Справа № 216/6186/24
Провадження № 1-кп/216/641/24
08.11.2024 року м. Кривий Ріг
Дніпропетровської області
Центрально-Міський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі головуючого - судді ОСОБА_1 ,
при секретарі судового засідання - ОСОБА_2 ,
розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду № 1 в м. Кривому Розі Дніпропетровської області клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та за клопотанням захисника ОСОБА_4 про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт стосовно ОСОБА_3 , за матеріалами кримінального провадженння за № 42023230000000095 від 21.02.2023 року за обвинуваченням ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 5 ст. 190, ч.3 ст. 28, ч.1, 2 ст. 182, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 361, ч. 2 ст. 309 КК України, -
учасники кримінального провадження:
прокурор ОСОБА_9 ,
обвинувачений ОСОБА_3 , який приймає участь в режимі відеоконференції
обвинувачені ОСОБА_5 , ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 ,
захисники ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_4 ,
В провадженні Центрально - Міського районного суду м. Кривого Рога Дніпропетровської області перебувають матеріали кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 5 ст. 190, ч.3 ст. 28, ч.1, 2 ст. 182, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 361, ч. 2 ст. 309 КК України.
Судом встановлено, що ухвалою слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська Дніпропетровської області від 12.03.2024 року обвинуваченому ОСОБА_3 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на два місяць з визначеним розміром застави, який останній раз продовжено до 09.11.2024 року з правом внесення застави у розмірі 605 500 грн.
В судовому засіданні прокурор ОСОБА_9 підртимав подане раніше письмове клопотання прокурора ОСОБА_12 про продовження обвинуваченому ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, оскільки на теперішній час ризики передбачені ст. 177 КПК не відпали та продовжують існувати, на підставі цього вважає, що більш м'який запобіжний захід не може запобігти ризикам зазначеним вище, тому більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, на теперішній час не встановлено.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_3 - адвокат ОСОБА_4 просила відмовити у задоволені клопотання прокурора та просила змінити ОСОБА_3 запобіжний захід на більш м'який не пов'язаний з триманням під вартою, а саме домашній арешт в певний період доби з 22-00 год до 07-00 год. Ризики стороною обвинувачення не обґрунтовані та не доведені, обвинувачений має на утриманні малолітню дитину, 2023 року нвродження, має місце реєстрації та постійне місце проживання в АДРЕСА_1 , має бажання працевлаштуватися на роботу у ТОВ «СПАРТАК ПЛЮС» на повний робочий день з заробітною платою 20 000 грн., а тому є всі підстави змінити запобіжний захід.
Обвинувачений ОСОБА_3 підтримав клопотання свого захисника та просив змінити йому запобіжний засіб на домашній арешт.
Прокурор заперечував щодо зміни запобжного заходу на домашній арешт та зазначив, що довідка про працевлаштування носить суто формальний характер, не зазначено на яку посаду товариство має намір працевлаштувати обвинуваченого ОСОБА_3 .
Інші учасники процесу підтримали захисника ОСОБА_3 - адвоката ОСОБА_4 .
Заслухавши учасників судового засідання, вивчивши клопотання та додані до нього матеріали, а також дослідивши матеріали кримінального провадження, суд приходить до наступного висновку.
Статтею 177 КПК України визначено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Запобіжні заходи у кримінальному провадженні обмежують права особи на свободу та особисту недоторканість, гарантовані ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому можуть бути застосовані тільки за наявності законної мети та підстав, визначених КПК України, з урахуванням відповідної практики Європейського суду з прав людини.
Статтею 178 КПК України передбачено, що при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 КПК України, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі:
1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується;
3) вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого;
4) міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців;
5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання;
6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого;
7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого;
8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого;
9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше;
10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення;
11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.
Згідно із ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Тримання під вартою є найбільш суворим запобіжним заходом, який застосовується лише тоді, коли є підстави вважати, що менш суворі запобіжні заходи можуть не забезпечити виконання підозрюваним, обвинуваченим процесуальних обов'язків і належної поведінки.
Тобто застосування такого запобіжного заходу можливе не тільки за наявності обґрунтованої підозри щодо вчинення особою злочину та ризиків, а й у разі неможливості зменшити наявні ризики до розумних меж через застосування більш м'яких запобіжних заходів.
ЄСПЛ робить висновок, що перед застосуванням до особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою національний судовий орган повинен обов'язково розглянути можливість застосування інших, альтернативних триманню під вартою, заходів. Позбавлення свободи може бути виправданим лише тоді, коли інші, менш суворі запобіжні заходи, поперше, були розглянуті, а по-друге, за результатами розгляду визнані такими, що не зможуть забезпечити мети, досягнення якої вимагається (п. 31 рішення ЄСПЛ у справі «Амбрушкевич проти Польщі»).
Відповідно до вимог пунктів 3 і 4 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини обмеження права особи на свободу й особисту недоторканність можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватись виключно на підставі суворості можливого судового рішення, це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного заходу у вигляді ув'язнення. Питання про те, чи є тримання під вартою обґрунтованим, не можна вирішувати абстрактно. Воно має вирішуватися в кожній справі з урахуванням конкретних обставин. Тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують правило поваги до особистої свободи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Лабіта проти Італії» та у справі «Харченко проти України»).
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини: «При розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обов'язково має бути розглянута можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів» (пункт 80 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2011 року у справі «Харченко проти України»), «Тримання особи під вартою буде свавільним, оскільки національні суди не обґрунтували необхідність такого тримання і не було розглянуто можливість застосування більш м'якого запобіжного заходу» (пункт 29 рішення Європейського суду з прав людини від 11 жовтня 2010 року у справі «Хайредінов проти України»).
Право на свободу є одним із основоположних прав людини, яке має виняткову роль як засіб забезпечення інших прав і свобод людини. Це право гарантується статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статтею 29 Конституції України.
Проголошуючи «право на свободу», стаття 5 Конвенції передбачає фізичну свободу людини; її мета полягає в забезпеченні того, щоб жодна особа не могла бути свавільно позбавлена волі.
Частиною другою статті 29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
ЄСПЛ відповідно до усталеної практики зазначив, що особиста свобода повинна бути правилом, а позбавлення свободи до рішення суду - суворим винятком.
Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 181 КПК України домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби. Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі.
Як слідує із наданих суду матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 5 ст. 190, ч.3 ст. 28, ч.1, 2 ст. 182, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 361, ч. 2 ст. 309 КК України, за вчинення найтяжчого передбачене покарання у виді позбавлення волі строком до 12 років, однак враховуючи особу обвинуваченого, який має намір працювати та утримувати свою родину, яка складється з дружини ОСОБА_6 та малолітньої доньки ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Крім того, в матеріалах справи міститься довідка про намір прийняти на роботу до ТОВ «СПАРТАК ППЛЮС» обвинуваченого ОСОБА_3 з затверженим графіком роботи, що також підтверджується витягом з ЄДРЮОФОП та громадських формувань від 09.10.2024 року та іншими доказами долученими до матеріалів справи.
Тому ураховуючи вимоги ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд вважає, що у задоволенні клопотання захисника необхідно задовольнити частково, оскільки є всі підстави для застосування більш м'якого запобіжного заходу, не пов'язаного з позбавленням волі, ніж тримання під вартою, а саме домашнього арешту за місцем проживання обвинуваченого, без застосування електронних засобів контролю.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 176-178, 181, 183, 193-196, 369-372 КПК України,
У задоволенні клопотання прокурора ОСОБА_9 про зміну запобіжного заходу ОСОБА_3 , - відмовити.
Клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_4 про зміну запобіжного заходу ОСОБА_3 , - задовольнити.
Змінити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на домашній арешт щодо обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 5 ст. 190, ч.3 ст. 28, ч.1, 2 ст. 182, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 361, ч. 2 ст. 309 КК України, без застосування електронних засобів контролю, за місцем проживання за адресою:
АДРЕСА_2 , строком на 60 днів, тобто до 13-15 годин 08 січня 2025 року, включно.
Заборонити обвинуваченому ОСОБА_3 залишати житло в період часу з 22:00 до 05:00 годин строком два місяці.
З покладенням на обвинуваченого ОСОБА_3 наступних обов'язків:
- прибувати за викликом суду за першою вимогою;
- повідомляти суд про зміну свого місця проживання, реєстрації та місця роботи;
- не залишати квартиру АДРЕСА_3 , в період часу з 22:00 до 05:00 годин без дозволу суду;
Звільнити ОСОБА_3 негайно з під варти в залі судового засідання.
Копію ухвали направити до Криворізького РУП ГУНП у Дніпропетровській області, - для контролю за поведінкою ОСОБА_3 .
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом п'яти днів з моменту її проголошення.
Суддя ОСОБА_1