Провадження № 22-ц/803/5369/24 Справа № 932/6973/23 Суддя у 1-й інстанції - Куцевол В. В. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.
06 листопада 2024 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Халаджи О. В.
суддів: Космачевської Т.В., Максюти Ж.І.,
секретар Піменова М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 січня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення матеріальних збитків та моральної шкоди спричинених в результаті кримінального правопорушення (суддя першої інстанції Куцевол В.В.),
У липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_3 про стягнення матеріальних збитків та моральної шкоди спричинених в результаті кримінального правопорушення, в якому просив стягнути з відповідача на свою користь:
матеріальну шкоду спричинену в результаті кримінального правопорушення №12012040000000048 у розмірі 271 769,36 грн.;
моральну шкоду спричинену в результаті кримінального правопорушення №12012040000000048 у розмірі 100 000,00 грн.;
вирішити питання розподілу судових витрат.
Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 січня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення матеріальних збитків та моральної шкоди спричинених в результаті кримінального правопорушення відмовлено.
Із вказаним рішенням суду не погодився ОСОБА_1 , та через свого представника ОСОБА_2 , подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що місцевий суд ухвалив рішення без належного з'ясування обставин справи та з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не було враховано обставини встановлені ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13 липня 2023 року у справі № 201/16521/15-ц, в частині чи мали місце відповідні дії та чи вчинені вони відповідною особою.
Вказує що ОСОБА_3 був обізнаний щодо характеру прийняття відповідного процесуального рішення суду, зокрема те, що підстави прийняття такого рішення мають нереабілітуючий характер.
Зазначає що на відповідача покладено обов'язок доказування відсутності вини чи причинного зв'язку між діями і шкодою в даній справі.
Неправомірними діями відповідача, автомобілю, що належить ОСОБА_1 було завдано шкоди, а також факт загибелі людей після ДТП негативно позначився на психологічному стані позивача, що призвело до моральних страждань.
ОСОБА_2 просила рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 січня 2024 року скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. У судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримала та просила її задовольнити.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Інші учасники справи у судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.
Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступного.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до копії ухвали Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13.07.2023, кримінальне провадження №201/16521/15 (ЄРДР №2012040000000048), відносно ОСОБА_3 , обвинуваченого у кримінальному правопорушенні передбаченому ч. 3 ст. 286 КК України, закрито у зв'язку із закінченням строків давності. Звільнено ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності.
Також у зазначеній ухвалі вказано, що інкриміноване ОСОБА_3 кримінальне правопорушення полягає у тому, що ОСОБА_3 , 11.04.2012 керуючи автомобілем марки «Toyota Avensis» державний номерний знак НОМЕР_1 допустив зіткнення з автомобілем марки «VOLKSWAGEN JETTA» державний номерний знак НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1 в результаті чого вказаний автомобіль, в некерованому стані в результаті заносу допустив наїзд на пішоходів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
Згідно копії експертного висновку про встановлення матеріальної шкоди завданої власнику транспортного засобу №234/15 від 12.10.2015 складеного експертом ОСОБА_6 , матеріальна шкода спричинена власнику автомобіля марки «VOLKSWAGEN JETTA» державний номерний знак НОМЕР_2 становить 271 769,36 грн.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні підстави для покладення обов'язку з відшкодування шкоди на відповідача.
Колегія суддів не погоджується з даним висновком суду першої інстанції.
Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15 ЦК України).
Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) га чи вчинені вони цією особою.
Закриття кримінального провадження, згідно з п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України, не звільняє особу від обов'язку відшкодувати заподіяну її діями шкоду, у зв'язку з чим позивач звернувся в порядку цивільного судочинства з відповідним позовом про стягнення матеріальної та моральної шкоди, оскільки йому була заподіяна така шкода, внаслідок злочинних дій відповідача.
Звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України (у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності) доктриною кримінального права визначено як нереабілітуючу підставу звільнення від кримінальної відповідальності.
Сам факт закриття кримінального провадження з нереабілітуючих підстав свідчить про наявність складу злочину у тому діянні, в якому обвинувачується особа та вину цієї особи у вчиненні такого злочину.
У постанові від 14 лютого 2018 року в справі № 398/571/15-ц Верховний Суд дійшов висновку, що звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності, в контексті розглядуваного правового інституту, не свідчить про виправдання особи, про визнання її невинуватою у вчиненні злочину. У такому випадку КК України виходить із встановлення факту вчинення особою кримінально-караного діяння, а тому вказані підстави звільнення від кримінальної відповідальності є нереабілітуючими.
Верховний Суд України у постанові від 19 серпня 2014 року у справі № 3-51гс14, вказав, що аналіз норм ЦК України щодо відшкодування шкоди з урахуванням визначених процесуальним законодавством принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства дає підстави для висновку, що законодавством не покладається на позивача обов'язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди, діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. Наведений висновок було підтверджено Верховним Судом, зокрема у постанові від 21 квітня 2021 року в справі № 648/2035/17.
Колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції стосовно відсутності підстав стягнення з відповідача завданої позивачу шкоди у зв'язку із закриттям кримінального провадження є таким, що не відповідає нормам матеріального права, оскільки як вбачається з вищенаведеного, у даному випадку закриття кримінального провадження відбулось із-за закінчення строку притягнення особи до кримінальної відповідальності, тобто з нереабілітуючих підстав, а тому апеляційний суд вважає, що відповідач повинен нести відповідальність за завдану шкоду позивачу.
Відповідно до положень частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується у повному обсязі на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України).
Згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
За змістом статей 23, 1167 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала.
Майнова шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (частина друга статті 1187 ЦК України).
Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Згідно з абзацом першим пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.
У статтях 28, 29 зазначеного Закону передбачено, що шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого - це шкода, пов'язана, зокрема, з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу. При цьому у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок ДТП, з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент ДТП, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) викладений правовий висновок, відповідно до якого відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди».
Отже, майнова шкода повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду лише у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком (франшиза, втрата товарної вартості, страховий ліміт).
У статті 30 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з аварійним сертифікатом (рапортом), звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним аварійним комісаром, оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди. Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди,а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди.
З матеріалів справи вбачається, що представником позивача до позову було надано висновок авто-товарознавчої експертизи № 234/15 від 12.10.2015 року відповідно якого «Вартість відновлювального ремонту автомобіля Volkswagen Jetta 1.9 TDI, реєстраційний номер НОМЕР_2 , VIN НОМЕР_3 внаслідок його пошкодження при ДТП 11.04.2012 року на час складання дослідження складає 248 626,49 грн.
Матеріальні збитки, заподіяну власнику автомобіля Volkswagen Jetta 1.9 TDI, реєстраційний номер НОМЕР_2 , VIN НОМЕР_3 внаслідок його пошкодження при ДТП 11.04.2012 року на час складання дослідження, складає 271 769,36 грн.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13.07.2023 року у справі № 201/16521/15-к встановлено, що ОСОБА_3 , 11 квітня 2012 року близько 11.20 години керуючи автомобілем «Toyota Avensis», реєстраційний номер НОМЕР_4 , рухаючись по вул. Олеся Гончара в м. Дніпропетровськ, зі сторони вул. Паторжинського в напрямку вул. Гусенка, у порушення вимог п.п. 1.5, 2.3 (6, д) Правил дорожнього руху України (далі - ПДР), (п. 1.5. Ді або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків. п. 2.3. Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний: б) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну...., технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі; д) не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху.), проявив власну необережність та недбалість до забезпечення елементарних вимог безпеки дорожнього руху, наближаючись до регульованого перехрестя вул. Чернишевського та вул. Олеся Ганчара, рух через який регулюється світлофором, та на якому було подано сигнал, що забороняє рух (горіло червоне світло) не зменшив швидкості руху, а навпаки продовжив рух порушивши вимоги п.8.10 ПДР (п. 8.10 У разі подання світлофором … сигналу, що забороняє рух, водії повинні зупинитися перед дорожньою розміткою 1.12 (стоп-лінія), дорожнім знаком 5.62, якщо їх немає перед світлофором, пішохідним переходом...) виїхавши на перехрестя вул. Чернишевського та вул. Олеся Гончара допустив зіткнення з автомобілем «Volkswagen Jetta», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_1 , який рухався по вул. Чернишевського на дозволений сигнал світлофора (зелене світло), зліва на право щодо напрямку руху ОСОБА_3 . Після зіткнення транспортних засобів автомобіль «Volkswagen Jetta», реєстраційний номер НОМЕР_2 , в некерованому стані в результаті заносу виїхав на ліве узбіччя щодо напрямку свого руху де допустив наїзд на пішоходів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які знаходилися на узбіччі АДРЕСА_1 .
Колегія суддів вважає, що у даному випадку, вина відповідача встановлена ухвалою суду від 13.07.2023 року про закриття кримінального провадження у зв'язку із закінченням строків давності, хоча і останнього було звільнено від кримінальної відповідальності, однак, воно не звільняє ОСОБА_3 від компенсації завданої шкоди, у наслідок ДТП, яке відбулось 11 квітня 2012 року згідно висновку експерта у розмірі 248626,49 грн, сума завданої шкоди, на момент ДТП.
Тлумачення статей 11 та 1167 ЦК України дозволяє зробити висновок, що зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.
Згідно із статтею 23 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) особа має право на відшкодування моральної шкоди,завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
У відповідності до статей, 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Суд апеляційної інстанції, встановивши, що завдана ОСОБА_1 майнова та моральна шкода є наслідком дії джерела підвищеної небезпеки - автомобіля під керуванням ОСОБА_3 , дійшов висновку про наявність правових підстав для відшкодування позивачу завданої моральної шкоди у розмірі 100 000 грн.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19) міститься висновок про те, що «визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення».
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що місцевий суд під час розгляду справи у повному обсязі не дослідив обставини справи та не правильно застосував норми матеріального права, що призвело до ухвалення рішення, яке не відповідає діючим нормам законодавства, а тому оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню із ухваленням нового про часткове задоволення позовних вимог та стягнення зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , матеріальної шкоди у розмірі 248 626,49 грн та моральної шкоди у розмірі 100 000 грн.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Частковому стягненню підлягає судовий збір з відповідача на користь позивача, оскільки при сплаті позивачем застосовувались ставки для юридичних осіб.
2684 х 0,4 = 1073,60 грн, (сума, яка підлягала сплати за подання позовної заяви за вимогу моральної шкоди.
1073,60 х 150% = 1610,40 грн (сума, яка підлягала сплати за подання апеляційної скарги)
1073,60 грн. +1610,40 грн. = 2684 грн. (сума, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача)
Керуючись статтями 141,374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 січня 2024 року скасувати.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення матеріальних збитків та моральної шкоди спричинених в результаті кримінального правопорушення задовольнити частково.
Стягнути зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 відшкодування матеріальної шкоди спричиненої у результаті ДТП у розмірі 248 626 (двісті сорок вісім тисяч шістсот двадцять шість) гривень 49 копійок.
Стягнути зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди спричиненої у результаті ДТП у розмірі 100 000 (сто тисяч) гривень.
Стягнути зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2684 грн.
В іншій частині позову відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді: О. В. Халаджи
Т.В. Космачевська
Ж.І. Максюта
Повний текст судового рішення складено 7 листопада 2024 року.
Головуючий суддя О. В. Халаджи