Провадження № 22-ц/803/8024/24 Справа № 185/234/24 Суддя у 1-й інстанції - Зінченко А. С. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.
06 листопада 2024 року Дніпровський Апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Ткаченко І.Ю.
суддів - Свистунової О.В., Пищиди М.М.
за участю секретаря - Кошари О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за позовом ОСОБА_1 до Держави в особі Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, Держави в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства
за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області
на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 червня 2024 року,-
08 січня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Держави в особі Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, Держави в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства. В обґрунтування якого зазначила, що 15 вересня 2017 року за наслідками розгляду матеріалів кримінального провадження №?12017040370002472 від 06 вересня 2017 року старшим слідчим СВ Павлоградського ВП ГУНІ в Дніпропетровській області майором поліції Петровою О.В., позивачу ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 185 КК України, ч.2 ст.185 КК України. Вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 грудня 2021 року ОСОБА_1 визнано невинуватою у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 185 КК України, ч.2 ст.185 КК України та виправдано за недоведеністю вчинення нею кримінальних правопорушень. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 20 червня 2022 року вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 грудня 2021 року залишено без змін. Вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 грудня 2021 року вступив в законну силу 20 червня 2022 року. Вищезазначені судові рішення у Верховному Суді не оскаржувалися. Таким чином, позивач незаконно перебувала під кримінальним переслідуванням та судом з 15 вересня 2017 року до 20 червня 2022 року, а саме, 57 місяців та 5 днів. Зазначає, що незаконне повідомлення їй про підозру (обвинувачення), яке не знайшло свого підтвердження в суді, свідчить про достатні підстави стверджувати про завдання їй моральних страждань органом досудового розслідування - Головним управлінням Національної поліції в Дніпропетровській області. Таким чином, своїми незаконними рішеннями, діями (бездіяльністю) держава Україна в особі органу досудового розслідування завдала їй значної моральної (немайнової) шкоди, яка полягає у душевних та психічних стражданнях, моральних втратах, яких вона зазнала внаслідок незаконних дій органа досудового розслідування в рамках цієї справи. Виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості просить суд врахувати, що факт незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, тривалість проходження справою судових інстанцій, що негативно відобразилося на взаємовідносинах з близькими та родичами позивача і на протязі всього часу перебування під слідством та судом вона була позбавлена звичайного людського спокою, душевної врівноваженості, перебувала у постійному напруженні, в пригніченому і приниженому стані, була позбавлена можливості реалізації нею своїх звичок і бажань. Необхідність захищатись від необґрунтованих обвинувачень, з урахуванням її пенсійного віку та стану її здоров'я вимагала від неї значних та додаткових зусиль для організації свого життя, доказування протягом тривалого часу своєї невинуватості (близько 5 років), і як наслідок вона змушена докладати значних зусиль для відновлення та поновлення своїх порушених прав. Що стосується «інших негативних наслідків», то найбільш непоправимим серед зазначає страх ймовірної кари, за злочини які ти не скоював, страх який переслідував її близько 5 років і який залишиться з нею назавжди. Втрата самого цінного - здоров'я яке вже не відновиш ні за які гроші. Просить відповідно до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначити розмір моральної шкоди виходячи з мінімальної заробітної плати, що діє на момент розгляду справи у суді. Відповідно до ст.8 Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» N?3460-1X від 09.11.2023р. у 2024 році установлено мінімальну заробітну плату: у місячному розмірі: з 1 січня - 7100,00 грн. Виходячи з положень норм вказаного вище Закону та перебування позивача під слідством та судом 57 місяців позивачу спричинена моральна шкода в розмірі 404 700 грн (57 місяців х 7100 грн). Крім того, позивач перебувала під слідством та судом 5 днів неповного місяця, тому за цей період позивачу спричинена моральна шкода в розмірі 1183 грн 33 коп (5 днів х 7100 грн / 30 днів). Всього ОСОБА_1 за період незаконного перебування під слідством та судом 57 місяців 5 днів спричинена моральна шкода в розмірі 405 883 грн 33 коп (404 700 грн + 1183 грн 33 коп) (а.с.1-10).
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 червня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Держави в особі Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, Держави в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства - задоволено.
Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 405 883,33 грн. (а.с.149-152).
Не погодившись з рішення суду, Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду, ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити в повному обсязі ( а.с. 154-161).
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, виходячи з наступних підстав.
Судом 1 інстанції встановлено, що 15 вересня 2017 року позивачу ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 185 КК України, ч.2 ст.185 КК України в кримінальному провадженні N?12017040370002472 від 06 вересня 2017 року.
Вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 грудня 2021 року в кримінальному провадженні N?12017040370002472 від 06 вересня 2017 року ОСОБА_1 визнано невинуватою у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 185 КК України, ч.2 ст.185 КК України та виправдано за недоведеністю вчинення нею кримінальних правопорушень.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 20 червня 2022 року вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 грудня 2021 року залишено без змін.
Вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 грудня 2021 року вступив в законну силу 20 червня 2022 року.
В касаційному порядку зазначені судові рішення не оскаржувалися.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції враховуючи обставини, викладені у вироку суду про визнання позивача невинуватим в інкримінованому йому злочину, який набрав законної сили, прийшов до висновку про доведеність факту понесення позивачем моральних страждань та переживань з приводу незаконного притягнення як підозрюваного, порушеної кримінальної справи та розгляду кримінального провадження, що призвело до порушення його нормальних життєвих зв'язків, погіршення відносин з оточуючими, а також призвело до додаткових зусиль для організації його життя, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд дійшов висновку, що відшкодування в розмірі 405 883,33 грн. буде відповідати розміру шкоди, заподіяної позивачу.
При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд керувався, характером та тривалістю душевних страждань та нервових переживань, істотності недоотриманих благ, а також виходив з конкретних обставин по справі, керувався принципом розумності, виваженості та справедливості. Крім того, суд виходив з того, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.
Із вказаними висновками суду 1 інстанції колегія суддів погоджується виходячи з наступного.
Так, ч. 1 ст. 15 ЦК України передбачає, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої, пункту дев'ятого та абзацу дванадцятого частини другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
За змістом положень цих норм права суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.
Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Згідно зі ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Відповідно до ч. 5 ст. 9, ч. 6 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, ст. 38 Декларації прав і свобод людини та громадянина, ч. 5 ст. 5 Конвенції про захист прав і основних свобод людини кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди.
Виходячи з положень ч. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди за рахунок держави закріплено також у статях 56, 62 Конституції України, статтях 1167, 1176 Цивільного кодексу України.
Підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 Цивільного кодексу України. Дані підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Так, статтею 1176 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
За змістом положень ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: постановлення виправдувального вироку суду; встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; закриття справи про адміністративне правопорушення.
Згідно п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 Закону випадках громадянинові відшкодовується моральна шкода.
Частина 1 ст. 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» визначає відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.
Відповідно до частини другої статті 25 Бюджетного кодексу України, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.
Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яке, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
Положення ч. 5 та ч. 6 ст. 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» встановлюють, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що розмір відшкодування повинен бути не меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом.
Відшкодування моральної шкоди в цих випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету, незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що діє на час розгляду справи. Розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, яких зазнав позивач, характеру немайнових витрат.
Шкода, завдана громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, підлягає відшкодуванню шляхом її стягнення з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку.
Розмір відшкодування слід розраховувати, виходячи з установленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом.
Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" з 1 січня 2024 року (на час вирішення справи судом) мінімальна заробітна плата встановлена в розмірі 7100,00 грн.
Отже, внаслідок, зокрема, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, особа має право на відшкодування моральної шкоди, і право на таке відшкодування виникає в силу прямої вказівки закону, а саме: статті 1176 Цивільного кодексу України, Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду».
Відповідно до ч. 5 ст. 9, ч. 6 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, ст. 38 Декларації прав і свобод людини та громадянина, ч. 5 ст. 5 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди.
Вступивши до ради Європи (1995 р.) і ратифікувавши 17 липня 1997 р. Конвенцію та ряд Протоколів до неї (Перший протокол і Протоколи №№ 2, 4. 7 та 11), Україна визнала її чинність у національній правовій системі та обов'язковість рішень Європейського Суду з прав людини з усіх питань, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.
Застосування положень Європейської конвенції та прецедентної практики Європейського Суду з прав людини національними судами при вирішенні справ про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконного притягнення до кримінальної чи адміністративної відповідальності, є необхідним, оскільки відповідно до ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства.
У відповідності до пункту 5 статті 5 Конвенції про захист прав і основних свобод людини кожен, хто є потерпілим від арешту або затримання, здійсненого всупереч положенням цієї статті, має забезпечене правовою санкцією право на відшкодування.
Європейський Суд з прав людини в рішенні по справах «Світлорусов проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Корнейкова проти України», «Мироненко і Мартенко проти України» констатував порушення пункту 5 статті 5 Конвенції з огляду на неможливість для заявників отримати відшкодування шкоди, завданої національними органами у контексті провадження в їхніх кримінальних справах.
Мотивуючи заподіяну шкоду, позивач вказує, що внаслідок незаконного притягнення її до кримінальної відповідальності, позивачу була спричинена моральна шкода, яка виразилися в порушенні її нормальних життєвих зв'язків, погіршення відносин з оточуючими, що також призвело до додаткових зусиль для організації її життя.
Так, моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
Межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.
Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі №6-2203цс15, постанові Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі №61-11708св18, та узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду викладеної в постанові від 20 вересня 2018 року у справі №14-298цс18.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 3, 9 постанови від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Матеріали справи встановлено, що позивач був незаконно підданий кримінальному переслідуванню з часу повідомлення йому підозри і до набрання законної сили судовим рішенням про визнання невинуватим, тому має право на відшкодування моральної шкоди.
Суд 1 інстанції при вирішенні питання щодо розміру морального відшкодування виходив з таких розрахунків, строк перебування позивача ОСОБА_1 під слідством і судом тривав з 15.09.2017 року ( дата вручення позивачу письмового повідомлення про підозру по 20.06.2022 року (дата набрання виправдувальним вироком законної сили). Тобто загальний строк - 57 місяців та 5 днів., тому розмір морального відшкодування не може бути меншим за 405 883,33 грн. (404 700 грн (57 місяців х 7100 грн.) +1183,33 грн. (5 днів х 7100 грн. / 30 днів)).
Тобто, постановлення виправдувального вироку відносно ОСОБА_1 , є підставою на право отримання відшкодування шкоди згідно із Законом України № 266/94-ВР.
Враховуючи те, що позивач незаконно перебував з 15.09.20217 року по 22.06.2022 року під кримінальним переслідуванням, а саме, 57 місяців 5 днів, під час якого неодноразово порушувались її права, що призвело до моральних страждань та переживань з приводу незаконного притягнення як підозрюваного, порушеної кримінальної справи та розгляду кримінального провадження, що призвело до порушення її нормальних життєвих зв'язків, погіршення відносин з оточуючими, а також призвело до додаткових зусиль для організації його життя, керуючись принципами рівності, поміркованості, виваженості, розумності, справедливості, колегія суддів приходить до висновку, що суд 1 інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог та стягнення на користь позивача моральної шкоди у розмірі 405 883,33 грн.., який не призведе до його збагачення, а буде достатнім для відновлення його порушених прав.
Виходячи з встановлених конкретних обставин справи, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд 1 інстанції дійшов правильного висновку, про наявність підстав для задоволення позовних вимог та ухвалив обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам закону.
Колегія суддів вважає, що справа розглянута всебічно, встановлені правовідносини, що склалися між сторонами, яким надана вірна правова оцінка, досліджені наявні докази, висновки суду першої інстанції обґрунтовані чинними нормами матеріального права.
Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене та конкретні обставини справи, колегія суддів вважає, що судове рішення відповідає вимогам норм матеріального і процесуального права, правові підстави для його скасування відсутні.
Доводи апеляційних скарг Дніпропетровської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області щодо того, що позивачем не надано доказів завдання йому моральної шкоди колегія суддів не приймає до уваги виходячи з наступного.
Європейський суд з прав людини в пункті 37 рішення у справі "Недайборщ проти Російської Федерації" (Скарга №42255/04) від 01 липня 2010 року зокрема зазначив про те, що заявнику не може бути пред'явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс (в числі багатьох прикладів, рішення від 15 жовтня 2009 у справі "Антипенко проти Російської Федерації" (Antipenkov v. Russia), скарга №33470/03, §82; Постанова Європейського Суду від 14 лютого 2008 у справі "Пшеничний проти Російської Федерації" (Pshenichnyy v. Russia), скарга №30422/03, §35 1; рішення у справі "Гарабаев проти Російської Федерації (Garabayev v. Russia), скарга №38411/02, §113, ECHR 2007-VII (витяги) 2 а також Постанова Європейського Суду від 01 червня 2006 року) у справі "Грідін проти Російської Федерації" (Gridin v. Russia), скарга Ns4171/04, §20 березня).
Так, рішенням від 27 липня 2004 року у справі "Ромашов проти України" Європейський суд з прав людини присудив заявнику у відшкодуванні моральної шкоди 3000 євро, хоча заявник не представив жодного документа на підтвердження своїх вимог про відшкодування моральної шкоди. У процесі розгляду заяви Суд звернув увагу на те, що згідно з правилом 60 Регламенту Суду будь-яка вимога щодо справедливої сатисфакції має містити перелік претензій і може бути представлено письмово разом з відповідними підтверджуючими документами або свідченнями, "без наявності яких (Суд) може відхилити вимогу повністю або частково. Проте суд врахував той факт, що в результаті виявлених порушень заявник зазнав моральної шкоди, яка не може бути відшкодована шляхом лише констатації судом факту порушення.
Таким чином, як вбачається з практики Європейського Суду з прав людини, заявнику не може бути пред'явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс, тобто при наявності встановленого факту порушення прав заявника моральна шкода наявна та констатується судом.
Інші доводи апеляційної скарги є безпідставними та не спростовують обґрунтованих висновків суду та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянтів, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.
Апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду має бути залишено без змін.
Керуючись ст.ст.367,374,375,381-383 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області - залишити без задоволення.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 червня 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.
Судді: