Провадження № 22-ц/803/2727/24 Справа № 199/3191/23 Суддя у 1-й інстанції - АВРАМЕНКО А. М. Суддя у 2-й інстанції - Космачевська Т. В.
06 листопада 2024 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Космачевської Т.В.,
суддів: Максюти Ж.І., Халаджи О.В.,
за участю секретаря судового засідання Паромової О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро апеляційну скаргу Донецької обласної прокуратури на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 07 листопада 2023 року та на додаткове рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 05 грудня 2023 року в цивільній справі номер 199/3191/23 за позовом першого заступника керівника Маріупольської окружної прокуратури Донецької області в інтересах держави в особі Нікольської селищної ради Маріупольського району Донецької області до ОСОБА_1 , Дочірнього підприємства «Ілліч-Агро Донбас» Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, скасування рішення про державну реєстрацію права оренди,
У квітні 2023 року до Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська звернувся прокурор Маріупольської окружної прокуратури Хаменушко К.П. в інтересах держави в особі Нікольської селищної ради Маріупольського району Донецької області з позовом до ОСОБА_1 , Дочірнього підприємства «Ілліч-Агро Донбас» Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, скасування рішення про державну реєстрацію права оренди, обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що 19 листопада 2019 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Маріупольського районного нотаріального округу Донецької області Чекідою О.І. зареєстровано право власності відповідача ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку з кадастровим номером 1421786600:03:000:1184 площею 2 га для ведення особистого селянського господарства на території Темрюцької сільської ради Нікольського району Донецької області за межами населених пунктів (номер запису про державну реєстрацію права власності 34257150). Підставою для державної реєстрації права власності на спірну земельну ділянку став наказ Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 02 жовтня 2019 року №4893-СГ «Про надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення». Разом з тим, відповідно до наданої Головним управлінням Держгеокадастру у Донецькій області копії наказу за аналогічними реквізитами (номером та датою прийняття), вказаним наказом насправді надався дозвіл ОСОБА_2 на розробку проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки, яка розташована на території Стародубівської селищної ради Мангушського району Донецької області за межами населених пунктів. Крім того, згідно з наданими Головним управлінням Держгеокадастру у Донецькій області листом №10-5-0.3-306/2-2.3 від 16 лютого 2023 року відповідач ОСОБА_1 звертався до Управління із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність, дозвіл на що було надано наказом Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 19 липня 2019 року №3366-СГ. Однак, наказом Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 22 жовтня 2019 року №5387-СГ Управлінням відмовлено відповідачу ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Темрюцької сільської ради Нікольського району Донецької області з кадастровим 1421786600:03:000:1184 та наданні цієї земельної ділянки у власність. В подальшому Головним управлінням Держгеокадастру у Донецькій області не приймалось ніяких наказів відносно ОСОБА_1 щодо затвердження документації із землеустрою та надання у власність земельної ділянки. Таким чином, прокурор стверджує, що державною ніколи не приймалось рішення про відчуження спірної земельної ділянки, а тому остання вибула з державної власності поза її волею. Окрім того, згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно спірна земельна ділянка на підставі договору оренди землі від 22 листопада 2019 року передана відповідачем ОСОБА_1 в оренду відповідачу ДП «Ілліч-Агро Донбас» на 10 років. Послався прокурор на те, що внаслідок змін у земельному законодавстві на момент звернення до суду із даним позовом землі державної власності, якими на момент виникнення спірних правовідносин розпоряджалось Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області, перейшли у комунальну власність, а тому з 27 травня 2021 року уповноваженим органом на розпорядження спірною земельною ділянкою з огляду на розпорядження Кабінету Міністрів України №710-р від 12 червня 2020 року є Нікольська селищна рада Маріупольського району Донецької області, а тому саме її зазначено позивачем справі. При цьому, оскільки вказаний позивач дотепер з об'єктивних причин не вжив жодних заходів щодо звернення до суду із аналогічним позовом про повернення земельної ділянки у комунальну власність, прокурор звернувся до суду із даним позовом, в якому просив суд витребувати у обох відповідачів спірну земельну ділянку на користь позивача, а також скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно рішення про державну реєстрацію права оренди спірної земельної ділянки за ДП «Ілліч-Агро Донбас», припинивши таке право. Судові витрати прокурор просив покласти на відповідачів.
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 07 листопада 2023 року в задоволенні позову першого заступника керівника Маріупольської окружної прокуратури Донецької області в інтересах держави в особі Нікольської селищної ради Маріупольського району Донецької області до ОСОБА_1 , Дочірнього підприємства «Ілліч-Агро Донбас» Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, скасування рішення про державну реєстрацію права оренди - відмовлено.
Додатковим рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 05 грудня 2023 року заяву представника відповідача Дочірнього підприємства «Ілліч-Агро Донбас» Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» - адвоката Сіріньок Оксани Миколаївни про ухвалення додаткового рішення - задоволено.
Стягнуто з Донецької обласної прокуратури на користь Дочірнього підприємства «Ілліч-Агро Донбас» Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн.
Із вказаними рішеннями не погодилась Донецька обласна прокуратура, подала апеляційну скаргу, просила апеляційний суд скасувати рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 07 листопада 2023 року у справі №199/3191/23, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, стягнути з відповідачів судові витрати у виді судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги, а також скасувати додаткове рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 05 грудня 2023 року у справі №199/3191/23, ухвалити нове рішення про відмову ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» у задоволенні заяви про відшкодування витрат на правничу допомогу.
Стосовно рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 07 листопада 2023 року доводами апеляційної скарги наведено, що вказане рішення суду прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи.
Факт ненадання ОСОБА_1 земельної ділянки підтверджується наступними доказами:
1) листом Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 16.02.2023 року №10-5-0.3-306/2-23, в якому ГУ Держгеокадастру у Донецькій області констатовано, що наказ про надання земельної ділянки у власність ОСОБА_1 не приймався взагалі, наказ від 02.10.2019 року№4893-СГ приймався, але щодо іншої особи.
2) паперовою копією електронного документа з системи «ДОК ПРОФ» - наказу ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 02.10.2019 року №4893-СГ «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою», яким ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки, яка розташована на території Стародубівської сільської ради Мангушського району Донецької області за межами населених пунктів, для ведення особистого селянського господарства.
3) наказом ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 22.10.2019 року №5387-СГ, яким ОСОБА_1 відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої на території Темрюцької сільської ради Нікольського району Донецької області, площею 2,00 га з кадастровим номером 1421786600:03:000:1184 із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства та наданні цієї земельної ділянки у власність, у зв'язку з невідповідністю землевпорядної документації вимогам закону та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів. Вказаний наказ не був оскаржений та є чинним.
4) у рішенні Великоновосілківського районного суду Донецької області від 11.10.2023 року у справі №220/83/23 встановлено, що оригіналом наказу Головного управління Держгеокадастру в Донецькій області від 22.10.2019 року №5387-СГ є наказ про відмову у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки з кадастровим номером 1421786600:03:000:1184 відносно ОСОБА_1 за розглядом його заяви від 02.10.2019 року.
5) відсутністю у ОСОБА_1 наказу про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, у зв'язку з чим наступний наказ про надання земельної ділянки у власність не міг існувати.
6) наявністю очевидних ознак підробки у копії наказу від 02.10.2019 року №4893-СГ про начебто передання земельної ділянки ОСОБА_1 , яка міститься в Реєстрі речових прав на нерухоме майно.
7) відсутністю заперечень з боку відповідача ОСОБА_1 за цією позовною вимогою.
8) наявністю системи у незаконному заволодінні земельними ділянками за підробленими документами з метою формування земельного «банку» Дочірнього підприємства «Ілліч-Агро Донбас».
Судом першої інстанції у порушення на ст. 95 ЦПК України не прийнято до уваги як доказ подану копію (електронну копію) оригіналу наказу від 02.10.2019 року №4893-СГ відносно ОСОБА_2 .
Суду було надано докази, які спростовують факт видання наказу Головного управління Держгеокадастру в Донецькій області від 02.10.2019 року №4893-СГ «Про надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення», яким ОСОБА_1 надано безоплатно у власність спірну земельну ділянку.
Обрання саме віндикаційних позовних вимог і до незаконного власника, і до незаконного користувача (орендаря) з метою вирішення питання про витребування на користь власника земельної ділянки у межах одного судового розгляду, у разі задоволення позову забезпечує відсутність необхідності у подальшому звертатися вдруге до суду з вимогою про витребування земельної ділянки вже від орендаря.
Предметом спору є відсутність у ОСОБА_1 наказу про надання земельної ділянки у власність. У зв'язку з цим суд мав досліджувати, чи отримував він дозвіл на розробку проекту землеустрою, чи розробив він його, чи затверджений такий проект Головним управлінням Держгеокадастру у Донецькій області, чи видано наказ про надання земельної ділянки у власність.
Однак, суд першої інстанції ухилився від дослідження вказаних обставин, він не перевірив жодну з вказаних обставин щодо ОСОБА_1 .
Стосовно додаткового рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 05 грудня 2023 року зазначає, що Верховний Суд вказав, що системний аналіз статей 270, 352, 356, 357 ЦПК України не дає підстав для висновку про те, що процесуальним законом не передбачена можливість оскарження в одній апеляційній скарзі одночасно двох процесуальних документів: рішення суду і додаткового рішення суду, ухвалених судом першої інстанції в одній справі.
Від відповідача ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» надійшов відзив на апеляційну скаргу Донецької обласної прокуратури, в яких відповідач просив залишити без задоволення апеляційну скаргу, а рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 07.11.2023 року та додаткове рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 05.12.2023 року у справі №199/3191/23 - без змін, судові витрати покласти на апелянта.
Відсутність у ГУ Держгеокадастру в Донецькій області оригіналів письмових наказів від 02.10.2019 року №4977-СГ (в тому числі в його архіві) була встановлена під час розгляду справи та підтверджена прокурором.
Прокурор передчасно подав позов, спираючись на вже існуючу в прокуратурі Донецької області судову практику, не зібравши достатні та належні докази, не дослідивши усіх обставин справи, у тому числі щодо дій, які вчиняв відповідний державний орган.
В апеляційній скарзі апелянт робить висновок, що підробка підтверджується паперовою копією електронного документу, а саме - наказу ГУ Держгеокадастру в Донецькій області «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою» від 02.10.2019 року №4893-СГ щодо ОСОБА_2 що міститься у системі електронного документообороту «ДОК ПРОФ 3». Висновок апелянта не відповідає законодавству, адже, цитуючи законодавство, апелянт ігнорує норму статті 7 Закону України від 22 травня 2003 року №851-IV «Про електронні документи та електронний документообіг» (в редакції, що діяла в 2019-2020 роках), відповідно до якої оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України від 5 жовтня 2017 року №2155-VIII «Про електронні довірчі послуги». Тому, правові підстави стверджувати, що сканкопії наказу Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області з основної діяльності, що зберігаються у програмі СЕД «ДОК ПРОФ 3», є оригіналом електронного документу, відсутні.
Припускаючи підробку наказу від 02.10.2019 року №4893-СГ щодо надання земельної ділянки відповідачу-1, апелянт посилається на недопустимі та недостовірні докази, оскільки копії наказу від 02.10.2019 року №4893-СГ щодо ОСОБА_2 та наказу №5387-сг від 22.10.2019 року «Про відмову у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки» отримані з порушенням порядку - засвідчені не з оригіналу, а з копії.
Земельна ділянка не вибувала з державної власності поза волею держави, про що свідчать відомості Державного земельного кадастру щодо реєстрації земельної ділянки, які є офіційними і вважаються об'єктивними та достовірними згідно з п. 12 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою КМУ від 17 жовтня 2012 року №1051. Воля держави підтверджується діями державного органу - ГУ Держгеокадастру в Донецькій області, що уповноважений передавати земельні ділянки державної власності у власність громадянам, і який:
1) 19.07.2019 року відповідним наказом надав ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою;
2) до 11.09.2019 року погодив документацію з землеустрою щодо земельної ділянки;
3) 11.09.2019 року кадастровий реєстратор, безпосередньо підпорядкований ГУ Держгеокадастру в Донецькій області, зареєстрував земельну ділянку в ДЗК;
4) 02.10.2019 року наказом №4892-СГ затверджено проект та наказом №4893-СГ надав земельну ділянку ОСОБА_1 у власність.
З 28.05.2021 року вступив в силу Закону України від 28.04.2021 року №1423-ІХ, згідно з яким відбулась передача землі державної власності до комунальної власності, але це не звільняло ГУ Держгеокадастру України від виконання вищевказаних обов'язків, встановлених у постанові Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2020 року №1113.
ОСОБА_1 отримав право власності на земельну ділянку на підставі документів, які видав уповноважений на те державний орган, та не мав підстав для сумнівів у законності отримання земельної ділянки.
Будь-які листи від Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області у даній справі мають сприйматися та оцінюватися судом критично, адже саме цей орган допустив суперечливі дії, що спричинили порушення інтересів у спірних правовідносинах та намагається зараз довести відсутність у його діях будь-яких порушень.
Матеріали справи та встановлені судом першої інстанції обставини не містять підтвердження того, що ОСОБА_1 , отримуючи земельну ділянку в порядку передбаченому законодавством, діяв недобросовісно.
Щодо наявності системи у незаконному заволодінні земельними ділянками з метою формування земельного «банку» ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» зазначає наступне. Твердження апелянта є лише його суб'єктивним припущенням та нічим не підтверджено. Чинне законодавство не передбачає відповідальності за формування сільськогосподарським товаровиробником земельного «банку».
Факт неправомірності набуття ОСОБА_1 права власності не випливає із закону, а правомірність набуття права власності включає в себе законність і добросовісність такого набуття та презюмується, відтак, саме позивачем та прокурором мало бути доведено неправомірність набуття ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку.
Апелянт не навів висновків Верховного Суду, які мають бути застосовані при вирішенні цього спору, оскільки правовідносини не є подібними, тотожними з цією справою, а рішення в інших справах, які були розглянуті судами за позовами Волноваської, Лівобережної та Маріупольської окружних прокуратур Донецької області, у даній справі не мають жодного доказового значення.
В апеляційній скарзі не наведено поважних причин, що об'єктивно перешкоджали подати копію наказу Держгеокадастру від 27.03.2018 року №50 та рішення від 18.10.2023 року до суду першої інстанції під час розгляду справи, також не доведено наявності виняткового випадку їх не подання до суду першої інстанції .
Щодо додаткового рішення зазначає, що з тексту апеляційної скарги апелянт не має заперечень щодо дійсності, необхідності та розумності розміру правничої допомоги, що була стягнута згідно з додатковим рішенням.
Попередній розмір судових витрат на професійну правничу допомогу у зв'язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції становить 4000,00 грн.
У судовому засіданні апеляційного суду прокурор ОСОБА_3 доводи апеляційних скарг підтримав, просив їх задовольнити, рішення та додаткове рішення суду першої інстанції скасувати, задовольнивши позовні вимоги в повному обсязі.
В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» адвокат Сіріньок О.М. апеляційну скаргу не визнала, просила рішення та додаткове рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Селищний голова Нікольської селищної ради Маріупольського району Донецької області просив суд розглянути справу за відсутністю представника селищної ради.
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання апеляційного суду не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, відповідно до ст. 128, 130 ЦПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Тому апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутністю осіб, що не з'явилися.
Заслухавши суддю - доповідача, прокурора, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до статей 13 і 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до вимог ч. 1, 2, 5 стом 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено і це вбачається з матеріалів цивільної справи, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 2,00 га, кадастровий номер 1421786600:03:000:1184, земельна ділянка належить йому на праві приватної власності, підстава для державної реєстрації - наказ №4893-СГ, виданий 02.10.2019 року Головним Управлінням Держагеокадастру у Донецькій області (а.с. 18, том 1).
З наказу Головного Управління Держагеокадастру у Донецькій області від 02.10.2019 року №4893-СГ «Про надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення» вбачається, що гр. ОСОБА_2 надано безоплатно у власність земельну ділянку площею 2.000 га, у тому числі ріллі площею 2.000 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі, без зміни цільового призначення для ведення особистого селянського господарства на території Стародубівської селищної ради Мангушського району Донецької області за межами населених пунктів (а.с. 18, том 1).
На підставі договору оренди від 22.11.2019 року, який укладений між ОСОБА_1 та ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча», останній отримав в оренду земельну ділянку площею 2,000 га (кадастровий номер 1421786600:03:000:1184) із земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства на території Темрюцької сільської ради Нікольського району Донецької області, яка належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, що підтверджується витягом з ДРРП на нерухоме майно про реєстрацію права власності №34257150 від 19.11.2019 року (а.с. 20-25, том 1).
Згідно з листом Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області №10-5-0.3-306/2-23 від 16.02.2023 року ОСОБА_1 звертався до Управління із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність (а.с. 28-29, том 1).
З наказу Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області №5387-СГ від 22.10.2019 року «Про відмову у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки» видно, що ОСОБА_1 відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої на території Темрюцької сільської ради Нікольського району Донецької області, розмір земельної ділянки 2,0 га, кадастровий номер 1421786600:03:000:1184 із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства та наданні цієї земельної ділянки у власність (а.с. 23, том 1).
Відповідно до наказу від 19.07.2019 року №3366-СГ ГУ Держгеокадастру у Донецькій області «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою» №3366-СГ надано ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, що перебуває у запасі на території Темрюцької сільської ради Нікольського району Донецької області за межами населених пунктів. Орієнтовний розмір земельної ділянки 2,0000 га із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства (а.с. 41, том 1).
У клопотанні ОСОБА_1 просив надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 2 га ріллі у власність для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Темрюцької сільської ради Нікольського району Донецької області (а.с. 40, том 1).
У клопотанні від 02.10.2019 року ОСОБА_1 просив затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність (а.с. 42, том 1).
До заяви про ухвалення додаткового рішення представник відповідача ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» надав: ордер серії АА №1303314; додаткову угоду №1 до договору про надання правової допомоги №23Д095317 від 14.02.2023 року; акт прийому - передачі наданих послуг від 11.07.2023 року; платіжну інструкцію від 12.07.2023 року №460 про оплату за надання правової допомоги по договору №23Д095317 від 14.02.2023 року у розмірі 5000,00 грн та докази відправлення заяви іншим учасникам справи (а.с. 160-167, том 1).
Дана заява з усіма додатками була направлена представником відповідача ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» на адресу позивача, про що свідчить скріншот електронної скриньки (а.с. 166, том 1).
В акті про надання правової допомоги від 08 листопада 2023 року представництво інтересів ДП «Ілліч-Агро Донбас» з боку АО «Експерто Креде» у цивільній справі №199/3191/23 у суді першої інстанції включало в себе вивчення матеріалів справи, правовий аналіз ситуації, підготовка відзиву, складення та направлення адвокатських запитів, підготовка письмових пояснень, представництво інтересів ДП «Ілліч-Агро Донбас» в судових засіданнях, а загальна вартість таких послуг визначена в розмірі 5000 гривень (а.с. 160, том 1).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх недоведеності та необґрунтованості.
Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що не було вирішено питання про розподіл судових витрат - витрат на професійну правничу допомогу, та з доведеності судових витрат позивачки на професійну правничу допомогу в певному розмірі.
Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно з вимогами ч. 1, 2 ст. 328 ЦК України, права власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Положеннями статті 373 ЦК України встановлено, що право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.
Частиною 4 статті 11 ЦК України визначено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади або органів місцевого самоврядування.
Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
Положеннями частин 1, 2 статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної та комунальної власності за рішеннями органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Зі змісту ст. 116 ЗК України вбачається, що наявність рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у власність визначається в якості обов'язкової передумови для подальшого отримання прав власності на земельну ділянку.
Відповідно до ч. 2 ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлена судом.
Судом встановлено, що наказом ГУ Держгеокадастру у Донецькій області №4893-СГ від 02.10.2019 року ОСОБА_1 надано безоплатно у власність земельну ділянку площею 2,0000 га, у тому числі ріллі площею 2,0000 га (кадастровий номер 1421786600:03:000:1184) із земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства на території Темрюцької сільської ради Нікольського району Донецької області за межами населених пунктів.
Відповідно до наказу ГУ Держгеокадастру у Донецькій області №4893-СГ від 02.10.2019 року ОСОБА_2 надано безоплатно у власність земельну ділянку площею 2.0000 га, у тому числі ріллі площею 2,0000 га (кадастровий номер 1421284600:01:0010652) із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі, без зміни цільового призначення для ведення особистого селянського господарства на території Стародубівської селищної ради Мангушського району Донецької області за межами населених пунктів.
На підставі договору оренди від 22.11.2019 року, який укладений між ОСОБА_1 та ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча», останній отримав в оренду земельну ділянку площею 2,0000 га (кадастровий номер 1421786600:03:000:1184) із земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства на території Темрюцької сільської ради Нікольського району Донецької області, яка належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, що підтверджується витягом з ДРРП на нерухоме майно про реєстрацію права власності №34257150 від 19.11.2019 року.
Відтак, матеріали справи містять дві копії наказів ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 02.10.2019 року, зареєстровані під одним номером - №4893-СГ та мають різний зміст. В одному тексті наказу вирішено питання про надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки на території Темрюцької сільської ради Нікольського району Донецької області, в іншому тексті наказу за цим же номером вирішено питання про надання у власність ОСОБА_2 земельної ділянки на території Стародубівської селищної ради Мангушського району Донецької області.
Апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що наявність двох наказів під одним номером і з різними текстами, зокрема, про надання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у власність різних земельних ділянок, які територіально розташовані в різних районах, мають різне цільове призначення та площу, не доводить недійсність якогось із цих документів та незаконність набуття вказаними особами права власності на земельні ділянки.
З наданих копій зазначеного наказу вбачається, що обидва вони видані Головним управлінням Держгеокадастру у Донецькій області в м. Краматорську за підписом в.о. начальника ОСОБА_4 та внесені до електронної системи, що підтверджується штрих кодами на зазначених документах. Номер документа та його дата прийняття на печатному тексті в обох текстах дописані ручкою.
На час видання наказу про передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки (02.10.2019 року) уповноваженим органом розпоряджатись нею виступало Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області (ч. 4 ст. 122 ЗК України у редакції на час спірних відносин), а з 27.05.2021 року уповноваженим державою органом на розпорядження спірною земельною ділянкою є відповідна сільська рада, на території якої перебуває земельна ділянка.
Таким чином, встановлено, що від імені уповноваженого державного органу ГУ Держгеокадастру у Донецькій області видано два накази під одним номером, але з різними текстами. Доказів того, що один із них є підробленим чи визнаний недійсним не надано. Тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про неприйняття в якості доказу позовних вимог, зокрема, наказ Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області №5387-СГ від 22.10.2019 року «Про відмову у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки», яким, начебто, ОСОБА_1 відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої на території Темрюцької сільської ради Нікольського району Донецької області, розмір земельної ділянки 2,0 га, кадастровий номер 1421786600:03:000:1184 із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства та наданні цієї земельної ділянки у власність.
Земельний кодекс встановив, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникають після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує це право, та його державної реєстрації.
Присвоєння кадастрового номера це обов'язкова складова процесу приватизації, оформлення прав власності, врегулювання договірних відносин, що здійснюється шляхом державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі. Кадастровий номер присвоюється земельній ділянці незалежно від форми власності за заявою особи, яка оформлює технічну документацію на відповідну земельну ділянку.
В наказі від 02.10.2019 року про надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 2,0000 га зазначено кадастровий номер. Тобто, земельна ділянка була сформована і була об'єктом цивільних прав, зареєстрована в Державному реєстрі на праві власності за ОСОБА_1 . І ніщо не вказує на те, що зазначена земельна ділянка виділялася ще комусь.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно виходив із презумпції правомірності набуття права власності, котра означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не випливає із закону. Факт неправомірності набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності включає в себе законність і добросовісність такого набуття, що відповідає положенням ст. 328 ЗК Кодексу України та узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі №522/1029/18.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Виходячи зі встановлених обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується і апеляційний суд, про те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами незаконність та безпідставність вибуття з державної власності в особі територіальної громади Нікольської селищної ради Маріупольського району Донецької області земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 2, га з кадастровим №1421786600:03:000:1184, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_1 .
Посилання на те, що реєстрація права власності на спірну земельну ділянку з кадастровим номером 1421786600:03:000:1184 за ОСОБА_1 була вчинена на підставі підробленого (неіснуючого) наказу ГУ Держгеокадастру у Донецькій області, тобто, що спірна ділянка вибула з володіння власника не з його волі не знайшли свого підтвердження належними та допустимими доказами.
Розглядаючи доводи апеляційної скарги в частині оскарження додаткового рішення, апеляційний суд виходить з наступного.
Положеннями ст. 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Приписами ч. 3 ст. 141 ЦПК України визначено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за власною ініціативою ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Отже, для відшкодування витрат на професійну правову допомогу, учасник справи зобов'язаний надати суду докази понесення таких витрат до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Судом встановлено, що відповідачем ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» при поданні відзиву на позовну заяву заявлено клопотання про стягнення з позивача на його користь судових витрат на правничу допомогу (а.с. 66-71, том 1).
До заяви про ухвалення додаткового рішення представник відповідача ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» надав: ордер серії АА №1303314; додаткову угоду №1 до договору про надання правової допомоги №23Д095317 від 14.02.2023 року; акт прийому - передачі наданих послуг від 11.07.2023 року; платіжну інструкцію від 12.07.2023 року №460 про оплату за надання правової допомоги по договору №23Д095317 від 14.02.2023 року у розмірі 5000,00 грн та докази відправлення заяви іншим учасникам справи.
В акті про надання правової допомоги від 11.07.2023 року представник відповідача ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» навів види правничої допомоги, яка була надана: представництво інтересів в суді першої інстанції (вивчення матеріалів справи, правовий аналіз ситуації, підготовка відзиву на позовну заяву, складання та направлення 2 адвокатських запитів, підготовка письмових пояснень, представництво інтересів відповідача ДП «Ілліч-Агро Донбас» в судових засіданнях, а також їх вартість (5000,00 грн).
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що вимоги клопотання відповідача ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» про стягнення витрат на правничу допомогу є обґрунтованими, тому з позивача на його користь слід стягнути витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн.
Апеляційний суд погоджується з даним висновком.
З огляду на викладене, наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції, висновків суду не спростовують та переважно зводяться до незгоди із встановленими судом обставинами, та спрямовані на переоцінку доказів у справі.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Суд, у цій справі, враховує положення Висновку №11(2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи в апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) (Рішення): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Враховуючи наведене, апеляційний суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку та ухвалив судове рішення, яке відповідає вимогам закону.
Підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Крім того, згідно з частиною 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, витрати Донецької обласної прокуратури по сплаті судового збору, пов'язані з поданням апеляційної скарги, відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України,
Апеляційну скаргу Донецької обласної прокуратури залишити без задоволення, рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 07 листопада 2023 року та додаткове рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 05 грудня 2023 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 07 листопада 2024 року.
Судді: