Справа № 127/35437/23
Провадження № 2/127/4668/23
(заочне)
31 жовтня 2024 рокум. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області в складі:
головуючого судді Шаміної Ю.А.,
при секретарі судового засідання Міхеєвій Н.М.,
за участю: представника позивача - адвоката Столаби Ю.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції в залі суду в м. Вінниці в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,
ОСОБА_1 через свого представника адвоката Столаба Ю.М. звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики. Свої вимоги мотивував тим, що 25.07.2023 між сторонами, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , було укладено договір позики, за яким відповідач отримав від позивача грошову суму в розмірі 1 000 000,00 грн та зобов'язався повернути зазначену суму грошових коштів в строк до 26.09.2023. Однак станом на дату подання даної позовної заяви грошові кошти ОСОБА_2 позикодавцю не повернуто. За таких обставин позивач просив стягнути з відповідача заборгованість у сумі 1012109,59 грн, з яких: 1 000 000,00 грн - суму боргу, 8000,00 грн - інфляційні втрати за період з 27.09.2023 по 15.11.2023, 4109,59 грн - 3 % річних за період з 27.09.2023 по 15.11.2023, а також судові витрати.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 01.12.2023 позовну заяву прийнято до розгляду в порядку загального позовного провадження.
03.09.2024 представник позивача адвокат Столаба Ю.М. подала до суду заяву про збільшення розміру позовних вимог (вх. №76451) згідно якої позивач, змінивши розрахунковий період нарахування інфляційних втрат та 3% річних, збільшив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача заборгованість у сумі 1091642,21 грн, з яких: 1 000 000,00 грн - суму боргу, 8000,00 грн - інфляційні втрати за період з 27.09.2023 по 15.11.2023, 4109,59 грн - 3 % річних за період з 27.09.2023 по 15.11.2023, 49897,20 грн - інфляційні втрати за період з 16.11.2023 по 02.09.2024, 23944,76 грн - 3 % річних за період з 16.11.2023 по 02.09.2024.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 18.09.2024 прийнято до розгляду заяву про збільшення розміру позовних вимог.
Правом подання відзиву на позовну заяву відповідач не скористався.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 17.10.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
У судовому засіданні представник позивача адвоката Столаба Ю.М. вимоги позовної заяви з урахуванням збільшених позовних вимог підтримала та просила задовольнити позов у повному обсязі.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про день, час та місце судового засідання повідомлялась в порядку, визначеному чинним законодавством, шляхом направлення судових повісток про виклик до суду на адресу реєстрації, про причини неявки суд не повідомив, відзиву не надав, а тому суд ухвалив провести заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України, оскільки позивач не заперечував проти такого порядку розгляду справи.
Вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Судом установлено наступні фактичні обставини справи та правовідносини врегульовані нормами ЦК України стосовно позики та виконання зобов'язань.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до положень статей 526, 530, 598, 599 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (частина перша статті 611 ЦК України).
Договір є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків (стаття 11 ЦК України).
Згідно зі статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Частиною першою статті 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).
При виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норма права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц (провадження № 14-360цс19) зроблено висновок, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) зроблено висновок, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або речей, у разі відсутності цієї істотної умови договір вважається неукладеним. Сам по собі факт підписання сторонами тексту договору, без передачі грошей або речей, не породжує у майбутнього позичальника обов'язку повернути обумовлену угодою суму грошей або кількість визначених родовими ознаками речей.
Відтак факт отримання позичальником грошових коштів, момент їх отримання (як певний проміжок часу) є обов'язковою та істотною умовою договору позики, яку повинен встановити суд у справах цієї категорії.
При встановленні факту неотримання позичальником грошей або речей від позикодавця договір позики вважається неукладеним.
Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 629/5364/13-ц (провадження № 61-22477св18), від 26 лютого 2020 року у справі № 205/5292/15-ц (провадження № 61-3741св19), від 04 березня 2020 року у справі № 632/2209/16 (провадження № 61-41934св18), від 26 травня 2021 року у справі № 405/8280/19 (провадження № 61-3411св21), від 09 серпня 2023 року у справі № 755/16831/19 (провадження № 61-17567св21).
Позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором (стаття 1051 ЦК України).
Відповідно до статті 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
За приписами статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.
Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.
У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
Відповідно до статті 525 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і одностороння відмова від зобов'язання не допускається.
Згідно з частиною першою статті 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Позивач, обґрунтовуючи доводи позову, вказує, що загальна сума позики отримана відповідачем, на підтвердження чого ним власноручно написано розписку.
Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України встановлено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Матеріалами справи встановлено, що 25.07.2023 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був укладений договір позики, про що свідчить розписка, згідно якої відповідач отримав від позивача у борг грошові кошти у сумі 1000000,00 (один мільйон) гривень в якості позики, усю суму боргу зобов'язався повернути у строк до 26.09.2023.
Розписка про отримання у борг грошових коштів за своєю суттю є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Суд дійшов висновку, що вказаний договір за своєю правовою природою є договором позики, оскільки з урахуванням вищезазначених норм, а також правового висновку, викладеного у постанові Верховного суду України від 02 липня 2014 року у справі №6-79цс14 та постанові Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі №642/4200/17, даний договір містить умови отримання позичальником в борг суми коштів та дати їх отримання. Крім того, зі змісту самого тексту розписки, належить зазначити, що правовідносини, які склалися між сторонами щодо передачі грошових коштів, є позикою, а сама розписка є доказом не лише факту укладення договору позики, а й передачі грошової суми позичальнику.
Відповідач не оспорював дійсність договору позики, розписки від 25.07.2023 та не спростував презумпцію правомірності укладеного правочину.
Підписавши боргову розписку, ОСОБА_2 підтвердив факт отримання від позивача в борг грошових коштів у визначеному розмірі.
Надаючи розписку про отримання грошових коштів відповідач повинен був усвідомлювати ризики та наслідки вчинення цієї дії.
Так, позивачем підтверджено факт надання відповідачу в борг грошових коштів у розмірі 1000000,00 (один мільйон) гривень. Будь-яких доказів повернення вказаних у розписці коштів матеріали справи не містять.
Таким чином, судом встановлено, що сума позики до цього часу повернута не була, а тому з відповідача на користь позивача слід стягнути розмір неповернутої суми боргу за договором позики від 25.07.2023 що становить 1000000,00 (один мільйон) гривень.
Водночас, вирішуючи питання про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Разом з тим, Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" від 15 березня 2022 року №2120-IX (набрав чинності 17 березня 2022 року) розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 18 наступного змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).»
Отже, пунктом 2 частини 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України №2120-IX передбачено, що цей Закон застосовується до відносин за прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, що виникли у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування.
Разом з тим, указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні було введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який у подальшому неодноразово продовжувався та триває дотепер.
З огляду на вказане, з відповідача не підлягають стягненню 3 % річних та інфляційні втрати нараховані на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України за період з 27.09.2023 по 02.09.2024, тобто у період дії воєнного стану.
За викладених обставин, суд дійшов висновку, що відповідач свої договірні зобов'язання не виконує належним чином, існує порушення виконання своїх зобов'язань, право позивача порушене, тому підлягає захисту шляхом стягнення з відповідача на користь позивача основної суми у розмірі 1000000,00 грн, відтак позовні вимоги підлягають до задоволення частково.
Крім того, згідно положень ст. 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 10000,00 грн судового збору (пропорційно задоволеним вимогам).
Щодо відшкодування витрат на правничу допомогу, то відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо); такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Стороною позивача заявлено про подання доказів витрат на правничу допомогу протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
Керуючись ст. 510, 524-527, 530, 533, 610, 612, 625, 1046, 1047, 1049, 1050 ЦК України, ст. 13, 81, 141, 263-265, 268, 273, 280-282, 354 ЦПК України, суд -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 25 липня 2023 року в сумі 1 000 000,00 грн (один мільйон гривень), з яких: 1 000 000,00 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу.
В решті вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 10000,00 грн (десять тисяч гривень) судового збору.
Заочне рішення суду набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуте Вінницьким міським судом Вінницької області за письмовою заявою відповідач, поданою протягом 30 днів з дня проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручене в день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення може бути оскаржене позивачем в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Якщо позивачу повне рішення не було вручено у день його складення, він має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ;
відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .
Повний текст рішення суду складено 08 листопада 2024 року.
Суддя Шаміна Юлія Анатоліївна