Справа № 161/17879/24
Провадження № 2/161/4731/24
06 листопада 2024 року місто Луцьк
Луцький міськрайонний суд Волинської області
в складі: головуючого судді Мазура Д.Г.,
секретаря судового засідання Дручок О.М.
з участю:
представника відповідача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Луцьку в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,
Представник ТОВ «Діджи Фінанс» звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором.
В обґрунтування позову зазначено, що 17.04.2016 між відповідачем та ПАТ «Банк Михайлівський», правонаступником якого є ТОВ «Діджи Фінанс», укладено угоду № 200506131 щодо кредитування. Кредитор свої зобов'язання за договором виконав у повному обсязі, надавши відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах договору, однак відповідач порушила умови договору, внаслідок чого утворилась заборгованість за кредитом. Позивач просить стягнути заборгованість та суми, що були розраховані у відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України, а також, просить поновити строк позовної давності для подачі даного позову, оскільки приналежність права вимоги позивача за вказаним кредитним договором, була предметом спору у справі № 910/11298/16 та ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.09.2020 року було замінено первісного кредитора на правонаступника ТОВ «Діджи Фінанс», але оригінали документів, зокрема кредитних договорів, щодо яких право вимоги відступлено на підставі договору від 20.07.2020 року не були відразу передані позивачу і лише на початку 2023 року позивач отримав оригінали вищезазначених документів. Отже, саме наявність тривалого судового спору щодо приналежності права вимоги кредитору призвело до спливу загального строку позовної давності, фактична відсутність документів, що стосуються угоди по кредитуванню боржника ОСОБА_2 унеможливлювала реалізацію прав позивача на звернення до суду за захистом своїх інтересів.
Однак, відповідач своїх зобов'язань за кредитним договором належно не виконала, загальний залишок заборгованості за наданим кредитом становить 43256,15 грн.: з яких заборгованість 28339,50 грн., суми інфляційних втрат 12362,93 грн, суми 3% річних 2553,72 грн, які позивач просить стягнути з відповідача в примусовому порядку, та процесуальні витрати у виді витрат на сплату судового збору та витрат на правничу допомогу.
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 вересня 2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження, призначено справу до судового розгляду, яка була відкладена на 06 листопада 2024.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, в позовній заяві просить справу розглянути без участі представника позивача, у разі неявки відповідача постановити заочне рішення на підставі наявних в матеріалах справи доказів, позовні вимоги підтримав повністю.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечила з підстав викладених у відзиві, а також заперечила проти задоволення витрат на правничу допомогу, зокрема зазначивши, що в підтвердження переходу права вимоги до ОСОБА_2 від Банку до позивача надано Витяг Реєстру боржників ПАТ «Банк Михайлівський» до Договору №7 БМ про відступлення права вимоги від 20.07.2020, при цьому не надано Додаток 1 до Договору відступлення права вимоги, що унеможливлює встановлення заборгованості ОСОБА_2 перед ПАТ «Банк Михайлівський» станом на липень 2020. Також вказала, що відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцяти денний строк після його припинення або скасування, неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року (до дати настання форс-мажорних обставин, викликаних військовою агресією російської федерації) за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні у справі докази, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За приписами ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
За змістом ст.ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що 17.04.2016 року між відповідачем ОСОБА_2 та ПАТ «Банк Михайлівський» було укладено угоду № 200506131 щодо кредитування, відповідно до якої банк надав відповідачу у користування кредитні кошти в розмірі 12531,92 грн., з встановленим строком користування з 17.04.2016 року по 17.10.2017 року.
Відповідач ОСОБА_2 підписала Анкету №200506131 на отримання вказаного кредиту.
Сторони кредитного договору погодили Графік платежів до кредитного договору № 200506131 від 17.04.2016 року.
ПАТ «Банк Михайлівський» видав довідку про умови кредитування та орієнтовну вартість споживчого кредиту, зазначивши, що орієнтовна сукупна вартість вказаного кредиту становить 12531,92 грн.
20.07.2020 року між ПАТ «Банк Михайлівський» та ТОВ «Діджи Фінанс» було укладено Договір №7_БМ про відступлення прав вимоги. За даним договором було сплачено кошти та передано вимогу за кредитним договором № 200506131 від 17.04.2016. 23.05.2016 згідно з Рішенням Правління НБУ № 14/БТ, ПАТ «Банк Михайлівський» віднесено до категорії неплатоспроможних, а відповідно до Рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 812 розпочато процедуру виведення ПАТ «Банк Михайлівський» з ринку шляхом запровадження у ньому тимчасової адміністрації.
Таким чином, 20.07.2020 року позивачем набуто право вимоги за кредитними договорами, укладеними з позичальниками ПАТ «Банк Михайлівський», на підставі договору № 7_БМ від 20.07.2020 року, укладеному за результатами проведення публічних торгів (аукціону) лоту №GL16N618071, що мало місце 15 червня 2020 року. Серед кредитних договорів, що передані за договором про відступлення права вимоги, наявний також кредитний договір, що був укладений 17.04.2016 року між відповідачем та ПАТ «Банк Михайлівський».
Згідно Витягу з реєстру боржників ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» до Договору № 7_БМ про відступлення прав вимоги від 20.07.2020, загальний залишок заборгованості (без урахування штрафів та пені) становить 28339,50 грн, які складаються з: заборгованості по тілу кредиту у розмірі 9792,70 грн. та заборгованості за відсотками у розмірі 18546,80 грн.
Матеріали справи містять розрахунок заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором № 200506131 від 17.04.2016. Зокрема, сума боргу з 21.08.2021 по 21.08.2024 становить 28339,50 грн. Позивач розрахував інфляційні втрати в сумі 12362,93 грн. за період з вересня 2021 по липень 2024, та 3 % річних, за період з 21.08.2021 по 21.08.2024, в сумі 2553,72 грн. Отже, загальна сума боргу, який просить позивач стягнути з відповідача становить 43256,15.
У порушення умов договору та вимог статей 526, 527, 530 ЦК України ОСОБА_2 взяті на себе за кредитним договором зобов'язання не виконала, що призвело до утворення заборгованості у розмірі 43256,15 грн.: з яких заборгованість 28339,50 грн., суми інфляційних втрат 12362,93 грн, суми 3% річних 2553,72 грн.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти. Розмір процентів може встановлюватися договором.
У відповідності до ч.1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За статтями 512, 514 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відступлення права вимоги за своєю суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
За загальним правилом заміна кредитора у зобов'язанні не вимагає згоди на це боржника, якщо інше не передбачено законом або договором.
Згідно з ч.2 ст. 517 ЦК України боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
Боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, чи який вважає, що йому не надано належних доказів на підтвердження відступлення прав вимоги новому кредиту, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору (а не новому) і таке виконання є належним. Інших правових наслідків факт не повідомлення боржника про заміну кредитора чи ненадання йому доказів на підтвердження відступлення прав вимоги новому кредитору законом не передбачено.
Відповідно до частини першої статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно пункту першого частини першої статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Таким чином, враховуючи, що відповідач належним чином зобов'язання щодо повного погашення заборгованості за договором кредиту, не виконала, а тому суд доходить висновку, що позов в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту та відсотками необхідно задовольнити та стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором у розмірі 28339,50 грн.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних, суд зазначає таке.
Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
На період після прострочення виконання зобов'язання з повернення кредиту кредит боржнику не надається, боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до статті 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника - обов'язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.
В той же час, відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцяти денний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року (до дати настання форс-мажорних обставин, викликаних військовою агресією російської федерації) за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Так, позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних розрахованих наступним чином: період прострочення - з 21.08.2021 до 31.12.2023 (863 дні), з 01.01.2024 до 21.08.2024 (234 дні). Натомість, задоволенню підлягають позовні вимоги за період з 21.08.2021 до 23.02.2022, що становить 428 грн 58 к.
Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. З урахуванням останніх правових позицій, висловлених Верховним Судом, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, що також має місце у справі, що розглядається, інфляційна складова за певний місяць враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці (час прострочення у неповному місяці більше 15 днів - за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу; час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (15 днів) - за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується).
Таким чином, інфляційні втрати за період з вересня 2021 до 23.02.2022 становлять 581,87 грн.
Стосовно витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.
У частині восьмій статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зробила висновок, що вимога частини восьмої статті 141 ЦПК України щодо строку та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, має застосовуватися і до справ, що розглядаються в спрощеному провадженні, де судові дебати відсутні.
У частині другій статті 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року в справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) вказано, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Отже, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
У частинах четвертій - шостій статті 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У частині третій статті 12 та частині першій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Так, на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу, представник позивача надала:
- договір про надання правничої допомоги від 15.02.2024 № 26, укладений між керуючим адвокатського бюро «Анастасії Міньковської» та директором ТОВ «Діджи Фінанс»;
- додаткову угоду від 15.02.2024;
- акт виконаних робіт від 24.09.2024;
- ордер про надання ТОВ «Діджи Фінанс» правничої допомоги у Луцькому міськрайонному суді Волинської області Адвокатським бюро «Анастасії Міньковської».
З матеріалів справи встановлено, що при подачі позову представник позивача просила проводити розгляд справи у її відсутності. Проти ухвалення заочного рішення не заперечила.
З протоколів судових засідань від 22.10.2024 та 06.11.2024, вбачається, що згідно клопотання представника позивача судове засідання проводилося у відсутності сторони позивача.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 зазначено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
У постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 лютого 2022 у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
У постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 у справі № 206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.
З огляду на викладене, суд вважає, що відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції підлягає задоволенню частково на суму 4000 грн.
Зазначений розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку з частковим задоволенням позовних вимог з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по оплаті судового збору у сумі 1643,63 грн. (29349,95:43256,15х2422,40).
Керуючись ст. 265 ЦПК України, суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» заборгованість за Кредитним договором № 200506131 від 17.04.2016 в розмірі 28 339,50 грн., суму інфляційних втрат - 581,87 грн., суми 3% річних - 428,58 грн., а всього на загальну суму 29349,95 грн. (двадцять дев'ять тисяч триста сорок дев'ять грн. 95 коп.).
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» судові витрати по справі, а саме: 1643,63 (одна тисяча шістсот сорок три грн. 63 коп.) гривень судового збору.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» витрати на правничу допомогу в сумі 4000 (чотири тисячі) гривень.
В решті вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду .
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС», адреса місцезнаходження: 04112, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря, 8, код ЄДРПОУ: 42649746.
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Повни текст рішення складено та підписано 08.11.2024
Суддя Луцького міськрайонного суду
Волинської області Д.Г. Мазур