Провадження № 22-ц/803/7546/24 Справа № 178/745/24 Суддя у 1-й інстанції - Цаберябий Б. М. Доповідач - Макаров М. О.
05 листопада 2024 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді Макарова М.О.
суддів - Барильської А.П., Єлізаренко І.А.
при секретарі - Керімовій-Бандюковій Л.К.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 15 травня 2024 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "СЕНС БАНК", треті особи: Приватний нотаріус КМНО Хара Н.С., Приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Юхименко Ольга Леонідівна, про визнання виконавчих написів такими, що не підлягають виконанню, -
У березні 2024 року позивач звернувся до суду з позовною заявою, у якій просив визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 19887, вчинений 28 серпня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хара Наталією Сергіївною про стягнення з нього на користь АТ «АЛЬФА-БАНК» заборгованості в розмірі 13326,68 грн., на підставі якого 04 жовтня 2019 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Юхименко О.Л. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 60228322 з примусового виконання виконавчого напису № 19887, вчиненого 28 серпня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хара Наталією Сергіївною про стягнення з ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 заборгованості за кредитним договором № 501032936, укладеним 06 червня 2018 року з Акціонерним товариством «Альфа-Банк». Також позивач просив визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 23718, вчинений 07 жовтня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хара Наталією Сергіївною про стягнення з нього на користь АТ «АЛЬФА-БАНК» заборгованості в розмірі 28058,93 грн., на підставі якого 14 листопада 2019 року приватним виконавцем виконавчого округу Міста Києва, Юхименко О.Л. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 60614842 з примусового виконання виконавчого напису № 23718, вчиненого 07 жовтня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хара Наталією Сергіївною про стягнення з ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 заборгованості за кредитним договором № 630471038, укладеним 19 вересня 2016 року з Акціонерним товариством «Альфа-Банк». Крім того позивач просив стягнути з АТ «Сенс Банк» 9422,40 грн. судових витрат, які складаються з 2422,40 грн. судового збору та 7000 грн. витрат на правову допомогу.
Позов мотивовано тим, що нотаріусом було порушено процедуру вчинення виконавчого напису, зокрема напис був вчинений за відсутності письмової вимоги боржнику про погашення заборгованості за кредитним Договором. Вчиняючи виконавчий напис, нотаріус не перевірив безспірність вимог кредитора, оскільки нарахована стягувачем заборгованість не є безспірною та ним не наданий оригінал нотаріально посвідченої угоди.
Рішення Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 15 травня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що а ні позивачем, а ні його представником не надано відомостей щодо підтвердження відсутності боргу за кредитними договорами № 630471038 та № 501032936 або невідповідності суми боргу за цими договорами. Таким чином, предметом спору в цій справі є не дійсний розмір його боргу перед кредитором або відсутність такого, а дотримання нотаріусом діючого законодавства при вчиненні виконавчого напису, а такі порушення, навіть якби вони були допущені, не можуть бути підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не повно з'ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об'єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, з наступних підстав.
Так, судом встановлено, що 19 вересня 2016 року між АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 630471038, відповідно до якого останній отримав кредит за умови своєчасної сплати відсотків та інших платежів згідно договору. 06 червня 2018 року між АТ «Альфа-Банк» та позивачем було укладено кредитний договір № 501032936 відповідно до якого останній отримав на банківську карту кредитний за умови своєчасної сплати відсотків та інших платежів згідно договору.
28 серпня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хара Наталією Сергіївною вчинений виконавчий напис № 19887 про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «АЛЬФА-БАНК» заборгованості в розмірі 13326,68 грн. та 07 жовтня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хара Наталією Сергіївною вчинений виконавчий напис № 23718 про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «АЛЬФА-БАНК» АТ «СЕНС БАНК» заборгованості в розмірі 28058,93 грн., про що свідчать наявні в матеріалах справи зазначені виконавчі написи.
Судом встановлено, що АТ «Альфа-Банк» було перейменовано на АТ «СЕНС БАНК».
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що а ні позивачем, а ні його представником не надано відомостей щодо підтвердження відсутності боргу за кредитними договорами № 630471038 та № 501032936 або невідповідності суми боргу за цими договорами. Таким чином, предметом спору в цій справі є не дійсний розмір його боргу перед кредитором або відсутність такого, а дотримання нотаріусом діючого законодавства при вчиненні виконавчого напису, а такі порушення, навіть якби вони були допущені, не можуть бути підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Проте, колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
За загальним правилом ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених ч. 1 ст. 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
При цьому відповідно до ст. 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про нотаріат» нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.
Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (ч. 1 ст. 39 Закону України «Про нотаріат»). Таким актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (п. 19 ст. 34 Закону України «Про нотаріат»). Процедура вчинення нотаріусами виконавчих написів врегульована нормами глави 14 Закону України «Про нотаріат» та глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.
Згідно зі ст. 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ч. 1 ст. 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.
Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року за №1172.
Для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченої угоди, що передбачає сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно; б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.
Безспірність заборгованості - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису містить і Порядок вчинення нотаріальних дій (пункти 1, 3 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).
У постанові від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису».Така правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена і у постановах від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц (провадження № 14-557цс19), від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17 (провадження №14-278гс18).
Крім того, вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Водночас порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису є самостійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Відповідно до підпункту 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржник, якщо він є відмінний від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо він є відмінним, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв'язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу.
Така правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 23 червня 2020 року у справі № 645/1979/15-ц (провадження № 14-706цс19).
Відповідно до ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частинами 1,2 ст.89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд, оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Звертаючись до суду із даним позовом ОСОБА_1 вказував, що виконавчі написи є такими, що не підлягають виконанню у зв'язку з тим, що вчинені із грубим порушенням вчинення виконавчих написів нотаріусами, та в зв'язку з тим, що в ньому відсутня інформація щодо безспірності стягнутої заборгованості.
Матеріали справи не містять належних доказів того, що на момент вчинення нотаріусом виконавчих напису позивач мав безспірну заборгованість перед стягувачем, щодо розміру заборгованості, як зазначено у виконавчому написі, відсутні докази отримання боржником вимог про наявність заборгованості, та того, що ці повідомлення - вимоги, з підтвердженням їх отримання боржником, були надані нотаріусу для вчинення нотаріального напису.
З урахуванням того, що відповідач, заперечуючи проти задоволення позову, посилався на те, що нотаріусу для вчинення виконавчих написів були надані всі необхідні документи для їх вчинення та розрахунки заборгованості позивача перед Банком, жодних доказів не надав та не спростував позицію позивача, а тому суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Крім того, банк не надав суду доказів направлення боржнику вимоги із зазначенням суми боргу, терміну погашення боргу та отримання ним відповідного листа, що свідчить про відсутність переконливих доказів на підтвердження безспірності боргового зобов'язання перед кредитором.
Враховуючи викладене вище, колегія суддів приходить до висновку, що приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хара Н.С. під час вчинення виконавчого написи № 19887 від 28 серпня 2019 року та виконавчого напису № 23718 від 07 жовтня 2019 року порушив порядок вчинення виконавчого напису, позаяк відповідачем не було надано нотаріусу доказів безспірності заборгованості та доказів надсилання та отримання боржником письмового повідомлення про порушення зобов'язання, а відтак наявні підстави для визнання виконавчих написів такими, що не підлягають виконанню.
У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції в достатній мірі не виклав мотиви, на яких воно базується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто, належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»).
Колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції, не надавши належну правову оцінку доказам, не встановив обставин, що мають значення для вирішення спору, дійшов до передчасного висновку про наявність правових підстав для відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Відтак, формальний підхід суду першої інстанції до вирішення справи не сприяє здійсненню ефективного правосуддя, спрямованого на прийняття законного та справедливого рішень, а також захист прав та інтересів учасників судового розгляду.
Враховуючи зазначене, оцінивши в сукупності докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, рішення Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 15 травня 2024 року скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Відповідно до частин першої - шостої статті 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
При цьому, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
У Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 червня 2020 року у справі № 211/1674/19 вказано, що «склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення».
З матеріалів справи вбачається, що інтереси позивача під час розгляду цивільної справи в суді першої та апеляційної інстанції представляв адвокат Підодвірний Т.І..
На підтвердження понесених витрат матеріали справи містять, Договір про надання правової допомоги від 27 лютого 2024 року, Акт виконаних робіт від 29 лютого 2024 року, Акт виконаних робіт від 13 червня 2024 року.
З огляду на умови договору про надання правової допомоги, колегія суддів приходить до висновку, що в даній справі витрати на правову допомогу є реальними, підтвердженими матеріалами справи та керуючись принципом справедливості та верховенства права, колегія суддів вважає за необхідне стягнути з АТ "СЕНС БАНК" на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу 11000 грн..
Згідно вимог ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до ч. 1 цієї статті, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно п.1 ч.2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на відповідача в разі задоволення позову.
З урахуванням того, що за результатами апеляційного перегляду даної справи апеляційну скаргу позивача було задоволено, рішення суду першої інстанції було скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення позовних вимог, то колегія суддів приходить до висновку, щодо стягнення зАТ "СЕНС БАНК" на користь ОСОБА_1 судового збору, сплаченого за подання позовної заяви та апеляційної скарги в сумі 6056 грн.
Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 376 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - задовольнити.
Рішення Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 15 травня 2024 року - скасувати.
Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "СЕНС БАНК", треті особи: Приватний нотаріус КМНО Хара Н.С., Приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Юхименко Ольга Леонідівна, про визнання виконавчих написів такими, що не підлягають виконанню - задовольнити.
Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 19887, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хара Н.С. від 28 серпня 2019 року та виконавчого напису № 23718, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хара Н.С. від 07 жовтня 2019 року.
Сягнути з Акціонерного товариства "СЕНС БАНК" на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 6056 грн.
Сягнути з Акціонерного товариства "СЕНС БАНК" на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу 11000 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий суддя М.О. Макаров
Судді А.П. Барильська
І.А. Єлізаренко