Провадження № 22-ц/803/8081/24 Справа № 207/1976/23 Суддя у 1-й інстанції - Подобєд О. К. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.
30 жовтня 2024 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючої - Городничої В.С.,
суддів: Петешенкової М.Ю., Красвітної Т.П.,
за участю секретаря судового засідання - Панасенко С.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Старовойтової Ольги Едуардівни на рішення Байглійського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 28 травня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Приватний нотаріус Кам'янського районного нотаріального округу Бурдік Світлана Станіславівна про усунення від права на спадкування за законом, -
У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: ПН КРНО Бурдік С.С. про усунення від права на спадкування за законом (а.с. 1-3), в обґрунтування якого посилалась на те, що з 05.03.1993 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу.
16.12.1993 року, перебуваючи у шлюбі, ОСОБА_4 отримав у власність квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , де він проживав до моменту смерті разом з нею та її сином від першого шлюбу.
Відповідачка мешкала окремо та не спілкувалась із батьком.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. Після його смерті відкрилась спадщина.
Вважає, що відповідачка має бути усунута від права на спадкування за законом після смерті батька, оскільки з батьком не спілкувалась, не цікавилась станом його здоров'я, ніякої допомоги не надавала, веде антисоціальний спосіб життя, не працює та зловживає алкогольними напоями.
На підставі вищевикладеного, просила суд усунути ОСОБА_2 від права на спадкування за законом майна ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Байглійського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 28 травня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_2 , третя особа: ПН КРНО Бурдік С.С. про усунення від права на спадкування за законом - відмовлено в повному обсязі (а.с. 142-146).
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Старовойтова О.Е. подала апеляційну скаргу (а.с. 151-154), посилаючись на неповне з'ясування всіх обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, а також на порушення норм процесуального та невірне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов ОСОБА_1 в повному обсязі.
Інші учасники справи не скористались своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзиви на апеляційні скарги у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом, але в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційні скарги залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін з наступних підстав.
Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення спору.
Докази мають бути належними, допустимими, достовірними.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. ст. 76, 77, 78, 79 ЦПК України).
Згідно з вимогами ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з їх недоведеності та необгрунтованості.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції враховуючи наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що 05.03.1993 року ОСОБА_4 та ОСОБА_6 зареєстрували шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу.
16.12.1993 року, ОСОБА_4 отримав у власність квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про право власності на житло від ІНФОРМАЦІЯ_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть.
Після його смерті відкрилась спадщина на квартиру.
На виконання ухвали суду, приватним нотаріусом КРНО Бурдік С.С. було надано копію спадкової справи №18/2022, заведену після смерті ОСОБА_4 з якої вбачається наступне:
- 31.01.2022 року надійшла заява про прийняття спадщини від ОСОБА_1 , як від дружини спадкодавця, до якої долучено свідоцтво про укладення шлюбу;
- 17.06.2022 року надійшла заява про прийняття спадщини від ОСОБА_2 , як від доньки спадкодавця, до якої долучено свідоцтво про народження та свідоцтво про укладення шлюбу.
Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (статті 1261 ЦК України).
Відповідно до абзацу другого частини третьої статті 1224 ЦК України не мають права на спадкування за законом батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом.
Частиною п'ятою статті 1224 ЦК України передбачено, що за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій.
Для задоволення вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно до частини п'ятої статті 1224 ЦК України має значення сукупність таких обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи.
Правила частини п'ятої статті 1224 ЦК України стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема й тих, які відповідно до СК України не були зобов'язані утримувати спадкодавця.
Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.
Аналогічні правові висновки викладено Верховним Судом у постановах від 31 січня 2023 року у справі №467/350/21, від 29 червня 2021 року у справі №750/9209/20-ц, від 06 жовтня 2021 року у справі №741/1714/18, від 21 жовтня 2021 року у справі №766/14057/17, від 19 травня 2022 року у справі №132/2991/20.
Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У цій справі суд першої інстанції не встановив факт ухилення відповідача від надання допомоги спадкодавцю при можливості її надання, винної поведінки останньої (зокрема, відмови від надання допомоги батьку), а також перебування спадкодавця у безпорадному стані та його постійну потребу у такій допомозі саме від відповідача, які входять до сукупності обставин передбачених частиною п'ятою статті 1224 ЦК України.
Заявляючи вимогу про усунення від права на спадкування, позивачка основну увагу зосередила на тому, що відповідачка з батьком не спілкувалась, не цікавилась його здоров'ям, не надавала йому ані матеріальної, ані іншої допомоги. Вказані доводи можуть бути підставою для усунення від права на спадкування, проте, позивачкою не обґрунтовано та не доведено існування сукупності обставин, передбачених ч. 5 ст. 1224 ЦК України, а тому суд першої інстанції дійшов до обгрунтованого висновку щодо відсутності підстав для усунення відповідача по справі від успадкування майна.
Відсутність сукупності обставин, передбачених ч. 5 ст. 1224 ЦК України, які є необхідними для усунення відповідача від спадкування також підтверджується і показами свідків допитаними під присягою в суді першої інстанції.
Крім того, судом першої інстанції вірно звернуто увагу на те, що ОСОБА_2 є інвалідом 3 групи з 26.02.2007 року, безстроково, що підтверджується копією довідки МСЕК №528466 від 02.04.2007 року (а.с. 111), отже, сама потребує сторонньої допомоги та у зв'язку з чим є непрацездатною, а тому у відповідності до ст. 1241 ЦК України має обов'язкову частку у спадковому майні.
Доводи скарги про те, що непред'явлення спадкодавцем, який мав право на утримання позову про стягнення аліментів до особи, яка претендує на спадщину не є достатньою умовою для відмови у позові колегія суддів відхиляє, оскільки вказане спростовується змістом судового рішення, яке є предметом оскарження, яким у задоволенні позову відмовлено з підстав недоведеності існування сукупності обставин, передбачених ч. 5 ст. 1224 ЦК України, в тому числі і того, що спадкодавець потребував матеріальної допомоги саме від відповідача, враховуючи той факт, що він проживав зі своєю дружиною, позивачем у справі, а не виключно з підстав відсутності позову спадкодавця до відповідача щодо стягнення заборгованості.
Посилання в апеляційній скарзі на рішення суду щодо позбавлення відповідача стосовно її доньки батьківських прав, а також на те, що відповідач неодноразово притягалась до адміністративної відповідальності не доводять існування сукупності обставин, передбачених ч. 5 ст. 1224 ЦК України, які є підставою для усунення відповідача від спадкування.
Доводи скарги про те, що відповідачка не піклувалась про свою дочку тому таке ставлення у неї було і до батька є лише припущеннями апелянта, однак доказування не грунтується на припущеннях.
Доводи про те, що відповідач не приймала участі у похованні свого батька, а також те, що відповідач не вчиняє будь-яких дій для працевлаштування не є беззаперечною обставиною для для усунення останньою від спадкування. Крім того, факт того, що відповідач сама потребує сторонньої допомоги та не має змоги працювати підтверджується показами свідків допитаних під присягою в суді першої інстанції.
Отже, вирішуючи спір суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані та підтверджуються письмовими доказами.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Доводи апеляційної скарги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо відсутності підстав для задоволення позову, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.
Апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду 1 інстанції, яким у досить повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення - не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Старовойтової Ольги Едуардівни - залишити без задоволення.
Рішення Байглійського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 28 травня 2024 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: В.С. Городнича
Судді: М.Ю. Петешенкова
Т.П. Красвітна