Справа № 466/10597/21
Провадження № 2/466/156/24
06 листопада 2024 року м. Львів
Шевченківський районний суд м. Львова
в складі: головуючого судді Єзерського Р.Б.
при секретарі Свиті А.І.
за участю представника позивача ОСОБА_1
представника відповідача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові в порядку загального провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя, -
встановив:
10 листопада 2021 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 , в якому з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, просить суд визнати за нею право власності на 1/2 частини спільного сумісного майна подружжя, що становить суму у розмірі 526 178, 98 грн. та з врахуванням інтересів дитини стягнути з відповідача в її користь 626 178, 98 грн., а також судові витрати.
В обґрунтування своїх вимог покликається на те, що відповідач по справі її колишній чоловік, від шлюбу з яким у них народився син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 18.02.2021р. шлюб між нею та відповідачем було розірвано. Син ОСОБА_5 залишився проживати із нею. Зазначає, що після одруження вони з відповідачем проживали разом в його квартирі за адресою: АДРЕСА_1 . Там вони проживали з червня 2017р. до 11.04.2019p. За час їхнього спільного з відповідачем проживання вони придбали наступне майно, що є їхньою спільною сумісною власністю, а саме: автомобіль марки «Шкода Октавіа», який придбали в липні 2017р., вартість якого 165000 грн.; місце для зберігання автотранспорту АДРЕСА_2 в, заг. площа 12,5 кв.м., вартість якого 372485,62 грн.; нежитлове приміщення АДРЕСА_3 , вартість якого 514872 грн. 34 коп., що разом становить суму у розмірі 1 052 357,96 грн. Її частка становить 1/2 від суми 1 052 357,96 грн., тобто 526 178, 98 грн. Крім того, з урахуванням інтересів малолітнього і хворобливого сина, вона претендує на збільшення цієї суми на 100 000 грн., таким чином остаточна сума на яку вона претендує становить 626 178,98 грн. Крім того, зазначає, що паркомісце для автомобіля прив'язане до квартири, яку має відповідач, а нежитлове приміщення № 5 вартістю 514872 грн. 34 коп. відповідач повернув продавцю, тому вона претендує на грошову компенсацію. У зв'язку із вищенаведеним звернулася до суду з даним позовом.
15 червня 2022 на адресу суду від відповідача ОСОБА_4 надійшли письмові пояснення, у яких він зазначає, що вказане майно було придбане під час перебування його у шлюбі з позивачем за його особисті кошти, тому не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Зазначає, що шлюб з ОСОБА_3 вони уклали в 27.05.2017 року і почали спільне проживання з 11.06.2017 року після церковного шлюбу. На той момент в нього був у власності автомобіль марки ВАЗ 2109, автомобіль марки «Шкода-Октавія» він придбав за трохи більше як місяць після укладення шлюбу, а саме 15.07.2017 року, за особисті кошти. В підтвердження наявності в нього достойної суми особистих коштів на момент одруження, в матеріалах справи є копії податкових декларацій за 2016 рік та перше півріччя 2017 року. 26.09.2017 року він продав автомобіль марки ВАЗ 2109, а 29.11.2017 року уклав Договір №1/05 купівлі-продажу майнових прав на нежитлове приміщення АДРЕСА_3 , внісши велику частину вартості відразу, а решта коштів вносив згідно графіку. 25.01.2019 року він придбав місце для зберігання автотраспорту АДРЕСА_2 в. Всі кошти на придбання майна він вносив власні, більшість з яких були його заощадженнями ще до укладанення шлюбу. На підтвердження цього він подав копії податкових декларацій, де тільки за останніх півтора року перед укладенням шлюбу дохід набагато перевищує суму всього придбаного майна. Крім того, на прохання колишньої дружини в листопаді 2019 року, коли вони обговорювали розлучення та інші пов'язані з цим питання, він повернув їй гроші у розмірі 3200 доларів США як половину грошей з весілля, всі гроші з хрестин дитини і весь її заробіток за приватні уроки. Тобто всі спільні кошти, за які могло бути куплено майно, вони розділили і ніяких інших претензій щодо грошей чи майна у Позивачки бути не може. Щодо вимоги Позивачки збільшити суму позову на 100 000 грн. через проживання з нею їхнього сина, яке вважає необґрунтованим, оскільки він добровільно з грудня 2019 року почав сплачувати аліменти на дитину в розмірі 8000 грн. та аліменти на дружину до досягнення дитини трирічного віку в розміні 2200 грн. Також відкрив і періодично поповняв дитячий валютний депозит. Станом на теперішній час на депозиті понад 2000 доларів США. Крім того, він регулярно купляв дитині речі і надсилав їх посилками Новою Поштою, що понад 25 посилок загальною вартістю більше 60 000 грн. Добровільно погодився додатково оплачувати витрати на лікування і дитячий садок для дитини. На початку повномасштабної війни РФ проти України нотаріально засвідчив згоду на перебування дитини за кордоном і перерахував додатково кошти в розмірі 36 000 грн. Таким чином, позивач не надала жодних доказів в обґрунтування необхідності відступу від рівності часток, натомість ним подано доводи сумлінного та достатнього утримання сина та колишньої дружини. У зв'язку із вищенаведеним просить суд у задоволенні позову відмовити.
У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 уточнені позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд задовольнити уточнені позовні вимоги з підстав наведених у позовній заяві та заяві про зміну частини позовних вимог.
У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 у задоволенні позову просила відмовити.
Заслухавши учасників справи, з'ясувавши дійсні обставини справи, права та обов'язки сторін, дослідивши зібрані у справі докази, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 27 травня 2017, який був зареєстрований Львівським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Львівській області, про що зроблено відповідний актовий зпис №1144.
У даному шлюбі у сторін народився син - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що стверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 .
В подальшому, рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 18 лютого 2021 розірвано шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 . Відновлено ОСОБА_7 її дошлюбне прізвище « ОСОБА_8 ». Визначено, що постійним місцем проживання дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за місцем проживання його матері ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_4 , яким також ухвалено стягувати з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_7 , аліменти на утримання дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі в розмірі 7 000,00 гривень, яка підлягає індексації відповідно до закону, щомісячно, починаючи з 01.02.2021 року і до досягнення дитиною повноліття, а також ухвалено стягувати з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_7 , аліменти на її утримання у твердій грошовій сумі в розмірі 2300,00 гривень щомісячно, починаючи з 01.02.2021 року і до досягнення дитиною ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , трьохрічного віку.
Як зазначає позивач ОСОБА_3 у своїй позовній заяві, за час перебування в шлюбі сторони придбали наступне майно:
- автомобіль марки «Шкода Октавіа», який сторони придбали в липні 2017р., вартість якого, як зазначає позивач становить суму у розмірі 165000 грн., проте жодних належних та допустимих доказів щодо вартості даного транспортного засобу, зокрема, звіту про оцінку вказана транспортного засобу, яку позивач з незрозумілих та необґрунтованих причин визначила у вказаному розмірі суду не надала, у позовній заяві з цього приводу зазначено лише, що позивач вважає, що ринкова вартість автомобіля становить 165 000 грн. На запитання щодо підстав визначення такого розміру вартості автомобіля представник позивача жодної обґрунтованої відповіді не надав, тому суд за даних обставин, у зв'язку із необґрунтованістю суми 165000 грн., як визначена позивачем ціна вказаного автомобіля, вважає за необхідне у вимозі про визнання за позивачем права власності на 1/2 частини вказаного транспортного засобу, вартість якого позивач визначив у розмірі 165 000,00 грн. - відмовити за його необґрунтованістю;
- нежитлове приміщення АДРЕСА_3 , яке відповідач, відповідно до договору №ІІ/о5 купівлі - продажу майнових прав на вказане нежитлове приміщення від 29.11.2017 спочатку оплатив у загальному розмірі 514872 грн. 34 коп., проте, як вбачається з додаткової угоди №4 від 23.09.2019 до договору №ІІ/о5 купівлі - продажу майнових прав на нежитлове приміщення від 29.11.2017, сторони вирішили достроково припинити дію Договору №ІІ/о5 купівлі - продажу майнових прав на вказане нежитлове приміщення від 29.11.2017 за домовленістю сторін з 23.09.2019, та сторони домовилися про те, що у зв'язку з тим, що ініціатором дострокового припинення дії вказаного договору є покупець, тобто відповідач ОСОБА_4 , продавець зобов'язаний повернути покупцю ( ОСОБА_4 ) фактично одержані від покупця кошти. Сума, що підлягає поверненню покупцю ( ОСОБА_4 ), з урахуванням п. 7.4 вказаного Договору становить 496 851,81 грн. Таким чином, підсумовуючи вищенаведене, оскільки вказаним нежитловим приміщенням відповідач ОСОБА_4 не володів, який придбав лише майнові права на вказане нежитлове приміщення, від якого він в подальшому відмовився, шляхом повернення йому грошових коштів за вказане нежитлове приміщення у розмірі 496 851,81 грн. За даних обставин, суд може зробити висновок, що 23 вересня 2019 року відповідач ОСОБА_4 отримав на руки грошові кошти у розмірі 496 851,81 грн., водночас, який перебував у зареєстрованому шлюбі, який в подальшому був розірваний аж 18.02.2021, тобто до розірвання шлюбу ще був тривалий час, сторони спільно проживали, вели спільне домашнє господарство, даний факт учасниками справи у судовому засіданні спростовано не було, отже на думку суду вказані грошові кошти пішли на потребу сім'ї, яка складалася з чоловіка, дружини та їхньої спільної дитини, тобто використовувалися подружжям за власним бажанням та потребами, що також не було спростовано у судовому засіданні стороною позивача, тому суд з огляду на вищенаведене приходить до висновку, що у задоволенні вимоги про визнання за позивачем права власності на 1/2 частки вказаного нежитлового приміщення, вартість якого складає суму у розмірі 514872,34 грн. слід відмовити за його безпідставністю;
- місце для зберігання автотранспорту АДРЕСА_2 в, заг. площа 12,5 кв.м., яке відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно №255994079 від 11.05.2021 було зареєстровано 25.01.2019, тобто під час перебування сторін у шлюбі. Відповідно до висновку експерта №2140-Е від 16.05.2024, виконаного експертами Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз, ринкова вартість місця для зберігання автотранспорту №58, загальною площею 12,5 кв. м, за адресою: АДРЕСА_5 в, станом на час проведення експертизи становить 372 485,62 грн., тому суд, якому надано вказані належні та допустимі докази, вважає, що дане нежитлове приміщення є спільною сумісною власністю подружжя, вартість якого складає суму у розмірі 372 485,62 грн. Таким чином, суд визнає за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частини спільного сумісного майна подружжя, яке складається з паркомісця, що в грошовому еквіваленті становить суму у розмірі 372 485 грн., 62 коп. За вказаних обставин, місце для зберігання автотранспорту АДРЕСА_2 в, заг. площа 12,5 кв.м., було придбано сторонами в період перебування в шлюбі, за спільні сумісні кошти, а отже є об'єктом спільної сумісної власності та підлягають поділу в рівних частинах.
Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до ст.328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно ст.368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Статтею 63 СК України визначено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Положеннями ч.1 і ч.2 ст.65 СК України передбачено, що дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.
За загальним правилом, встановленим ч.1 ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Аналогічний принцип рівності часток співвласників у спільній сумісній власності закріплений у ч.2 ст.372 ЦК України.
Відповідно до положень ч.1 ст.71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.
Відповідно до положень ч.2 ст.71 СК України, неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися обставинами, що мають істотне значення, якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім'ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості.
Зі змісту п.п. 23, 24 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.
Відповідно до п. 30 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч.1 ст. 63, ч.1 ст. 65 СК України.
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Зазначену позицію висловлено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 21.11.2018 року в справі № 372/504/17. Тобто, ВС відновив абсолютну презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.
В силі статті 183 ЦК України автомобіль вважається неподільною річчю.
Щодо відступлення від рівності часток, суд вважає зазначити наступне.
Відповідно до ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема, якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
Позивачка як на підставу відступлення від засади рівності часток, просила врахувати, що на її утриманні знаходиться їх спільний з відповідачем син, який проживає разом з нею.
Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Однак, позивачкою не підтверджено жодними належними та допустими доказами наведені в позовній заяві обставини, якими вона обгрунтовує свої вимоги, та за яких можливе відступлення від засад рівності часток подружжя при поділі спірного майна, а факт проживання неповнолітнього сина сторін разом із позивачкою, сам по собі не є підставою для збільшення частки одного з подружжя.
З матеріалів справи судом встановлено, що за час шлюбу шлюбний договір (контракт) сторони не укладали та домовленості між ними не було, відповідач справно сплачує аліменти на утримання сина у розмірі 7000 грн. щомісячно та утримання колишньої дружини у розмірі 2300 грн. щомісячно, жодних заборгованостей у нього немає, крім того, у матеріалах справи наявна низка квитанцій, з яких вбачається, що відповідач надавав грошові кошти на додаткові потреби спільного сина сторін по справі, тобто відповідач дбає про матеріальне забезпечення сім'ї, тому передбачені законом підстави для відступлення від засад рівності часток відсутні, отже при поділі вказаного майна між подружжям суд виходить з рівності часток сторін у справі в об'єкті спільної сумісної власності, тобто по 1/2 частині кожному.
Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно гуртуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У зв'язку із вищенаведеним, оскільки позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження своєї вимоги, в частині визнання за позивачем права власності на 1/2 частини транспортного засобу марки «Шкода Октавіа», вартість якого позивач визначив у розмірі 165 000,00 грн., проте документально не підтвердив вартість вказаного майна, тому суд приходить, що у даній частині вимозі позивача слід відмовити за його необґрунтованістю. Крім того, суд приходить до висновку, що у задоволенні вимоги про визнання за позивачем права власності на 1/2 частки нежитлового приміщення АДРЕСА_3 б слід відмовити за його безпідставністю, оскільки дане нежитлове приміщення хоча і було придбане під час перебування сторін у шлюбі, проте кошти за яке було повернуто відповідачеві під час перебування сторін у шлюбі, які на переконання суду залишилися у сім'ї, та використовувалися кожним із подружжя за власним бажанням та потребами, зважаючи на їх спільний побут та ведення спільного домашнього господарства. Крім того, місце для зберігання автотранспорту АДРЕСА_2 в, загальною площею 12,5 кв. м, відповідно до висновку експерта №2140-Е від 16.05.2024, виконаного експертами Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз, ринкова вартість вказаного місця для зберігання автотранспорту становить 372 485,62 грн., тому суд приходить до висновку про визнання за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частини спільного сумісного майна подружжя, яке складається з паркомісця, що в грошовому еквіваленті становить суму у розмірі 372 485 грн., 62 коп.
На підставі вищевикладеного, виходячи з принципів правової визначеності та рівності прав усіх учасників цивільно-правових відносин, закріплених в частині 1 статті 1 Цивільного кодексу України, суд приходить до висновку, що позовні вимоги слід задовольнити частково.
Щодо розподілу між сторонами судових витрат, то суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до частин 1 та 3 (пункт 1) статті 133 та частин 1-3ст.137 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Положення статті 134 ЦПК України визначають, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Згідно з ч.8 ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов'язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов'язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов'язана зі справою.
Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Разом з цим, договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
На підтвердження факту понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу суду надано копію договору №2 про надання правничої (правової) допомоги від 03 грудня 2021, укладеного між адвокатом Маланюком М.М. та ОСОБА_3 , згідно умов якого сторони погодили попередньо вартість послуг адвоката в розмірі 10000 грн., при тривалості судового розгляду справи понад 5 судових засідань, клієнт оплачує додатково адвокату гонорар у розмірі 3000 грн. за кожне наступне судове засідання, ордер на надання правничої (правової) допомоги адвокатові Маланюку Миколі Михайловичу, довідка, яка видана ОСОБА_3 адвокатом Маланюком Н.О. про те, що ОСОБА_3 внесла адвокатові за ведення даної справи 31000 грн. як гонорар, опис робіт по даній спрві, який включає ознайомлення з поданими документами, складання позовної заяви та подання їх до суду, участь у 14-ти судових засіданнях.
Зважаючи на викладене, враховуючи предмет позову, час, витрачений адвокатом для надання послуг, з урахуванням обсягу роботи, зазначеного в детальному описі наданих правничих послуг та кількості годин, необхідних, з точки зору суду, для його виконання фахівцем у галузі права, з урахуванням зібраних та наданих суду доказів, беручи до уваги принципи співмірності та розумності судових витрат, суд вважає, що сума 31000,00 грн. не є співмірною, а відтак, приходить до висновку про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу до 12000,00 грн., що буде за даних обставин справи буде справедливим і співмірним відшкодуванням таких.
Таким чином суд вважає можливим задовольнити вимогу про стягнення витрат на професійну правничу допомогу частково у розмірі 12000,00 грн.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.
На підтвердження витрат на проведення судової оціночно-будівельної експертизи №2140-Е від 16.05.2024, позивачем ОСОБА_3 надано суду Акт №2 здачі-приймання висновку експерта №2140-Е із загальною вартістю вказаної експертизи, яка була проведена Львівським науково-дослідним інститутом судових експертиз Міністерства юстиції України у розмірі 15145,60 грн., яка була оплачена позивачем ОСОБА_3 , що стверджується платіжною інструкцією 0.0.3577862632.1, яку слід стягнути з відповідача на користь позивача на підставі ст. 141 ЦПК України.
Відповідно до п.3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Так, виходячи з принципу пропорційності, розрахунок судового збору, який підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача, виглядає наступним чином: 372485,62 (задоволені позовні вимоги) х 6220,34 (судовий збір) : 626178,98 (ціна позову) = 3700 грн.
У зв'язку з наведеним, з відповідача підлягають стягненню на користь позивача 3700 грн. судового збору.
Керуючись Постановою Пленуму Верховного Суду України № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 року, ст. 60, ч. 1 ст. 61, ч. 1 ст. 69, ч. ч. 1, 2 ст. 70, ст.71, с. 163 СК України, ч. 3 ст. 368, ч. 2 ст. 372 ЦК України, ст. ст. 4, 5, 12, 76, 77, 81, ч. 1 ст. 141, 259, 263-265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд,-
позовні вимоги ОСОБА_3 , ІПН: НОМЕР_2 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_4 до ОСОБА_4 , ІПН: НОМЕР_3 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_6 про поділ майна подружжя - задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_3 , ІПН: НОМЕР_2 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_4 право власності на 1/2 частини спільного сумісного майна подружжя, яке складається з паркомісця, що в грошовому еквіваленті становить суму у розмірі 372 485 (триста сімдесят дві тисячі чотириста вісімдесят п'ять) грн., 62 коп.
Стягнути з ОСОБА_4 , ІПН: НОМЕР_3 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_6 на користь ОСОБА_3 , ІПН: НОМЕР_2 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_7 (п'ятнадцять тисяч сто сорок п'ять) грн., 60 коп. за проведення будівельно - технічної експертизи.
Стягнути з ОСОБА_4 , ІПН: НОМЕР_3 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_6 на користь ОСОБА_3 , ІПН: НОМЕР_2 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_8 (дванадцять тисяч) грн., 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.
У задоволенні решти витрат на професійну правничу допомогу - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_4 , ІПН: НОМЕР_3 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_6 на користь ОСОБА_3 , ІПН: НОМЕР_2 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_9 (три тисячі сімсот) грн., 00 коп. судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст судового рішення складено 08 листопада 2024 року.
Суддя Р. Б. Єзерський