Справа №127/12604/24
Провадження №1-кп/127/358/24
07 листопада 2024 року м. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
сторони обвинувачення: прокурора ОСОБА_3 ,
сторони захисту: адвоката ОСОБА_4 , обвинуваченого ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 12 кримінальне провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 22.02.2024 за № 12024025030000048, за обвинуваченням:
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Гнівань Тиврівського району Вінницької області, громадянина України, з середньою спеціальною освітою, непрацюючого, неодруженого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , в силу статті 89 Кримінального кодексу України раніше несудимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 309 Кримінального кодексу України,
ОСОБА_5 , проходячи військову службу на посаді кулеметника-розвідника розвідувального відділення розвідувального взводу розвідувальної роти військової частини НОМЕР_1 , у порушення вимог статей 11, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статей 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, статті 3 Закону України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними», статей 6, 12, 25 Закону України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори», наказу Міністерства охорони здоров'я України № 188 від 01.08.2000 «Про затвердження таблиць невеликих, великих та особливо великих розмірів наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, які знаходяться у незаконному обігу», маючи умисел на незаконне придбання психотропних речовин, 21.02.2024 приблизно о 16:40 год., усвідомлюючи небезпечний характер своїх дій та бажаючи їх настання, незаконно придбав, шляхом знахідки на землі по 2-му пров. Юності в м. Вінниці, згорток, обмотаний в клейку стрічку, всередині якого знаходився полімерний пакет з психотропною речовиною, обіг якої обмежений, - амфетамін, масою 1,1901 г, який розпочав зберігати при собі.
Цього ж дня, близько 16:50 год. по 2-му пров. Юності 81 в м. Вінниця ОСОБА_5 був зупинений працівниками сектору кримінальної поліції Відділення поліції №1 Вінницького районного управління поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області, яким добровільно видав психотропну речовину, обіг якої обмежений, - амфетамін, масою 1,1901 г.
Обвинувачений ОСОБА_5 у судовому засіданні винуватість у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення визнав та надав суду чіткі й послідовні показання щодо обставин вчинення інкримінованого йому діяння, які узгоджуються з відомостями, зазначеними в обвинувальному акті. При цьому повідомив суду, що він знайшов згорток, розуміючи, що знаходиться всередині, він залишив його собі для власного вживання.
Допит обвинуваченого відбувся в судовому засіданні відповідно до приписів статті 351 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК). Під час зазначеного допиту обвинувачений надав суду чіткі та послідовні показання щодо обставин вчинення інкримінованого йому діяння, які мають бути встановленими в судовому засіданні згідно з приписами частини першої статті 91 КПК.
Суд відповідно до частини третьої статті 26 та частини третьої статті 349 КПК вважає за недоцільне досліджувати докази стосовно тих фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються і клопотання про дослідження яких не було заявлене сторонами кримінального провадження. Згідно з приписами речення другого частини третьої статті 349 КПК суд з'ясував, чи правильно розуміють учасники судового процесу зміст зазначених вище обставин, переконався у відсутності сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз'яснив, що у такому випадку учасники судового процесу будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку. Крім того, суд роз'яснив учасникам судового процесу принципи змагальності та диспозитивності, зміст яких розкритий у статтях 22, 26 КПК.
Отже, з урахуванням наведених вище норм кримінально-процесуального закону, суд за клопотанням сторін кримінального провадження дослідив відомості, що характеризують особу обвинуваченого, а також такі докази:
-протокол огляду місця події від 21.02.2024, відповідно до якого в період часу з 17:38 год. до 17:43 год. на прилеглій території біля будинку АДРЕСА_2 ОСОБА_5 добровільно видав працівникам поліції поліетиленовий згорток з порошкоподібною речовиною;
-висновок експерта № СЕ-19/102-24/3573-НЗПРАП від 27.02.2024, згідно з яким в наданій на експертизу речовині міститься, зокрема, психотропна речовина, обіг якої обмежений, - амфетамін. У досліджуваній речовині масою 1,8317 г, маса амфетаміну становить 1,1901 г.
Аналізуючи показання обвинуваченого, надані суду стороною обвинувачення докази, суд вважає, що в судовому засіданні підтверджений факт незаконного придбання та зберігання ОСОБА_5 психотропної речовини без мети збуту. Зокрема, суд у судовому засіданні встановив, що в ОСОБА_5 був виявлений та вилучений поліетиленовий згорток з порошкоподібною речовиною. За результатами проведення криміналістичного дослідження встановлено, що вилучена в ОСОБА_5 речовина є психотропною, обіг якої обмежений, - амфетаміном.
Суд також приймає до уваги, що обвинувачений у судовому засіданні не заперечував тієї обставини, що вилучена у нього речовина є психотропною, а також не заперечував її хімічного складу та маси, які встановлені в ході досудового розслідування на підставі висновку відповідного експертного дослідження (висновку експерта).
Вирішуючи питання щодо кримінально-правової кваліфікації діяння ОСОБА_5 , суд враховує, що відповідно до відомостей, викладених у таблиці ІІ «Невеликі, великі та особливо великі розміри наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, які знаходяться у незаконному обігу», затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України від 01.08.2000 за № 188, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16.08.2000 за № 513/4734, вилучена у обвинуваченого речовина становить більш як невеликий розмір.
З огляду на викладене, суд вважає, що дії ОСОБА_5 охоплюються складом кримінального правопорушення (проступку), передбаченого частиною першою статті 309 Кримінального кодексу України (далі - КК), за ознаками незаконного придбання та зберігання психотропної речовини без мети збуту.
Вирішуючи питання щодо виду та міри покарання, необхідного і достатнього для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, суд враховує приписи статей 50, 65 КК, зі змісту яких випливає, що особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, воно повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують. Саме на зазначені критерії призначення кримінального покарання звернув увагу Верховний Суд (далі - ВС) у постанові від 10.07.2018 (справа № 148/1211/15-к).
У постанові від 14.06.2018 (справа № 760/115405/16-к) ВС зазначив, що поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування статті 75 КК тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб'єкта.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Аналогічний висновок ВС зробив і у постанові від 06.08.2020 (справа № 155/1064/18).
Загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Крім того, ВС у постанові від 09.10.2018 (справа № 756/4830/17-к) звернув увагу на те, що відповідно до статей 50 і 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Визначені у статті 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення означає з'ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (стаття 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у статті 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості кримінальних правопорушень, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Під особою обвинуваченого розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Тобто поняття «особа обвинуваченого» вживається у тому ж значенні, що й у пункті 3 частини першої статті 65 КК поняття «особа винного».
Термін «явно несправедливе покарання» означає відмінність в оцінці виду та розміру покарання принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Відповідно до роз'яснень, що містяться у пункті 3 постанови Пленуму ВСУ № 12 від 23.12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності», щире розкаяння характеризує суб'єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.
Щире каяття - це певний психічний стан винної особи, коли вона засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об'єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям всіх відомих їй обставин вчиненого діяння, вчиненням інших дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину, або відшкодування заданих збитків чи усунення заподіяної шкоди.
Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім.
Отже, щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.
При цьому, суд також враховує, що у постанові від 18.09.2019 (справа № 166/1065/18) ВС зазначив, що розкаяння передбачає, крім визнання факту скоєння злочину, ще й дійсне визнання власної провини, щирий жаль та осуд своєї поведінки.
Аналогічна правова позиція сформована у постанові ВС від 27.11.2019 (справа № 629/847/15-к).
Крім того, вирішуючи питання щодо виду та розміру покарання, необхідного і достатнього для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, суд враховує, що ВС у постанові від 17.04.2018 (справа № 298/95/16-к) зазначив, що у частині другій статті 65 КК встановлено презумпцію призначення більш м'якого покарання, якщо не доведено, що воно не є достатнім для досягнення мети покарання. Обов'язок доведення того, що менш суворий вид покарання або порядок його відбування є недостатнім, покладається на сторону обвинувачення.
У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_5 вчинив кримінальний проступок, винуватість у вчиненні якого визнав, надавши суду чіткі та послідовні показання, при цьому у вчиненому розкаявся. Суд також враховує, що ОСОБА_5 у силу статті 89 КК є особою раніше несудимою, за місцем проживання скарг на останнього не надходило, на обліку в лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває. Поряд з тим, суд приймає до уваги, що за місцем служби ОСОБА_5 характеризується посередньо та на цей час вважається таким, що самовільно залишив військову частину. Крім того, суд також бере до уваги те, що на цей час ОСОБА_5 перебуває під вартою у зв'язку з підозрою у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 307 КК.
Отже, обставиною, що пом'якшує покарання обвинуваченого, є щире каяття.
Вирішуючи питання щодо наявності в діях обвинуваченого обставин, що обтяжують його покарання, суд враховує таке.
Відповідно до положень статті 21 КК особа, яка вчинила кримінальне правопорушення у стані сп'яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин, підлягає кримінальній відповідальності. При цьому, згідно з пунктом 13 частини першої статті 67 КК вчинення кримінального правопорушення особою, що перебувала у стані алкогольного сп'яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів, при призначенні покарання визнається обставиною, яка обтяжує покарання.
Суд має право, залежно від характеру вчиненого кримінального правопорушення, не визнати будь-яку із зазначених у частині першій статті 67 КК обставин, за винятком обставин, зазначених у пунктах 2, 6, 6-1, 7, 9, 10, 12 такою, що обтяжує покарання, навівши мотиви свого рішення у вироку.
З-поміж інших доказів прокурор надав суду довідку КНП « ЦТП «Соціотерапія» ВОР» № 114 від 22.02.2024, зі змісту якої випливає, що за результатом медичного огляду ОСОБА_5 21.02.2024 о 18:15 год. встановлено наркотичне сп'яніння внаслідок вживання амфетаміну та метамфетаміну.
Отже, обставиною, що обтяжує покарання обвинуваченого, є вчинення кримінального правопорушення в стані, викликаному вживанням наркотичних засобів та інших одурманюючих речовин.
Виступаючи з промовами у судових дебатах, ОСОБА_5 та його захисник просили суд призначити обвинуваченому покарання у виді штрафу.
З огляду на зазначену позицію сторони захисту суд вважає слушним зауважити таке.
Як вже суд зазначив вище, приписами статей 50, 65 КК регламентовано, що особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, воно повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
За результатом судового розгляду встановлено, що інкриміноване ОСОБА_5 діяння було вчинене останнім в стані, викликаному вживанням наркотичних засобів та інших одурманюючих речовин (встановлена обтяжуюча обставина). Також судом встановлено, що ОСОБА_5 на цей час перебуває під вартою у зв'язку з підозрою у вчиненні тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів. Саме тому, суд дійшов до переконання, що покарання у виді штрафу не здатне забезпечити виправлення ОСОБА_5 та попередити вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
Окрім того, під час встановлення особи обвинуваченого ОСОБА_5 повідомив суду, що непрацевлаштований, а відтак не має постійного джерела доходу, внаслідок чого покарання у виді штрафу може бути не виконане.
Натомість, аналізуючи надані суду матеріали, відомості, що характеризують особу обвинуваченого, обставини, що пом'якшують та обтяжують його покарання, приписи статей 50, 65 КК, роз'яснення ВС, викладені у постанові від 17.04.2018, суд дійшов до переконання, що покаранням, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, буде покарання, передбачене санкцією кримінального закону, у виді обмеження волі.
Санкцією кримінального закону встановлена тривалість такого виду кримінального покарання як обмеження волі до 5 років за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 309 КК.
Вирішуючи питання щодо тривалості застосованого кримінального покарання (його міри), суд враховує, що обвинувачений ОСОБА_5 щиро розкаявся у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, надавши суду чіткі та послідовні показання. Саме тому суд вважає, за доцільне призначити ОСОБА_5 мінімально дозволений строк кримінального покарання у виді обмеження волі, а саме 1 рік.
Вирішуючи питання щодо наявності підстав для застосування при призначенні покарання обвинуваченому положень частини першої статті 75 КК, тобто для звільнення його від відбування кримінального покарання з випробуванням суд приймає до уваги, висновки, викладені ВС в постанові від 26.04.2018 (справа № 757/15167/15-к), а саме відповідно до вимог статті 75 КК якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Як вже суд зазначив вище, загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування статті 75 КК, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду і розміру, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
Отже, суд враховує ту обставину, що обвинувачений ОСОБА_5 вчинив кримінальний проступок, винуватість у вчиненні якого визнав та розкаявся. Разом з тим, під час судового розгляду справи суд встановив у діях ОСОБА_5 обставину, яка обтяжує його покарання. Враховуючи особу обвинуваченого, зважаючи на завдання кримінального покарання, суд вважає за недоцільне здійснювати звільнення обвинуваченого від відбування кримінального покарання з випробуванням відповідно до приписів частини першої статті 75 КК.
Згідно з абзацом третім пункту 2 частини четвертої статті 374 КПК у резолютивній частині вироку зазначаються у разі визнання особи винуватою, зокрема початок строку відбування покарання. При цьому частиною першою статті 58 Кримінально-виконавчого кодексу України визначено, що строк покарання обчислюється з дня прибуття і постановки засудженого на облік у виправному центрі. Тому, суд вважає слушним зазначити, що початок строку відбування покарання ОСОБА_5 слід рахувати саме з дня прибуття і постановки засудженого на облік у виправному центрі.
Питання щодо речових доказів необхідно вирішити відповідно до положень статті 100 КПК. Разом з тим, з наданих суду матеріалів випливає, що на підставі ухвали слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 27.02.2024 на вилучену ОСОБА_5 речовину був накладений арешт, який потрібно скасувати.
Згідно з приписами частини другої статті 124 КПК процесуальні витрати необхідно покласти на обвинуваченого.
Керуючись статтями 371, 373, 374 КПК, суд
Визнати ОСОБА_5 винним у вчиненні кримінального правопорушення (проступку), передбаченого частиною першою статті 309 Кримінального кодексу України та призначити покарання у виді 1 (одного) року обмеження волі.
Початок строку відбування покарання рахувати з дня прибуття і постановки засудженого на облік у виправному центрі.
Речовий доказ, а саме психотропну речовину, обіг якої обмежений, - амфетамін, масою 1,901 г, яка поміщена до спецпакету № 5606489 та передана до камери зберігання речових доказів Відділення поліції № 1 Вінницького районного управління поліції ГУНП у Вінницькій області, - знищити.
Арешт, накладений на зазначений речовий доказ, на підставі ухвали слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 27.02.2024, - скасувати.
Стягнути з ОСОБА_5 на користь держави 3029 (три тисячі двадцять дев'ять) гривень 12 (дванадцять) витрат на залучення експертів.
Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Вінницький міський суд Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення.
Суддя: