Провадження № 22-ц/803/9431/24 Справа № 234/5683/21 Суддя у 1-й інстанції - Марченко Н. Ю. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.
06 листопада 2024 року Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Ткаченко І.Ю.
суддів - Свистунової О.В., Пищиди М.М.
за участю секретаря - Кошари О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики
за апеляційною скаргою ОСОБА_2
на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 червня 2024 року, -
30 квітня 2021 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому зазначила, що відповідач ОСОБА_2 позичила в неї грошові кошти в розмірі 60000 грн., що підтверджується її розпискою від 19.03.2021 року. Відповідач зобов'язалася повернути суму позики в розмірі 60000 грн. потягом шести днів. Також відповідач зобов'язалася сплатити відсотки за користування належними їй грошовими коштами в розмірі 10000 грн. протягом 10 днів. Відповідач зазначені кошти до теперішнього часу їй не повернула. За цих підстав позивач просить стягнути з відповідача на її користь суму боргу в розмірі 70000 грн., три проценти річних у сумі 157 грн. 80 коп., а також судові витрати 1362 грн. (а.с.2-4).
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 червня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики - задоволені в повному обсязі.
Стягнуто зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики від 19 березня 2021 року в розмірі 60 000,00 грн., проценти в розмірі 10 000,00 грн., три проценти річних у сумі 157 грн. 80 коп., а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 908 (дев'ятсот вісім) грн. (а.с. 61-64).
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що позивачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження факту передачі коштів відповідачу у зазначеній в судовому рішенні сумі (а.с. 66-69).
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду слід скасувати, та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.
Судом 1 інстанції було встановлено, що 19 березня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір позики, оформлений у формі розписки, відповідно до якого відповідач отримала у борг від позивача 60 000 грн. та зобов'язалася повернути зазначену суму протягом шести днів, тобто у строк до 25.03.2021 року включно.
Також у розписці зазначено, що відповідач зобов'язується повернути проценти в розмірі 10000 грн. протягом 10 днів після повернення боргу.
Задовольняючи позовні вимоги, суд 1 інстанції виходив з того, що відповідачем прострочено виконання грошового зобов'язання за договором позики, тому з відповідача на користь позивача слід стягнути суму боргу та відсотви, визначені у розписці. Також, відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України з відповідача на користь позивача також слід стягнути в межах заявлених позовних вимог три проценти річних, нараховані на основну суму боргу за період з 26.03.2021 по 23.04.2021 року в розмірі 143 грн. 01 коп. та на суму прострочених процентів за період з 06.04.2021 року по 23.04.2021 року в розмірі 14,79 грн., а всього 157 грн. 80 коп.
Однак із вказаними висновками суду 1 інстанції колегія суддів не погоджується, виходячи з наступного.
Так, згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені в постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 11 листопада 2015 року у справі № 1967цс15 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17.
Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Відтак, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг певної суми грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.
У справі, яка переглядається, в розписці від 19 березня 2021 року, зазначено, що ОСОБА_2 зобов'язується повернути протягом 6 днів 60 000 тисяч отриманих в борг у ОСОБА_1 .
Також у розписці зазначено, що ОСОБА_2 зобов'язується повернути проценти в розмірі 10000 грн. протягом 10 днів після повернення боргу (а.с. 5).
З'ясовуючи юридичну природу вказаного документу, колегія суддів приходить до висновку, що із наданої розписки не вбачається, сам факт отримання відповідачем в борг від позивача певної грошової суми, бо з її змісту не можливо встановити яку саме суму позивач передала, а відповідач отримала у борг, оскільки в ній зазначена лише сума 60 000 без зазначення її валюти.
Враховуючи зазначене, та виходячи з відсутності в документі конкретної грошової суми, зазначена розписка не є підтвердженням укладення між сторонами договору позики як реальної односторонньої оплатної угоди на зазначених позивачем умовах.
Отже, висновки суду першої інстанції, що ОСОБА_2 отримала в борг за договором позики у позивачки грошові кошти в розмірі 60 000 грн., і саме тому повинна їх повернути є такими, що суперечать вимогам ст.ст. 1046-1050 ЦК України та фактичним обставинам справи та є припущеннями, на яких відповідно до ст. 60 ЦПК України не може ґрунтуватися рішення суду.
Таким чином, позовні вимоги про стягнення суми позики в розмірі 60000 грн. є необґрунтованими та задоволенню не підлягають, а відповідно й похідні позовні вимоги про стягнення відсотків та 3% річних також не підлягають задоволенню.
Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення спору. Докази мають бути належними, допустимими, достовірними. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. ст. 76, 77, 78, 79 ЦПК України).
Отже суд першої інстанції не з'ясував всі обставини справи, дійшов необґрунтованого висновку щодо наявності боргових правовідносин, доведеності позовних вимог та можливості стягнення з відповідачки суми боргу саме за договором позики, процентів та 3% річних, що є підставою для скасування рішення суду у відповідності до вимог ч. 1 ст. 376 ЦПК України з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.
Керуючись ст. ст. 259, 268, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.
Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 червня 2024 року - скасувати.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики - відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.
Судді: