ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
08.11.2024Справа № 906/676/24
За позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Універсальна»
до Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»
про стягнення 19 562,00 грн
Суддя Я.А.Карабань
Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).
Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Універсальна» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду Житомирської області з позовом до Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» (надалі - відповідач) про стягнення суми збитків у розмірі 19 562,00 грн.
Позовні вимоги, з посиланням на ст.979, 993, 1166 Цивільного кодексу України, ст.27 Закону України «Про страхування», обґрунтовані тим, що внаслідок прориву труби, яка перебуває на балансі відповідача, було затоплено застрахований позивачем транспортний засіб «TOYOTA» державний номер НОМЕР_1 , чим завдано шкоди, суму якої було виплачено позивачем, як страховиком у зв'язку з чим він звертається до суду з даним позовом у порядку суброгації.
Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 19.06.2024 позовну заву Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Універсальна» до Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» про стягнення 19 562,00 грн передано за територіальною юрисдикцією до Господарського суду міста Києва.
09.07.2024 матеріали вказаного позову надійшли до Господарського суду міста Києва та за результатами автоматизованого розподілу передані судді Карабань Я.А.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.07.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі №906/676/24, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
29.07.2024 від представника відповідача надійшов відзив, у якому останній заперечує щодо задоволення позову в повному обсязі та, зокрема, зазначає, що відсутня його вина у завданні збитків, у зв'язку з чим відсутній склад цивільного правопорушення. Також просив розгляд справи здійснювати в судовому засіданні з викликом сторін.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.07.2024 у задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін відмовлено, з підстав наведених в ухвалі.
08.08.2024 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якій останній заперечує щодо обставин викладених у відзиві.
27.09.2024 від представника позивача надійшло клопотання про поновлення строку на подання доказів та про їх долучення.
Розглянувши клопотання представника позивача про поновлення строку на подання доказів, суд зазначає таке.
Так, відповідно до ч. 1 ст.113 ГПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.
Приписами ч.1 ст.118 ГПК України встановлено, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Згідно з ч.2 ст.119 ГПК України, встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Відповідно до ч. 2 ст. 80 ГПК України, позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (ч. 4 ст. 80 ГПК України).
У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів (ч. 5 ст. 80 ГПК України).
За приписами ст.7 ГПК України господарський суд зобов'язаний забезпечити процесуальну рівність сторін. При цьому суд повинен: не допускати процесуальних переваг однієї сторони перед іншою; однаково вимагати від сторін виконання їхніх процесуальних обов'язків; однаковим чином застосовувати до сторін заходи процесуальної відповідальності.
Згідно з частиною 2 статті 42 ГПК України учасники справи зобов'язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Представником позивача не наведено та не доведено поважних причин, які об'єктивно від нього не залежали, з урахуванням конкретних обставин справи, або які унеможливлювали чи істотно утруднювали вчинення ним відповідних процесуальних дій щодо подання доказів у визначений законом строк. Клопотання про поновлення строку на подання доказів не містить жодного обгрунтування взагалі.
При цьому, як убачається з відповідей на адвокатські запити, які представник позивача просить суд долучити до матеріалів справи, такі адвокатські запити направлялись представником позивача вже після звернення до суду з даним позовом та після відкриття провадження в справі, однак з клопотання про встановлення додаткового строку для подання вказаних доказів позивач до суду не звертався.
Враховуючи наведене, оскільки представником позивача не обгрунтовано та не доведено поважних причин, які унеможливлювали чи істотно утруднювали подання доказів разом з позовом, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні клопотання представника позивача про поновлення строку на подання доказів та залишає подані ним 27.09.2024 документи без розгляду і не бере їх до уваги при ухваленні рішення.
Інших заяв чи клопотань на адресу суду від сторін не надходило.
Беручи до уваги вище наведене та відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність в матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об'єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання) за наявними в ній матеріалами.
При розгляді справи судом враховано частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка визначає право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
Відповідно до ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
03.11.2022 між позивачем (страховик) та ОСОБА_1 (страхувальник), укладено сертифікат/заяву-акцепт №3014/258/003232 добровільного страхування наземного транспорту (надалі - договір страхування) предметом якого відповідно до п.1.1. є страхування транспортного засобу «TOYOTA» державний номер НОМЕР_1 , 2017 року випуску.
Згідно п.1.3. договору страхування страхова сума складає 500 000,00 грн.
Строк дії договору з 00 год. 00 хв. 06.11.2022 до 24 год. 00 хв. 05.11.2023 (пункт 1.12. договору страхування).
Як зазначає позивач 19.12.2022 стався страховий випадок, а саме на ділянці дороги за адресою: м.Київ, вул.Каховська, 62А, було затоплено транспортний засіб «TOYOTA» державний номер НОМЕР_1 внаслідок прориву труби.
19.12.2022 страхувальник звернувся до позивача з заявою про сплату страхового відшкодування згідно договору страхування.
Відповідно до рахунку на оплату №0000001230 від 27.12.022 вартість ремонту автомобіля «TOYOTA» державний номер НОМЕР_1 складає 19 812, 00 грн.
Позивач з урахуванням умов договору страхування, склав страховий акт №119821/1, згідно з якими пошкодження автомобіля «TOYOTA» державний номер НОМЕР_1 визнано страховим випадком та призначено до виплати страхове відшкодування в розмірі 19 562, 00 грн (- 1 250, 00 грн франшиза та + 1 000, 00 грн евакуація транспортного засобу з місця настання випадку до станції обслуговування).
На підставі складеного страхового акту позивач сплатив на користь страхувальника суму страхового відшкодування в загальному розмірі 19 562, 00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями №32136 та №32135 від 10.01.2023.
Як зазначає позивач, шкода заподіяна майну внаслідок прориву труби за адресою: м.Київ, вул.Каховська, 62А, яка перебуває на балансі відповідача, а тому відповідач має відшкодувати таку шкоду, яка у відповідності до вимог ст.27 Закону України «Про страхування» та ст.993 Цивільного кодексу України, підлягає стягненню на користь позивача.
Так, відносини в сфері страхування регулюються Цивільним кодексом України, Законом України «Про страхування», який спрямований на створення ринку страхових послуг, посилення страхового захисту майнових інтересів підприємств, установ, організацій та фізичних осіб.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про страхування», страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Згідно статті 8 вказаного Закону, страховий ризик - певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.
Страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
Статтею 5 Закону України «Про страхування» передбачено, що залежно від вольового характеру страхування може бути добровільним або обов'язковим. Суд зауважує, що саме залежно від виду укладеного договору страхування потерпілою стороною страховик і набуде можливості застосувати право вимоги в порядку суброгації чи регресу.
Поняття добровільного майнового страхування розкривають положення статті 6 Закону України «Про страхування» та статей 979, 982 Цивільного кодексу України. Добровільне страхування здійснюється на основі договору між страховиком і страхувальником.
Основним призначенням добровільного страхування є майновий захист інтересів страхувальника, що покликаний зменшити шкідливі для власника (володільця) наслідки пошкодження чи знищення його майна.
Варто зазначити, що в процесі реалізації прав та обов'язків, які виникають з таких договорів, також має місце делікт (деліктна відповідальність), внаслідок настання якого і виникає страховий випадок, коли страхувальник зазнає майнової шкоди, а в подальшому можуть виникнути і відносини суброгації.
Статтями 512, 514 Цивільного кодексу України передбачено, що в установлених законом випадках кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою. Ці норми кореспондуються з положеннями статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України «Про страхування».
Статтею 993 Цивільного кодексу України та статтею 27 Закону України «Про страхування» передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
У разі виплати страховою компанією страхового відшкодування до неї у межах фактичних витрат від потерпілої особи переходить право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки. В таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика (суброгація). Нового зобов'язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора, а саме потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за заподіяння шкоди.
Отже, за суброгацією відбувається лише зміна осіб у вже наявному зобов'язанні (зміна активного суб'єкта) зі збереженням самого зобов'язання. Це означає, що одна особа набуває прав і обов'язків іншої особи у конкретних правовідносинах. У процесуальному відношенні страхувальник передає свої права страховику на підставі договору і сприяє реалізації останнім прийнятих суброгаційних прав.
Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18).
Правовідносини, що виникли між позивачем та відповідачем, в зв'язку із виплатою на користь потерпілого страхового відшкодування, засновані на суброгації - переході до позивача права вимоги потерпілої сторони у деліктному зобов'язанні.
Для правильного вирішення питання щодо стягнення в порядку суброгації (відповідно до положень статті 27 Закону України «Про страхування», статті 993 Цивільного кодексу України) суми шкоди, завданої внаслідок страхової події, важливим є встановлення особи, відповідальної за заподіяння шкоди.
Пунктом 3 частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Згідно ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Частина ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України визначає, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (ч. 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України).
З огляду на зазначені норми законодавства, для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності, як відшкодування збитків, необхідною є наявність чотирьох умов: протиправної поведінки боржника, яка проявляється у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання; наявності збитків; причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою та завданими збитками, що означає, що збитки мають бути наслідком саме даного порушення зобов'язання боржником, а не якихось інших обставин, зокрема, дій самого кредитора або третіх осіб; вини боржника.
Відсутність будь-якої з зазначених умов виключає настання цивільно-правової відповідальності виконавця у вигляді покладення на нього обов'язку з відшкодування збитків.
У даному випадку, позивач має довести, серед іншого, протиправність поведінки відповідача та те, що саме протиправні дії чи бездіяльність відповідача є причиною завдання збитків, які виникли у власника транспортного засобу «TOYOTA» державний номер НОМЕР_1 , як безумовний наслідок такої протиправної поведінки.
Так, позивачем на підтвердження позовних вимог до позову долучено: пояснення власника транспортного засобу «TOYOTA» державний номер НОМЕР_1 - ОСОБА_1 , що надані оперуповноваженому ВКП Дніпровського УП ГУНП у м.Києві, у яких зазначено наступне: « ОСОБА_1 18.12.0222 залишив свій автомобіль о 20 годин вечора біля шостого під'їзду за адресою м.Київ, вул.Каховська, 62А на гостьовій парковці. Зранку 19 грудня виявив затоплений автомобіль. Від сусідів дізнався що в ночі був прорив труби з гарячою водою.»
Згідно листа Дніпровського УП ГУНП у м.Києві від 23.12.2022 за вих.№63085/125/50-22 управлінням розглянуто звернення ОСОБА_1 відносно пошкодження автомобіля «TOYOTA» державний номер НОМЕР_1 , що мало місце 19.12.2022 за адресою м.Київ, вул. Каховська, 62 А, а саме затоплено водою кузов автомобіля в результаті прориву труби поруч з будинком, яке зареєстровано до Єдиного обліку. За даним фактом проведено перевірку за результатами якої ознак вчинення кримінального правопорушення не виявлено.
Відповідно до листа ТОВ «ЖК СЕРВІС ГРУП» від 20.10.2023 з вих.№188/23, який надає послуги з управління будинком за адресою м.Київ, вул. Каховська, 62 А, вказаний будинок не підключений до централізованої системи гарячого водопостачання. Зовнішні мережі холодного водопостачання знаходяться на балансі ПрАТ «Київводоканал».
Відповідач, заперечуючи проти позову зазначає, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження того, що страховий випадок настав саме у зв'язку з пошкодження водопровідної труби та з вини відповідача.
Статтею 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що до житлово-комунальних послуг належать:
1) житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком.
Послуга з управління багатоквартирним будинком включає:
забезпечення утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, якщо прибудинкова територія, за даними Державного земельного кадастру, знаходиться у власності або користуванні співвласників багатоквартирного будинку відповідно до вимог законодавства, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо;
купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку;
поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку;
інші додаткові послуги, які можуть бути замовлені співвласниками багатоквартирного будинку;
2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами.
Відповідно до положень ст. 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є:
1) споживачі (індивідуальні та колективні);
2) управитель;
3) виконавці комунальних послуг.
Виконавцями комунальних послуг є:
1) послуг з постачання та розподілу природного газу - постачальник, який на підставі ліцензії провадить діяльність із постачання природного газу, та оператор газорозподільної системи, до якої приєднані об'єкти газоспоживання споживача;
2) послуг з постачання та розподілу електричної енергії - енергопостачальник або інший суб'єкт, визначений законом;
3) послуг з постачання теплової енергії - теплопостачальна організація;
4) послуг з постачання гарячої води - суб'єкт господарювання, який є власником (або володіє і користується на інших законних підставах) теплової, тепловикористальної або теплогенеруючої установки, за допомогою якої виробляє гарячу воду, якщо споживачами не визначено іншого постачальника гарячої води;
5) послуг з централізованого водопостачання - суб'єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водопостачання;
6) послуг з централізованого водовідведення - суб'єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водовідведення;
7) послуг з управління побутовими відходами - адміністратор послуги з управління побутовими відходами, а у разі його відсутності - визначений у встановленому законодавством порядку суб'єкт господарювання, який здійснює збирання та перевезення побутових відходів.
Отже, відповідач є виконавцем комунальних послуги з централізованого водопостачання та водовідведення.
Відповідно до п. 1, 2, 3, 4 розд. II Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених Наказом Мінжитлокомунгоспу від 27.06.2008 № 190:
- виконавець послуги з централізованого водопостачання централізованого водовідведення обслуговує вуличні, квартальні та дворові мережі водопостачання та водовідведення, споруди і обладнання, а також технологічні прилади й пристрої на них, які перебувають у нього на балансі або на які є відповідний договір на обслуговування зі споживачем;
- мережі водопостачання та водовідведення споживача експлуатуються та обслуговуються споживачем. Обслуговування мереж споживача може здійснюватися виконавцем послуги з централізованого водопостачання / централізованого водовідведення на умовах окремого договору;
- межею розподільчих мереж, які обслуговує виконавець послуги з централізованого водопостачання/централізованого водовідведення, є перший колодязь із запірною арматурою у місці приєднання до водопровідної мережі споживача відповідно до акта розмежування майнової належності та експлуатаційної відповідальності сторін (додаток 1).
- водопровідні вводи до теплових пунктів (далі - ТП), котелень, окремо побудованих насосних станцій для підвищення тиску, а також розподільчі мережі від цих об'єктів експлуатують підприємства, на балансі або в користуванні яких перебувають ці об'єкти. Експлуатацію мереж водопостачання та водовідведення. утримання їх у належному стані в межах ТП та котелень здійснюють організації, на балансі або в користуванні яких перебувають ці об'єкти.
При цьому, відповідно до п. 8 розд. II Правил № 190 за стан водопровідних мереж, які проходять у технічних підвалах і до яких приєднані внутрішньобудинкові мережі, відповідають юридичні та фізичні особи, у яких вони знаходяться у власності або користуванні (управлінні, господарському віданні, оренді), або які здійснюють фактичне користування такими мережами.
Крім того, саме на споживача покладено обов'язок із забезпечення експлуатації, ремонту та усунення аварійних ситуацій на об'єктах мережах водопостачання та водовідведення, які йому належать (перебувають у користуванні), власними силами або із залученням інших суб'єктів господарювання (п. 9 розд. II Правил № 190).
Так, з пояснень страхувальника позивача ( ОСОБА_1 ), зокрема, вбачається, що від сусідів він дізнався, що вночі був прорив труби с гарячою водою. Разом з тим, як установлено судом вище відповідач є надавачем послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення, відтак відповідач не є теплопостачальною організацією та не відповідає за обслуговування мереж централізованого опалення.
Наданий позивачем до позову лист Дніпровського УП ГУНП у м.Києві від 23.12.2022 за вих.№63085/125/50-22 не встановлює будь-яких фактів щодо пошкодження автомобіля «TOYOTA» державний номер НОМЕР_1 , а лише дублює звернення ОСОБА_1 .
Разом з тим, будь-яких доказів, що в період настання страхової події, відповідачем проводились планові чи аварійні ремонтні роботи за адресою м.Київ, вул. Каховська, 62 А матеріали справи не містять та позивачем, у порядку, передбаченому ГПК України, таких доказів суду не надано.
Також матеріали справи не містять доказів того, що за вказаною адресою був здійснений виклик працівників відповідача для фіксації факту залиття та пошкодження автомобіля «TOYOTA» державний номер НОМЕР_1 . Доказів складання акту про пошкодження автомобіля чи про прорив труби позивачем суду не надано.
При цьому лист ТОВ «ЖК СЕРВІС ГРУП» від 20.10.2023 з вих.№188/23 в якому зазначено, що будинок за адресою м.Київ, вул. Каховська, 62 А , не підключений до централізованої системи гарячого водопостачання не спростовує факту того, що інші будинки поруч також не підключені до системи гарячого водопостачання чи труби не проходять поруч з будинком, оскільки як установлено судом вище страхувальник ОСОБА_1 у поясненнях зазначив, що залишив свій автомобіль біля шостого під'їзду за адресою м.Київ, вул.Каховська, 62А на гостьовій парковці.
Крім цього, матеріали справи не містять доказів щодо того чи відбулося зазначене затоплення саме внаслідок пошкодження водопроводу, а не в внаслідок опадів чи несправності водотоку (дощоприймального колектора), оскільки як зазначає страхувальник пошкодження транспортного засобу відбулося на гостьовій парковці, тобто в межах дорожнього покриття призначеного для руху колісних транспортних засобів. Однак матеріали справи не містять доказів належного виконання своїх зобов'язань балансоутримувачем такої парковки, зокрема обладнання парковки зливостоками та підтримання їх роботоздатності в належному стані.
Отже, наявними в матеріалах справи доказами не підтверджується те, що спірне затоплення сталось саме внаслідок винних дій відповідача.
Як вже зазначалось судом, позивач має довести, серед іншого, протиправність поведінки відповідача та те, що саме протиправні дії чи бездіяльність відповідача є причиною завдання збитків, які виникли у власника транспортного засобу, як безумовний наслідок такої протиправної поведінки.
Суд звертає увагу, що позивач звертаючись до суду з позовом самостійно визначає в позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача про яке ним зазначається в позовній заяві здійснюється судом на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (аналогічні висновки алгоритму розгляду спорів викладено у постановах Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 924/831/17 та від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18).
Так, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини 1, 3 статті 74 цього Кодексу).
У пунктах 8.15- 8.22 постанови Верховного Суду від 29.01.2021 у справі № 922/51/20 зазначено таке: "8.15. Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Разом з тим позивачем не доведено: по-перше, яким чином і яка вода (холодна/гаряча) потрапила до автомобіля страхувальника, оскільки в поясненнях останній зазначає, що затоплення відбулося через прорив труби з гарячою водою, а по-друге, не надано доказів того, що залиття автомобіля сталося внаслідок порушень відповідачем своїх обов'язків та саме з вини відповідача.
Отже, враховуючи зазначене позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про протиправність поведінки відповідача та те, що саме протиправні дії чи бездіяльність відповідача є причиною завдання збитків, які виникли у власника автомобіля, як безумовний наслідок такої протиправної поведінки.
За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: - втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); - доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Згідно ч. 1 ст. 219 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Відповідно до ч. 1 ст. 224 та ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається, зокрема, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.
Як зазначалось судом вище відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить: наявність шкоди; протиправну поведінку заподіювача шкоди; причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вину. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова (господарсько-правова) відповідальність не настає. При цьому, у спорах, пов'язаних з відшкодуванням шкоди, на кредитора покладений обов'язок доведення факту неправомірності (протиправності) поведінки відповідача, прямого (безпосереднього) причинного зв'язку між неправомірними діями або бездіяльністю особи, яка заподіяла шкоду, і самою завданою шкодою та обґрунтування його розміру. Тобто, відшкодування шкоди включає в себе не тільки поняття "шкоди", але й покладення обов'язку на потерпілу сторону щодо доведення її розміру.
За загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (частина перша статті 22, стаття 611, частина перша статті 623 Цивільного кодексу України). Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то:
протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи;
шкідливий результат такої поведінки (збитки);
причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками;
вина правопорушника.
Кредитор, вимагаючи відшкодування збитків, має довести три перші умови відповідальності, зокрема факт порушення боржником зобов'язання, розмір збитків, причинний зв'язок. Вина боржника у порушенні презюмується та не підлягає доведенню кредитором.
За висновками суду, всупереч наведеним вимогам процесуальних норм, позивачем не було доведено за допомогою належних, допустимих та достатніх доказів, що саме внаслідок дій або відповідача відбулось затоплення автомобіля, та як наслідок, наявності відповідальності відповідача за завдання збитків власнику автомобіля, що свідчить про відсутність складу цивільного правопорушення.
Отже, встановивши відсутність достовірних доказів, які свідчили б про наявність з боку відповідача повного складу цивільного правопорушення, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення збитків у цій справі не підлягають задоволенню.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.
Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.
Підсумовуючи наведене, суд у повному обсязі відмовляє в задоволенні позову Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Універсальна».
Судові витрати відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст. 86, 129, 232-234, 240, 250-252 Господарського кодексу України, суд
1. У задоволенні позову відмовити повністю.
2. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.
Суддя Я.А.Карабань