськими) територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, органами СБУ, підрозділами Служби зовнішньої розвідки щодо строків та способів звіряння даних списків персонального військового обліку, внесення відповідних змін до них, а також щодо оповіщення призовників, військовозобов'язаних та резервістів;
- періодичне звіряння списків персонального військового обліку із записами у їх військово-облікових документах. Не рідше одного разу на рік проводять звіряння даних списків персонального військового обліку з обліковими документами відповідних районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки, в яких вони перебувають на військовому обліку;
- внесення у п'ятиденний строк з дня подання відповідних документів (або відображення в електронній формі інформації, що міститься у таких документах, які можуть пред'являтися (надаватися) з використанням мобільного додатка Порталу Дія) змін до списків персонального військового обліку щодо прізвища, власного імені та по батькові (за наявності), реквізитів паспорта громадянина України та паспорта громадянина України для виїзду за кордон, адреси задекларованого/зареєстрованого місця проживання, адреси місця фактичного проживання, сімейного стану, освіти, місця роботи і посади та надсилання щомісяця до 5 числа до відповідних районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки повідомлень про зміну таких облікових даних;
- складення і подання щороку до 1 грудня до відповідних районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки списків громадян, які підлягають приписці до призовних дільниць (додаток 6);
- приймання від призовників, військовозобов'язаних та резервістів під розписку у бланках розписок (додаток 7) їх військово-облікових документів для подання таких документів до відповідних районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки з метою їх звіряння з обліковими даними, а також оформлення бронювання військовозобов'язаних на період мобілізації та на воєнний час;
- оформлення документів, необхідних для бронювання військовозобов'язаних на період мобілізації та на воєнний час;
- постійний контроль за виконанням посадовими особами державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій вимог цього Порядку, а призовниками, військовозобов'язаними та резервістами - правил військового обліку;
- постійне інформування відповідних районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки про посадових осіб державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які порушують вимоги цього Порядку, а також про призовників, військовозобов'язаних та резервістів, які порушують правила військового обліку, для притягнення їх до відповідальності згідно із законом;
- ведення та зберігання журналу обліку результатів перевірки.
Відповідно до п. 42 Постанови КМУ від 30.12.2022 року №1487 у разі звільнення з роботи, завершення навчання (відрахування із закладу освіти) призовників, військовозобов'язаних та резервістів інформація про їх звільнення у п'ятиденний строк вноситься до списків персонального військового обліку, а також до відомості оперативного обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Відповідно до п. 46 Постанови КМУ від 30.12.2022 року №1487 звіряння даних списків персонального військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, які працюють (навчаються) в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях, з обліковими даними документів районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки, на території відповідальності яких вони перебувають, здійснюється відповідно до графіка звіряння, затвердженого розпорядженням голови відповідної районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, міського голови.
Згідно статті 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Відповідно до п. 1 ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки.
Згідно ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах(мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки).
Згідно ст. 246 КУпАП, порядок провадження в справах про адміністративні правопорушення в органах (посадовими особами), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, визначається цим кодексом та іншими законами України.
Згідно ст. 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Згідно ч. 1 ст. 254 КУпАП про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.
Відповідно до ст. 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган, посадова особа виносить постанову по справі.
Процедуру складання територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки протоколів та оформлення матеріалів про такі адміністративні правопорушення: порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, зіпсуття військово-облікових документів чи втрата їх з необережності (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України), врегульовано Інструкцією зі складання територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки протоколів та оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення, затвердженою наказом Міністерства оборони України № 3 від 01.01.2024 року, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 05.01.2024 року за № 36/41381 (далі - Інструкція).
Тобто, законодавцем імперативно визначено чітку та послідовну процедуру розгляду справ про адміністративне правопорушення, порушення якої є підставою для визнання дій суб'єкта владних повноважень неправомірними, а відтак й для скасування його рішення про притягнення до відповідальності.
Вказані положення не є формальною вимогою, це важлива законодавча гарантія об'єктивного та справедливого розгляду справи про адміністративне правопорушення, надана, зокрема, військовозобов'язаному для захисту свої прав та інтересів від безпідставного притягнення до відповідальності.
Згідно п. 3 Розділу ІІ Інструкції, у протоколі зазначається: дата і місце його складання, посада, прізвище, ім'я, по батькові (за наявності) особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягується до адміністративної відповідальності; місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативно-правовий акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, імена, по батькові (за наявності), адреси свідків (якщо вони є); пояснення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи.
Відповідно до п. 6 Розділу ІІ Інструкції, до протоколу про адміністративне правопорушення долучаються докази, що підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення. Докази, які долучаються до протоколу, повинні містити достовірну інформацію, відповідати вимогам законодавства та правилам діловодства. Обов'язок щодо збирання доказів та оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення покладається на уповноважену особу, яка складає протокол.
Відповідно до ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом.
Згідно зі ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа), що розглядає справу про адміністративне правопорушення оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
19.05.2024 набув чинності Закон №3696-ІХ «Про внесення змін до КУпАП щодо відповідальності за порушення правил військового обліку та законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію», яким ст. 210 КУпАП було доповнено частиною 3, а саме: щодо порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку в особливий період.
Як зазначалося вище, частиною 3 статті 210 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період, яка тягне за собою накладення штрафу від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Диспозиція ч.1 ст. 210 КУпАП встановлює склад правопорушення, а саме: порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку. Згідно з приміткою до даної статті положення статей 210, 210-1цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов'язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.
Об'єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері встановленого порядку управління.
Об'єктивна сторона виражається у порушенні призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку.
Суб'єктивна сторона правопорушення полягає у наявності умислу на порушення встановлених правил.
Суб'єктом правопорушення може бути лише призовник, військовозобов'язаний або резервіст.
Також, згідно п. 47 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою КМУ від 30 грудня 2022 р. № 1487, у разі отримання розпоряджень районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів (додаток 13) щодо оповіщення призовників, військовозобов'язаних та резервістів про їх виклик до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів керівники (голови) державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій зобов'язані вручити призовникам, військовозобов'язаним та резервістам повістки про явку за викликом до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, органу СБУ, відповідного підрозділу розвідувального органу (за наявністю).
Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 18 липня 2020 року у справі №216/5226/16-а, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.
З матеріалів справи вбачається, що спірною постановою №433 від 04.06.2024 ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП.
Разом з тим, протокол №433 від 28.05.2024 щодо позивача складався за ч. 2 ст. 210-1 КУпАП.
Судом встановлено, що позивачу було повідомлено про необхідність з'явитися до ІНФОРМАЦІЯ_2 на 18.03.2024, однак на дату порушення правил, а саме станом на 18.03.2024, КУпАП не містив норму ч. 3 ст. 210 КУпАП, а тому і не існувало відповідальності передбаченої ч. 3 ст. 210 КУпАП. За таких обставин, суд приходить до висновку про те, що начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 , який склав оспорювану постанову, неправомірно кваліфіковано дії позивача за ч. 3 ст. 210 КУпАП, оскільки на час вчинення інкримінованого йому правопорушення його дії не могли підпадати під регулювання цієї норми КУпАП.
До такого висновку суд приходить також з огляду на зміст ч. 2 ст. 8 КУпАП, відповідно до якої закони, які пом'якшують або скасовують відповідальність за адміністративні правопорушення, мають зворотну силу, тобто поширюються і на правопорушення, вчинені до видання цих законів. Закони, які встановлюють або посилюють відповідальність за адміністративні правопорушення, зворотної сили не мають. Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту ст. 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Єдиний виняток з даного правила, закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, складають випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Отже, з доповненням ст. 210 КУпАП частиною 3, значно посилена відповідальність за порушення правил військового обліку (до 17000-25500 грн.), тому норма зазначеної статті не має зворотньої сили та в цій частині не може застосуватися в розумінні ст. 8 КУпАП на момент притягнення позивача до адміністративної відповідальності.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Згідно ст. 33 КУпАП стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України.
При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, тощо.
При цьому, в силу приписів п. 1 ст. 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
За приписами ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Водночас, за приписами ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Із змісту ст. 283 КУпАП слідує, що обставини вчинення адміністративного правопорушення, які викладені у постанові, мають встановлюватись на підставі оцінених органом (посадовою особою) доказів, що є допустимими, тобто зібраними у встановленому КУпАП порядку.
Згідно з положеннями ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчинення та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосується забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Згідно зі статтею 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.
Згідно ч. 1, 4 ст. 73, ч. 2 ст. 74, ст. 75 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Частини 1-3 ст. 90 КАС України визначають, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до ст. 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 цієї статті визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Виходячи зі змісту приписів ст. 9 КУпАП, юридичною підставою для відповідальності є склад правопорушення, елементами якого є: шкода, протиправна поведінка, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою, вина.
Разом з цим, відсутність хоча б одного з наведених елементів, в свою чергу виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
Враховуючи визначення адміністративного правопорушення (проступку) наведеного у ч. 1 ст. 9 КУпАП, суд також звертає увагу на приписи ст.ст. 10, 11 цього ж Кодексу, якими закріплено, що:
- адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків;
- адміністративне правопорушення визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити.
Суб'єктивна сторона правопорушення за ст. 210-1 КУпАП характеризується умисною формою вини, тобто особа, яка вчиняє такі дії, має усвідомлювати протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачати її шкідливі наслідки і бажати їх або свідомо допускати настання цих наслідків.
Відповідно до ч. 7 ст. 38 КУпАП, адміністративне стягнення за вчинення в особливий період правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 цього Кодексу, може бути накладено протягом трьох місяців з дня його виявлення, але не пізніше одного року з дня його вчинення.
Зі змісту наведених норм вбачається, що закриття провадження можливе за одночасної наявності таких умов:
- вчинення (виявлення) адміністративного правопорушення;
- закінчення встановленого тримісячного строку, перебіг якого розпочинається з дня його виявлення, але не пізніше одного року з дня його вчинення.
Визначення на законодавчому рівні у ст. 38 КУпАП тривалості строків накладення адміністративного стягнення безпосередньо пов'язано з можливістю реального впливу адміністративної відповідальності на суспільні відносини, поведінку суб'єктів, їхню правосвідомість тощо, тобто з можливістю реалізації функцій адміністративної відповідальності, яка втрачається з плином часу.
Моментом виявлення вказаного правопорушення слід рахувати акт відмови від 16 березня 2024 року, оскільки з його змісту вбачаються конкретні обставини вчинення інкримінованого позивачу правопорушення.
Оскаржувана постанова винесена 04.06.2023, тобто в межах тримісячного строку накладення адміністративного стягнення, встановленого ч. 7 ст. 38 КУпАП.
Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов'язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.
Тому за наведених вище підстав, якими суд обґрунтував своє рішення, суд не убачає необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі.
Статтею 242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (надалі - Конвенція), була ратифікована Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, ЄСПЛ у п. 36 по справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97 від 1 липня 2003 року зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року).Судова колегія зазначає, що згідно з практикою ЄСПЛ, зокрема, в рішенні по справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, п. 29).
Відповідно до Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Зі змісту частини 3 ст. 62 Конституції України вбачається, що усі сумніви щодо доведеності вини особи слід тлумачити на її користь.
Враховуючи викладене та беручи до уваги, що відповідачем не надано достатніх доказів, які б свідчили про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, а тому суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та частково задовольняє їх.
Станом на 16.03.2024 (момент вчинення правовопушення) відповідальність за вчинене позивачем адміністративне правопорушення була передбачена частиною першою статті 210-1 КУпАП у редакції від 14 жовтня 2023 року, проте відповідачем протокол складено за частиною другою ст. 210-1 КУпАП, яка мала формулювання "Повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, а також вчинення такого порушення в особливий період тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від двохсот до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян". Таким чином, відповідач не надав доказів про те, що позивач станом на 16.03.2024 вже притягувався до відповідальності та вчинив повнорно адміністративне правопорушення.
Крім того, норма ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, яка посилює відповідальність за невиконання приписів ч. 1 ст. 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", як зазначалося вище, набрала чинності лише 19.05.2024.
Тому норма ч. 3 ст. 210-1 КУпАП не могла бути застосована до позивача, оскільки як вже було встановлено судом датою вчинення правопорушення в даному випадку є 16.03.2024.
На підставі наведеного, відповідачем при винесенні оскаржуваної постанови не було враховано, що на момент вчинення інкримінованого правопорушення діяла редакція статті 210-1 КУпАП, яка не містила в собі частину третю, та містила значно менший розмір адміністративної відповідальності. Не враховано, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Тому притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП неможливе.
Частиною 2 статті 58 Конституції України передбачено, що ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.
В силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Згідно зі ст. 62 Конституції України, ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.
З огляду на викладене, оскаржувана постанова є протиправною та підлягає скасуванню.
Разом з тим, досліджені матеріали адміністративної справи вказують на вчинення позивачем правопорушення.
Ці обставини не дають можливості, скасувавши постанову, закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо позивача.
Відповідно до частини третьої статті 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи).
За встановлених обставин справи саме таким чином і мав діяти суд першої інстанції.
З цих підстав, виходячи із згаданих повноважень, колегія суддів приходить до висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги та скасування спірної постанови з направленням справи на новий розгляд уповноваженим органом.
З огляду на зазначене, враховуючи вимоги вищенаведених норм, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення, суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, що також має наслідком його скасування.
Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір в розмірі 605, 60 грн (а.с. 11).
Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати в розмірі 605, 60 грн, що складаються з судового збору.
Керуючись ст. ст. 9, 72, 76, 77, 139, 242-246 КАС України, ст. 62 Конституції України, ст.ст. 122, 268, 280 КУпАП суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_6 про скасування постанови про адміністративне правопорушення - задовольнити частково.
Скасувати постанову №433 від 04.06.2024 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за частиною 3 ст. 210-1 КУпАП направити до ІНФОРМАЦІЯ_6 на новий розгляд.
Рішення може бути оскаржено до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 .
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_8 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 .
Повний текст рішення складено 07 листопада 2024 року.
Суддя Л.М. Чішман